Олена і Слава Медведенко: "Їздили по Більбао з прапором України та врубивши на повну "Океан Ельзи"

Під час трансляцій чемпіонату світу з баскетболу увагу багатьох операторів привернула чарівна блондинка в вінку і з великим українським прапором. Це Олена Медведенко – дружина дворазового чемпіона НБА і тренера великих гравців нашої збірної Станіслава Медведенка. У кожного з цієї пари свій погляд на іспанський турнір, адже свого часу Олена вже брала участь в ЧС, виступаючи в танцювальній команді "Ред Фоксес", а у Слави це був дебют. Наша розмова з хлопцями відбулася в готелі української збірної в Більбао.

- Для мене це вже третій чемпіонат світу, – в очікуванні чоловіка почала Олена. – Перший в 2006 році я відпрацювала з сьомої ранку і до 12-ї вечора, тому Японію не бачила. І тільки завдяки тому, що ми взяли зворотні квитки на день пізніше, вдалося з'їздити в Діснейленд. На другому ЧС в Туреччині-2010 я була на шостому місяці вагітності. Я повинна була там виступати, але в силу обставин відмовилася. А коли захотіла подивитися, квитків вже не було. Нас виручили хлопці зі збірної Іспанії, але це був останній ряд, кондиціонери просто здували, і я практично нічого не пам'ятаю. Тому перед цим турніром я вирішила залишити дітей вдома, щоб і повболівати, і ввечері погуляти.

Поки готувалася до чемпіонату, довго не могла знайти по Києву жовті та блакитні маркери. А потім ними по півсектора розмальовувала. До того ж зробила спеціально вінок, на кожен день нова футболка, яка асоціюється з Україною. Кожен вболівальник теж представляє свою країну. Є, наприклад, відомий грецький фан, який вже третій чемпіонат приїжджає в одній і тій же ватерпольній шапочці. Ми з хлопцями, коли збиралися в Більбао, просили у ФБУ дати нам якийсь один сектор, але не вийшло. Однак вже на арені все одно збиралися разом, щоб нас було краще чутно. Кричали в основному "Україна понад усе!" або "Нам потрібна перемога!"

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- А як з'явилася ідея з лялькою-мотанкою?
- Я знала, що у нас немає свого талісмана, тому, коли побачила її, відразу захотіла купити.

- У вашій спортивній сім'ї немає такого, що жінка на кораблі – до нещастя?
- Слава все-таки тренер. Це у гравців буває, що вони або зовсім не возять з собою дружин, або селять їх в іншому готелі і лише іноді приходять. Я знаю, Гладир свою дружину (фехтувальницю Олену Хомрову. – Авт.) не бере на турніри спеціально – він не їздить до неї на змагання, а вона – до нього. Зате в Іспанію вперше приїхали навіть дружини всіх американських тренерів, які ходили в футболках збірної України.

- Ви дуже активна вболівальниця...
- Я була в минулому році на Євробаскеті в Словенії. Теж у вінку, тільки сиділа одна. Під час матчу з Литвою тоді взагалі перебувала на самоті в литовському секторі, але вони, правда, поставилися до мене дуже привітно. А зараз, коли вигравали у Туреччині, я танцювала в кожному тайм-ауті. До речі, на цьому ЧС виступають "Ред Фоксес", і якби вони були в Більбао, то я б із задоволенням вийшла з ними на гопак, але їх відправили на груповий етап до Севільї. Там не було трансляцій матчів збірної України, так я ще й рахунок дівчатам під час гри писала.

- З професійної точки зору що-небудь помічали?
- Цікаво було дивитися на данкерів. І дуже подобаються барабанщики. Правда, вболівальники тільки наприкінці групового раунду почали розуміти, коли потрібно вступати, і стало набагато цікавіше. В Україні данкеров не так багато. Щоб повноцінно існувати, їм потрібно нормально заробляти, купувати обладнання, мати медстраховку. На ОІ-2012 були "Крейзі Данкери" з Франції. Хлопець стрибнув і зламав шию, але у нього була страховка, його відвезли до Франції літаком ... В Україні це все потрібно розвивати. Але після таких чемпіонатів якраз і народжується подібна культура.

- Майк Фрателло говорив, що Більбао він практично не бачив. А ви встигали десь бувати з чоловіком?
- Зі Славою ми частіше бачимося вранці. Сьогодні вийшли погуляли з 7-ї до 9-ї годин, випили кави. У вихідний у них було три зібрання, тому ми з друзями вже без Слави поїхали в Сан-Себастьян. Там дуже красиво. Чоловікові тільки фото скидала. А він мені відповідав, що я знущаюся. В Більбао теж дуже красиво, я постійно гуляю, а тут ще друзі взяли напрокат кабріолет, і якось по дорозі з гри ми включили на всю гучність "Океан Ельзи", я розгорнула прапор України, і так каталися по місту.

