В Одесі знімають "Тарантелу пізньої осені"

1/7

В Одесі, в павільйонах кіностудії, квартирах старих будинків і на вулицях історичного центру проходять зйомки сімейної історичної картини "Тарантела пізньої осені", прем'єра якої відбудеться в грудні. "Сегодня" побувала на знімальному майданчику і дізналася, що дія фільму охоплює відразу дві часові площини – наш час і 30-ті роки ХХ століття.

Фільм оповідає про колишніх випускників музичної школи Петра Столярського. За сюжетом, в 1937 році коханню молодих студентів-скрипалів Олени та Олексія завадив неправдивий донос, а в наші дні на арену виходять вже їхні онуки – теж учні музшколи. Ролі закоханих, яких розлучив донос, виконують актриса Російського театру Світлана Климова ("Пляж") і актор ТЮГу Андрій Гончар ("Пригоди Електроніка").

"Їх онуки, яких у фільмі грають нинішні вихованці школи Столярського, з'ясовують, хто написав донос і мирять бабусю і дідуся", – каже режисер Ігор Козлов-Петровський.

Примітно, що вперше в історії вітчизняного кінематографу відтворюється художній образ легендарного скрипаля і засновника музичної школи в Одесі Петра Столярського.

"Ми керувалися записами самого Петра Соломоновича, спогадами його учня Давида Ойстраха. Крім цього, моя матінка була знайома зі Столярським, і з самого дитинства я чув розповіді про нього. Наприклад, він часто запитував: "Коли ви побудуєте школу імені мене?" А ще любив говорити: "Ви мене обурили на так". Я спробував оживити цю рідкісну одеську фразу", – розповів нам виконавець ролі Столярського Анатолій Індріцанин ("Скарб, або Історія про чарівні апельсинах").

Цікаво, що творцям фільму вдалося відтворити не тільки образ, а й голос музиканта. Довершують схожість старі окуляри з круглими скельцями – їх довго шукали на барахолках, а в результаті знайшли на Одеській кіностудії. Тут же кіношники відшукали і ретрокостюми – їх відбирав сам режисер.

Ми потрапили на майданчик, коли творці фільму знімали сцену, де зустрічаються постарілі учні музичної школи. Режисер з оператором піднялися на Приморський бульвар, а актори залишилися внизу, біля фунікулера. На майданчику раз у раз чутні команди: "Дай блиск в очі, все було натягнуто!", "Не рухайтеся в кадрі"; а також зауваження акторам: "У вас занадто здивований вигляд", і спостерігачам: "Дівчино, ви заважаєте".

Виконавець головної ролі Андрій Гончар розповів, що за сюжетом в 1937 році кохані мали побратися, та їх розлучили політичні інтриги.

"І ось зараз я не одружений, вона незаміжня. Я попросив режисера дописати в сценарій, що пара все-таки одружилася, але він не погодився, а сказав мені поцілувати актрису так, щоб це стало очевидно – геніальний хід", – зізнається співрозмовник.

І додає, що побачив багато матеріалів, знімався на "Мосфільмі", кіностудіях Одеси, Києва, Молдови, але від цієї ретроспективи відчуває особливу позитивну енергетику.

"При цьому, фільм дуже сучасний. Іноді я щось говорю на камеру, а в мене – мурашки по шкірі, почну сцену грати – сльози котяться, що не від горя, а від задоволення. Режисер каже: "Очі заблищали", а я знаю, що зараз повинен весело зіграти... У підсумку він залишає все як є", – ділиться враженнями від зйомок Андрій Гончар.