Другий рік під обстрілами: реалії в Донбасі сьогодні, чи можна втекти з "республік" і кого залишили за лінією дотику

Колись у Горлівку з Артемівська можна було доїхати за 20 хвилин. Тепер цей шлях займає години. По дорозі – два КПП, заміновані узбіччя, люди з автоматами і величезна прірва.

"По 10 годин стоїмо в черзі... Це ж не діло", – скаржиться водій.

Рік тому по цій дорозі їхали угруповання бойовиків Стрєлкова-Гиркіна. Це була втеча, відступ по відкритій, вільній дорозі.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Кілька тижнів потому на околиці Артемівська з'явився КПП.

"Нас просто взяли і відсікли від України. І як після цього ставитися? Хоча я не думала, що такий патріот України. Я хочу бути в Україні", – говорить Елеонора, мешканка Горлівки.

Для когось все це являє собою поїздку за продуктами.

"Ось помідори за 20 гривень", – показує свою покупку жінка.

Для багатьох людей, що чекають в автобусах на 30-градусній спеці, це довга дорога за пенсією.

"Для того щоб існувати. Не тільки за продуктами. У нас там будинок, у нас немає ніякої ворожнечі, ні у кого, ми – за мир", – сказала Олена, мешканка Горлівки.

Тут свої правила життя і світ тут зовсім інший. Незнайомі люди стають рідними, а за чужих – починаєш відчувати відповідальність. Тут все інше. І тому межа з Донбасом називається лінія дотику.

Отримати дозвіл на проїзд через лінію дотику – це приблизно як оформити шенгенську візу. Начебто і порядок є, але до кінця сумніваєшся – чи вдасться пройти всі кола бюрократичного пекла. "На сьогоднішній день скоротилося, раніше було до двох місяців, зараз місяць і 10 днів. Я думаю, що ми ще скоротимо цей термін", – запевнив Олександр Малюченко, начальник координаційної групи "Сектора С".

За час очікування в чергах люди встигають розповісти один одному свої історії.

"Я живу в Донецьку, я хочу проїхати до Донецька. Донецьк – це Україна чи ні? Мені хочеться дізнатися", – задається питанням Галина, мешканка Донецька.

"В Україні не треба воювати. Хто хоче – нехай воює в полі", – додала вона.

7 квітня минулого року українці дізналися, що є така "Донецька народна республіка". І в неї, виявляється, є свій прапор і своя столиця – Донецька ОДА. Правда, за межами ОДА про це ніхто не знав, а потім в місто прийшла війна. І нова донецька реальність сьогодні сильно відрізняється від тієї, до якої городяни звикли за останні роки.

"Донецьк зараз дуже змінився", – сказала Ольга, викладач Донецького університету, яка залишилася в місті і відмовилася евакуюватися, як це зробили її колеги-науковці.

"У мене постійно відчуття, що я живу на краю якогось геополітичного, тектонічного розлому. Ми звикли до комендантському часу, ми звикли, що потрібно носити з собою документи", – поділилася своїми переживаннями Ольга.

На околиці Донецька троянди не цвітуть і фонтани не працюють. Тут – лінія фронту.

"Ми живемо без будинків, без квартир. Хто нам допоможе? А тут люди квіточки садять, з дітками гуляють, тут зовсім інше життя", – обурена Олена, мешканка Петровського району Донецька.

Бойовиків "ДНР" жителі околиць називають "нашими".

"Ми вже знаємо, що з ранку починаю бахкати. Потім пішла відповідь. Що це за війна така? Чого наші ховаються серед будинків? Що це за лінія фронту така? Вони вирішили все знести навколо?" – Продовжила Олена.

Рік тому Євген і Юлія виїхали з рідного міста.

"Прислали фотографію, де на дверях нашого бару висить табличка, що цей об'єкт знаходиться під захистом "Цитаделі". Це був такий дзвіночок, коли ми зрозуміли, що потрібно щось більш енергійно робити", – сказав Євген, переселенець з Донбасу.

