Повернення кораблів Україні: буксири обігнули Південний берег Криму

Українські буксири "Гайдамака", "Титан" і пошуково-рятувальний корабель "Сапфір" , які повинні забрати кораблі, які повертаються з Росії, обігнули Південний берег окупованого Криму.

Такі дані наводить система стеження переміщення суден Ships.com.ua .

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Варто додати також, що, за даними російських ЗМІ, окупанти вирішили залишити у себе особисту зброю українських моряків і корабельні документи захоплених судів в якості "речових доказів".

Читайте в спеціальному матеріалі "Сьогодні" історії життя полонених моряків, розповіді рідних, коханих та членів сімей наших хлопців – про те, через що їм довелося пройти, та як їх підтримували у в'язниці улюблені артисти і спортсмени.

Капітан Роман Мокряк

Роман Мокряк – капітан українського бронекатера "Бердянськ", розстріляного російським бронекатером у Керченській протоці під час переходу з Одеси до Маріуполя. На російському суді Роман назвав себе військовополоненим і відмовився надавати свідчення, поки не звільнять членів його екіпажу.

Потомствений моряк, капітан бронекатера "Бердянськ" Роман Мокряк спочатку служив у Севастополі на субмарині "Запоріжжя", а після анексії Криму перевівся до Одеси. Командувати "Бердянськом" став два з половиною роки тому, чому дуже радів.

Рідні та близькі передали полоненим морякам слова підтримки:Роману пишуть і знайомі, і незнайомі, але він був би щасливий отримати листа від свого кумира – улюбленої актриси Ади Роговцевої – яке передала моряку група програми "Сьогодні".

Підтримав свого земляка і воротар футбольного клубу "Шахтар" Андрій П'ятов. Говорив, що і він, і гравці "Шахтаря" уважно стежили за новинами і вірять в наших хлопців.

"У нашому краю дуже сміливі та відважні люди. Хочу йому передати особливий привіт, щоб він тримався, нас не зламати, нас, кіровоградців, так скажу! Я впевнений, що це сильні люди, їх нічим не зламати, вони все переживуть, ми їм допоможемо, поки ми тільки можемо морально, але я впевнений, що незабаром ми вже і в живу побачимося", – сказав Андрій П'ятов.

Легендарний голкіпер також передав через журналістів листи в Лефортово для Богдана Небилиці і В'ячеслава Зінченка – капітана і старшого матроса бронекатера "Нікополь", і для Володимира Лісового – капітана 3-го рангу з буксира "Яни Капу".

Старший матрос Андрій Артеменко, старший лейтенант Василь Сорока та матрос Андрій Ейдер

9 березня пішов 104-й день полону наших моряків. Завдяки журналістам хлопці отримали листи підтримки від рідних і зоряного кумира – фронтмена гурту "Океан Ельзи" Святослава Вакарчука.

24-річний Андрій Артеменко – старший матрос катера "Бердянськ", вийшов героєм з Криму після анексії. Ось тільки з сивиною. Але знову став заручником Росії, мало не загинувши. Коли росіяни обстріляли судно в Керченській протоці, хлопець отримав поранення руки і ока.

Батьки згадували, як навесні 2014-го Андрій залишився вірним присязі. Це був його перший контракт. Крим, корвет "Придніпров'я".

"Пропонували залишитися в Росії, пропонували гроші божевільні, зарплати. Але ні!", – поділився батько хлопця Анатолій Артеменко.

Поруч з Андрієм Артеменко під час обстрілу знаходився і 27-річний Василь Сорока. Осколки потрапили йому в плече. Але його дружина вважала той день щасливим.

"Подарунком для мене було, що він залишився живий", – поділилася вона.

З тих пір їх дворічний син Марк мало не кожного дня підходив до дверей, а не дочекавшись батька, обіймав його фотографію.

"Пішов чоловік вранці на роботу, я йому не сказала, що я його кохаю, я йому не сказала "до вечора" і я про це шкодую. І я розумію, що коли він повернеться, з цього моменту я йому кожного дня це говоритиму", – поділилася жінка.

