Вбивство Захарченка: нові факти прояснюють роль Росії

Про те, кому насправді вигідне вбивство ватажка бойовиків "ДНР" Олександра Захарченка, і чому звинувачувати в цьому Україну нелогічно – в новому матеріалі військового аналітика, офіцера ЗСУ Анатолія Кравчука на сайті "Сегодня"

Вбивство Захарченка для України насправді не є чимось важливим та надзвичайним лише тому, що сам Захарченко ніколи не був самостійним гравцем на політичній арені, являючись лише маріонеткою в руках Кремля, який прикривається саме такими маріонетками, майстерно маскуючи свої злочини проти людяності, зокрема й пряму агресію Росії проти України, що наразі забрала не лише території останньої, але й більше, аніж 10 тисяч життів українців (і це не рахуючи загиблих найманців з Росії).

Разом з тим, цей факт, так само, не слід вважати й тривіальним чи геть малозначущим, бо ж насправді Захарченко був не простим бойовиком чи "рядовим польовим командиром", яких Росія на сьогодні зачистила, прибравши їх на Донбасі вже з добрий десяток. Це не рівня тим самим Гіві з Моторолою, чи, тим більш, всяким Бетменам з Дрьомовими.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Як би там не було, але це була доволі впливова фігура не лише в "ДНР", але й в сусідній "ЛНР", і може не менше, аніж їх "ЛНРівський" намісник Плотницький, якого після усунення, до речі, не чутно й не видно геть ніде (остання інформація, що його випадково бачили в одному з московських ресторанів під назвою "То да сё).

І от тут постає питання: якщо Україна зможе доказати, що це вбивство не інакше, як справа рук російських спецслужб, то фактично у нас з’явиться ще один, доволі важливий доказ низинної суті російської зовнішньої політики як такої загалом, а щодо окупованих територій Донбасу зокрема, коли росіяни не гребують нічим для досягнення своїх цілей, і вбивство для них є звичайним способом вирішення їх задач.

Але, на хвилинку, то не просто вбивство якогось Захарченка, то вбивство Росією громадянина України з політичних мотивів.

Все це на фоні нещодавно скандалу, що розгорівся навколо отруєння "Новачком" в британському Солсбері родини Скрипалів, є дуже суттєвим козирем в інформаційній війні проти Росії, як зараз, так і на довгострокову перспективу – звісно, якщо Україна має серйозні наміри довести свої звинувачення щодо Росії як країни-агресора в міжнародних судах, а для цього, перш за все, потрібен професійний підхід до отримання і фіксації доказів.

Нажаль, саме із професіоналізмом в нас доволі часто виникають проблеми. Лише один приклад – вбивство Захарченко відбулось у Донецьку 31 серпня, про що першим повідомив місцевий сепаратистський інформаційний ресурс "Донецкое агенство новостейˮ о 17:42, але вже о 18:18 про це повідомило центральне державне інформаційне агентство Росії "ТАСС".

В цей же час по факту вбивства виступили й ключові російські державні постаті, починаючи від речника МЗС Захарової, і закінчуючи самим президентом країни Путіним, які в один голос звинуватили Україну в "реалізації терористичного сценарію, вбивстві Захарченка", хоча то є повна нісенітниця, тому що в них просто технічно не могло бути на той момент жодного неспростовного доказу щодо причетності до злочину України, лише версії.

На ці гучні звинувачення, що лунали з самих високих кабінетів білокамінної, вітчизняне МЗС відповіло наступне: "Мегаблискавична реакція МЗС РФ на вбивство Захарченка свідчить, як мінімум, про спроби РФ прикрити маріонеток, яких вона підтримує і фінансує".

Про це написала у Twitter речниця МЗС України Маряна Беца, і от тут, декілька слів. Росія на офіційному рівні звинувачує Україну в здійсненні "терору" проти лідера "незалежної республіки", а Україна на це відповідає набором не те ще логічно не зв’язаних, а взагалі навіть далеких по смислу від суті звинувачення фраза. От як на пряме звинувачення країни у вбивстві ватажка невизнаної "республіки" можна відповісти, що то насправді нібито "спроби РФ прикрити маріонеток, яких вона підтримує і фінансує"? У чому наше МЗС вгледіло оту саму спробу "прикриття маріонеток РФ" після того, як Росія зухвало, серед білого дня "замочила" лідера терористичної "ДНР", безсовісно переклавши це вбивство на Україну? Тобто, за логікою нашого МЗС, вбити, це те ж саме що прикрити.

Разом з тим, слід зазначити, що Росія вже на сьогодні "прокололась", фактично розписавшись у власній причетності до злочину, і про це треба не лише говорити, але й належним чином досліджувати й документувати.

