30 років тому відродилася Києво-Печерська лавра: спогади причетних

23 липня виповнюється 30 років відновлення чернечого життя в обителі. Дату приурочили до дня святого Антонія Печерського – засновника Києво-Печерської лаври. Нагадаємо, близько 27 років (з 1961 по 1988 рік) твердиня православ'я була передана не лише музею, а й організаціям, вельми далеким від релігії. Протягом останнього року газета "Сегодня" збирала спогади ченців, художників, музейників і всіх причетних про те, як відновлювалися корпусу і храми. У цьому випуску ми згадаємо найяскравіші цитати про відродження Києво-Печерської лаври.

Намісник Києво-Печерської лаври, владика Павло: "Відродження почалося з лелек!"

"Перший раз я приїхав в Києво-Печерську лавру ще в 1985 році.

До сих пір пам'ятаю дві стіни, що стирчать посеред площі, – боковий вівтар Іоанна Богослова, улюбленого учня Господа нашого Ісуса Христа. Це все, що залишилося від підірваного в 1941 році Успенського собору. Тоді я ще не знав, що Господь проявить таку милість – брати участь у відновленні найбільшої святині.

Людським розумом здавалося, що головну святиню, Успенський собор, вже ніколи не відновити. Але у Господа Бога Свої плани. У 1994 році біля руїн Великої Церкви ми з Блаженнішим митрополитом Володимиром (Царство йому Небесне!) провели перше богослужіння на вулиці. Як зараз, так і тоді, це була територія музею-заповідника, і проводити літургії не дозволялося. Але ми все одно служили, перемагаючи страх і нападки атеїстів. До сих пір пам'ятаю, як в ту першу літургію над нашими головами кружляли 50 лелек! Вони довго виписували вісімки ... З того часу і почалося відродження Лаври – з лелек, в кружлянні яких ми побачили благословення Боже і Божої Матері.

І дійсно, почалися дива! Господь благословив нас мудрими людьми – архітекторами, істориками, іконописцями. Так як наближалася велика дата – 2000-річчя Різдва Христового, нам дуже допомагав президент України Леонід Кучма.

Скільки тонн сміття ми вивезли звідси! Вантажівки зробили тисячі ходок. Багатьох корпусів не було, від них залишалися лише фундаменти, на яких з часом, за проектами архітекторів, були відновлені зруйновані будівлі. Але перш за все відновлювали технічну документацію. Я був вражений – Лавра з 1980 року входить до списку ЮНЕСКО, але ще в 1994 році двох третин документів просто не було! Куди ми тільки не писали, яких комісій тут тільки не було – Мінкульт, Мін'юст, Мінфін! Ми привозили документи з Санкт-Петербурга, Вільнюса і пр.- збирали їх по дещицях. Траплялися і дива – наприклад, в 1995-му віднайдення мощів Павла Тобольського. І спроби вкрасти у нас його святі мощі. Зараз мощі святого спочивають у Дальніх печерах Лаври, а ті, хто намагався скоїти цей злочин, померли – один через два дні після спроби крадіжки, інший – через півроку. Правду кажуть: Господь осміяний бути не може!

Коли я прийшов в 1994-му, в корпусі №34 було посольство Італії та іноземна тютюнова фабрика. У церкві Всіх скорботних Радість – ювелірна майстерня підробки прикрас. У 70-му корпусі – дитсадок і бібліотека чотирма ящиками книг. У жалюгідному стані були скити Лаври – Китаєва та Голосієва пустині. У Китаєво ми насамперед відреставрували храм Серафима Саровського. У Введенському монастирі була комп'ютерна фірма, яка відмовлялася забирати свої меблі і техніку. Ми з братією винесли все на вулицю, акуратно накрили клейонкою і викликали міліцію, щоб задокументувати їхнє майно. До речі, настоятелями Китаєво, Голосієво і Введенського служать ті перші монахи, які прийшли в Лавру наприкінці 80-х років".

"Хресна хода Лаври". У 1941-му Велику церкву виселили

Нинішній вигляд. Відновлено таким, яким був у 1918 році

Вціліла лише каплиця Іоанна Богослова

Трапезний храм після відновлення

1/7

Архимандрит Антоний: "Поначалу нас всего пятеро было"

Архімандрит Антоній: "Спочатку нас всього п'ятеро було"

"Тепер уже виходить, що я тут перший монах із старожилів, інших Господь розкидав служити по інших монастирях нашої країни і світу. У 1988 році кого тут тільки не було! Наприклад, там, де зараз митрополія, був дитячий садок, молодша група. Ми, монахи, спочатку служити сюди ходили, а на ніч йшли до себе в квартири. Нас тоді всього п'ятеро було. Бувало, в теплу пору року навіть на вулиці, на лавочках або в коридорах ночували. Потім нам віддали 52-й корпус, другий поверх – там ми і стали потихеньку обживатися. На поверсі з одного боку – ми, з іншого – нові послушники.

Взагалі, задовго до того мені під час молитви бачення було, що Лавра відкриється, коли каштани зацвітуть. У баченні тому виник образ Святих воріт, що ведуть до Нижньої лаври і ікона Хрещення Русі. Тоді мене особливо вразило, що відродження почнеться не з Успенського собору. Я пішов в монастир Покровський і сказав матушкам: "Коли каштани зацвітуть, тоді Лавру відкриють". Вони були вражені. Але так і сталося. 16 червня було перше богослужіння, а 23 липня ми вже служили щодня в Дальніх печерах. Пам'ятаю, повісив лампаду біля однієї з ікон, засвітив її ввечері, а вранці на богослужіння прийшов – а вона ще горить! Маленьке, та все ж диво!

