"Всі скоро дізнаються правду": що насправді відбулося в Іловайському котлі п'ять років тому

Цими днями виповнюється п'ять років з дня початку битви під Іловайськом. Як відомо, ці події закінчилися трагічно для частин ЗСУ та добровольчих батальйонів, які взяли участь в цій операції, – вони були оточені російськими військами, які вторглися, а потім розстріляні при спробі виходу з "котла". Журналісти "Сьогодні" згадали ті події і з'ясували, на якому етапі розслідування причин трагедії. 

Секретна шифрограма

Початок Іловайської операції – 7 серпня 2014 року. Цього дня 40-й батальйон територіальної оборони "Кривбас" отримав секретне розпорядження разом з підрозділами 51-ї окремої механізованої бригади наступати на Іловайськ, а до кінця доби забезпечити контроль над цим містом.

Секретна шифрограма була підписана начальником штабу АТО генерал-майором Віктором Назаровим. Тим самим, щодо якого триває судовий процес у справі про службову недбалість, що спричинила знищення бойовиками військово-транспортного літака Іл-76 над Луганськом 14 червня 2014 року. У цій катастрофі загинули 49 осіб. Цієї п'ятниці, 9 серпня 2019-го, начальник Генштабу Руслан Хомчак підписав рапорт про звільнення Віктора Назарова з лав ЗСУ.

Руслан Хомчак також є одним з головних героїв Іловайських подій. Тоді він командував сектором "Б". Саме в розпорядження сектору "Б" був переданий 40-й батальйон ТРО для наступу на Іловайськ. Потім Хомчак очолив вихід вже оточених українських підрозділів з "котла".

Взяття Іловайська забезпечувало повну блокаду зайнятого бойовиками Донецька. За інформацією Руслана Хомчака, в районі Іловайська діяли 14 підрозділів ЗСУ та шість підрозділів МВС – добровольчі батальйони "Донбас", "Дніпро", "Світязь", "Миротворець", "Херсон" та "Івано-Франківськ" – загальною чисельністю понад 1000 осіб (майже всі батальйони лише на папері були такими, реальна ж їх чисельність сильно не дотягувала до "батальйонної"). 

Мета – траса Н21

Учасник тих подій, боєць ЗСУ Михайло, передбачає, що Іловайськ не був метою всієї операції. На його думку, планувалося пройти через місто, яке на той момент обороняли "осіб 20", і вийти в сторону Зугреса з перерізанням траси Н21.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Ця траса була єдиним джерелом постачання для донецького угруповання, і її перехоплення було одним з найважливіших завдань Віктора Муженка (попередній начальник Генштабу. – Авт.)", – стверджує боєць.

Але, як відомо 7 серпня Іловайськ не був узятий. Перша згадка про успішне просування в цьому місті з'явилася лише 19 серпня 2014 року. "Ми в Іловайську", – повідомив у своєму Facebook тодішній командир добровольчого батальйону "Донбас" Семен Семенченко (Костянтин Гришин). "Ударні частини батальйону "Донбас", змітаючи блокпости терористів, увійшли до міста з декількох напрямків і взяли під контроль східну частину", – доповнив Семен Семенченко.

Ще один боєць "Донбасу", Юрій, розповів, що українські частини зайняли кілька опорних точок в Іловайську, але не добилися повного контролю над містом. 19 серпня бійців добробатів і ЗСУ намагалися розширити зону контролю, але не змогли.

Що ж пішло не так, якщо наказ зайняти Іловайськ був отриманий ще 7 серпня, а 19 серпня українські частини домоглися лише часткових успіхів при тому, що місто захищав дуже невеликий загін бойовиків?

"Мабуть, російські військові специ розгадали план (перекрити трасу Н21 в районі Зугреса. – Авт.) і перекинули до Іловайська все, що тільки можна, оголивши інші напрямки. Але потім, коли наші почали тиснути, росіяни вирішили діяти активніше, щоб не втратити Донецьк взагалі", – вважає Михайло.

Активні дії росіян виявилися у відкритому вторгненні регулярних частин ЗС РФ на територію України. Через рік після Іловайських подій Генштаб ЗСУ опублікував звіт про хід військової кампанії літа 2014 року. У ньому вказується, що Росія ввела на територію України вісім батальйонно-тактичних груп чисельністю до 4000 осіб. "Чисельна перевага виявилася на стороні супротивника", – зазначили в українському Генштабі.

