Вимушені переселенці: як жителі Донбасу адаптуються в Харкові

З початком військових дій на сході країни до Харківської області змушені були переїхати близько 250 000 переселенців. Адаптація на новому місці для багатьох проходила складно: людям довелося кинути житло, поміняти місце роботи, а часто і саму спеціальність. Кореспонденти "Сегодня" дізналися, чи змогли прижитися в місті змушені харків'яни і як вони обживали в новому будинку.

Зараз в області офіційно зареєстровано 126 462 внутрішньо переміщених осіб (станом на початок березня. – Авт.), що практично вдвічі менше, ніж п'ять років тому.

"10 000, а то і 20 000 чоловік перебувають неофіційно. Досі немає єдиної бази обліку тимчасово переміщених осіб, ніхто не намагався зібрати інформацію, яка кількість людей насправді потребує допомоги. У плані адаптації та інтеграції робляться точкові спроби", – розповіла радник Мінсоцполітики з питань ТПО в Харківській області Ольга Аверіна.

За її словами, головними проблемами для вимушених харків'ян залишаються житло і робота, адже навіть через п'ять років немає загального державного механізму для вирішення цих завдань, тому доводиться покладатися на міжнародних донорів. Ольга Аверіна розповідає, що в 2014-му було близько 25 організацій, що надають допомогу, зараз же навряд чи набереться з десяток. Проте зараз ТПО легше отримати паспорт і освіту.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Харків, будучи студентським містом, став новим домом для багатьох молодих переселенців. Майбутній психолог – 18-річна Катерина Гапочка – прибула в першу столицю в 2017-му, вступила до Харківської гуманітарно-педагогічної академії. До цього через військові дії в рідному селі Вікторівка Луганської області перебралася до родичів у Сумську область, де і закінчила школу.

"Як ТПО я зареєстрована в Охтирці. У Харкові ніяких пільг у мене немає. Минув термін реєстрації, потім поміняли закон, і в Харкові так і не змогла заново отримати довідку", – каже дівчина.

Проте в університеті Катерина легко адаптувалася, а в гуртожитку знайшла друзів.

"Найскладніше було, коли переїжджала в Охтирку. Було відчуття, що їду в невідоме місто, де немає ні знайомих, ні друзів. У школі ні з ким не спілкувалася, мене ніхто не брав, так і не адаптувалася. А в Харкові ми ж всі новенькі", – розповіла вона.

За словами дівчини, харків'яни живуть зовсім іншим життям, ходять по вулицях спокійно і без паніки.

"Там постійно були бомбардування, ми ховалися в льосі. Пам'ятаю чітко день, коли відвойовували моє село, це – найстрашніший день для мене. Тут теж іноді смикає, коли чую гучні звуки або салюти", – каже Катя.

У Харкові дівчина до цього не бувала, тепер же хоче тут залишитися, адже вдома перспектив не бачить.

Тричі мама: іпотека і "дача"

Валерія поїхала вагітною. Фото з архіву В. Самарської

40-річна Валерія Самарська вже вважає себе харків'янкою, веде тут бізнес і займається громадською діяльністю. У липні 2014-го вона виїхала з Краматорська, будучи при надії.

"Їхали з двома дітьми і майбутнім чоловіком. Найняли фуру, вивезли весь офіс і меблі з дому", – згадує жінка.

Речі зберігали в гаражі людей, яких вперше бачили, вони ж і дали притулок сім'ї на кілька днів.

"Новий чоловік узяв квартиру в кредит, там донедавна і тулилися вп'ятьох, поки старша, 20-річна дочка, не перебралася до Києва", – каже Валерія.

На момент переїзду 16-річна дочка вчилася в коледжі в Донецьку, її насилу вдалося перевести в такий заклад Харкова: "Зустріли з опором (в новому навчальному закладі. – Авт.). Мене вагітну відправляли під обстріли їхати за документами. Дочка рік провчилася і була в такому важкому стані, що нам довелося звертатися до психолога. Спеціаліст сказала, щоб терміново забирали документи".

Середню дочку – на той момент третьокласницю – в школу влаштували легко, але довго шукали танцювальний колектив. Тепер же в сім'ї росте ще одна донька.

