Сербський селекціонер "Динамо": "Віда закохався в Київ – хоче купити тут житло"

Сербський тренер-селекціонер "Динамо" Берислав Станоєвич розповів "Сегодня" про заповіт Лобановського, успіхи Сабліча в Хорватії та бажання Вукоєвича осісти у Відні, а також про відмову Гавранчича від президентського крісла заради дитячої мрії

- Бериславе, як вам вдалося умовити Лобановського взяти вас на роботу в "Динамо"?

- У серпні 2000-го кияни грали у кваліфікації ЛЧ з "Црвеною Звездою". Я на той момент вже півроку, як жив у Києві, і мене попросили допомогти у супроводі сербської делегації. А після закінчення гри я вибрав момент і звернувся до Лобановського з проханням підучитися у нього. На батьківщині я грав за скромний клуб, але закінчив через травму. А потім закінчив у Белграді тренерську школу, яка вважається однією з кращих в Європі. Так що було бажання розвиватися як наставник. Лобановський з подивом подивився на мене і сказав, що багато тренерів зверталися до нього з проханням подивитися тренування "Динамо", але отримували відмову. Але наставник сказав, що з великою повагою ставиться до югославського футболу і запропонував мені місце тренера-селекціонера. Президент клубу Суркіс теж підтримав цю ідею. Я відразу ж погодився, бо для мене це велика честь – працювати у великому клубі, поряд з великим тренером.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Першими, кого ви привезли до Києва, були серби Гавранчич і Кулич. Горан залишив яскравий слід в "Динамо", а Зоран незабаром повернувся додому.

- Я був так засмучений, коли Кулич не підійшов клубу, що кілька днів ховався від Лобановського. Думав, він мене вижене за невдалий трансфер. І раптом тренер мене викликає до себе. Думаю, все, ось і фініш, – треба речі збирати. Поговорили з ним по душах, і Лобановський каже: "Не переймайся через невдачу. Працюй, підшукуй гравців. Якщо привезеш 10 осіб, і серед них хоча б один "вистрільний" так само, як Гавранчич, це буде хорошим результатом".

- У наступні роки по вашим рекомендаціям в "Динамо" з'явилися Леко, Сабліч, Нінкович, Вукоєвич, Кранчар, Попов... Практично всі вони заграли в основі, але були і невдалі переходи – Огненович, Маркович.

- Жоден тренер-селекціонер світу не може дати 100-відсоткову гарантію, що рекомендований їм футболіст заграє. Начебто за всіма параметрами підходить, але в підсумку щось не виходить. І все ж думаю, що вдалих знахідок для "Динамо" було більше. Ми з Андрієм Бібою, який в службі селекції також веде балканський напрям, не сидимо склавши руки.

- У це міжсезоння "Динамо" поповнив гравець збірної Сербії Петрович. Ви за ним теж довго спостерігали. Як гадаєте, він зможе підсилити команду Реброва?

- Сподіваюся, Радосав не виявиться зайвим. Він успішно грав у "Партизані", потім в Англії й Туреччини, близько півсотні матчів за збірну зіграв. Йому всього 26, і він ще може прогресувати. Думаю, Петрович посилить конкуренцію на позиції опорника, а ще він може в центрі оборони зіграти. До того ж він прийшов у "Динамо" вільним агентом, так що клубу не довелося платити мільйонні компенсації. Тепер все від Радосава залежить.

- До переїзду в "Динамо" той же Гавранчич був нікому не відомим гравцем першої ліги Сербії, який отримував на місяць 500 євро і їздив на крихітній малолітражці, в яку ледве поміщався. І раптом він став найбагатшою людиною в Києві... Важко не зламатися в такій ситуації?

- Так, він у перші дні ходив по Києву з відкритим ротом. Я йому показував центр міста, базу, стадіон... Горан говорив, що навіть подумати не міг, що Київ настільки красивий, а в клубі організовано все за кращими стандартами. Я йому радив тоді, щоб все зайве він відкинув убік і думав тільки про те, щоб потрапити в основний склад. І він прислухався, адже тоді в центрі оборони грали Головко, Ващук, Федоров. Але Горан багато працював і зумів виграти конкуренцію. На жаль, не всі гравці розуміють, в який клуб вони потрапили і що вони тут повинні землю гризти. Деякі, не буду називати прізвища, більше думали не про роботу, а про те, як будуть розслаблятися після неї. Так що мені доводилося ще й психологом бути, пояснюючи молоді, що нагулятися вони ще встигнуть, а от шансу заграти у великому клубі більше може і не бути.

