У День журналіста "Сегодня" розкриває секрети професії і згадує казуси

1/6

Двадцять років тому українські журналісти отримали своє професійне свято – відповідний указ підписав президент країни Леонід Кравчук. Саме в цей день Національна спілка журналістів України була прийнята до лав Міжнародної федерації.

Найращий подарунок для нас – це любов читачів і усвідомлення того, що ми дійсно робимо щось важливе і потрібне, допомагаємо у вирішенні нагальних питань, даємо корисні поради.

У свято ми вирішили "забути" про злоби дня і розповісти про секрети журналістської кухні, курйозні ситуації, в які ми частенько потрапляємо, і про форс-мажори, з яких припадає виплутуватися завдяки хитрості і кмітливості.

За останній рік нога кореспондента газети "Сегодня" де тільки не ступала! Ми бували у в'язниці, психлікарні, на кладовищах, на блокпостах і митниці, на військовому кораблі, покинутій атомній станції, підіймалися на Жевахову гору, оглядали під'їзд після групового вбивства і спалене відділення банку. І це далеко не весь список. Але, мабуть, найбільше нас вразила палітра людей, з якими ми спілкувалися. Сьогодні – розмова по душах з мером, завтра – з представниками криміналітету або найманцями, з кришнаїтами, трунарами, судмедекспертами, чорними відьмами, віщунами.

Дарують кактуси

Частенько, вирушаючи на репортажі та інтерв'ю, ми повертаємося з "трофеями" – то шоколадом пригостять, то торт з собою дадуть. І як порядні члени дружної редакційної сім'ї, ми всі тягнемо в дім, тобто в офіс. Так, після майстер-класів з виготовлення ялинкових іграшок та великодніх писанок в редакції з'явилися нові експонати – фетровий Дід Мороз і крашанка. Ще в одеській редакції "Сегодня" є кактуси, подаровані колекціонером і навіть ексклюзивний мовець лось від модного дизайнера. На окремому столі лежать дрібниці з "гарячих точок": запальничка, залишена "на пам'ять" грабіжником, гільзи з 2 травня, фільтр протигазу з Будинку профспілок, пригорща горілих гайок з бомби, підкинутої у відділення банку.

Ховаємося від лікарів

Журналісти – люди законослухняні, але заради ексклюзиву готові замаскуватися або навіть "втратити пам'ять". Відправившись навесні в лікарню Резника, ми підготували "легенду", що тут колись працювала наша родичка. Вахтер не дозволила оглянути будівлю, але ретируватися – не в наших правилах. Три поверхи дитячої реанімації ми обійшли навшпиньки, намагаючись не потрапити на очі працівникам. Зрештою, журналістку випадково замкнули в одному з відділень. Було соромно, але довелося стукати в двері, вибачатися і скаржитися на "втрату пам'яті".

Удавання також рятує в розмові з догхантерами, який буде розказувати тільки однодумцеві, а коли дізнаєшся про "подвиги" одеситів на стороні ДНР, без маскування – не обійтися.

Нам навіть доводилося "міняти орієнтацію", щоб перевірити екстрасенсорні здібності чаклунки, яка практикує одностатеві привороти! Журналістка вислала їй своє фото і фото Клаудії Шиффер. Через годину чаклунка передзвонила і сказала, що у нас з топ-моделлю "теплі стосунки". Зробити їх більш інтимними можна було всього за 2000 грн.

Арка поцілунків

Репортаж з марафону поцілунків під аркою на пляжі Ланжерон дозволив нам поєднати корисне з приємним. За довгий поцілунок ц подарунок нам вручили пляшку шампанського і зробили фото на пам'ять!

