Чому так небезпечно жартувати з Богом

Після розстрілу журналістів і художників журналу "Шарлі Ебдо" за карикатури на пророка Мухаммеда, відповідь на питання "чим загрожують жарти про релігію?" Напрошується сам собою. Краще не жартувати. Ні з Богом, ні з людьми. Гумор взагалі особливе почуття. Почуття-індикатор. Трохи більше – вже сарказм, за який і вбити можуть. Трохи менше – дурість відверта. "Як правило, якщо художник щедро нагороджений талантом, то почуття гумору не підводить ні його, ні його глядача, – каже український карикатурист Олег Локтєв. – Але будь-якому художнику властиві сумніви, пошуки себе в мистецтві та суспільстві. Тоді гумор перетворюється на сарказм, іноді балансує на межі уїдливості, образи будь-кого. Ось тут на авансцену виходить глядач, його освіта, виховання, толерантність. Тільки люди з вищепереліченими якостями реагують категоріями "подобається" чи "не подобається". Як тільки людина переходить на "добре" чи "погано", вона сама стає злісною і готовою на все, навіть на вбивство, розправу. Що заборонено і Біблією, і Кораном, і кримінальним кодексом будь-якої держави. Як би це важко не було, але ми самі відповідаємо за своє почуття гумору. Такими нас створив Всевишній. Вільними, навіть у своєму гуморі. Підозрюю, створюючи нас, людей, Господь робив це з посмішкою. Щоб переконатися в цьому – погляньте в дзеркало. І посміхайтеся, панове, посміхайтеся!".

Про те, де закінчується жарт і починається знущання, що робити, якщо при вас розповідають анекдоти на релігійну тему, ми поговорили з духовним наставником, намісником Києво-Печерської лаври митрополитом Павлом.

ЯК ВИКРИВАТИ ПОРОКИ

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Владико, поясніть, чим загрожують жарти на релігійні теми?

- З Богом жартувати точно не варто. Чреваті поганими наслідками не стільки жарти з Богом, але наша гріховне життя, яка веде нас до власної загибелі. Ми це бачимо на прикладах в Старому Завіті, як іудейський народ грішив, насміхався над Богом в Содом і Гоморру. Як наші прадіди будували святині і будує тільки самого себе в слові Божественної істини, а діди в радянський час руйнували ці святині, кощунствували в храмах. Мало хто потім з них помер звичайною смертю. Хтось потрапив в будинок для душевнохворих, хтось закінчував життя самогубством. Багатьох долали хвороби, і не тільки їх, а й нащадків. Господь осміяний не буває. Бог – не в силі, Бог – у правді.

- Як правильно ставитися до жартів над неправославною вірою. Наприклад, до карикатур, за які художники поплатилися життями?

- Не можна ні православним, ні мусульманам, ні комусь іншому жартувати над вірою. Люди вірять у те, у що хочуть. У бесіді ми можемо говорити про людину, не зачіпаючи її духовні почуття. Якщо ми не можемо жити єдиною вірою, то потрібно максимально намагатися жити, не завдаючи один одному біди і горя.

- А якщо карикатури або анекдоти не про Бога, а про викриття пороків священнослужителів?

- Пороки викривати можна і потрібно. Але як? Ми повинні говорити не про людину, а про пристрасть, яка живе і мучить йїї. Наприклад, ми розвиваємо думка про блуді. У Євангелії прямо сказано: "розпусники царства Божого не успадкують". Думка "чому" ми можемо розвинути і її висміяти. Ми повинні засуджувати не грішника, а гріх, який живе в кожній людині. І в вас, і в мені. Я не маю з вами боротися, а повинен боротися з самим собою, зі своїм гріхом. Щоб перемогти того, хто спокушає мене. Бог дав нам вибір. Можна жартувати над священиком, лікарем, вчителем, але краще не варто. Тому що кожен на цій землі несе свій послух, і не тобі, а Богу судити, як людина цей послух несе. Господь сказав:

"Проклятий усякий, іже творить Боже діло з нехтуванням".

Якщо ти священик – неси свій послух священика. Якщо вчитель – вчи. Якщо ти письменник – пиши. Але роби це так, щоб твоя праця не спокусила на гріх брата твого. У Євангелії сказано, особливо в апокаліпсисі: "Хто зважиться змінити хоч одне слово, то нехай впадуть на того все кари. Якщо ж ні, то нехай буде виписаний з книги Вічного життя". Розсудлива людина прийде в жах – витримати всі кари, які описані в апокаліпсисі, не під силу нікому. Не бути знайденим в книзі Божій, званій життям Вічним, – що може бути страшніше? Ми повинні бути християнами не за буквою і не за великим хрестом на грудях, не по хрестику, наклеєному на машину. Якщо ти заради жарту виписуєш себе з книги життя – це твоя погибель.