В Більбао взагалі дуже здорово. Виходиш зранку – всі бігають. Натовпами, з собаками і дітьми. Тут усе призначено для спорту. Недалеко від готелю – два баскетбольних майданчики, купа дитячих, а доріжки навколо парку прогумовані, щоб не псувати коліна.

- Після матчу з чоловіком обговорюєте баскетбол або це табу?
- Тільки прозвучала фінальна сирена, Слава вже все прораховує. У Києві я ходжу на баскетбол, щоб на дівчаток подивитися, побачити слемданк, а він сидить, то одну комбінацію в голові грає, то іншу. І вдома така ж історія. Він живе баскетболом. Це наркотик. Я перший раз побачила баскетбол пізно, в Южному, ми з дівчатами два роки їздили туди на матчі. Але тепер теж закохалася. До речі, вважаю Южний ідеальним місцем для баскетболу. Там завжди повний зал. Це як шматочок Литви в Україні.

- До речі, чому Слава, а не Стас?
- При народженні його назвали Славою, а записали помилково Станіславом. Але в сім'ї він тільки Слава, тому якщо хтось говорить Стас, значить, його не знає. До речі, у нас син – теж Слава, і через однакові імена іноді відбувається плутанина.

- А якщо Вячеслав Станіславович теж стане відомим баскетболістом, яким буде іноземцям його ім'я вимовляти...
- Слава розповідав, що в перший рік в НБА там був коментатор – один з кращих в світі, який 50 років висвітлював матчі ліги. Його дружина перед поєдинком підійшла до Слави і каже: "Він не спав всю ніч, стояв перед дзеркалом і намагався вимовити Станіслав Медведенко". Але в підсумку все-таки зробив це.

- До речі, хочете, щоб діти пов'язали своє життя з баскетболом?
- Так і буде (усміхається), адже вони в садку найвищі. Я тільки молюся, щоб дочка була менше двох метрів. Вона в групі вже на 7 см вище найближчої дитини. А дівчинці буде важко, особливо з взуттям. У Славкової мами 43 розмір, і ти практично не можеш собі нічого дозволити, а проходити в кросівках все життя не хочеться. Я сподіваюся, що моя мама, у якої 1,60, буде в родині якорем.

- У сім'ї є свій ритуал?
- Завжди проводжаю чоловіка до дверей. А ще на ЧС-2006 в Японії у мене була ситуація: хтось побажав удачі тренеру Греції, і вони тут же програли іспанцям. Я це добре запам'ятали, і нікому удачі в день поєдинку не бажаю.

- У дружин баскетболістів або тренерів є свій гурток?
- Ми зі Славою познайомилися, коли він уже не був гравцем, тому якось і не вважаюся дружиною баскетболіста, а дружини інших наставників приїхали на турнір вперше... Раніше, коли з Кравцовим зустрічалася моя подружка Яна, ми весь час до них їздили, ходили на матчі в Нью-Йорку. А так я трохи відокремлено.

... В цей самий момент після наради з Майком Фрателло до нас приєднався Станіслав Медведенко.
- Цей турнір – важливий і цікавий досвід, – почав тренер "великих". – Я виступав в НБА і ніякі матчі за відчуттями не можуть зрівнятися з іграми в НБА. Але ЧС – це абсолютно інша історія – різні команди, стилі, тому дуже цікаво.

- У складі збірної ви брали участь в ЧЄ-2005. Чого не вистачило тій команді, щоб зробити прорив, який вдався нинішній?
- Багато чого. Тільки з приходом Фрателло налагодилося фінансування, а разом із ним і харчування, проживання, екіпірування. Як ми могли показувати високі результати, якщо у нас не було нормальної форми? В однієї короткий рукав, інша – підстрибує, третя – ще щось. Залишали бажати кращого і зали, в яких ми тренувалися. Велике значення має харчування, а воно у нас було не дуже. Спали на ліжках, на яких з нашими габаритами доводилося скрутитися в три погибелі. Спаринги грали з суперниками, які ніколи не відбиралися на ЧЄ, не кажучи вже про світ. Приїжджали на Євробаскет, і у нас очі були по п'ять копійок, адже там були зовсім інші команди та інший баскетбол. Фрателло змінив багато чого – приніс з собою організацію підготовчого процесу і підвищив якість тренувань. Ми іноді жартуємо, що з зібраними у нас фахівцями могли б показати в НБА хороший результат. У нас вийшов сплав досвіду старшого покоління та бажання молодого покоління себе проявити.