Інший прояв романтики в нашій роботі журналістці "Сегодня" запам'яталося за зовсім інших обставин. Здавалося б – що романтичного в облозі готелю, де оселився депутат Олег Царьов? Виявилося – все може бути. Політика заблокували 10 квітня готелі на 11-й станції Великого Фонтану. Сутичок від представників двох таборів з георгіївськими і синьо-жовтими стрічками довго чекати не довелося. Одні готувалися до атаки, інші – зайняли вичікувальну позицію. Прикриваючи фотокамеру, ми кинулися в гущу подій, куди незабаром прилетіла димова шашка. Відкашлявшись осторонь від сутичок і оговтавшись, журналіст раптом зрозуміла, що її дбайливо напуває водою один з бійців. Мабуть, перейнявся співчуттям до дівчини на підборах, яка в такій невідповідній уніформі опинилася в епіцентрі подій. В силу обставин, було не до знайомств. Але дуже приємно.

Перевіряємо на собі

Щоб зрозуміти, як щось працює або як себе поводять люди в конкретній ситуації, чужих розповідей недостатньо – намагаємося все випробувати на особистому досвіді. Наймаємося бойовиком і проходимо інструктаж, або домовляємося про реалізацію партії м'яса без висновку санепідемстанції. У квітні, ще до ескалації конфлікту в місті, ми відчергувати 6-годинну зміну на одному з блокпостів при в'їзді до Одеси. Хотіли зрозуміти – чому люди не поспішають на чергування, і чи може цивільне населення, нехай в парі з співробітниками ДАІ, не допустити в місто підозрілих гостей. Виявилося ні – не може, оскільки доглядом транспорту ніхто не займається. За всі часи роботи нас не залишало відчуття театралізованості того, що відбувається, немов блокпости потрібні лише для того, щоб їх показали місії ОБСЄ, сфотографували для звітів і заповнили відомості. Ймовірно, тому чергових на постах замінили військові і бійці Нацгвардії. Для себе ми відзначили: простояти шість годин на 10-кілограмовому бронежилеті – завдання не з простих, тому й з добровольцями була сутужно. Причому настільки сильно, що на постах навіть чергували дівчата.

Велопрокат заради фото

Заради якісного матеріалу часто доводиться викручуватися. Наприклад, пишемо про велопатрульного, який проводжає дівчат до будинку. Знайшли героя, домовилися про зустріч. Мається на увазі, що проводжати кореспондентку патрульний буде зі своїм "залізним конем", але на жаль. Нагадування взяти велосипед не спрацювали – хлопець з'явився пішки. Словами не передати наше розчарування, але матеріал потрібно робити! У паніці ми з пішим велопатрульним біжимо по вулиці в пошуках веломагазина, щоб взяти транспорт для антуражності фотографії. Нас врятував літній чоловік біля поштового відділення, який саме вантажив посилку на свій велосипед. Далі – вмовляння і вмовляння, в результаті яких одесит погоджується запозичити транспорт. Хоча здається, ми позичили велосипед у дідуся ще до того, як він зрозумів, що ми від нього хочемо. Зате потім він ще й зробив фотознімок журналістки з героєм матеріалу, який і вийшов у газеті. Загалом підставний "кінь" спрацював, а патрульний нехай і пішки, але провів нас до редакції. Головну подяку, звичайно, – власнику велосипеда!

Втеча від тітушок

Зимові пригоди кореспондентів "Сегодня" гідні окремої розповіді. У лютому, коли під обладміністрацією встановили сцену і розбили наметове містечко, ми прийшли дізнатися, як йдуть справи. Ледве встигли зробити пару кадрів, як помітили, що четверо хлопців спортивної зовнішності, які голосно сьорбали чай, поставили стаканчики на стіл і попрямували в нашу сторону. На підборах і з важкою сумкою кореспондент тікала по засніженій площі перед ОДА, поки не дісталася зупинки. На щастя, ні фотокамера, ні прудкий кореспондент при втечі не постраждали.

Втім, наш фотоапарат зазнав нападу в парку Перемоги під час, здавалося б, менш небезпечної сніжної битви. Тоді сніг обліпив журналістку "Сегодня" з ніг до голови, сніжки залишили два синці, а одна попала в об'єктив фотокамери. Довелося купити в кіоску неподалік дві склянки чаю, якими ми протягом п'яти хвилин відігрівали апарат. Вести зйомку замерзла "мильниця" навідріз відмовлялася, до тих пір, поки не відчула тепло дбайливої господині. Незабаром техніка запрацювала, і репортаж вдався.