Через кохання найбільше переживав і наймолодший матрос – 19-річний Андрій Ейдер. З дитинства неслухняний, але великий оптиміст. Під час обстрілу "Бердянська" осколки потрапили хлопцеві в стегно.

"Він говорив: у мене в стегні така рана, що три пальці поміститься", – розповідала Євгенія Ейдер, прийомна мати моряка.

Андрій дуже хвилювався, щоб не залишитися інвалідом. Адже вдома на нього чекає красуня Марина. У своїх листах закоханий просив батька оплачувати її навчання із зарплати моряка.

"Бо він хоче з нею одружитися. Він мене просив зробити подарунок їй на день народження. Марина була в шоці – о восьмій ранку її чекала купа троянд і каблучка така маленька, ручної роботи", – розповів батько Дмитро Ейдер.

Об'єднує хлопців не тільки любов до моря і важкі поранення. Всі зателефонували з полону насамперед коханим. Ті на них чекають. Так само, як загальний кумир.

Святослав Вакарчук намагався підібрати слова підтримки кожному з хлопців. І підготував для них символічні листівки.

"Дорогі наші хлопці, моряки і офіцери. Ви для нас справжній приклад. Приклад цінностей українського патріота, українського воїна. Я впевнений, що прийде той момент і він настане швидко, коли ви повернетеся додому", – написав Святослав Вакарчук, співак, фронтмен гурту"Океан Ельзи".

Листи підтримки журналісти "Сегодня" передали полоненим морякам.

Матрос Євген Семідоцький

12 марта стало известно, что тюремщики в России проверили психическое состояние 14 украинских моряков. По ситуации на 11 марта тюремщики уже проверили трех раненых – Андрея Эйдера, Сергея Попова и Евгения Семидоцкого.

Матрос Евгений Семидоцкий – самый молодой член экипажа буксира "Яны Капу", ему всего 20 лет. Два года назад он заключил контракт, потому что с детства грезил кораблями. Однако море удалось обуздать не сразу.

"Первый раз выйдя в море, он звонит и говорит: "Мам, меня так укачало!". А потом привык", – рассказывала мама моряка Наталья Семидоцкая.

"В характере больше всего нравится настойчивость, он если поставил себе цель, то будет идти до конца, пока не добьется той цели", – добавил отец Евгения Григорий Ноженко.

Во время атаки у Керченского пролива, когда россияне протаранили буксир, а потом еще и обстреляли катер "Бердянск", Евгений пытался связаться с родными.

"Он мне смску пишет: "Мама, возьми трубку, это я – твой сын Женя", а я так с ним и не смогла поговорить", – вспоминала Наталья Семидоцкая.

За это время они написали ему не один десяток писем, но ни одно в "Лефортово" не дошло. Писал и Евгений, но ни одного его семья не получила. О состоянии сына узнавали от консула – что Евгений не падает духом, много читает, а россиянина-сокамерника наш моряк учит украинскому. Лишь раз отцу Григорию удалось пообщаться с сыном – в январе, на суде в Москве.

В конце декабря военнопленного Евгения Семидоцкого в его родном Сватово признали человеком года. А на стене школы, где учился, повесили плакат в поддержку моряка.

Капитаны Богдан Небылица и Владислав Костишин

15 марта в Организации объединенных наций украинских моряков признали военнопленными. Об этом отметили в официальном докладе Управления Верховного комиссара ООН по правам человека. Несмотря на это российская сторона до сих пор незаконно удерживает 24 украинских моряка в Лефортовском СИЗО в Москве.

Капитан "Никополя" Богдан Небылица вырос в селе в Сумской области за тысячу километров от моря. Он ни разу до окончания местной школы не был на море, но в 9 классе твердо решил – будет моряком, и уехал учится в Севастополь.

Именно в Севастополе Богдан в 2014 году впервые столкнулся с российской агрессией, но, будучи курсантом Академии ВМС, он не изменил присяге и был среди тех смельчаков, которые спели национальный гимн в лицо российским оккупантам.

