Еволюція Ліги чемпіонів: від збитого льотчика до священика царя Соломона

31 Травня 2017, 09:04

У суботу головний клубний трофей Європи розіграють "Реал" та "Ювентус"

<p style="text-align: justify;">Чемпіонський трофей. Фото AFP</p>
Чемпіонський трофей. Фото AFP

У суботу в Кардіффі фіналом "Реал" – "Ювентус" завершиться 62-й розіграш Ліги чемпіонів – головного клубного турніру в Єврофутболі. "Сегодня" порівняла, яким турнір був на зорі існування і став в 2017-м.

Дебютний розіграш на той момент ще Кубка чемпіонів, заснованого редактором французької газети "Екіп" Габріелем Ано, стартував 4 вересня 1955 року в Лісабоні. На арені "Насьонал-ду-Жамур" в присутності 30 000 глядачів "Спортинг" розійшовся миром з белградським "Партизаном" (3:3). Автором першого голу на 14-й хвилині став португальський інсайд Жуан Батишта-Мартінш, що дожив, до речі, до 1993-го, коли Кубок чемпіонів вже був Лігою чемпіонів. А 13 червня 1956-го на паризькому "Парк де Пренс" "Реал" у фіналі №1 здолав "Реймс", нині середняка другого дивізіону Франції (4:3). І з тих пір неперевершений Мадрид ще 10 раз брав трофей.

ВІДПОВІДЬ АНГЛІЙСЬКИМ "ВОВКАМ"

Топовий клубний турнір Європи, що проводиться з осені 1955 року, виник з ініціативи головного редактора французької газети L'Equipe Габріеля Ано. А поштовхом до реалізації ідеї послужила стаття в британському таблоїді The Daily Mail в грудні 1954 року, в якій англійський "Вулверхемптон" (за який, до слова, в сезоні 2003/2004 грав Олег Лужний) був проголошений найсильнішим клубом світу. Підставою для настільки пихатої заяви з'явилися домашні вікторії "вовків" в товариських матчах з московським "Спартаком" (4:0) і будапештським "Гонведом" (3:2). Переможені вважалися тоді грандами, що і дало привід британським газетярам оголосити свою команду "найкращою у світі". Це обурило Ано, який в передовиці L'Equipe поставив логічне запитання: "А як би зіграв "Вулверхемптон" в Москві і Будапешті?". І запропонував не розкидатися голослівними титулами, а провести повноцінний турнір між чемпіонами європейських країн. Як не дивно, в УЄФА ініціативу французів прийняли в штики і відступили лише після гучної кампанії в пресі і через втручання ФІФА. Не знайшла відгуку ідея Ано і у родоначальників футболу: чемпіон Англії "Челсі" відмовився від участі, пославшись на незручні терміни.

Про виникнення нового турніру під назвою "Кубок чемпіонів" УЄФА оголосив 21 червня 1955 року, уточнивши, що він носить відкритий характер. Це означало, що в ньому можуть брати участь всі федерації. В результаті заявилися 16 команд з 16 країн. Серед них опинився і представник екзотичного Саара. Після II Світової війни ця західнонімецька територія деякий час була французьким протекторатом, у всіх змаганнях (включаючи ОІ) виступали як окрема держава. А її кращий клуб "Саарбрюкен" грав в оберлізі ФРН, де за підсумками сезону-1 954/55 посів лише 5-е місце. Що не завадило саарцям стати авторами сенсації, обігравши "Мілан" на "Сан-Сіро" (4:3). Правда, в матчі-відповіді все стало на свої місця (1:4). Треба відзначити, що з 16 учасників першого розіграшу лише 8 були чемпіонами своїх країн. Так, Швейцарію представляла 6-я команда першості ( "Серветт"), а Югославію і Шотландію – 5-а ( "Партизан" і "Хайберніан"). До речі, "Хібс", єдині з не чемпіонів, пробилися до 1/2 фіналу. Однак у вирішальному матчі субординація була дотримана: в битві за трофей зійшлися чемпіони, які вважалися фаворитами турніру, – "Реал" здобув вольову перемогу над "Реймсом" – 4:3. Цікаво, що два учасники того матчу – Ідальго ("Реймс") і Муньос ("Реал") – через багато років зустрілися на "Парк де Пренс" у іншому фіналі – на Євро-1984 як тренери Франції та Іспанії. І Ідальго взяв реванш – 2:0.

Призові "Реала" за Кубок чемпіонів-1 956 склали $ 200 тис., на нинішні гроші це близько $ 2 млн. З тих пір доходи клубів в турнірі виросли в 40 разів. За перемогу в ЛЧ 2016 Мадрид отримав вже 80 млн євро.