Тодішній міністр оборони Валерій Гелетей (звільнений з посади в жовтні 2014 року) відзначав, що на територію України увійшло російське угруповання чисельністю до 6,5 тисячі осіб. Удари наносилися під Луганськом, в районі Саур-Могили (домінуюча висота в Донецькій області, неподалік кордону з РФ), а також на півдні Донецької області, на маріупольському напрямку. 

До початку вторгнення на Саур-Могилі залишилися українські бійці, яким було наказано обороняти цей курган. За їх словами, відразу після проходження так званого "гуманітарного конвою" з РФ повз Саур-Могилу почала рухатися величезна механізована колона російської армії. Вона йшла день, ніч і весь наступний день. При цьому російське угруповання розділилося. Частина попрямувала до Луганської області, частина – в сторону Маріуполя, а ще одна частина – в сторону Сніжного і Тореза, які також стоять на трасі Н21, але на схід від Зугреса. Цей факт підтверджує припущення Михайла про те, що росіяни всерйоз побоювалися, що ЗСУ перехоплять трасу Н21 і остаточно "задушать" бойовиків в Донецьку

Українські бійці на Саур-Могилі виявилися повністю відрізаними від своїх сил. Кілька днів вони билися практично в повному оточенні, відбиваючи штурм за штурмом, які росіяни проводили із застосуванням танків, артилерії і безпілотної авіації, коректує вогонь знарядь. Далеко не всі захисники Саур-Могили змогли вибратися живими з цієї м'ясорубки і розповісти, що вони там побачили...

Підсумок всієї цієї історії відомий: українське угруповання потрапило в оточення під Іловайськом і було розстріляне 29 серпня російськими частинами при спробі вийти з "котла" спеціально підготовленим "зеленим коридором". "Коридор" виявився пасткою. Цей розстріл став найкровопролитнішим епізодом битви, за підсумками якої, за офіційними даними військової прокуратури, загинули 366 осіб і 429 були поранені. Тим, хто вцілів, довелося пробиратися до своїх полями і лісами.

Спогади. Рядові бійці припускають, що Україна хотіла перекрити бойовикам трасу Н21 / Фото: Анатолiй Бойко, Сьогодні

Дізнатися правду

Командування спробувало деблокувати оточене угруповання, але резервів не залишалося.

"Кинули артилерію, авіацію і ракети, але реально допомогти було нічим", – підсумував боєць Михайло.

Досі залишається відкритим запитання: як порівняно нечисленне угруповання російської армії зуміло оточити українські частини під Іловайськом, створити загрозу Маріуполю, та й взагалі обрушити весь південний фланг, забезпечивши існування сепаратистських республік? Відповіді наразі немає – учасники подій воліють перекладати відповідальність один на одного. У звіті Генштабу 2015 року, зокрема йдеться про те, що деякі підрозділи під ворожим вогнем самовільно покинули позиції, причому відхід "перетворився на втечу". Пішов з позицій в районі Кутейникового один батальйон, оголивши правий фланг українського війська і дозволивши противнику просунутися до Іловайська. Тут, щоправда, варто зазначити, що батальйон потрапив під удар реактивної артилерії супротивника, на який йому було нічого відповісти.

Крапку в цій справі може поставити тільки суд. Розслідування подій проведено, але до суду наразі не передано. Станом на серпень 2019 року, немає даних про будь-які зміни. Однак один з представників команди президента України Володимира Зеленського, експерт з питань оборони Іван Апаршин, пообіцяв, що правда про Іловайськ буде оприлюднена.

"Вже найближчим часом люди дізнаються правду щодо Іловайська, Дебальцевого, початку війни 2014 року, захоплення Криму. І посадові особи, які приймали рішення або бездіяльність, будуть притягнуті до відповідальності", – пообіцяв Апаршин.

Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" писали про те, що закінчилася перша стадія розмінування територій біля Станиці Луганської. Сапери очистили 44 гектари території. Це поля, дороги і лісосмуги. А також – чотири населених пункти.