Новини Сьогодні
Зробити стартовою
26,19
29,84
РУС

"Учитель розтопив піч і почався урок" – історія прориву з "очеретів" до кращої школи на Львівщині

Життя школярів в селі Старичі за 20 років настільки змінилося, що батькам страшно згадувати пережите

"Ми вчилися в хатині з глини та очерету, ділили хлібину на весь клас, потерпали від дружин радянських армійців і видурювали у солдатів набої". Ні, це не епос, не спогади месника УПА. Це бувальщина села Старичі на Львівщині, за 40 км від межі з Європою. Коли незалежності України ще не було, а в СРСР більше переймалися запуском космічних ракет. Сьогодні в Старичах – чи не найкраща школа на всю область, з майстернями, музеями, модерновими засобами та душовими для першачків. В день останнього дзвоника кожен згадує школу. Наша історія про те, як в селі за 20 років, при наднизькому старті, вдалося стати кращими.

Якось під час уроку вибігла миша...

Навчання в старицькій 8-річній школі до 1996 року – це "трагікомедія" за участі дітей і вчителів, яких брутально кинули на виживання. У школі з трьох корпусів навчалось майже 400 учнів. У першій цегляній споруді, збудованій за часів "бабці Австрії", було три класи, бібліотека і учительська. Друга, під кодовою назвою "попівщина"  – це колишня   хата священника, там було 4 класи, два з них – прохідні. Третє приміщення – селянська хатина з глини та очерету, притягнута з с. Курники, на місці якого тепер військовий полігон. В ній  облаштували  два класи і маленьку комора для хімічних приладів.

Старе приміщення на два класи. Фото: архів школи

Навчалися всі діти у дві зміни. Зимою, вдосвіта прибиральниця розпалювала в кожному класі піч. Двері не зачинялись. Вікна – продувні, до другої половини дня тепло втікало. До потепління на вулиці учні сиділи у верхньому одязі, а вчительки часто не знімали головних уборів. Діти майже не пам’ятали, які в них зачіски. Якось прибиральниця захворіла, і вчитель почав урок з того, що розпалював піч. В класі ледве поміщалося два ряди парт на 16-20 учнів. Ще був вчительський стіл, дошка і вішак на стіні, з якої систематично відколупувалось вапно. Дітям ніде було мити руки, а вуличний туалет – страшніший за смертний гріх. Не було їдальні. Школярі бігали через дорогу до пивної "Шашлична", які всі називали "копоть" – колись вона горіла. Там пиячили місцеві і вояки, а діти купували біляші. Ясна річ, що сьогодні, це був би масштабний скандал – школярі і алкоголь в одному закладі. Але при Союзі на те ніхто не зважав. Поряд був магазин – чи не єдиний на все село, де можна придбати щось їстівне. І коли хтось з учнів купував хліб додому, буханку всім класом розривали, як леви антилопу. Одного разу 6-класник купив "тюльку" – і частувався весь клас. Потім вчителька через сморід не могла вести урок.

Було, що викладач фізики писала на дошці умову задачі і дошка несподівано впала на підлогу. Всі визнали – гравітація. А підлога була така дірява, хоч крейдою затикай. Так під час уроку з дірки несподівано вибігла миша. Стояв дикий ґвалт. Очевидно, що ночами гризуни теж там шастали, доїдаючи хлібні крихти після учнів. На щастя, ніхто не захворів.

Діти любили свою школу та часто влаштовували свята. Фото: архів школи, 1992 р.

На великі свята школярі виступали у клубі, переобладнаному з колишньої панської конюшні. Але ніхто з дітей  не думав сумувати – всі любили своє село, одна навіть вірші писала: "Іду я в 2007 році по гарному місту Ріо – де – Старичі, там гарна школа і будинки". Таки "наворожила".

Вчительський подвиг

Важко уявити, звідки у вчителів бралася наснага вчити дітей вічним цінностям, бо "очеретяна хатина" – не єдине випробування. До корпусу "попівщина" за час перерви в 10 хвилин треба було здолати  700 метрів, цілим і неушкодженим. Взимку через сніг, якого ніхто не гортав. Восени – обминаючи багнюку, бо бруківки тоді ще "не вигадали". Водночас, більшість з них успішно закінчували ту школу, поступали у ВНЗ, і поверталися додому вчителювати.

