Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Пройти блокпост і вижити: чого вартий перетин кордону між Україною та непідконтрольними територіями

10 липня, 07:00

Дина Вишневски

Бойовики карають за мобілки і вимагають хабарі тільки в гривнях

Багатогодинне очікування. Черга біля в'їзду на блокпост бойовиків "Горлівка" з боку підконтрольної частини України

Багатогодинне очікування. Черга біля в'їзду на блокпост бойовиків "Горлівка" з боку підконтрольної частини України / Фото: "Сегодня"

Реклама

Майже чотири роки тому лінія розмежування на Донбасі стала справжнім ровом з крокодилами, перебратися через який можна тільки титанічними зусиллями і з відчутними витратами часу і грошей. Колись годинна поїздка до Маріуполя тепер може розтягнутися на всі п'ять або на добу, а маршрут з непідконтрольного Донецька до Краматорська або Бахмута, наприклад, – це смуга перешкод, чортове колесо і театр абсурду.

Везіння

У мирний час ніхто й не помічав, напевно, наскільки потужний дорожній трафік між Донецьком і іншими містами і селами.

Їхали по одному і компаніями, вночі або рано-вранці, на південь або на захід в гори, на лікування, до університетів і до бабусь. Автобуси пилили за графіком між автостанціями, автомобілі весело пролітали, йдучи в точку на горизонті, всі були задоволені, а затримка автобусного рейсу на 15 хвилин викликала тяжке зітхання "ну що ж, доведеться чекати".

Зараз це виглядає так:

"Ми доїхали з Донецька до Волновахи всього за три години, ось як пощастило!"

Волноваха від Донецька – за 40 хвилин їзди. За три години доїхати – це тепер везіння. Значить, блокпост бойовиків відкрився вчасно і дивом не зависла "база", до якої нібито заносять всіх виїжджаючих-заїжджаючих на окуповану територію. Значить, бойовики були налаштовані милостиво і не вимагали викласти на землю все з дамської сумки, попутно з'ясовуючи "А що це у вас прописка харківська? А навіщо до Донецька їдете? Чи не диверсант?"

І не впивалися жахом в очах жертви, яка повільно непритомніє на дорозі між двома лініями фронту в оточенні бойовиків в смердючому камуфляжі, які регочуть.

Значить, черга на блокпост була менш ніж в 300 авто, не рахуючи 200 у пільговій, і 500 осіб пішої черги.

І приватні перевізники, значить, не особливо нахабнішали, створюючи свою "суперпільгову" чергу, в якій проїзд через блокпост хоч і швидкий, але платний. Пасажири і платять, тільки щоб не стояти, кілька годин тупо споглядаючи низку авто, що йде за горизонт. У сигаретних пачках бойовикам-прикордонникам передаються гроші – і вперед, до Волновахи всього нічого залишилося...

На блокпостах люди ночують і вмирають, причому з боку окупації. Інфаркти, інсульти – вже стандартний рядок у зведенні прикордонників.

До слова, на українських КПВВ проблеми черг практично зняті, навіть шанувальники самопроголошених "республік" понуро констатують в мережах: "Україну пройшли за 20 хвилин, на "ДНР" стояли дев'ять годин".

Але хвалити Україну в окупації не можна ж! Тому відразу розповідають про те, як "сусіда з донецькою пропискою змусили співати гімн України і витерти ноги об прапор "ДНР". У коментарях починається пекло: "Нелюди! ". Але при цьому особисто ніхто не співав і не витирав, все робили сусіди, знайомі і друзі друзів. З сумом ще згадують тих, хто вирішив поїхати на підконтрольну територію, забувши про все, – з "паспортом ЛДНР" в кишені або на автомобільних номерах "республік". Доля цих нещасних незавидна: кажуть, їх розпинають відразу на придорожніх стовпах, щоб іншим не кортіло. Відсутність стовпів біля блокпостів оповідачів зазвичай не бентежить.

Що розпинають не навмисно – так це мобільні телефони. Ті, хто їздить часто, добре знають: коли заїхав на блокпост і до того моменту, поки не покинув його, мобільний телефон в руки брати не можна. Навіть якщо дзвонить. Навіть якщо загорівся. Навіть час подивитися. Все в цілях безпеки – нібито щоб не передавали секретні дані.

Розпинають в прямому сенсі: на блокпосту бойовиків в Оленівці донедавна висів щит з прибитими до нього цвяхами-"костилями" мобільниками, вилученими у тих, хто не зрозумів.

"Від'їжджаємо в сторону, стоїмо дві години", – ліниво говорить бойовик пасажирці авто, яка на секунду забула про Найголовніше Правило Телефонів на Блокпостах.

Двогодинне (а можуть і три, і чотири) стояння в межах БП морально вбиває. Виходити з машини не можна. Нічого робити не можна. Просто сидіти в машині. Усвідомлювати вину.

Втім, можна відкупитися. Сигарети знову ж, "поповняшки" на телефон, пляшка хорошої мінералки можуть пом'якшити вирок:

"Та валіть вже і щоб я вас тут не бачив!"

Можна акуратно, щоб ніхто не бачив, дати грошима, гривень 100. І сигарети повинні бути українського виробництва. І мінералка. "Ми всяку фігню не п'ємо і не куримо". Це, мабуть, про російські товари.