Благодать така була тоді! Миряни багато жертвували. До сих пір пам'ятаю, ми тоді одних свічок продали на 369 рублів – сума величезна на ті часи! Парафіяни допомагали нам прибирати територію, дерева старі і кущі в порядок приводити.

Друге духовне піднесення пам'ятаю на початку 90-х, коли нам передали Храм Воздвиження Животворящого Хреста. Такий духовний підйом, всі ми ніби на крилах літали! Зараз молодь приходить, не знає про ту бідності, яку ми пережили. А ми пам'ятаємо, що таке злидні, бідність. Як приносили речі з вошами і клопами. Монети кидали настільки стерті, що не видно було ні дати, ні напису. Та тільки все одно то був чудовий час!".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

• Як відроджувалася Києво-Печерська лавра: геолог лаври розповів, як досягають балансу між автентичністю та безпекою в печерах

Архімандрит Полікарп: "Я не прийшов в монастир, а залишився в ньому"

"Коли в 1988 році Лавра відкрилася, стіни були обдерті, корпуси напівзруйновані ... Дивлячись на це, ми, молоді кияни, збігалися сюди просто, не будуючи якихось планів і перспектив, ні про що не думаючи ... Я тоді й гадки не мав, що таке молитва Ісуса, що це насправді – остов чернечого життя. Просто прийшов і був захоплений усім тим зовнішнім, що тут є, – силуети чернечі в клобуках і рясах. Вони мене просто заворожували. Я не прийшов в монастир, а скоріше ... залишився в ньому".

Вокаліст хору Наталія Михайлова: "У Трапезному був маятник Фуко!"

"Запам'яталося, як ми співали на руїнах Успенського собору. Тоді від нього залишалася тільки права частина. Але під нею можна було навіть від протягу сховатися. Трапезний теж був в поганому стані. Це ж був музей, по центру стояв маятник Фуко, який потім, благо, прибрали. У Трапезному ми співали праворуч від іконостасу. Хорів тоді не було, там просто була задрапірована арка. Після відновлення Успенського ми нарешті зайняли своє місце – на хорах. Розписів спочатку ніяких не було, храм просто побілили. Тут лежали дошки і було дуже холодно, але ми на це просто не зважали – такий духовний підйом був! ".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

• До 30-річчя відкриття Києво-Печерської лаври: регент лаврського хору був в'язнем ГУЛАГу

Художник лаври, Владислав Горецький: "Зображення ікон довелося вишукувати"

"У 1994 році для розпису відреставрованих храмів в нашому арсеналі були олівець, папір, фарби для ескізів. Ще одна з проблем – зображення ікон було мало, їх доводилося вишукувати іконними крамницями, репродукціями, архівами, старими храмами України. І не факт, що відразу знайдеш те, що шукаєш. Головна ж наша робота в Успенському – розпис вівтарної частини. Це класичне українське бароко. Ми два роки відновлювали іконостас за архівними фото! Не менш складно було з Трапезній церквою. Після вибуху в 1941 році вона довго стояла напівзруйнована. Сирість, мороз, волога – все це відбилося негативно на олійному розписі. Коли темно і сиро, олійний живопис починає сильно темніти. Тому, думаю, перші розписи Трапезного були світліші і, швидше за все, такого ж відтінку, як розпис самої палати з колонами. У центральній частині храму ми відмили купол церкви: ставили ліси, змивали кіптяву, а потім вкрай обережно реставрували. Адже це ж розпису Їжакевича і Попова, модерн – справжні шедеври! ".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

• Інтерв'ю з головним іконописцем Київсько-Печерської лаври: "Спочатку ми навіть жили в келії лаври"

Екс-директор музею "Києво-Печерська лавра" Любомира Михайліна: "Встановлення дзвону була схоже на диво"

"Мені запам'яталося найбільше завершення реставрації Великої Лаврської дзвіниці. Встановлення дзвону, який більше 10 років (!)просто перебував на землі, була подібна диву. Ми залучили інвесторів і спонсорів, які допомогли нам встановити його на третьому ярусі дзвіниці. Треба сказати, що це був досить трудомісткий процес. Дзвін важить 8,2 тонни, а дзвіниця звужується догори. Навіть якщо його підняти краном, то помістити всередину дзвіниці без спеціальних конструкцій неможливо. Ще одна складність – підйомний кран дуже важкий, а по всій территорії Лаври безліч порожнеч і підземних ходів. Тому перш за все ми отримали висновок геологів".

Благочинний лаври, архімандрит Антоній: "Ми відіслали понад 100 листів уряду"

"У 1994 році щонайперше владика Павло повернув в Лавру батька Аврамія, який був тут до 1961 року. Йому важливо було повернути людину, яка знає колишню Лавру. До сих пір з багатьох питань владика Павло звертався до батька Аврама. Це наш духівник. Якщо до 1994 році було близько 40 ченців, то зараз – близько 200!

В середині 90-х Великоднє служіння проводилося просто на площі. Людей – безліч, прохід для священиків – не більше 2 метрів. Проходили хресним ходом повз Успенський собор і заходили до Трапезного храму. Першим в 1996 році після реконструкції був відкритий Хресто-Воздвиженський храм – один з найулюбленіших і вистражданих владикою. Як і Успенський собор, заради якого з 1996 по 2000 рік з Лаври було відіслано понад 100 клопотальних листів уряду України з проханням виділити кошти на реставрацію. З нашого Успенського собору і почалося відродження лаврських церков".