Вижити, щоб мама не плакала: діти на Донбасі продовжують страждати від жахів війни

9 Серпня 2018, 10:15

Постраждалі маленькі українці проходять реабілітацію за проектом Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

<p style="text-align: justify;">Наші діти. Данило Сисоєв після поранення знову вчився ходити. Фото: fdu.org.ua</p>
Наші діти. Данило Сисоєв після поранення знову вчився ходити. Фото: fdu.org.ua

Прийнято вважати, що пік бойових дій на Донбасі припав на 2014-2015 роки, а потім начебто стало тихіше і безпечніше. Насправді нічого не закінчилося: так само розриваються снаряди, так само гинуть і отримують поранення люди, так само здригаються від гучних звуків діти і бояться спати без світла. Минулого року кілька маленьких жителів міст в прифронтовій зоні потрапили під обстріл і отримали поранення. Їм на допомогу приходив Гуманітарний штаб Ріната Ахметова.

Уламки

Томочці Романенко – чотири роки, її двоюрідному брату Вані Гончаренку – 15 років. У минулому році увечері 21 липня артилерія накрила мирне містечко Мар'їнку. Разом з дорослими діти перебували у дворі свого будинку. Їм було про що посумувати – напередодні поховали їх дідуся. У городі діти намагалися відволіктися, рвали траву – і тут з неба посипалися снаряди, розриваючись на тисячі смертоносних уламків ... Потім, як в кінохроніці, промайнули "швидка", лікарня, стурбовані обличчя лікарів. У Тамари рани від осколків виявилися "сліпими", що не зачепили черевну порожнину. У Вані виявилося все набагато гірше: осколки хоч і не зачепили кістки, але з гомілки лікарі видалили шматочки металу, а ось з правого плечового суглоба через глибоке залягання осколка видалити його було неможливо.

__2_01

Иван Гончаренко. Фото: fdu.org.ua

"Що далі?" – найчастіше невирішене питання для переселенців і жителів таких неспокійних міст. Дітям необхідне лікування, постійна увага лікарів, реабілітація. Звідки взяти гроші на оздоровчі процедури, якщо родина Тамари – це самотня мама з двома дівчатками, а родина Івана – переселенці, що віддають останні гроші за орендоване житло в Вугледарі?

__2

Тамара Романенко. Фото: fdu.org.ua

П'ятий поверх

Наталія Олександрівна, мама Данила Сисоєва з прифронтової Красногорівки, теж розгубилася. У 2015 році її молодший син залишився вдома, поки вона відлучилася у роботі. Розпочатий артобстріл застав Даню зненацька – переляканий хлопчик вибіг на балкон, звідки його викинуло вибуховою хвилею. З п'ятого поверху ...

Череп Дані збирали мало не по шматочках лікарі Дніпропетровської обласної дитячої клінічної лікарні. Шанси на виживання і більш-менш повноцінне життя коливалися десь близько нуля. Даня не просто вижив, він знову навчився ходити. "Щоб мама не плакала!" – так пояснює хлопчик свою нечувану волю до життя. Так, поки не слухається права нога і не дуже добре діє права рука, але поки можна все робити лівою. Потім буде краще, і зі школою все буде гаразд – Даня вчиться за індивідуальною програмою і закінчив третій клас, але от лихо – через травму голови хлопчик раптом почав забувати букви. Але він вірить, що недуга мине й мама нарешті витре сльози.

Реабілітація

Третій рік за проектом Гуманітарного штабу Ріната Ахметова "Реабілітація поранених дітей" діти, які постраждали внаслідок збройного конфлікту на Донбасі, можуть безкоштовно пройти курс реабілітаційного лікування в кращих санаторіях України, відновитися фізично і психологічно. У нинішньому сезоні реабілітацію в одеському санаторії "Куяльник" пройдуть більше 30 дітей, які отримали важкі поранення. У проекті вже взяли участь 94 поранених дитини. Тамара Романенко, Ваня Гончаренко і Даня Сисоєв не стануть винятком – на них чекають три тижні спокою, лікування і відновлення.

Ви зараз переглядаєте новину "Вижити, щоб мама не плакала: діти на Донбасі продовжують страждати від жахів війни". Інші Новини Донбасу дивіться в блоці "Останні новини"

Автор:

Станіслав Донець

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...
Загрузка...