Код для бабусі

Теперь о "базе". По легенде, блокпост регистрирует всех пассажиров и водителей с целью чего-то не допустить или пресечь. Данные пересекающих блокпост заносятся в некую "базу" на компьютерах, установленных в вагончиках. Пока все понятно, вот только компьютеров в тех вагончиках никто не видел. Возможно, компьютеры есть, и может быть даже это не "пентиумы". Но скорость работы пограничников — это нечто! Почему на подконтрольных Украине блокпостах хватает пару минут на человека? Почему боевикам не хватает и получаса? Одним пальцем набивают всю информацию?

А информация там "исчерпывающая". Все же слышали об IMEI? Это серийный номер мобильной трубки. Еще раз 
— трубки. Так вот, на

Тепер про "базу". За легендою, блокпост реєструє всіх пасажирів і водіїв з метою чогось не допустити або припинити. Дані тих, хто перетинають блокпост, заносяться до якоїсь "бази" на комп'ютерах, встановлених в вагончиках. Поки все зрозуміло, ось тільки комп'ютерів в тих вагончиках ніхто не бачив. Можливо, комп'ютери є, і може бути навіть це не "пентіуми". Але швидкість роботи прикордонників – це щось! Чому на підконтрольних Україні блокпостах вистачає кілька хвилин на людину? Чому бойовикам не вистачає й півгодини? Одним пальцем набивають всю інформацію?

А інформація там "вичерпна". Все ж чули про IMEI? Це серійний номер мобільної трубки. Ще раз – трубки. Так ось, номер IMEI треба виписати на листочок, вкласти його до паспорту і подавати на блокпостах бойовиків разом з паспортом ("Без обкладинок та інших вкладень!" – попереджає оголошення). Дізнатися IMEI нескладно: треба набрати комбінацію *#06# – номер висвітиться на екрані.

Тепер найпоширеніша ситуація. Автобус з Донецька до блокпоста (ходять, так, такі), заповнений пенсіонерами. Тридцять чотири бабусі і дідусі під'їжджають до блокпосту і водій, добра душа, нагадує в салон: "У всіх "ІМЕІ" є?".

Звісно ж, у більшої частини пасажирів його немає. Водій починає повільно диктувати "зірочка решітка нуль шість решітка"... Потім повторює приблизно разів сорок, бо хтось не почув. Потім роздає папірці і ручки.

Код IMEI складається з 15 цифр. П'ятнадцять цифр, які треба розглянути на крихітних екранах "бабусиних" кнопкових мобілок. У салоні гамір і сльози – хтось забув окуляри, хтось диктує собі і товаришеві по нещастю, комусь вже зле.

Через півгодини захриплий водій нарешті висаджує розбурхану юрбу і виїжджає назад до Донецька. Люди похилого віку стають в пішу чергу, де вже триста таких же змучених страждальців, щоб через кілька годин протягнути в віконечко заповітний папірець.

Зазвичай в цей же час хтось із молодих здивовано знизує плечима:

"На якого дідька їм ці ІМЕІ? У мене вдома одна мобілка, через блокпости їжджу я з іншого. Цирк якийсь...."

І подумавши, додає на адресу бойовиків триповерхову тираду.

Місце під сонцем

Стояти в чергах – національна "забава" нових "росіян" з Донецьку. Черга на блокпосту, черга до банку, кілька днів назад стали в чергу, щоб записатися до електронної черги на російські паспорти... Стоять при +34 і в -27. Добу, двоє, з немовлятами та паралізованими людьми похилого віку. Ночують в полі, куди в будь-який момент може прилетіти (і прилітало не раз). Навколо – поля і лісосмуга. Ні їжі, ні питва, кілька років тому з'явилися біотуалети від Червоного Хреста. Їх не стільки використовують за призначенням, скільки відзначають за ними розміри авточерг. "На Оленівці черга до третього туалету" – це трохи менше 100 машин.

Бойовики сміються над "мирняком", який сновигає через блокпости. На пенсіонерів, вимушених кожні 59 днів робити "перетин лінії розмежування", щоб не втратити української пенсії. Або їдуть до банку на ідентифікацію.

"Чо ви туди їздите? На вас там вже болт забили!" – лякають вони стариків, і ті мовчки опускають очі, але їдуть далі.

Тих, хто молодший, – можуть обшукати, можуть пропустити, не сказавши ні слова. Українська прописка далі, ніж в Харкові, викликає підозри і "запрошення" пройти до вагончика "МГБ". Хто, навіщо, куди. Чи не диверсант? Покажи кишені.

Словом "диверсант" лякають один одного і мирних. Диверсантом можуть назвати за наявність в сумках забороненої до провезення ковбаси або свинини. Втім, везуть – і ще як. Ховають, але везуть.

"Місцеве ж їсти неможливо", – сумно пояснюють один одному після того, як пекло на блокпосту залишається далеко позаду в клубах степової пилюки.

Приїхавши додому, підраховують витрати. Ті, хто їхав на перевезеннях на південь, – "схудли" на 350-500 грн в один кінець. На північ або на захід – від 400 до 650 грн. А ще треба повернутися, і теж не безкоштовно. За ціною проїзду, наприклад, Донецьк – Слов'янськ виходить, як авіапереліт до Європи на лоукостері.

Але їдуть і їдуть, тому що все їх нормальне життя опинилося за лінією розмежування, там, де немає блокпостів, комендантської години і черги, щоб зайняти чергу...

Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" повідомляли про те, що пожежі на Донбасі загрожують урожаю пшениці. Фермери поспішають прибрати вціліле і роблять прогнози щодо цін на хліб.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Loading...