После Крыма служил на ракетном катере "Прилуки", а с прошлого года – на "Никополе" капитаном. Готовился вскоре стать на мостик катера береговой охраны "Айленд", который США передали Украине.

В родном селе вспоминают, что кроме волн Богдан имел еще одну страсть: гонял мяч на школьном поле. "Сегодня" попросили легендарного вратаря "Шахтера" Андрея Пятова поддержать Богдана и других моряков.

"Хочу передать большой привет от команды "Шахтер". Вы очень сильны духом, мы с вами, держитесь! Я очень горжусь этими ребятами, они выполняли приказ, который им был поставлен. Ждем вас на наших играх", – передал послание Богдану и другим украинским военнопленным морякам голкипер "Шахтера" Андрей Пятов.

Между тем, один из пленных моряков – Владислав Костишин, 20 марта получил офицерское звание заочно. Бывшие одноклассники записали видеоролик в поддержку пленного моряка, а нынешние ученики пишут о нем произведения.

Старший матрос Богдан Головаш

21 березня всім полоненим українським морякам російські слідчі призначили психіатричну експертизу. В її очікуванні хлопці зовсім не падали духом – навіть навпаки. Наприклад, старший матрос Богдан Головаш листувався з сім'єю. Змагався з братом-близнюком, хто кого перший привітає з днем народження. Така у них була давня традиція.

Перш ніж стати нахімовцем, Богдан навчався в Кременчуцькому військовому ліцеї. Викладачі згадували: хлопець був цілеспрямований.

"Богдан дуже хвилювався, що не може в цьому році привітати Руслана, тому він попросив адвоката свого, щоб вони зняли з його тюремного рахунку гроші, які їм дають за місяць, і купили Руслану подарунок, і переслали сюди в Україну", – розповіла Ярослава Головаш, мати полоненого моряка Богдана Головаша.

Старший матрос Віктор Беспальченко

23 березня стало відомо, що Віктор Беспальченко – один з полонених українських моряків, готується до весілля. Свято було заплановане на квітень ще задовго до захоплення моряків у полон. Тетяна з Віктором розписалися, як і планували, в московському СІЗО в понеділок, 15 квітня. Свідком став інший полонений моряк – Михайло Власюк.

Співачка і телеведуча Альона Вінницька побажала всім жінкам дочекатися своїх хлопців. Листа підтримки від неї журналісти "Сьогодні" передали в "Лефортове" полоненим героям.

Старший матрос Андрій Оприско

У найстаршого з 24-х полонених моряків – Андрія Оприска – був найважчий шлях до мрії. Тільки на п'ятому десятку Андрій заслужив свій шанс здійснити мрію життя.

І тільки найближчі знають про драму життя моряка Андрія Оприска, який в той чорний день, коли росіяни захопили наші катери, був на бронекатері "Нікополь".

"Роки пройшли і насправді я вважав, що він уже змириться з цим", – говорить Богдан Проців, друг Андрія Оприска.

З чим все життя не міг змиритися 47-річний Андрій Оприско? Мати полоненого моряка Ольга Оприско згадувала, як колись відмовила сина від мрії вступити в морехідне училище. Хотіла частіше бачити і немов передчувала нинішню біду.

Андрій оплачував житло доньки і навчання сина в Києві. Допомагав матері. Щоб заробити, брався за все. І тільки на п'ятому десятку заслужив свій шанс здійснити мрію всього свого життя.

"Вирішив остаточно, що він йде на флот", – згадувала його мати Ольга Оприско.

Тепер у рідному домі все нагадує, що він нарешті-ж на своєму місці! Він моряк. Навіть в листі з полону чітко промальований кораблик.

Поки мати чекає, коли корабель сина повернеться до її берегів, сам Андрій витримує шторм з посмішкою.

"Людина в житті все має спробувати. А тут така можливість. Знаючи мене і мою любов до екстремальних ситуацій, ви мене зрозумієте", – писав у листі матері Андрій.

Тримати бій до останнього в своєму листі побажав полоненому і Віталій Кличко.