000_arp1170471__

МСЬЄ АНО: ЯК ЗБИТИЙ ЛОЬТЧИК СТАВ ПАПОЮ ТУРНІРУ

На момент старту першого Кубку чемпіонів в 1955-му ідеологу турніру Габріелю Ано було вже 66 років, і він вважався одним з корифеїв європейської спортивної журналістики. У футболі він розбирався дуже тонко, оскільки в молодості сам був відомим футболістом: грав за ФК "Туркуєн" (один з найсильніших французьких клубів початку ХХ століття), провів 12 матчів за національну збірну. В останньому з них, в березні 1919 року, Ано вивів "триколірних" на товариський матч з бельгійцями в Брюсселі в якості капітана і забив обидва голи своєї команди (2:2). Але незабаром після того поєдинку був змушений завершити кар'єру – через наслідки травми, яку він отримав в роки Першої світової війни. Габріель служив авіатором, в одному з повітряних боїв був збитий і після жорсткої посадки потрапив до німецького полону. Через три місяці втік, але наслідки того фатального приземлення нагадували про себе постійно, змусивши рано повісити бутси на цвях. Пішовши зі спорту, Ано присвятив себе спортивній журналістиці, ставши спочатку провідним аналітиком, а потім і головним редактором популярного на континенті видання L'Equipe. До його думки прислухалися не тільки вболівальники, але і футболісти, тренери, функціонери. Ідей у француза, який з 1920 року висвітлював чи не всі міжнародні турніри, було хоч відбавляй. Наприклад, створення в 1932 році вищої загальнонаціональної футбольної ліги Франції – теж його заслуга.

"КИНУВ ПАЛИТИ – ЗДАВ В ГРІ"

Якщо XXI століття – це Кріштіану Роналду vs Мессі, то перший в історії фінал Кубка чемпіонів в 1956-му пройшов під знаком протистояння Білявої Стріли – форварда "Реала" Альфредо ді Стефано – і Футбольного Наполеона, як називали нападника "Реймса" француза Раймона Копа. Ді Стефано – курець, пограв в збірних Аргентини, Колумбії та Іспанії. Копа – виходець з родини польських емігрантів, справжнє ім'я якого Раймон Копашевський. Той матч завершився не тільки перемогою "Реалу" (4:3) над "Реймсом", але і перемогою ді Стефано, який забив один м'яч, над Копа, який не забив жодного разу. "Не розумію, навіщо я "Реалу", – прорік після фіналу-1956 Копа. – У них і так ідеальна команда". Проте француз перейшов до "вершкових". І між ним і ді Стефано зав'язалася внутрішньо клубна рубка за "Золотий м'яч". У 1957-му її виграв Альфредо, в 1958-му – Раймон, потім – знову ді Стефано. "Альфредо багато палив, і ми часто картали його за це, – згадував Копа. – Але коли він під нашим натиском вирішив покінчити з сигаретами, рівень його гри різко впав. І ді Стефано знову почав палити і став гравцем, яким всі захоплювалися". Ді Стефано пішов з життя в 2014-му, Копа – три роки по тому.

НЮАНСИ ПРАВИЛ: МОНЕТКА І "ЛОТЕРЕЇ"

На зорі Кубкучемпіонів переможця пари при рівності показників після двох матчів (очки і забиті м'ячі) визначав третій поєдинок на нейтральному полі. Якщо і там була нічия – грали два овертайми по 15 хвилин, а потім кидали жереб. Першою жертвою нещасливої монетки стала польська "Гвардія", в попередньому раунді КЧ-1957/58 поступилася таким чином дорогу "Вісмуту" з НДР. Перегравання і жереб скасували в 1970-м. В силу вступило правило "виїзних голів", а в разі їхньої рівності призначався додатковий час і серія пенальті. Правда, перегравання фіналу скасували лише чотири роки по тому. З тих пір 11 разів тріумфатор турніру визначався в "лотереї", в тому числі і в минулому розіграші, коли "Реал" за "пеналями" перебив "Атлетіко".

ТРОФЕЙ ПІДРІС НА 12 СМ І СТАВ З ВЕЛИКИМИ ВУХАМИ

Перший трофей, який вручався переможцю Кубка чемпіонів, був подарований оргкомітету газетою "Екіп". І вдавав із себе срібну вазу-амфору з золотим напиленням всередині висотою 60 см з двома вертикальними ручками і написом французькою: Coupe clubs champions europeens ("Кубок європейських клубів-чемпіонів"). У 1966-му приз знайшов вічну прописку в музеї "Реалу", який завоював його в 6-й раз. І з 1967 року почав вручатися новий кубок. Він "підріс" до 74 см, вага склала 7,5 кг. Зробив його бернський ювелір Юрг Штадельманн: "На все про все пішло 340 годин. Я поспішав, щоб відправитися з дружиною у медовий місяць до Лос-Анджелеса. На щастя, встиг". Через оригінальний дизайну ручок за трофеєм закріпилося прізвисько "Великі вуха". Раніше існувало правило: на вічне зберігання кубок отримує команда, яка виграла його п'ять разів, або тричі поспіль. Так "вухами" назавжди заволоділи "Реал", "Аякс", "Баварія", "Мілан" і "Ліверпуль". Але пізніше регламент змінили. Оригінал трофея, який використовується на церемонії нагородження, тепер навіки – власність УЄФА. А переможець отримує точну копію, яку без дозволу УЄФА заборонено вивозити з країни.