Оскільки школа була лише на вісім класів, щоб дістати повну освіту і поступити, діти були змушені ходити в сусіднє село, майже по 3 км пішки, щодня. Особливо важко було взимку, коли полями гуляв дикий вітер, а дівчата ходили в коротких формах і нерідко, в осінніх чоботах. Лихі 90-ті…

"Сільським бананів не давати"

Єдиний центр цивілізації в Старичах на той час – це військове містечко, де проживали родини армійців від бригади зв’язку. Військові мешкали в комфортних багатоповерхівках з газовим опаленням, водопостачанням та іншими благами. На території був навіть книжковий магазин, не кажучи про перукарню, амбулаторію та дитсадок.

Але сільських дітей з містечка ганяли, особливо, коли раз на рік туди привозили морозиво. Чи банани. "Сільським не давати, і що це за діти!", – верещали дружини офіцерів, колись хтось з "не їхніх" раптом хотів солодкого. Траплялись між них і добрі. А найвідважніші навіть йшли вчителювати до сільської школи. Була там початкова школа для нащадків військових, без мишок і пічки. А старшокласників возили автобусами в Новояворівськ. Інколи ті водії і підбирали сільських по дорозі, але, за правилами, вони не мали на це ніякого права.

Зате діти мали "право" на багато, навіть без спортивних секцій та художніх гуртків. Найвідважніші йшли до лісу, де можна збирати пожовкле листя, натрапити на гадюку, або солдата-втікача і виманити у нього пару набоїв. Просто так, аби мати.

Чому так?

За словами місцевих, радянська влада планувала "пустити" село Старичі під виселення, а попросту кажучи, його брали змором, чекаючи, коли люди самі втечуть. Адже в часи СРСР задля Яворівського полігону виселили понад 150 сіл та хуторів, багато селян вивезли в інші регіони. Загалом, для військових цілей було вилучено понад 40 тисяч гектарів землі.

Проте, старичани міцно трималися за свої корені, а до їх школи приїжджали діти із майже відселеного села Верещиця. Ходили в Старичі до школи й діти з присілка Воля Старицька. Однак з початком незалежності України почались розмови про розбудову нової.

"Пригадую, як прямо на уроці до нас приїхала знімальна група з телебачення з депутатом, а в класі під портретом Леніна була велика "вибоїна". Хтось із них питає: та як же так? А один з наших учнів "випалив" – а ви дошку зніміть, то вийдете на вулицю", – ділиться одна з колишніх вчителів.

І що тепер…

Відтоді минуло більше 20 років. У 1996 році в Старичах відкрили нову школу – на два поверхи і 350 місць. Площа школи – 3 тис. кв метрів. Всі 11 класів – в одній будівля, де є спортзал, їдальня, санвузли, опалення і навіть душові для першачків. Навчаються там не лише діти з села, а й з військового містечка, де живуть родини українських військових. І ніхто тепер нікого не ганяє.

Нова школа. Фото: Т.Самотий

"Від минулої школи залишились лише спогади і ті самі вчителі, коли я вперше побачила їх тут, вони наче помолоділи", – розповідає одна з колишніх учениць, тепер вчитель географії Марія Дмитрівна.

Та що й казати, якщо стара школа була схожа на давню епілептичну бабцю, то нова – як живий молодий організм, який постійно розвивається.

Дирекція школи, тісно співпрацюючи з громадськими організаціями, зуміла отримати завдяки іноземному гранту модернове обладнання для швейної та кулінарної майстерні.

А діти більше не шукають пригод у лісі – тут багато гуртків, столярна майстерня, музей народного мистецтва Яворівщини і виробів з рогози. Так, музей рогозоплетіння – єдина тут згадка про очерет.

На екскурсії та майстер-класи туди приїжджають школярі зі шкіл району і Львова. Адже все, що в експозиціях музею – автентичні дерев’яні іграшки, давні вишиванки, очеретяні вироби, можна змайструвати самому.

А ще на уроки англійської до дітей, заради живого спілкування приходять капелани армії США. Таким чином, в школі зародився  "англомовний клуб", аби  легше вивчати розмовну мову, заняття проходять "наживо", навіть в спортзалі.