"Ми одного віку з ним. Він завжди спостерігав за моїми боями. Більш того, він висловив таке бажання: якщо Кличко зможе мене підтримати ... – мене не потрібно було переконувати – писати чи не писати", – розповів багаторазовий чемпіон світу з боксу Віталій Кличко.

Мічман Юрій Будзило

Юрій Будзило вже майже 30 років служить в лавах українських військово-морських сил. Він – мічман буксира "Яни Капу". Але мало хто знає, що полонений мічман "Яни Капу", щоб стати моряком, пішов на хитрість.

За іронією долі Юрій став заручником росіян вже вдруге. У березні 2014 року він був на одному із суден на озері Донузлав у Криму, коли українські кораблі кілька днів намагалися вирватися на волю. Капітан зрадив присязі батьківщині, а Юрій тиждень добирався додому разом з товаришами і старшим сином Іваном, теж моряком. Після Криму Юрію дали командувати буксиром "Яни Капу".

Дружина військовополоненого моряка Юрія Будзила Ірина розповіла, що човен був звичайним буксиром, а моряк зробив з нього військову одиницю: доробив палуби, встановив кулемет, здійснював зварювальні роботи.

"Він все життя їх ремонтує, називає своїми дітьми, і я зрозуміла, що жити без кораблів і моря він просто не може", – сказала Ірина Будзило.

Мати військовополоненого моряка Любов говорить, що весь одяг сина пройшов через її руки. Юрій просив маму підігнати під себе форму, костюми, сорочки, а вона раділа, коли бачила свого красеня при повному параді.

Щоб стати моряком, Юрій пішов на хитрість, тому що у нього виявили плоскостопість і він міг не потрапити в морфлот. Але доводив, що його батько був моряком, і він хоче продовжити його справу.

Через тривалу хворобу помер батько Юрія – йому так і не сказали, що син у полоні. А нещодавно виявилося, що в той рейс до Маріуполя мав йти і молодший брат полонених моряків Олександр.

Старший матрос Володимир Терещенко

5 квітня стало відомо, що захопленому у полон українському моряку передали в "Лефортове" частину листів від рідних. Від адвокатів рідні Володимира Терещенка дізналися, що моряк проживає в холодній камері старого корпусу СІЗО. Але незважаючи ні на що, за словами адвоката, настрій у хлопця бойовий. Він дуже чекає, що на наступному судовому засіданні до нього приїдуть сестра і мама.

Відразу після школи Володимир підписав контракт з Військово-морськими силами України. Рік прослужив в Криму, а після анексії пішки повернувся додому. І вже через місяць знову був у строю.

Від адвокатів рідні моряків дізналися, що Володимир живе в холодній камері старого корпусу в "Лефортово", де немає гарячої води, що віджимається, пише вірші і навіть кинув палити. Бойового духу не втрачає. Це видно з його єдиного листа, який отримали рідні.

"Привіт! У мене все відмінно. Ні болю. Годують добре. Сиджу в камері з хлопцем хорошим, знайшли спільну мову, отже все добре. Передавай бабусі, що я скучив і дуже вас люблю", – це рядки з листа полоненого моряка.

Радіотелеграфіст Володимир Варімез і моторист Андрій Драч

Старший радіотелеграфіст буксира "Яни Капу" Володимир Варімез попереджав родину, що відправляються до Маріуполя, і обіцяв повернутися на день народження батька. Після звістки про полонення рідні моряка місця собі не знаходили. Найтяжче, каже Олександр, довелося їх молодшій сестрі.

"Кошмари різні снилися, не могла спати, кричала його ім'я. Викликали психолога, психолог працював з нею. Вона йому листи пише, але поки не доходили вони", – зізнається Олександр Варімез.

Володимир на суді в Москві разом з Віктором Беспальченком, Владиславом Костишиним і Володимиром Лісовим вимагав перекладача з російської на українську.

"Чуйний і цілеспрямований. Він прагне до мети, щоб добитися всього, що хоче", – так охарактеризував Олександр Варімеза брат.

5 квітня батько моряка Варімеза отримав нагороду з рук президента – медаль "За військову службу Україні". І в той же день ввечері в містечку Городок на Вінничині зупинилося серце батька члена екіпажу катера "Нікополь" Андрія Драча.

