По святих місцях: у монастирі на Рівненщині зцілюють жіночі хвороби і знімають кліпи біля вівтаря під бандури

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

/ Фото: Олександр Яремчук

1/17

Коли мені сказали про те, що в Рівненській області є обитель на острові, відразу представилися фрагменти фільму "Острів", де замурзаний інок-Мамонов 20 років переносить вугілля. Однак острів Свято-Миколаївського Городоцького монастиря (біля невеликого села Городок) виглядає інакше, ніж острів Мамонова. Обитель ця – жіноча. Ще в 1991 році черниці перепливали сюди на човнику, а тепер тут відбудований красивий широкий міст. Сам острів невеликий, з парком і трьома храмами, оточений очеретами, біля яких плавають качки і лебеді, а під містком дзюрчить маленький водоспад. На острів з золотящіміся куполами ми в'їхали під дзвін, що кличе на службу. Черниці поспішали до храму, а нам назустріч вийшла ігуменя Михаїла зі словами: "Слава Богу! Ви вдома!"

СКІТ КИЇВСЬКОЇ ЛАВРИ. "У XVI столітті тут був скит Києво-Печерської лаври, в якому жили 188 ченців, тому зв'язок між нашим монастирем і Преподобних Печерських відчувається і зараз, – говорить настоятелька монастиря. – Адже святі Печерські досі клопочуть про нас. Якщо давно не буваєш в печерах Київської лаври, відчуття, що упускаєш щось украй важливе для твоєї душі. Лаврський скит тут проіснував близько двох століть. З середини XVIII століття острів перейшов у руки багатих землевласників, які облаштовували його на свій смак. Останній землевласник, барон фон Штенгель, покинув ці місця в 1939 році. За радянських часів тут був туберкульозний санаторій, який наприкінці 1980-х перевели в інше місце, а острів знову передали церкви. Все було жахливо запущено, вікон і дверей навіть не було в багатьох кімнатах – ми їх ковдрами закривали, щоб не замерзнути. А ночами в старих стінах ми чули тихий ангельський спів і починали ще старанніше молитися. Кілька років ми вручну очищали острів від сміття і виносили лікарняний мотлох. Зараз як згадаю – нас всього 37, але стільки ентузіазму і сил служити! У 1993-му на базі курсів відкрили духовне училище. Тепер в нашому монастирі 145 матінок. На острові – центр, а є ще філіали – скит праведної Анни з джерелом біля Почаївської лаври в селі Онишківці, подвір'я в Рівному, в Млинові і в Городному (Волинської області)".

Міст. Як перехід в світ віри.

СВЯТИНІ. Головна святиня Городоцького монастиря – Ікона Божої Матері Милосердної Козельщанської, яка знаходиться в храмі пророка Іллі. Подарована вона в 2000 Києво-Печерською лаврою. Перші чудеса Господь явив через неї ще в XIX столітті. Ікона знаходилася в сім'ї графа Капніста, в селі Козельщина Полтавської області. Щиро помолившись біля ікони, донька графа Марія, в якої було оніміння рук і ніг, отримала зцілення. "Ікона допомагає тим, хто хоче відновити сім'ю і народити діток, – кажуть черниці, підбиваючи мене до позолоченого кіота ікони. – А ще є переказ: по щирій молитві і з вірою протирати образ Богородиці, отримуючи в дар зцілення від жіночих захворювань. І зараз Матір Божа дарує милосердя тим, хто з вірою і молитвою просить про допомогу".

Ікона дивовижна тим, що у Богородиці на ній опущені повіки. "Людство так часто грішить, що у Богоматері не вистачає сил дивитися на гріхи і беззаконня, – говорить черниця Зосима. – Тому, прикривши повіки, вона клопоче перед Христом. Чудеса біля намоленій ікони відбуваються кожен день. Але особливо нам запам'ятався випадок з вагітною жінкою з діагнозом "рак". Лікарі попередили, що є велика загроза і її життя, і життя її майбутньої дитини. Тоді жінка прийшла до нас, впала перед іконою на коліна і довго молилася. У неї таки народилася здорова синочок в день святителя Миколая, а сама жінка прожила ще рік, встигнувши вигодувати немовля. Її син Миколка ходить до нас досі, вже закінчує школу".

У новому храмі Різдва Христова, збудованому в 2003 році, є ще одна монастирська святиня – ікона святителя Миколая Чудотворця, дар монастирю однієї сім'ї за зцілення. Сім років тому з міста Барі в Італії, де зберігаються мощі святого Миколая, в обитель привезли частинку його чудотворних мощей.

І звичайно, як в кожному монастирі в Західній Україні, над Царськими вратами розташована ікона Почаївської Божої матері, яка під завершення Богослужіння опускається вниз на ременях.