Урок англійської з іноземними "вчителями". Фото: архів школи

"А недавно в школі реалізували проект у рамках Програми гуманітарної допомоги Посольства США -  утеплили фасад, поміняли на енергозберігаючі вікна та двері, зробили  капітальний ремонт санвузлів та реконструювали систему освітлення спортзалу. А за кошти районної ради провели капітальний ремонт більшої частини даху. Ремонт вдався на всі 300 тисяч доларів. Оцінити  результат до школи приїжджала навіть посол США в Україні Марі Йованович", – розповідає директор школи Наталя Косик.

Зараз школа у процесі створення інтерактивної лабораторії учнівської активності: сучасної бібліотеки, фізичної лабораторії, нового комп’ютерного кабінету. Все робиться за кошти районного бюджету.

Тут вже нікого не лякають миші (не прижилися), але з дітьми працює психолог, який допомагає вирішувати навіть особисте.

Крім того, старицька школа – це майже окрема "держава", де є уряд, президент, де проходять демократичні вибори, а всі шкільні питання вирішують за участі учнів. Щопонеділка у класах вмикається радіоефір з повідомленням останніх шкільних новин та планами на тиждень.

Директор школи щиро любить свою роботу. Фото: Facebook

За словами Наталі Михайлівни, в школі кожен вільний вибирати самостійно, чим займатися, бо є школярі активні, а є інтроверти, і тут головне – індивідуальний підхід до кожної дитини.

Нажаль, не обійшлося і без наслідків війни. Школа носить ім’я бійця Юрія Костіва, який тут навчався, був мобілізований у 2014 р. і загинув того ж року під Зеленопіллям. Проте, історію 25-річного героя знає чи не кожен учень.

Нове покоління

Перон Анастасія, учениця 9-класу

"Мені дуже подобається наша школа, в нас проводиться багато заходів, і в тому велика заслуга самих учнів. Багато вчителів нас розуміють і підтримують. Якщо про мінуси, то хочеться сучасних технологій на уроках. У нас немає в класах проекторів, інтерактивних дошок, а без того важко досягати високого рівня викладання і навчання. Та загалом, думаю, що отримавши тут базову освіту саме тут, мені вдасться стати хорошим журналістом".

Нове покоління. Фото: Т.Самотий 

Барандій Дарина – президент школи:

"Наша школа постійно змінюється, і кожен раз тут щось нове. Щодо мінусів, то хочу, аби цікавих, сучасних уроків було ще більше і з різних предметів, щоб уроки ставали ще жвавішими і контактними. Сама збираюся йти в медицину, і можливо, отримавши вищу освіту, повернуся в Старичі".

Коломієць Юля, 9 клас:

"Тут багато перспектив, я пробувала перейти вчитися до іншої школи, але нічого кращого не побачила. Хочу бути психологом. Не знаю, чи в майбутньому буду жити тут, але люблю наше селище і вдячна всім вчителям".

Раніше повідомлялося, що в селі Старичі Яворівського району учасники групи цивільно-військового співробітництва американської армії допомогли зробити ремонт у місцевій школі. Ця будівля потрапила до списку об'єктів, які підлягали відновленню за Програмою гуманітарної допомоги Уряду США.

Також ми писали, що Міністерство освіти і науки України надає школам самостійно вирішувати, коли їх учні можуть йти на канікули, і скільки відпочиватимуть. При цьому Міносвіти визначає тільки дати початку і закінчення навчального року. Головне, щоб канікули впродовж цього навчального року в цілому становили не менше 30 днів.

Дивіться також відеосюжет про "гаперів" – абітурієнтів, які влаштовують тривалу "перерву" перед вступом до вузу.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Ви зараз переглядаєте новину " "Учитель розтопив піч і почався урок" – історія прориву з "очеретів" до кращої школи на Львівщині". Інші Львов Новини дивіться в блоці "Останні новини"

АВТОР:

Тетяна Самотий

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Орфографічна помилка в тексті:
Послати повідомлення про помилку автору?
Повідомлення повинно містити не більше 250 символів
Виділіть некоректний текст мишкою
Дякуємо! Повідомлення відправлено.
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь