Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Таємниці монастирів – Польща: чим живе оплот православ'я – Яблочинський монастир прп Онуфрія

21 вересня, 07:33

Анастасія Білоусова

Чудо з річки Буг, загиблий дзвонар і свято повернутих ікон

/ Фото: Анатолiй Бойко, "Сегодня"

Реклама

Яблочинський монастир прп Онуфрія монахи називають "вкрай східною" Польщею, або просто околицею. Коли у нас остаточно зник мобільний зв'язок, монахи жартома сказали: "Це їх заглушили хвилі тата Лукашенка, потрібна білоруська "сімка". Дійсно, Польщу від Білорусі тут відділяє лише Західний Буг. В очеретах – акуратний стовпчик з табличкою: "Кордон. Купання заборонено". Саме Буг і приніс в Яблочин головну святиню – ікону, яка дала початок обителі.

Святе поле

Незважаючи на те, що преподобний Онуфрій був єгипетським пустельником, на Яблочинській іконі він зображений біля річки та серед рослин. У цьому – ціла історія польського православ'я.

"Є такий переказ, якийе нам розповіли українські священики, – каже гід газети "Сьогодні" отець Діонісій. – У XIII столітті, щоб зберегти ікону прп Онуфрія від монголо-татар, ченці кинули її в річку Дніпро. Через два століття, в XV столітті, ікона опиняється тут, в Західному Бузі. Рибалки, які її виловили, говорили, що не зважаючи на швидку течію, ікона чудесним чином крутилася на одному місці і далі не рухалася.

Було і ще дещо. Напередодні одному з мешканців Яблочина наснився сон. З’являється до нього дідок і каже: "Тут будуть хвалити ім'я Моє!" Коли житель цей побачив ікону, яку рибалка витягнув з Бугу, то вигукнув: "Та це ж він мені наснився!" На честь цього й побудована каплиця, а біля ікони люди ще тоді отримували безліч зцілень".

Каплиця є досі, але дістатися сюди можна, тільки коли немає дощів і снігу.

"Вкрай рідко вдається потрапити сюди на день Святого Духа (перед Трійцею) та послужити тут, на святому полі, – каже отець Діонісій. – Служба ця рання, о третій годині, але зустрічати тут світанок на літургії вважається благословенням".

Храм і святині

Вже на початку XVI століття за декілька кілометрів від каплички будується перший дерев'яний храм монастиря. І на честь цієї події жителі замовляють майстрам створити свою, Яблочинську ікону Божої Матері "Виконання старозавітних пророцтв" – вони говорять про прихід Месії. Нарівні з іконою прп Онуфрія вона є чудотворною святинею монастиря.

У кіотах польських ікон можна зустріти не тільки прикраси, але й записочки з іменами жертводавців. Кожна залишена в іконі річ – це ціла історія. Один з насельників попросив залишити свій чернечий хрест – щоб той завжди був біля ікони прп ​​Онуфрія. Тут залишив свою панагію митрополит Савва – нинішній Блаженніший всієї Польщі. Він тут навчався. Адже довгий час Яблочинський монастир був духовною семінарією, яка дала навчальний старт польським архієреям.

Зникнення ікон і мученик

"1991 року наші головні святині зникли, – розповідає отець Діонісій. – Люди прийшли у храм, а рами порожні. До порожніх кіотів приносили квіти і фотокопії ікон, служили молебні та акафісти. А один з ченців просто жив у будиночку місцевих поліцейських, вимагаючи будь-що-будь знайти святині. І що б ви думали? Обидві ікони повернулися. Їх знайшли на білоруській митниці".

На честь цього засноване свято, яке так і названо "свято повернення ікон" і відбувається кожної третьої неділі вересня.

"Віряни на цих землях багато пережили, – каже отець Діонісій. – У різні часи під різними приводами православних тут всіляко принижували, виганяли і намагалися перевести в католицтво. 1915 року православних виганяли до Росії та України. Досі збереглися колоди мосту через Буг, яким люди йшли з Польщі".

Є в обителі і свій преподобномученик. Це дзвонар Ігнатій, чиї мощі спочивають в центральному храмі.

"1942 року тут була пожежа, якій хотів запобігти дзвонар – Ігнатій Бучинський, – розповідають монахи. – Він примудрився зійти на дзвіницю і задзвонити в дзвони. Почувши дзвін в незвичайний час, місцеві жителі стали збігатися до стін монастиря, але знайшли Ігнатія вже мертвим. Його тіло було понівечене, з під одягу стирчали ребра. Для нас це особливий приклад. Адже чернець міг піти, врятувати власне життя, але обрав смерть. Чому? Тому що у нього був послух – дзвонити в дзвони, збирати народ на молитву. Так він і зробив: попередив про напад на монастир і залишився вірним послуху до кінця".

Жорстокість "Вісли"

Але найважче було 1947 року, коли в Польщі проводилася операція "Вісла". Всіх українців, лемків і людей православних, що живуть в південно-східній Польщі, виселяли в північні і західні землі. На збори давали дві години, після чого виганяли з будинків під конвоєм, кажучи: "Ми ведемо вас туди, де вас чекають і буде все добре". Хоча, звичайно, біженців ніхто ніде не чекав.

Багато людей не витримували. Старі люди вмирали прямо в товарняках разом зі своєю худобою. На місце вигнанців в Яблочині заселили католиків. У ті часи в Східній Польщі понад 200 храмів були або зруйновані, або стали католицькими.

"Тоді, 1947 року, не вірилося, що тут знову буде православ'я, – каже отець Діонісій. – Але Господь розпорядився інакше. Сьогодні в Східній Польщі збудовано безліч наших храмів. Православ'я завжди зазнавало багато буревіїв, воно завжди заважало світу грішити. Ще Іоанн Богослов говорив, що світ лежить у злі. Тоді як головне завдання християнина – не згадувати зле, а пробачити і жити далі. Прощення – це життя в Бозі, життя в любові. Ваш Блаженніший Онуфрій – приклад величезної любові. Ми знайомі з ним ще з часів його служіння в Чернівцях. І тоді, і зараз, дивлячись на нього, розумієш, що православ'я – це любов".


"Якщо Сім'я – це школа любові, то монастир – університет"

"З юних років я виховувався в Супрасльському монастирі і в 18 років вирішив піти в ченці, – каже намісник монастиря Св. Онуфрія ігумен Макарій. – Батьки були в шоці, але не перешкоджали. Мій батько, римо-католик, прийняв новину легше, ніж мати – православна. Я мріяв залишитися в Супраслі, але духівник благословив йти до Яблочина. Тоді, 1999 року, тут тільки відроджувалася обитель, прийшли 9 послушників. На подив, стільки ж зберігається й досі. Ми ремонтували дах, вели господарство, облаштовували сад. Тоді була особлива благодать. У монастирі відкривається інший зір, ти дивишся на все іншими очима. Тут я зрозумів, що кожна молитва, кожна служба, кожен послух дається з великими труднощами і має величезне значення. Справа в духовному подвигу. Треба змиритися, стати слухняним, обмежити своє "я" і намагатися жити для обителі і її жителів. Життя в сім'ї – це школа любові, а життя в монастирі – університет любові. Вдома ти любиш домашніх, а в монастирі тобі потрібно з любов'ю зустрічати кожну людину".

/ Фото: Анатолiй Бойко, "Сегодня"

Пустельник: Скит прп Антонія і Феодосія

Є в Польщі і скит, названий на честь Печерських святих – прп Антонія і Феодосія. Заснував його колишній ігумен Супрасльскої обителі, архімандрит Гавриїл Гиба. Він шукав місце для скиту. Сподобалося батюшці ця багниста місцевість в Одринках.

"2006 року батюшка встановив тут хрест, – розповів газеті "Сьогодні" нинішній скитоначальником, отець Софроній. – При оформленні документів з'ясувалося, що тут ще 500 років тому стояла каплиця прп Антонія Печерського. За давнім переказом, 1518 року князь Іван Вишневецький заблукав на цих болотах і слізно просив Господа про допомогу. З'явилася Вишневецькому ікона прп Антонія і вказала вірну дорогу. На честь цієї події князь велів встановити тут каплицю прп Антонія Печерського".

Батькові Гавриїлу настільки сподобалося це місце, що він залишився тут. Перші роки жив сам, без електрики, водопроводу і зв'язку з зовнішнім світом. Однак в Одринках вже пішов слух про пустельника. Стали до нього заходити місцеві жителі. А потім він до них з візитом у відповідь. Те будинок благословити, то діток хрестити, то соборувати літніх людей.
До того ж, батюшка був прекрасним бджолярем і травником, допомагав людям вилікувати багато хвороб. Місцеві полюбили отця Гавриїла, збудували дерев'яний міст в 480 метрів, щоб з села добиратися, не змочивши ноги в болоті.

Так потихеньку закипіло в скиту життя. Батюшка любив наварити 20-літрову каструлю супу, розлити по банках і розносити одиноким і літнім людям, "щоб знали, що вони не самотні і що всі ми брати". До останнього дня жив в старому вагончику, який парафіяни оббили деревом, надавши йому вид будиночка.

"Через п'ять років храм прп Антонія і Феодосія Печерських освятив Блаженніший митрополит Савва", – продовжує наш гід.

Однак не все так гладко було. Занадилися в скит вандали. То хрест з маківки зірвуть і в болото кинуть, то трактор втоплять, то бджіл заморозять. Три роки "атакували", але батюшка молився за душі вандалів, щоб ті покаялися й навернулись до Господа. Через певний час атаки припинилися. А в пустинь стали приїжджати автобусами. На свята – до 100 тисяч! І звичайно, це вже не просто каплиця на болоті, а укріплений від розливів скит, з красивими доріжками і клумбами, альтанками. З паркуванням і хрестильнею, з келіями для паломників.

Батюшка мріяв про спадкоємця, але послушники довго не витримували. Скаржилися: "Тут вбивча тиша". І йшли до Білостока чи Супраслі. Отець Гаврило з сумом відзначав: "Складно сучасній людині, що звикла до мас-медіа, вижити в такій тиші".

2018 року пустельник відійшов до Господа. Але на цьому життя скиту не зупинилося. Тепер тут – три ченці з Супрасля. Регулярно проводяться служби. Речі батюшки зберігаються в маленькому музеї, а в його келії-вагоні досі приймають паломників і поять чаєм з пряниками.

За допомогу в підготовці матеріалу редакція дякує наміснику Києво-Печерської лаври, владиці Павлу.

Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" писали про те, як правильно ставити свічки і здійснювати хресне знамення. Полум'я свічки символізує молитовне звернення до Бога і всіх святих. Як би ми не нахиляли свічку, її вогонь завжди горить вгору. Так і вірянин в будь-якій ситуації свої думки і почуття мусить звертати до Бога.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Loading...
загрузка...