.jpg_152

КИЇВСЬКИЙ ДЕБЮТ І ПРОКЛЯТТЯ ЧЕМПІОНІВ

Аж до сезону-1990/91 розіграш Кубка чемпіонів проходив за олімпійською системою, на вибування – з двома матчами в кожному раунді. Формат КЧ-1991/92 зазнав змін: на стадії 1/4 фіналу вісім учасників розділили на дві групи, переможці яких виходили у фінал. Дебютний груповий раунд стартував 21 листопада 1991 року. Причому раніше інших через різницю в часі в Києві зіграли "Динамо" і "Бенфіка" (1:0). Перший гол групових турнірів забив Олег Саленко.

Уже з наступного розіграшу УЄФА змінив найменування турніру, давши новому формату змагань назву – "Ліга чемпіонів". Далі було кілька змін в кількості кваліфікаційних етапів, структурі груп, повернення спочатку півфіналів, а потім 1/4 і 1/8 фіналу.

Починаючи з сезону-1997/98, в ЛЧ дозволили брати участь віце-чемпіонам країн, які займали в таблиці коефіцієнтів УЄФА місця з першого по восьме. А зараз три асоціації з найвищим коефіцієнтом представлені в Лізі чотирма клубами.

Останньою командою, якій вдалося виграти турнір два роки підряд, був "Мілан", який перемагав у 1989 і 1990 роках. Однак після перейменування Кубка в Лігу чемпіонів, подібне не вдавалося нікому. Карма! Той же "Мілан" в 1995-му, а потім "Аякс" (1996), "Юве" (1997) і МЮ (2009) виходили в фінал, будучи діючими переможцями Ліги чемпіонів. Але всякий раз залишали поле переможеними. В суботу "прокляття чемпіонів" намагатиметься зняти вже "Реал".

ГІМН ЛЧ ВІД АВТОРА "ДМСЬКОГО ЧТИВА"

У 1992-му Кубок чемпіонів не тільки перетворився на Лігу чемпіонів, але і знайшов свій знаменитий, пробирає до нутра, гімн, який звучить перед кожним матчем турніру. Його німецько-французько-англійський приспів простий до неймовірного: "Die Meister (нім. – Чемпіони)/ Die Besten (нім. – Кращі)/Les grandes equipes (фр. – Великі команди)/The champions! (англ. – Чемпіони!). Придумав ці слова і поклав на музику маловідомий на той момент британський фахівець Тоні Бріттен з Королівського музичного коледжу. А виконав хор лондонської церкви St. Martin's in the Fields. "Якось моя агентша прийшла до мене і сказала:" Є работьонка: в УЄФА хочуть гімн – потужний, величний – на основі творів Георга Генделя, – згадує Бріттен. – Я взявся за цю справу, та ця робота була явно не на першому місці для мене, оскільки був зайнятий музикою для серіалів і рекламних роликів". Бріттен "позичив" у Генделя Антем "Садок-Священик", написаний ще в 1727 році з нагоди коронації короля Георга II. І ось, футболісти теж стали вибудовуватися під урочисту музику, як королівські особи. Можливо, і не здогадуючись, хто ж цей Садок. А мова про священика, якого помазав цар Соломон. Про нього розповідається в Біблії (Третя книга Царств). "Але від Генделя залишилася лише висхідна струнна фраза на початку. Все інше – моє натхнення", – запевняє Бріттен. Гімн ЛЧ приніс йому славу, гроші і можливість заснувати компанію з виробництва фільмів. Останній з них – "Дамське чтиво", там Тоні значиться як режисер і сценарист. Стрічка про чотирьох хлопців, які придумали порнороман в стилі "50 відтінків сірого". "Це найкраще, що я написав, навіть краще гімну Ліги чемпіонів", – стверджує Бріттен.

Ви зараз переглядаєте новину "Еволюція Ліги чемпіонів: від збитого льотчика до священика царя Соломона". Інші Новини футболу дивіться в блоці "Останні новини"

Автори:

Кінзерський Едуард, Люлька Олег

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...
Загрузка...