РАДІСТЬ, А НЕ НАСМІШКА

- Бог – прекрасний садівник. Він не знімає плодів, поки ті не дозріють. Коли плід дозрів, Він його зриває. Гниле викидає, робить з нього гній і удобрює гниллю землю, щоб земля знову принесла плід. Але людина, яка не принесла плоду, зривається із земного життя і віддається вічному стражданню у вогні і муках у пеклі. Ті люди, які сьогодні називають себе "бісами" або писали на Донбасі: "Ласкаво просимо в пекло", і поняття не мали, куди запрошували. Тепер там пекло, і це вже не смішно. Сьогодні багато людей живуть в духовному смороді, який вже по суті є пеклом. Про це дуже добре сказав отець Димитрій (Смирнов): "Подивися в дзеркало. Хіба може так виглядати вінець творіння? Синку, ніякого пекла немає! Ти вже в пеклі. Тому що в твоєму житті немає радості". Строй таке життя, щоб тобі було радісно. Преподобний Серафим Саровський завжди говорив: "Радуйся! Бо Христос воскрес!". В радості і є сенс усього життя.

- Якщо при вас починають гидко жартувати про Бога – що робити?

- Вульгарні анекдоти, та ще й про Бога, розповідають люди недосконалі, недорозвинені духовно. Кажуть, не знаючи, кого насправді висміюють. Всі жарти і анекдоти про Бога – насправді суть анекдотів про самих себе. Якщо біля вас хтось гидко жартує про Бога, мовчати не варто. Можна просто підійти і спокійно запитати: "А хто ти, що жартуєш над своїм Творцем? Тобі було б приємно, якби жартували над твоїм рідним батьком чи матір'ю, якими ти дуже дорожиш?". Якщо ми мовчимо, то стаємо співучасниками цього беззаконня. Не потрібно лаятися, а просто підійти і поговорити. У страху, трепеті душевному людині потрібно підказати, що так жартувати не варто.

ПРО СКАЗАНЕ ВСУЄ

- Як ставитися до слів "о Боже", "о Господи!", які часто говорять як віруючі, так і атеїсти при будь-якому зручному випадку, всує?

- Церковнослов'янське слово "всує" означає "марно", коли порожнечі, порожньому місцю ми починаємо надавати значення. Завжди потрібно знати, для чого ти закликаєш Господа. Мета твого призову. Одна справа – ти говориш в біді або важкій ситуації: "Господи, допоможи!", Інша справа, коли швабра впала – і ти: "О Господи!". Якщо ми будемо творити Ісусову молитву в той час, як миємо підлогу – це дуже похвально! Але якщо ми упустили тарілку на підлогу і кричимо: "О Господи!" – Це виходить, ми говоримо: "Господи, я роззява!". Тільки при чому тут Господь? Заклик Бога всує – це гріх, це насмішка над Богом, який дав тобі силу, розум, здравіє – ти тільки працюй і не згадуй Його ім'я даремно. Якщо ти не визнаєш Бога, то називай своїх "богів": "О Ленін!", "О президенте!", "О моя робото!". Кого хочеш закликай в допомогу, в кого ти віриш, але тоді і не питай потім, коли прийде біда: "А де ж був Бог?".

"Прийшов атеїст до воріт раю до Господа на прийом. Архангел Михайло підходить до Бога і питає: "Господи, біля воріт атеїст стоїть, проситься до Тебе на прийом". Господь і відповідає: "Передай, що мене немає".

- От бачите, владико, навіть ви розповідаєте анекдоти про Бога! Значить, таки можна?

- Якщо в анекдоті немає негативного забарвлення, якщо він мудрий і повчальний, то чому б не розповісти? Я ще дуже люблю анекдот про дорогу з пекла до раю. З пекла дорогу зробили, а з раю – нічого. Служителі пекла і запитують у Бога: "А де ж дорога з боку раю?". Бог і відповідає: "Ви знаєте, я в раю жодного будівельника не знайшов". У цьому анекдоті багато повчального і нічого блюзнірського. Такі анекдоти діють напоумлююче, щоб людина замислилася, що в рай дорогу не можна побудувати.

- У гумористичних програмах артисти часто використовують образ Бога, і не завжди коректно...

- У давнину артистів і блазнів навіть не ховали на кладовищах. Чому? Тому що вони губили свою душу та інших змушували сміятися над цим. Всі гумористи сміються над нами. І ми регочемо. Навіщо? Чому ми так захоплюємося тими, хто над нами сміється? Краще захоплюватися музикою, віршами, прекрасним добрим фільмом. Що хорошого в жартах над людиною, яка є творіння Боже. Тому можна пожартувати, можна підчепити одне одного по-дружньому. Я, наприклад, жартую і ганяю тих, хто палить або п'є. А потім відвернуся, і душа болить за них. Думаю про те, хто більше потребує милосердя – я чи цей курець, або п'яний? Може, у нього тільки цей гріх, а в мене їх скільки, гріхів-то? Кого судимо і навіщо?