- Крім пошуку гравців на Балканах, вам потім ще доводиться опікати їх у Києві. Важко?

- Це частина моєї роботи. Коли я везу гравця в Україну, в аеропорт його приїжджають проводжати рідні. І батьки футболістів часто кажуть мені: "Ми довіряємо вам свою дитину, ви тепер відповідаєте за нього". Я їх розумію. У самого дві дочки. Тому в перші дні перебування новобранців в Києві мені буквально за руку доводиться їх всюди водити, все показувати і знайомити з клубом і його співробітниками. Також допомагаю їм шукати житло і вчити російську мову. В першу чергу навчаю їх футбольної термінології, щоб вони розуміли установки тренера і підказки партнерів. На щастя, гравці з колишньої Югославії швидко адаптуються в Києві. Менталітет схожий, мова... Той же Петрович, пробувши кілька днів у Києві, вже багато чого розуміє. Говорить поки погано російською, але думаю, до зими вже помітно поліпшить свої знання.

- Ви залишаєтеся на зв'язку з гравцями, яких порекомендували, і після їх відходу з "Динамо". Як у них йдуть справи?

- Гавранчич навчався на тренера, але потім переключився на інший напрямок – працює архітектором у фірмі. Йому подобається, він про це з дитинства мріяв, але вивчитися на архітектора зміг тільки після закінчення футбольної кар'єри. Йому пропонували стати президентом клубу "Чукарички", але Горан відмовився. У Нінковича закінчився контракт з "Евіаном", і він може переїхати в Австралію – йому там пропонують хороший контракт на два роки. Леко грав в "Локомотиві" із Загреба, а тепер його звуть в США. Він поки в роздумах. А Сабліч привів команду 19-річних гравців "Спліта" до звання чемпіонів Хорватії. Це серйозний успіх і для скромного клубу, який навіть у рідному місті завжди буде в тіні "Хайдука", і для самого Горана. Він дуже хороший тренер, і може досягти великих успіхів. Вукоєвич з декількох пропозицій вибрав "Аустрію" з Відня. І до Загреба недалеко, і місто дуже красиве. Навіть розмірковує про те, щоб купити квартиру у Відні і залишитися там жити. Скажу вам, що всі хлопці без винятку дуже переживають через події в Україні. Постійно розпитують мене про це і кожна розмова закінчують словами: "Дай Бог миру Україна". Югославія теж пройшла війну, від якої досі не може відійти, хоча минуло вже 20 років з гаком. Віда, як і його попередники з Балкан, теж закохався в "Динамо" і Київ. Навіть планує тут житло купувати.

- Читав, що Гавранчич останнім часом зачастив в відомий сербський монастир... У нього якісь неприємності?

- Слава богу, немає. Можливо, це пов'язано з релігійними традиціями в його родині, адже дідусь Горана був православним священиком. До речі, Гавранчич і Нінкович, коли грали в Києві, часто ходили в Києво-Печерську лавру і навіть подружилися із сербськими хлопцями, які навчалися там в духовній семінарії. І на батьківщину Горан і Мілош часто на подарунки везли красиві ікони.

- Нещодавно юнацька збірна Сербії стала чемпіоном світу, обігравши у фіналі бразильців. У цій команді є гравці, які можуть бути цікаві "Динамо"?

- Звичайно, за деякими з них ми пильно стежимо. Вже через рік нікого з цієї команди в Сербії не буде – всіх продадуть за кордон. Це велика проблема, тому що багато наші талановиті хлопці дуже рано виїжджають з країни. Через це не всім вдається розкрити свій талант, гарту не вистачає.

- У вас є ПРО-диплом УЄФА, на який ви здали вже в Києві. Навіщо селекціонерові "корочка" тренера?

- Можливо, одного разу доведеться і головним тренером попрацювати. Є кілька пропозицій з Сербії. Незадовго до смерті Лобановський сказав мені: "Бериславе, було б цікаво, якби ти всі знання, які отримав в "Динамо", застосував в югославському футболі. У вас же стільки талантів!". Я пообіцяв йому, що одного разу так і зроблю. Тому накопичую і тренерські знання, знадобляться. Але поки йти з "Динамо" не планую, на мене розраховують – і я не можу підвести людей. Чув, до речі, що в Києві збираються одній з вулиць присвоїти ім'я Лобановського. Правильне рішення, і дивно, чому досі не назвали. Адже це найменше, що може дати місто своєму великого уродженця. Коли я в Югославії розповідав, що спілкуюся з самим Лобановським, мені не відразу вірили. Все одно що я б розповідав про контакт з інопланетянином. І говорили потім: "Тобі дуже пощастило з начальником".