Леонід Драч так і не дочекався свого сина з полону. Після операції на серці Леоніду Драчу спокійно відновлюватися не було можливості: російська агресія в Азові, полон, а потім ще й відео допиту сина, яке оприлюднило російське ФСБ.

"Ми зайшли в Керченську протоку і територіальні води РФ, де нас попереджала берегова охорона РФ, що ми порушуємо їх законодавство", – говорив син на тому злощасному відео.

Андрій Драч на власні очі бачив, як Росія сама порушує закон. Він був серед курсантів в Криму, які співали Гімн України, коли їх офіцери-начальники присягали агресору.

Тому в тому, що Андрій добровільно записав це відео, ніхто з його знайомих не вірить. Не вірив і батько – рвався до Москви, щоб хоча б раз побачити сина.

"Я вже хотів їхати в Москву, сестри говорили – поїдуть. Але адвокат відрадив ... Так дні і ночі розмовляю з портретом сина. І вони повільно плинуть в невідомості. Думали, що до Нового року відпустять. Але адвокат розчарував – сказав, щоб не сподівались", – нарікав раніше в інтерв'ю Леонід Драч.

Народна артистка УкраїниАда Роговцева звернулася до полонених українських моряків. Терпіння, віра і любов – це те, що залишається всім, хто чекає моряків, вважає актриса. Вона всіх їх називає "хлопчиками" і мріє міцно-міцно обійняти кожного, коли вони повернуться додому.

"Для мене ви вже майже всі онуки. Про вас пам'ятають, про вас піклуються. Робиться все необхідне – цілий світ встав. Але що робити, коли така жорстокість? І така брехня повстала проти вас, проти нас. Будемо вірити, будемо боротися і будемо любити", – запевнила народна артистка України, Герой України Ада Роговцева.

Командир Денис Гриценко

15 квітня стало відомо, що російські слідчі планують тримати за ґратами полонених українських моряків до серпня.

Денис Гриценко був командиром того походу і дав сигнал лиха з обстріляного катера "Бердянськ". Вдома на моряка чекають батьки, дружина, семирічний син і сестра.

Під час анексії Криму Денис Гриценко захищав корабель "Славутич". Той корабель так і залишився біля берегів Криму, а офіцер Денис Гриценко командував виведенням інших наших судів з півострова.

Втративши все, сім'я героя знімала житло в Одесі. І тільки днями відданість моряка оцінило держава – рідні отримали сертифікат на квартиру.

Витримкою героя захоплюється його улюблений співак Святослав Вакарчук. Листівку від гурту"Океан Ельзи" журналісти "Сьогодні" передадуть в Лефортове найближчим часом.

Старший матрос Юрій Без'язичний

16 квітня Україна звернулася до Міжнародного трибуналу з морського права вплинути на Росію, щоб та негайно звільнила екіпаж трьох українських кораблів. 24 моряка вже п'ятий місяць в СІЗО, хоча міжнародне право забороняє арешт і судове переслідування військово-морських судів і їх персоналу. Негайного звільнення моряків чекають і їх рідні.

У тому числі чекає сім'я старшого матроса катера "Бердянськ" Юрія Без'язичного його повернення з полону. Журналісти "Сьогодні" зустрілися з членами сім'ї моряка.

На "Бердянську" Юрій служив за контрактом старшим матросом і одночасно навчався в "морехідці". Кілька років, ще навчаючись у початковій школі, Юрій служив паламарем у церкві біля свого будинку. Тоді майбутній моряк мріяв стати священиком. Але вже юнаком передумав – вирішив податися в музиканти.

Юрій – не єдиний військовий в сім'ї. Його батько – підполковник Юрій Без'язичний-старший – два роки тому був важко поранений в АТО. Помер через два місяці, так і не вийшовши з коми.

Рідні не уявляли, що їм знову доведеться переживати невідомість і біль, турбуватися вже про Юрія-молодшого, коли в Азовському морі російський корабель обстріляв катер "Бердянськ".