Зайшовши в Піски, ми деблокували аеропорт: спогади добровольця про бої під ДАП

21 січня – пам'ятна дата для захисників Донецького аеропорту. 242 дні конструкції ДАПа героїчно обороняли військові під безперервним обстрілом. В цей час, аеропорт отримував постачання по єдиній "дорозі життя", прокладеній через селище Піски, яке було звільнене в липні 2014-го. Операція зі звільнення Пісок виконала відразу два важливих завдання: відкрила вихід до "воріт до Донецька" – аеропорту, і дозволила розблокувати військових, які вже в той момент знаходилися під облогою бойовиків в аеропорту.

Звільнення Пісок проходило силами добровольчих батальйонів. Першою в селище зайшла 5-та рота батальйону Дніпро-1 "Донецьк". З її командиром, корінним дончанином Володимиром Шиловим ми поспілкувалися про спецоперацію і головні військові помилки, які відбулися після неї.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Пане Володимире, як ви з жителя мирного Донецька перетворилися в бійця добровольчого батальйону?

- Коли в квітні 2014-го було прийнято рішення про створення добровольчих підрозділів, на території Донецької області формувалося чотири підрозділи. Батальйон "Артемівськ", батальйон "Донецьк-1", за формування якого відповідав я, батальйон "Донецьк-2", і "Донбас".

Про те, що я відновлений, я дізнався 10 травня. Я ніяких паперів не писав, але наказом міністра був відновлений.

- Я відразу попереджав керівників вищого рівня, що сформувати добровольчий підрозділ на території Донецької області нам просто не дадуть. Так і виявилося. Другого травня нам довелося йти з Донецька з перестрілкою. Пішли в Дніпропетровськ. У Дніпропетровську за підтримки Дніпропетровської ОДА продовжували формувати підрозділи. Я на той момент був пенсіонером МВС, мене поновили на органах внутрішніх справ з 17 квітня 2014-го року. Про те, що я відновлений, я дізнався 10 травня. Я ніяких паперів не писав, але наказом міністра був відновлений.

- Які завдання стояли перед ротою "Донецьк"?

- Рота почала виконувати бойові завдання буквально 8-9 травня. Вивозили в Донецьку область блоки на виставку блокпостів, нам довелося їх охороняти. Потім забезпечували розвантаження 93-ої бригади, розвантаження військової техніки, забезпечували вибори на 50-му виборчому окрузі в Мар'їнці. Охороняли окружну комісію. Потім нас кинули на Бердянськ, звідти в Сватове Луганської області.

Що примітно – поширення цієї "чуми" зупинили російськомовні донеччани. Зараз бігають кричать "ось, Донецьк треба відрубати". Ні, хлопці, не можна Донецьк рубати.

14 червня ми прибули до Маріуполя. Ми охороняли місто, потім, коли диверсійна група знищила радіолокаційну станцію, почали ще й охороняти державний кордон між Росією і Україною.

У чому була унікальність роти: віковий ценз – від 18 до 58. Освітній ценз – 75% з вищою освітою, з них 10% – по 2 вищих. Два професори, доценти, адвокати, люди йшли не те, що "ой, давай повоюємо", а розуміють, думають, прекрасно розуміють, що буде відбуватися, якщо буде така ситуація, яка трапилася.

Що примітно – поширення цієї "чуми" зупинили російськомовні донеччани. Зараз бігають кричать "ось, Донецьк треба відрубати". Ні, хлопці, не можна Донецьк рубати.

- Як проходило звільнення Пісок?

- 21 липня 2014 року ми звільняємо Піски. Заходимо в Донецьк. Але потім приходить команда – "відступити". Ми йдемо на вихідну. Захід в Піски повторюється через два дні – 24.07. Коли ми заходили в Піски, мені, як командиру роти, була поставлена задача: увійти в Піски, зайняти оборону, протриматися добу, для того, щоб військові поставили блокпост. 24-го числа брала участь не одна 5-та рота. Мені додали 30 осіб, нас було 56. Також брала участь бронегруппа ЗСУ і "Правий сектор".