Альтанка Петра Могили. З іконою Божої Матері "Семистрільна".

ЗАРАДИ МИРУ. У центрі обителі стоїть велика ікона Божої Матері "Семистрільна", на якій зображена Пресвята Богородиця з пронизуючими її серце 7 стрілами. Число 7 в Священному Писанні означає "повноту" чого-небудь. В цьому випадку, сім стріл – алегорія біблійного пророцтва Симеона Діві Марії: "І Тобі Самій зброя пройде душу", – означають повноту того горя, яке було перенесено нею в житті. Сенс ікони пояснює її друга назва – "Пом'якшення злих сердець". Матінки постійно прикрашають ікону квітами, моляться і підсвічують навіть вночі. Ікона подарована монастирю прихожанами і знаходиться в альтанці, де, за переказами, дуже любив відпочивати митрополит Петро Могила.

ПЕРЕВЧАТЬ І ПРОКУРОРІВ. А ще всі мешканці острова вміють співати, грати, писати ікони і шити. Уже 22 роки тут відкрито духовне училище. "Зараз це особливі діти, їх небагато, але з мільйонною натовпу Господь обирає тих, хто зможе стати гідною лопатою в Його руках", – говорить черниця Зосима. Будівля училища поки невелике, але силами намісника Києво-Печерської лаври митрополита Павла тут будується великий корпус, де буде і училище, і гуртожиток з трапезної для студентів. В училищі навчають музичної грамоти, викладаються богослужбові предмети, є навіть сектознавство. "Регент повинен мати таку освіту, щоб зміг відповісти на будь-яке питання, навіть з приводу новостворених церков, – пояснює завуч, викладач теоретичних дисциплін матушка Нафанаїла. – Найчастіше тут навчаються сестри, які перш співали на криласі і знають церковнослов'янська. Є й вікові обмеження – до 25 років. Хоча буває всяке. У нас якось вчилася сестра, яка до цього була прокурором в Дніпропетровську. У 37 років вона покинула роботу і вступила до нас. Відучилася і пішла в монастир. Взагалі, нічого випадкового не буває. Одна сестричка два роки надходила до семінарії в Сергіїв Посад, але не вийшло. Бачачи, що у неї почалася депресія, її духовний наставник взяв карту, подивився і каже: "А поїдь-но ти в Україні, в Городок". Вона йому: "Як же, батюшка?! Я української мови не знаю!" "От і вивчиш, тим більше що служби ведуться церковнослов'янською". Вона приїхала до нас, відучилася прекрасно, потім вийшла заміж за батюшку, стала матусею. У кожного своя дивовижна доля. Ми іноді так засмучуємося, коли щось не виходить. Але у Бога все на благо, тільки б ми Його слухалися".

Печерський зв'язок. Перш тут був скит Києво-Печерської лаври.

АНГЕЛИ І ШПАРГАЛКИ. "Я приїхала сюди разом з своїм духовним наставником, а коли ступила на цю землю, просто захотіла тут залишитися, – каже Альона Байрамова, яка колись працювала на телебаченні в Криму. – Спочатку була на слухняності, потім вступила на регентське. Здивувалася, що залишилися на землі такі місця, де немає людський жорстокості, суєти, нерозуміння. У духовному училищі навіть дівчатка-студентки зовсім інші, не такі, як на мирських факультетах. Тут за тебе помоляться, тебе вислухають, ніхто не підвищить голос. Іноді й слів не треба. Тільки молитва. Після анексії Криму мама переїхала сюди, живе біля мене. Сама дивуюся, адже раніше ніколи не співала! Але кажуть, в духовному училищі Бог відкриває таланти, а в музичному училищі їх відкривають люди. Різниця – величезна. Тут не можна просто прочитати або вивчити. Потрібно, щоб Бог відкрив тобі це і впустив це знання в твоє серце. Навіть щодо шпаргалок матінки так кажуть: "Ми можемо навіть вийти з класу, тільки знайте – поруч з вами стоять янголята та все записують. Поруч з вами стоїть ваша совість. Чи підете проти неї?" У миру я не замислювалася про труднощі і спокусах. А тут все інакше. Якщо кого образила, тут совість не дасть тобі спати, поки не змиришся і не попросиш у тієї людини пробачення. Інтернетом користуватися небажано, новини не дивлюся – адже сама знаю, що це просто чийсь погляд на ситуацію, і не завжди правильний. На все – промисел Божий".

Пленер. Азам вчать миряни.