Завдяки грантам жінка відкрила магазин "Дача", де торгують насінням і добривами.

"Важко відновитися на новому місці, в новому конкурентному середовищі. Нішу треба міняти, клієнтів поки напрацюєш", – каже Валерія.

Крім того, жінка зайнялася громадською діяльністю в сфері соцжитла і питаннях протидії домашньому насильству. Коли ж в рідному місті все стихло, повертатися туди не стали, побоюючись загострення ситуації, та й черговий переїзд лише посилив би дитячий стрес.

Бізнесвумен: "бажання – тисяча можливостей!"

Сім'я з Луганська створює меблі для офісу і дому. Фото з архіву О. Скоровой

Ольга Скорова перебралася з сім'єю з Луганська в червні 2014-го. "Перебувала поруч з будівлею адміністрації, коли там відбулися перші вибухи, після цього два дні поспіль в місті включали сирену. Приїхали на поїзді до Харкова буквально з одним чемоданом: пара сарафанів, кеди, спортивний костюм", – говорить вона. Ольга не думала, що доведеться залишитися в Харкові.

"2014 рік був великим потрясінням для мене. Ми жили в стабільності і зоні комфорту розміреним життям, коли вже все є. Найтяжче сприйняла переїзд дочка, хоча я думала, що в дев'ять років вона не розуміє. З веселушки перетворилася на дівчинку-хмаринку. Тільки зараз, коли їй вже 14, стала посміхатися і сказала мені, що все – війна її відпустила, вона стала харків'янкою", – розповіла Ольга.

У першій столиці Скорових пустила в свою квартиру подруга сім'ї. У школі дочку зустріли добре, батьківський комітет навіть купив для новенької зошиті. У Луганську Ольга працювала комерційним директором меблевого підприємства, а тут спочатку запропонували посаду адміністратора в салоні краси. А в 2017-му Ольга відкрила сімейний бізнес – виробничий цех з виготовлення меблів для дому та офісу "Бібліотека затишних меблів", обладнання для якого вдалося закупити завдяки трьом грантам.

"Я пишаюся нашою роботою, тим, що ми не опустили руки, а продовжуємо жити повноцінним життям, допомагати ближнім, брати участь в розвитку міста. Бажання – це тисяча можливостей!" – каже вона.

Завод змінив на фонд

34-річний Антон приїхав до Харкова з Алчевська з дружиною і маленькою донькою в 2015-му. Знайомий пустив у вільну квартиру, подружжя сплачувало лише "комуналку". На батьківщині чоловік працював на металургійному комбінаті, тут же вирішив змінити спеціальність.

"Після переїзду повезли дитячі речі в один із благодійних фондів, щоб допомогти іншим переселенцям, оскільки почав займатися волонтерством, а пізніше мене покликали туди працювати. Зрозумів, що раніше треба було йти з заводу, я знайшов себе в сфері гуманітарної благодійності", – розповідає чоловік.

І якщо сам Антон з упередженим ставленням до переселенців не стикався, то його дружині пощастило менше. Влаштовуючись на роботу до одного з готелів, вона успішно пройшла співбесіду, однак, побачивши прописку, роботодавець відмовив. А ось доньку до садка взяли навіть без традиційного благодійного внеску. Завдяки підтримці родичів і власних заощаджень сім'я купила однокімнатну квартиру на вторинному ринку далеко від метро.

"Навіть при ідеальному розкладі, якщо зараз же все закінчиться, повертатися ми не хочемо. Відчуваємо себе харків'янами відсотків на 90. Однак, навіть маючи своє житло тут, не можемо голосувати на місцевих виборах", – говорить Антон.

Нагадаємо, дев'ятиповерхівку для переселенців будують в Рубіжному Луганської області. 107 квартир повинні здати в експлуатацію вже наприкінці року. Хід будівництва перевірила дружина президента України.

Нагадаємо, внутрішні переселенці, які брали участь в антитерористичній операції, цього року отримають більше коштів на придбання житла, ніж в 2018-му. Про це заявив перший заступник голови комітету у справах ветеранів Максим Бурбак. Зараз в черзі 1700 претендентів. За словами нардепа, торік АТОшники-переселенці отримали 25 мільйонів гривень. Цього року, упевнений, витрати зростуть до 200 мільйонів.