Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Боєць "Штурм": Хлопці вмирали у мене на руках, тепер я ненавиджу Путіна і його прихильників (укр.)

20 квітня, 07:07

Тетяна Самотий

Володимир Правосудов воював на Донбасі і створив чимало фільмів про те, як українці боролися за свою свободу

/ Фото: Facebook

Володимир Правосудов, позивний "Штурм". Він був сотником Самооборони Майдану. Від т.в.о. президента України Турчинова отримав нагородну зброю. Як каже сам – "за збитий "бетер". З нею пішов на війну. Майже три роки, з перервами на шпиталі, воював на Донбасі. Коли повернувся, знявся у фільмі "Жива", в ролі майора МДБ, який переслідує українських повстанців. У нього величезна колекція старовинної зброї та військових артефактів. У багатьох фільмах працював над постановкою військових сцен, серед них – "Крути 1918" та "Король Данило". Все це вдається природньо – така його стихія. По життю він не за "тих", і не за "етіх", а тільки за незалежну Україну, заради якої готовий на все.

Перше враження від зустрічі зі "Штурмом" – суворий,  трохи агресивний чоловік. Наче втомлений лев. Він неохоче говорить про війну, бо "це страшно і важко". сидиш і думаєш – пощо воно тобі, коли людина не йде на контакт. Та коли мова дійшла до теми кіно – він оживає і усміхається: "А ви бачили те, а чи бачили інше. Ні? То подивіться, і тоді поговоримо". Наступного дня, коли вже все було переглянуте, бесіда продовжилась в абсолютно благодатному руслі.

В квітні зробили операцію на серці, а в червні поїхав на війну

 - До війни був приватним підприємцем. Десь 17 років тому відкрив у Львові магазин зброї та спорядження "Штурм". Ще підлітком почав збирати свою колекцію, в які лише зброї, більше 3 тис. одиниць. А ще – світлини, мапи, однострої, словом, все що стосується війська.

Спершу був  Майдан, куди  я прибув з товаришами вже першого грудня 2013 року. На куті Банкової та Інститутської ми звели першу – "нульову" барикаду, яка стояла під самим "носом" у "Беркуту". На Майдані я провів майже п’ять місяців і бачив всі "найчорніші" години. В решті решт, 21 квітня 2014 р. мене госпіталізували, зробили операцію і поставили на серці стент. А 13 червня, на власному BMW Х5 я вже їхав на Донбас, в батальйон "Айдар", де воював у складі штурмової "афганської" роти. На війні був 19 місяців і 9 днів.

Читайте також: "Морський котик" Андрій Дробіт: Від поствоєнного синдрому мене врятувала робота (укр.)

Війна це перевага не зброї, а "холодної" голови

 - Війна – це не геройство. Це перевага "холодної" голови над зброєю. І ще – це страхіття. Нічого гіршого немає. Ми ховали 13 бійців одразу, були хлопці які вмирали на руках, їм закривали очі, було, що другу частину тіла полеглого не могли знайти, або бійця переїжджав танк... І страшно всюди: Кримське, Золоте, Піски, луганський і донецький аеропорти. Перше поранення – Новосвітлівка. Міна пошматувала ногу. Другий раз – Кримське. Кульове і важка контузія. Не чув десь тиждень. Але після Майдану я звик до всього і був готовий до війни. У засідку – потрапляв. В полоні не був. На той випадок завжди тримав при собі гранату. Красивішого феєрверку, ніж той, коли гатить "Смерч", я не бачив. І від нього не втечеш. Це такі вогняні кулі, метрів 100 над тобою. Сидиш, милуєшся і молишся.

Чого туди пішов – бо вже бачив життя і хотів дати шанс молодим. Через війну я почав люто ненавидіти Путіна і зневажати "московитів" за їх безхребетність і підступність.

Читайте також: Розвідник "Кайман": Армія зробила все, що могла – нас чекав ще один "котел" і моторошні втрати (укр.)

Наш ротний спіймав живого індика і не міг його зарубати

 - Коли ми 3 серпня 2014 р. брали Красний Яр, то йшли на день, а застрягли на три доби. Їсти нема. Спіймали індика. А наш ротний – офіцер "Філіп", навіть не міг його зарізати. Отака була "сердобольна" людина. 14 серпня він загинув. (старший лейтенант Пилип Слободенюк загинув у віці 53 роки під  визволення Хрящуватого Луганської області, разом трьома військовослужбовцями, тоді на український підрозділ наступало 8 танків терористів, 2 з них було підбито – авт.)

Щоб перемогти війну – всім треба стати УКРАЇНЦЯМИ

 - Коли повернувся у Львів, зустріли нормально, але було здивування, коли вийшов з дружиною на центральну площу Ринок і не почув там української мови. Купа туристів, все спокійно, всі- чужі, війна – далеко. Ну з такою толерантністю ми і маємо, те що є.

І ще одне, як не прикро, але більшість "волонтерів" та "активістів" сьогодні – це заробітчани. Мене слова "волонтер" і "активіст" вже бісять. Були справжні, як Яна Червона, яку вбили. Є і сьогодні багато порядних людей, як Аліна Терехова, які щиро роблять свою справу. Але пройдисвітів теж вистарчає.