ЯК В АВТОШКОЛІ. "На швейному відділенні у нас вісім машин, вчимо шити церковний одяг, – розповідає ігуменя Михаїла. – Спочатку освоюємо ножну машинку "Зінгер", де від натискання педалі можна міняти швидкість, і тільки потім – електричну. Це як в автошколі – вивчився на машині з механічною коробкою передач, здав на права – можна пересідати на "автомат". А якщо відразу на автоматі вчитися, механіку ніколи не освоїш. А в житті всяке буває". Перший іспит – зшити косиночку, а випускний – повне облачення.

НА РІВНЕНСЬКОМУ ПОДВІР'Я ГРАЄ НА БАНДУРІ БІЛЯ ВІВТАРЯ І ЗНІМАЛИ КЛІПИ НА СВОЇ ПІСНІ

14 років тому на місці Свято-Георгіївського подвір'я в Рівному стояв покинутий ангар військової частини. Терміни приведення його у кондицію були стислі – владика хотів відкрити подвір'я до дня святого Георгія, до якого був всього тиждень. Сестри, як воїни Христові, не ремствували, і за тиждень ангар очистили від сміття та пофарбували. Тепер це – центральне подвір'я, де у вихідні та свята служить владика Варфоломій (архієпископ Рівненський і Острозький). "Нам уже місця не вистачає, у сестер стільки бажання служити, – каже матушка Михайла. – Я ж сестрам даю можливість вчитися і в монастирі. Упевнена – людина розкриває себе, коли стає вільним. Даси сестрам свободу: вони і співають, і малюють, і бісером вишивають, і грають на славу Божу". Тільки тут ви можете почути псалми і співи сестринського хору під акомпанемент скрипки і бандур біля вівтаря. А ще черниці самі пишуть пісні і навіть записали кілька відеокліпів. Найулюбленішу в монастирі пісню "Це Україна моя" молода черниця Лія придумала вночі. "Перед новою піснею обов'язково починаються спокуси. Щось не складається – значить, скоро буде пісня, – каже вона. – Так і з цією піснею. Довго я мучилася, але щось Господь нічого не посилав, а якось вночі пісня полилася сама собою. Я тільки встигала записувати! Потім матушка благословила – і навіть кліп записали".

У монастирі Лія 12 років: "У 16 прийшло усвідомлення – не буде у мене своїх діток. Я засмутилася, потім подумала – візьму з дитбудинку. Тепер у мене недільна школа та 30 вихованців – цілий дитсадок. У виборі мене підтримав брат: "Монастир – не найстрашніше у житті. Вчиняй, як вважаєш за потрібне". Батьки і здалися".

Ноу-хау біля вівтаря. Черницям дали свободу для творчості.

ПОДВІР'Я У МЛИНОВА: "В АРМІЇ КАЖУТЬ "Є!", А В МОНАСТИРІ – "БЛАГОСЛОВІТЬ"

"Коли Священний синод благословив відкривати Свято-Вознесенське подвір'я в Млинові Рівненської області, я плакала, – зізнається ігуменя Михаїла. – Це ж уже третій! Я не уявляла, як можна його відкрити. Але що робити? Адже у нас – як в армії. Тільки в армії кажуть: "Є!", а у нас: "Благословіть".

Храм в Млинові. Привидів не бачили, але весь будинок окропили.

У Млинові монастирю держава передала зруйновану районну лікарню без вікон, без дверей. "Ні електрики, ні води, нічого, – каже матушка Михайла. – Приїхали, а місцеві запитують мене: "Що, матінко, приїхали і будете тут жити?". І дивляться так, з надією. Кажу: "Будемо". "Вже з сьогоднішнього дня?". "Так", – кажу, зітхнувши, а сама дзвоню сестричкам і прошу: "Привезіть дві розкладачки і дві ковдри, ми залишаємося". Так і залишилися. Нам дуже допомагає владика Павло (намісник Києво-Печерської лаври), дай йому Бог здоров'я! Він у нас і вчитель, і розрадник, і помічник. Так відразу про подвір'ї в Млинові і сказав: "Це моя батьківщина, в цій лікарні мене мама народила, тому допоможу, матушка". Без його допомоги нічого б не вийшло з Млинова. Сказав, до осені у всій лікарні вікна будуть стояти – таки восени всі вікна і двері поставили. Далі каже: "Матушка, будемо храм будувати". "З чого, владиченька?" – "Бог вирівняє". Усіма будівлями і робочими владика Павло керує особисто.

Так з 2003 року і відкрилося Млинівське Свято-Вознесенське подвір'я. "Спочатку тут було всього п'ять сестер разом з матушкою, – говорить черниця Ерміонія. – Спали всі в одній кімнаті. Тепер тут живе 20 сестер. Городяни теж допомагали чим могли. Хто меблі яку приносив, хто будматеріали, хто їжу – ми всьому раді".

Новий собор в 3500 кв. метрів.