Прогулянка по харківському Подолу

Поділ є не тільки в столиці, а й у Харкові, щоправда, багато хто забув назву цього історичного району в самому центрі міста. За словами краєзнавців, він виник ще в середині XVII століття і включав у себе сучасну площу Павловську, вулицю Кооперативну з оточуючими її провулками. Зараз про харківський Поділ розповідають легенди та цікаві історії, які, втім, не завжди зі щасливим кінцем. Приміром, на площі Павлівської, де вперше в місті на товарах з'явилися цінники, колись проводили публічні страти. А на Кооперативній, де свого часу Сергій Єсенін написав знаменитий вірш, поета обібрали місцеві злодюжки.

"Ганебний" стовп і могильник

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Нинішня площа Павлівська, яку ще недавно називали на честь Рози Люксембург, з'явилася в другій половині XVII століття. Близько 150 років тут розташовувався головний міський ринок. "Тоді перед кожною лавкою розташовувалися так звані в'язні, які зазивали публіку і рекламували товар. Так як фіксованих цін не було, на ринку довго торгувалися. Купець за прізвищем Павлов зауважив, що багатьох ця процедура втомлює, і вирішив встановити у своїй лавці фіксовані ціни", – розповідає краєзнавець Михайло Красиков. Спочатку торговці ставилися до ідеї Павлова скептично і були впевнені, що новатор розориться. Але, всупереч очікуванням, Павлов став одним з найбагатших людей Харкова. На площі також знаходився верстовий стовп, який в народі називали "ганебним", адже поруч сікли невірних дружин і злодюжок. Але коли місто стало розростатися, стовп став заважати руху, і його прибрали. Зараз по Павлівській курсують трамваї. Цікаво, що під час прокладання ліній майже 80 років тому будівельники розкопали могильник половців: останки кочівників перебували на глибині всього в півметра.

Перший харківський ЦУМ

Саме в районі Подолу свого часу з'явився головний магазин міста – Центральний універмаг. У 1933-му будівлю першого універмагу прибудували до триповерхового магазину "Зінгер", де продавалися знамениті швейні машинки. За словами краєзнавця Михайла Красикова, той ЦУМ у будинку під № 1/3, який сьогодні бачать харків'яни, дійсно нагадує будівлю першого універмагу, але лише віддалено. Під час Великої Вітчизняної війни будівля постраждала від бомбардування і обстрілу. І 60 років тому на Павлівській площі з'явилася відреставрована сучасна будівля з арками і напівколонами, яка досі є найбільшим універмагом, який щодня відвідує близько 35 000 чоловік.

Гостював імператор Олександр I

Неподалік від ЦУМу, на площі Павлівській, 10, стоїть будівля, відома харків'янам як торговий центр "Мелодія". Виявляється, в XIX столітті на його місці височів величний особняк купця Ломакіна, де двічі по шляху в свою літню резиденцію в Чугуєві зупинявся імператор Олександр I. За словами істориків, це була велика рідкість, щоб цар зупинявся у купця. Проте будинок був так вдало розташований і настільки просторий, що з ним не могла зрівнятися жодна дворянська садиба.

Наприкінці позаминулого століття на другому поверсі "обраного" особняка з'явилася громадська бібліотека, у якій на той момент не було своєї будівлі. Однак в 1908 році особняк Ломакіна визнали аварійним і знесли, а замість нього звели шестиповерхівку, на першому поверсі якої відчинив свої двері Міський купецький банк, а на верхніх – готель "Асторія". Зараз старовинну будівля здають під офіси та магазини.

В Троїцькому храмі наливали і пекли хліб

Троїцький храм по вулиці Івана Дубового, 3, довгий час був одним з найрозкішніших храмів міста. Його історія починається ще на початку XVIII століття: тут звели дерев'яну церковцю, на місці якої через сто років зросла велика церква. До революції храм славився своєю гостинністю. На церковні свята городяни приходили на службу, після чого їх чекало щедре частування винами і пивом.

Але коли до влади прийшли більшовики, храм спіткала сумна доля: в 1920-му дзвіницю підірвали, а приміщення церкви переобладнали під пекарню. Престол перенесли до воріт і розташували його неподалік від громадської вбиральні: в цьому місці наступні 30 років священнослужителі проводили служби. Останній хліб тут випекли в 1991 році, а через рік будівлю повернули церкві. П'ять років тому храм відновили, заново відбудувати дзвіницю.

Вулиця, де обікрали Єсеніна

Одна з найстаріших вулиць Харкова – сучасна Кооперативна – знаменита своїм торговим минулим. Довгий час, починаючи з XIX століття, тут продавали чорноморську рибу, а саму вулицю іменували Рибною. За словами істориків, через величезну кількості риби у всьому районі панував відповідний запах, тому тут, в основному, могли ужитися лише самі торговці. Проте були поблизу і дворики єврейських родин, у одного з яких в 1920 році близько місяця гостював Сергій Єсенін. "Поет жив на вулиці Рибної, 15. Одного разу під час прогулянки містом у Єсеніна вкрали годинник, але на ранок під двері будинку на Рибної невідомі підкинули згорток з годинником і запискою: "Серього, вибач, сперли помилково. Як бачимо, вже тоді в Харкові навіть злодюжки знали, хто такий Єсенін", – розповідає краєзнавець Михайло Красиков.

До слова, саме в Харкові поет написав вірш "По-осінньому кичить сова", появі якого сприяла ще одна курйозна історія, що відбулася в тому ж будинку на Рибній. Одного разу за сніданком у сім'ї Лур'є 16-річна Ліза, дочка господаря, яка виявилася за спиною у сидячого Єсеніна, помітила невелику лисину в шевелюрі поета і несподівано випалила: "Сергію Олександровичу, але ж ви лисієте!" Поет трохи зніяковів і спробував відбутися жартами, а на наступного дня написав вірш, де є рядок "Облітає моя голова, кущ волосся золотистий в'яне". Будинок, в якому гостював Єсенін, знаходився по сусідству з будівлею нинішньої обласної наукової бібліотеки, але, на жаль, до наших днів не зберігся.

В молитовному домі боролися з релігією

Мало хто знає, що сто років тому на вулиці Ковальській, 24 побудували кенасу – молитовний будинок караїмів, послідовників іудейської секти, що відкидає Талмуд. До Харкова караїми приїхали під час Кримської війни як біженці, і в 1890-х за проектом архітектора Бориса Покровського вони побудували кенасу. З приходом до влади більшовиків караїмську громаду розпустили, а в будівлі молитовного будинку відкрився клуб "Войовничий безбожник", в стінах якого спочатку боролися з релігією, а після сюди переїхала транспортна організація. Харківським караїмам, яких залишилося близько півсотні осіб, будівлю повернули тільки вісім років тому. Зараз вони продовжують збиратися в молитовному будинку і намагаються зберегти традиції свого народу.