Щодо завершення війни. То нам потрібна або перемога, або поразка, але ми не будемо домовлятися з ворогом чи падати на коліна. Для перемоги треба всім стати УКРАЇНЦЯМИ, згуртуватись навколо національної ідеї. Навіть жорсткіше підійти до мобілізації. Нехай молодь спочатку піде служити в армію, а потім приймає якісь серйозні рішення.

Читайте також: Боєць "Бандера": Коли мучить питання, що дала мені Україна, запитайте себе, що зробили ви (укр.)

Донька дивилась фільм і кричала: то не мій тато!

 - У 2009 році я зняв кліп "Машингвери" – це моя перша режисерська робота. Потім познайомився з Тарсом Химичем, були кліпи, був документальний фільм  "Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939-1941". Коли моя донька, якій тоді було 10 років, вперше переглядала його в кінотеатрі, то кричала: "То не мій тато!". Там я зіграв роль співробітника НКВД.  

Також працював над фільмами "Король Данило" та "Крути  1918", ще є багато документально-історичних стрічок "Бій за Маківку", "Хроніка УПА", "Легіон. Хроніка Української галицької армії 1918 –1919".

Знаєте, яку б роль ти не виконував - партизана, МГБіста, то повинен бути в темі. А я багато пережив, багато бачив, і все вдавалося досить легко. Крім того, я завжди займався постановкою бойових сцен. У фільмі "Жива" використовував зброю і військові однострої зі нашої музейної  колекції.

До речі, криївка, де переховувалась Анна, була на висоті 1200 метрів. Вона там залишилась  з давніх давен, хоча була трохи завалена. Але туди треба було виносити все наше спорядження. Крім того, на морозі і техніка, і зброя  відмовлялась працювати. Зйомки були важкі.

Пригадую, що всі  сцени катувань повстанців знімалися у Львові в музеї "Тюрма на Лонцького". От, вішаєм за ноги арештанта Довбуша, на правильний вузол, щоб не впав. Бачу, він  блідне. А з'ясувалось, що ми йому ноги притиснули, і він знепритомнів. Зняли, "відкачали" і продовжили зйомку. В нас не було монтажу. Ми, по-справжньому "бичкували" об нього цигарки. Він звивався, мучився, але терпів – заради мистецтва.

А коли знімали еротичну сцену біля водоспаду "Камянка", (село Дубина на Львівщині), туди приїхала група туристів з Луганської області. Вони випадково це  побачили і шаленіли -  що то гуцули виробляють серед білого дня. Справді, стою і чую над головою: "Ох, бандеросы, что ж нам с вами делать!". Пару фотографій зробили і бігом в автобус. Це був 2015 рік.

Такий же курйоз вийшов і в сцені з тваринами -  ведмедя знімали в заповіднику, без кліткаи.  Складна була сцена. А роль  вовка виконав собака одного співака. Файний пес. Не знаю, чи то хаскі, чи якась суміш порід, але він справився. 

А ще був випадок – рукопашний бій. Сцена, коли один актор з лопаткою має вдарити іншого по голові. І я робив усе, щобибуло як у житті – від такого удару, крім крові, витікають мізки. От і взяв пачку арахісу, подрібнив, змішав з "червоною" – і готово.

Для зйомок фільму "Крути 1918" я привіз  більше ста одиниць гвинтівок, пістолети, револьвери, кулемети, бойові комплекти, плюс військові однострої. І ще довелося зіграти  в сцені, коли "морячок" прикурює папіроску  від гранати і кидає її. Той чоловік не міг. Третій дубль. Час іде. І нічого не виходить. То я його підмінив. Зняли, правда, зі спини, але з першого дубля.

Також ми працювали на зйомках кліпу Андріани "В нашому серці". Там брали участь бійці нашої штурмової роти з батальйону "Айдар". Зйомки вийшли реалістичними, ми були собою, нічого не грали. Це той випадок, коли не потрібна акторська майстерність. І ніхто з наших гроші за це не брав.

А ще я дуже мрію зняти фільм "Від Афгану до Айдару". Про наших хлопців. Це дуже важлива для мене робота. Пам'ятаю, як у кліпі "Машингвери" ми не мали ніякої техніки. Привязали мотузку між двох дерев, до неї – оператора, і тягали його туди-сюди,  аби він міг  робити "панорамні" зйомки. Так і тут.  Якщо людина чогось хоче – то все можливо. І це стосується не мене одного. А всіх нас – українців.     

Нагадаємо, Антитерористична операція (скорочено АТО) – сукупність заходів, що проводились спеціальними урядовими структурами, спрямованих на протидію загрози тероризму. Однак в останні роки цією абревіатурою стали називати збройний конфлікт на сході України.

АТО на сході України почалася 14 квітня 2014 року, коли в.о. президента України Олександр Турчинов підписав Указ президента № 405/2014, в якому говорилося: "Ввести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України "(додається, таємно)".

30 квітня 2018 року в Україні офіційно завершилася АТО, і в цей же день, відповідно до закону про реінтеграцію Донбасу, стартувала Операція об'єднаних сил (ООС).

Дивіться також: Воєнні кореспонденти "Сьогодні" – серед кращих журналістів, що працюють на передовій:

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Loading...
загрузка...