Історія одеського моряка: блукання в тумані і нагорода за відмову міністру

Підводний човен. Євген Лівшиць почав службу на підводному човні С-87 і незабаром встиг попрацювати на всіх проектах дизельних підводних човнів флоту Тихого океану, а в 1965 році навіть взяв участь у переході по Північному морському шляху. Фото: militaryrussia.ruТЬ

Всередині. Підводникам доводиться місяцями уживатися разом на невеликому просторі вузького човна, тому для командира судна важливо знайти спільну мову з усіма і приборкати самий складний характер. Фото: nevsedoma.com.ua

Камчатка. Свою службу наш герой почав на Камчатці, куди повернувся після навчання і, прослуживши у всіх океанах в 1987 році, разом із загоном кораблів, прийняв обов'язки командира військової частини Камчатської флотилії. Фото: nevsedoma.com.ua

Сокотра. Біля берегів райського острівця в Індійському океані моряк контролював ремонт підводних човнів, який тривав цілий місяць, а також перевіряв підготовку до НП на кораблях. Фото: reactor.inform.kz

Капітан першого рангу Євген Лівшиць з дитинства захоплювався морем через вітчима, а в 13 років отримав статус старшини шлюпки

1/8

Капітан першого рангу одесит Євген Лівшиць вже більше шістдесяти років пов'язаний з морем, причому ходить він не по гладі морській, а занурюється в саму безодню, адже він – підводник. "Сегодня" познайомилася з військовим моряком і дізналася, що романтика обходить його професію стороною, а пригоди на підводному човні, як правило, небезпечні.

13-РІЧНИЙ СТАРШИНА. Про службу в море наш герой мріяв з раннього дитинства. Прикладом для наслідування служив вітчим-підводник. "Він воював під час Другої світової війни на Чорному морі. Крім того, я все життя провів близько моря – народився в Краснодарському краї, а потім весь час переїжджав через служби вітчима: Севастополь, Балаклава, Туапсе і нарешті – Одеса", – розповідає Євген Лівшиць і зізнається, що з дитинства так захопився морем, що вже в 13 років отримав права старшини шлюпки.

Свою підводну кар'єру майбутній капітан почав в 1962 році, коли закінчив Вище Військово-морське інженерне училище підводного плавання в Севастополі і вступив на службу на підводному човні С-87 на Камчатці.

Одного разу, вже на посаді начальника відділу експлуатації кораблів Тихоокеанського флоту, Євген Лівшиць біля острова Сокотра (Індійський океан) провів великомасштабні змагання кораблів з боротьби за живучість, у січні 1984 року. "Це були масові заходи під час яких екіпажі демонстрували, як працюють при надходженні води через пробоїну, зупиняють текти, гасять пожежі і усувають інші неполадки. Зараз такі заняття проходить кожен моряк і без цього навчання він в море не вийде", – підкреслює підводник.

За словами Євгена, служба на підводному човні дуже складна. "Члени екіпажу завжди розуміють, що можуть потонути, згоріти або отримати смертельну дозу радіації – на кораблі кожні два-три дні щось відбувається. Навіть звичайний витік води може обернутися катастрофою. Адже вода перетворюється на пару з-за високих температур, а оскільки вона солона, це нерідко закінчується замикання електропроводки", – розповідає моряк.

За словами капітана, на підводному човні, в першу чергу, цінується професіоналізм. Так, під час переходу вздовж Африки підводний човен, на якій служив наш герой, повинен був поповнити дизельним паливом танкер, але, як виявилося, пальне виявилося низької якості.

"Перед заправкою почали діставати зразки палива, а воно застоялося на складах і було зіпсоване. Я тоді заборонив заправку, через що розгорівся небувалий скандал. Доповіли навіть міністру оборони, пригрозили судом. А я все одно стояв на своєму, адже погане паливо могло зашкодити газові труби і вивести судно з ладу. Тоді навіть прилетіли вертольоти з експертною комісією! Ну, а через п'ять днів зателефонували з міністерства і представили мене до нагороди за те, що не побоявся обстоювати свою думку", – згадує Євген Лівшиць.

ЗНИКЛИ В ТУМАНІ. Сам капітан вважає, що народився в сорочці – так часто він дивом рятувався в небезпечних ситуаціях. Одна з таких пригод сталася з нашим героєм в Примор'ї, під час випробування нових глибоководних апаратів, що дозволяють сідати на площадку аварійної човна.

"Примор'я славиться своїми туманами. Коли ми опинилися на глибині понад двісті метрів, випробувачі нас втратили з виду. За ніч ми дивом віддрейфували в бухту – якраз до кораблів, які чекали, коли розсіється туман, щоб вирушити на наші пошуки", – згадує Євген Лівшиць.

Зараз наш герой – голова громадської організації "Асоціація моряків-підводників імені Марінеско", проводить семінари, відвідує міжнародні конгреси підводників. "Одного разу на такому міжнародному заході я познайомився з американським колегою. Він розповів, як його підводний човен в жовтні 1972 року неподалік Владивостока зняв гідроакустичний буй. А в цей же час я на радянському човні зробив те ж саме біля берегів Сіетла", – сміється капітан.

РІВНІ І РАЗОМ

Підводники люблять повторювати, що на їхніх кораблях всі рівні. "У нас або все перемагають разом, або разом гинуть. А якщо щось відбувається, то все – співучасники і відповідальність несуть теж всі разом", – розповідає моряк.

Підтвердженням цьому є навіть форма підводників – вона однакова для всіх членів екіпажу і відрізняється тільки нашивкою бойового номера, який і визначає посаду, ранг та обов'язки.