- Дев'ять тренерів – це не багато?
- У клубах НБА взагалі на кожного гравця свій тренер. І якщо професійно і правильно підходити, то ніхто не простоює. Кожен коуч, як шматочок мозаїки, і коли вона складається, виходить потрібна картинка.

- Більшість тренерів нашої збірної – американці. Як хлопці знаходили з ними взаємодію?
- Спочатку було важко, деякі взагалі не знали англійської. Тому в минулому і позаминулому році у мене було багато роботи як у перекладача. Але зараз у нас тільки у Пустового бувають якісь питання з приводу перекладу.

- Є якась біла заздрість до нинішніх гравців збірної, що їм вдалося зіграти на чемпіонаті світу, а вам – ні?
- Звичайно, дуже хотілося зіграти на такому турнірі. Знаєте, іноді ми з Андрієм Лебедєвим, який зараз є менеджером збірної, сідаємо і думаємо, як було б чудово, якби ми теж мали подібні можливості, адже за іменами у нас був дуже хороший колектив. Вважаю, що в індивідуальному плані гравці тоді були сильнішими. Зате у командному та тактичному в силу об'єктивних причин – поступалися.

До речі, відсутність одного яскраво вираженого лідера в цій збірній – це добре. Кожен розуміє: щоб був результат, він повинен зробити свій вклад. Хоча і хотілося б бачити вожака, який у важкий момент візьме на себе відповідальність, набере важливі очки, відзахищався. Але, можливо, він скоро з'явиться.

- Цього року у збірної України дуже солідна підтримка – більше, ніж на ЧЄ в Словенії та Литві.
- Насправді я ще не бачив такої кількості українських фанатів на інших турнірах. Раніше окинеш поглядом трибуни – один прапорець там, інший – там. А тут люди з різних секторів сходилися в один-два сектори і організовано вболівали. Також вперше на весь зал співали гімн.

- А ви відчуваєте особисту підтримку? Деякі спортсмени не люблять брати з собою дружин, мовляв, це відволікає...
- Звичайно, я відчуваю. Я теж не люблю відволікатися, коли йде процес підготовки, а зараз вже фінальна стадія. Основна робота була зроблена за ці два місяці, а турнір – вже підсумок. Ми вже розігнали вагонетку і її потрібно лише направляти. Це більше не фізична, а психологічна праця. І на цьому етапі спілкування з рідною людиною, навпаки, допомагає, легше приймаються якісь рішення.

- Дружина дає поради?
- Ні, вона таки не баскетболіст (усміхається). Ви знаєте, після того як ми виграли в Більбао перший поєдинок у Домінікани, то сказали хлопцям так: ми зараз повертаємося в готель, до вас будуть підходити люди, щось радити, але насправді вони не знають зовсім нічого і слухати нікого не потрібно. Це, до речі, був показовий момент: коли ми виграли, все нас зустрічали, а поступилися Новій Зеландії – ніхто не прийшов. Поразка від новозеландців стало стресовою ситуацією, і хлопці не знали, як з неї вийти. А ігри йдуть один за одним, і часу на емоції немає. Тому для багатьох хлопців це найцінніший досвід. Після ЧС-2014 багато хто з них мають стати зовсім іншими людьми.

- У збірній вже з'явилися свої традиції?
- Головна традиція – це дисципліна. Гравці повинні знати, що за півтори години до тренування потрібно бути в залі. На годину, допустимо, виходять працювати одні хлопці, через 10 хвилин – інші. Збори завжди в певний час. І коли ти входиш в цей ритм, це і є ритуал, яким ти заряджаєш себе на гру. До речі, дуже добре, що за рік склад не сильно змінився. Коли люди грають стільки часу разом, вони починають розуміти звички партнера. Кинув погляд – і вже знаєш, хто і що буде робити.

- На що здатна сьогоднішня збірна?
- Вважаю, що деякі з гравців ще не досягли своєї межі. Комусь заважає лінь, комусь – побоювання переступити якісь страхи і повірити в себе, а у когось немає можливості для прогресу в своїх клубах.

- Яка ймовірність, що після одужання ми побачимо в збірній центрового "Фінікса" Олексія Леня?
- Наразі коли в збірній України працює така кількість професіоналів, йому в збірній було б цікаво і корисно. Наскільки я знаю, Олексій може приєднатися до нас вже в наступному році.