Правда, в Києві Ольга, Євген і їхній маленький син назавжди залишаться донецькими.

Відомий спортивний оглядач Едуард Кисельов з 1972 по 2014 рік не пропустив жодного матчу "Шахтаря". Але тепер його рідна команда не грає в його рідному місті.

"Я останній раз був на "Донбас Арені" 2 травня 2014 року. Тоді і в голову не могло прийти, що з тих пір так довго буде пустувати цей чудовий стадіон. У житті завжди перемагає смерть, як добро перемагає зло", – сказав Едуард.

Багато переселенців виїжджали до Росії з надією, що так буде краще, але життя в російському Донецьку зовсім не схоже на життя в українському Донецьку. Роботи тут немає, а переселенці живуть на мізерні допомоги.

Олексій перевіз сюди свою сім'ю рік тому. В Україні він був середньої руки підприємцем, в Росії став біженцем без дозволу на роботу.

"Напружує, дуже сильно напружує, коли було все, а залишилися тільки машина, двоє дітей і дружина, все", – каже Олексій.

Маріуполь кілька місяців офіційно був центром Донецької області, але зараз тут залишилося тільки керівництво силових структур регіону.

Жителі міста постійно пам'ятають, що живуть практично на лінії зіткнення.

Навесні 2014 бойовики захопили місто, але їх вибили. Звільнили Маріуполь міська міліція, жителі та працівники меткомбінату. Вони повернули місто України.

Не у всіх, хто покинув місто, є можливість оплатити нове житло, знайти нову роботу. Таких людей сотні тисяч. Їм просто потрібна допомога.

У Гуманітарний штаб Ріната Ахметова в Маріуполі щодня приходять сотні людей, яким потрібні дуже прості речі – їжа і ліки. Але ці речі прості, якщо ти живеш у себе вдома.

"Ми залишилися без нічого. Дуже важливо, потрібно давати людям допомогу", – зазначила Віра Остапенко, переселенка з Широкиного.

Село Трьохізбенка (Луганська область) стоїть біля самої лінії зіткнення. Незважаючи на перемир'я, тут щоночі гримлять постріли і вибухи.

"Ми не знаємо, як нам далі виживати..." – говорить місцева мешканка.

Рідні Ольги живуть по той бік лінії зіткнення, в так званій "ЛНР". Кілька днів тому жінка забрала внука, щоб нагодувати.

"Туди ж нам не дають провозити ні продукти, нічого. Там же нічого не платять", – розповідає Ольга.

Але зі Стаханова в Трьохізбенка вони добиралися уплав по річці.

За місто Щастя довго велися бої. Звідси рукою подати до Луганська, але тепер ніби на іншій планеті.

Півтора роки тому Олексій працював на асфальтовому заводі, а тепер торгує на ринку.

"Тут закуповують м'ясо, і везуть туди сумками", – каже чоловік.

Від торговок на ринку можна почути жахливі, але правдиві історії, як люди намагаються обійти заборони на пересування.

"Хто нелегальними шляхами... там стоять розтяжки, вибухнула сім'я у Станиці", – сказала Тетяна, мешканка Щастя.

9 березня 2014 в Луганську захопили будівлю ОДА. 30 березня в місті пройшов мітинг під гаслом "Так – референдуму, ні – виборам президента!"

У деяких містах, підконтрольних так званій "ЛНР", населення скоротилося майже на 40%. Під час бойових дій з Луганська бігли більше половини жителів. Чотири місяці тому деякі люди стали повертатися.

Тепер Луганськ вчиться вижити у своїй новій реальності: тут військовий стан, вся влада у міліції і прокуратури, судів немає.

У Луганську вулиці пусті не просто так, в місті практично немає бензину. Кожну заправку охороняють люди з автоматами. Але бензин є тільки за талонами для бойовиків. Ще гірші справи в аптеках.

Цю та інші новини ви можете подивитися у випуску інформаційної програми "События недели" на каналі "Україна".