Нагадаю, однією з причин, яку експерти (до того ж, російські) називали, обґрунтовуючи саме російську зацікавленість до вбивства Захарченка, була відмова "ДНР-івського" ватажка розпустити свої бандформування, які він утримував виключно задля власної охорони і грабунку, як кишенькову армію.

Так, (вже писав про це на сайті Сегодня) під керівництвом Захарченка діяло воєнізоване угрупування – "Республіканська гвардія", яке після об'єднання в 2015-2016 роках усіх інших незаконних збройних формувань "ДНР" та "ЛНР" в 1 і 2 армійські корпуси залишалося єдиним чисельним формуванням, не підконтрольним російським військовим кураторам, яке насправді мало військову міць, і не малу.

Так само Москва не контролювала і численні "відомчі" служби безпеки і охорони, які були майже при кожному "міністерстві ДНР", як наприклад, в складі "міністерства доходів і зборів" того ж Ташкента (права рука Захарченка), і які теж фактично були підвладні Захарченку, сумарно складаючи доволі суттєву військову силу, навіть для російських кураторів, які не могли влаштовувати відкрите протистояння на Донбасі з однієї простої причини – бо, за заявою Путіна, "іх там нєт".

Місцеві називали ці відомчі армії "спецназом з відбирання власності". В останні роки з Донецька приходило чимало новин про те, як спецназ Ташкента штурмує офіси місцевих фірм, фабрики і магазини. На "безпрєдєл" Ташкента скаржився навіть "донецький народний губернатор" Павло Губарєв.

І от, буквально не встигли ще штучні квіти зав’янути на свіжій могилі "вождя ДНР", як в самій "республіці" почались структурні зміни, зокрема, було розформовано "міністерство оборони", і не тому, що само поняття "міністерства оборони ДНР", як мінімум, у нормальних людей викликає усмішку, а тому, що тема ця насправді стояла рубом ще за життя Захарченка і ставилась перед ним російськими кураторами.

Але Захарченко, як видно, цю тему не вирішив, бо для нього проблема була не в розпуску фейкового "міністерства", а в тій самій "Республіканській гвардії", яку треба було б розпустити разом з "міністерством". Але вона була для нього занадто важливою, і розпускати її Захарченко не схотів, тому російські куратори змушені були зробити це замість нього і, як ми знаємо – без нього.

От як про це зазначив сапаратистській сайт "Руська весна". Військовий кореспондент Сергій Бєлоус, який працює в "ДНР", пише: "Сьогодні по декількох джерелах пройшла інформація, що Міністерство оборони ДНР розпускається. Одна з причин – нібито Мінські домовленості, згідно яких може існувати лише народна міліція, але не міністерство оборони".

Далі Бєлоус уточнює, що з 2015 року "МО ДНР" практично не мало жодного відношення до більшої частини армії "республіки", бо все керівництво нею перейшло у створений тоді "1-й армійський корпус народної міліції".

А тепер головне. Матеріал завершується фразою: "тепер централізація у військовій сфері посилиться: всі військові підрозділи, що перебували поза підпорядкованості корпусу або внутрішніх військ МВС – будуть поставлені перед вибором: або інтеграція, або розпуск".

От і постає питання, якщо "ще з 2015 року МО ДНР практично не мало жодного відношення до більшої частини армії республіки" то до кого відноситься фраза "військові підрозділи, що перебували поза підпорядкованості корпусу або внутрішніх військ МВС – будуть поставлені перед вибором: або інтеграція, або розпуск".

Якщо б тих "військових підрозділів" було небагато, хто б за них взагалі говорив та згадував; але якщо мова йдеться, це означає, що їх багато і вони насправді мають зараз принципово перестати існувати шляхом інтеграції в отой "1-й армійський корпус".

А тепер висновок. При цих розкладах неважко зрозуміти, кому насправді було вкрай вигідно прибрати Захарченка – Україні, яка фактично нічого з цього не мала з огляду на те, що він є пішаком в руках кремлівських кураторів і самостійно геть нічого не вирішує, чи Росії, яка почала відчувати неподобства, бо ж пішак став капризувати і захотів погратись в самостійного, самодостатнього і навіть незалежного місцевого царька? От його й загнали, як таргана, під лавку, точніше, в могилу, аби знав своє місце і не висовувався.

Якщо б то була Україна, як про це відразу почали волати геть усі "на тому боці", з Путіним включно, то зовсім нелогічно одразу після смерті Захарченка так терміново розпускати те "міністерство всєя республіки" із подальшим розпуском непідконтрольної Росії Захаркиної банди із гучною назвою – "Республіканська гвардія".

Автор: офіцер ЗСУ Анатолій Кравчук, спеціально для сайту "Сегодня"