Зайшовши в Піски, ми фактично деблокували аеропорт, в якому знаходився третій полк спецназу. Ми деблокували аеропорт і туди почали заїжджати люди для ротації, почали поранених вивозити, боєприпаси почали надходити.

Звільнили, зачистили, зайняли оборону. Через добу подзвонив Береза (Юрій Береза, народний депутат, командир полку спеціального призначення "Дніпро-1" – ред.), сказав: "Ідіть, ви своє завдання виконали". Я кажу: "Ми вийти не можемо, тому, що ЗСУ не виставили блокпост". Він каже: "Як не виставили?". І що робити? Я кажу: "Я не знаю, що робити, але ми будемо оборонятися". Ми окопалися, в землю зарилися, тепер спробуй нас виколупати. Так 24 липня 2014 року Піски були звільнені. І вільні до теперішнього часу. Зайшовши в Піски, ми фактично деблокували аеропорт, в якому знаходився третій полк спецназу. Ми деблокували аеропорт і туди почали заїжджати люди для ротації, почали поранених вивозити, боєприпаси почали надходити.

- До операції в Пісках ви описували завдання, пов'язані з контролем і підтриманням порядку. А операція в Пісках – військова. Як це сприймалося?

- Нормально сприймалося. Ми йшли добровольцями не для того, щоб стояти на блокпостах в тилу, а для того, щоб воювати і звільняти рідну землю. Ми йшли, щоб повернутися додому. Я до будинку не дійшов 8 кілометрів. По прямій – рівно 8 кілометрів. Коли мені після цього надходили команди вийти з Пісок і залишити їх, я їх посилав. Я говорив – для вас це іграшки, а для мене – шлях додому.

- Коли звільнили Піски, був деблокований аеропорт, відповідно, і шлях до Донецька. Як тоді бачився розвиток ситуації?

- Ми вийшли на адміністративний кордон міста Донецьк. Від наших окопів до знака "Донецьк" було 386 метрів. І то, ми не стали висувати ближче позиції, тому що попереду був сепарський блокпост, щоб не було прямої видимості.

Нас просто Мінські угоди зупинили. Якби нам підкинули людей, можна було б звільняти Донецьк. При тому не так, в лоб, як ми в Пісках вперлися в блокпост сепарський, а фланговими ударами. Перебуваючи в Пісках, в обороні, ми кілька разів заходили в Донецьк. Взяли в полон двох "поліцейських" разом з автомобілем. Ми вивезли штатну зброю одного з міліцейських підрозділів, розбили колону. Там діри в обороні були по 15-20 кілометрів! Але тільки наші генерали вважали, що треба в лобову перти на ці блокпости. Навіщо? Мені це нагадувало Громадянську війну, коли була "війна залізниць". З одного боку їхали на поїздах червоні, з іншого білі, і воювали. Так само. У нас починаються "штурми". Доходимо до блокпоста і починаємо гупати один в одного.

Ось взяти той же аеропорт – там же не було суцільної лінії оборони. У нас в Пісках була, ми побудували, а у них не було суцільної лінії оборони.

- У найактивніші місяці війни, ситуація зі зброєю була не найкраща. Зараз активно говорять про надання летальної зброї з США, як ви вважаєте, це вплине на хід війни якимось чином?

- Я думаю, що навряд-чи це вплине на хід війни. Я чув, що американці виставили вимоги, щоб Javelin були на другій лінії оборони. Як в СРСР з'явився ПЗРК "Стріла"? Після того, як в Афганістані взяли цілим трофейний Stinger. Я прекрасно розумію, що американці побоюються, що Javelin (це вважається новітньою технікою) потрапить в руки колабораціоністів, а звідти росіянам.

Javelin ніяк не вплинуть. Так, може, будуть побоюватися. Але потім побачать, що вони не застосовуються, і будуть продовжувати в тому ж дусі.