Історія хокею: за 98 років НХЛ обросла бородами і почала кидатися восьминогами

98 років тому услілій п'яти канадських клубів – "Монреаль Канадієнс", "Монреаль Вондерерс", "Оттава Сенаторс", "Квебек Бульдогз" і "Торонто Аренас" – на світ з'явилася легендарна Національна хокейна ліга. Нині в ній аж 30 клубів з Канади і США. З "батьків" залишився тільки "Канадієнс", найтитулованіший в НХЛ, 24 рази брав головний трофей – Кубок Стенлі.

НХЛ – це традиції. Наприклад, не голитися під час плей-офф. Ввели її гравці "Нью-Йорк Айлендерс" в 1980-му, щоб показати, як мало часу у них, коли граєш 4 матчі за 5 днів...

Дивна традиція народилася в Детройті в 1952 році, коли торговці рибою, брати Кусімано, під час гри місцевої команди проти "Торонто" кинули на лід восьминога. Його щупальця символізували 8 перемог, які в той момент були необхідні "Детройт Ред Уінгз" для тріумфу в Кубку Стенлі. І "Червоні Крила" таки добули трофей. Восьминогів на льоду в Детройті можна побачити і сьогодні...

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

В останньому топ-100 найбільш високооплачуваних спортсменів, за версією Forbes, немає жодного хокеїста. Але отримують майстри ключки в десятки тисяч разів більше, ніж без малого 100 років тому. Наприклад, суперзірковий Сідні Кросбі заробив за останній сезон $17 млн (за контрактом від клубу, на рекламі і атрибутиці), а Джо Мелоун століття тому клав на рахунок всього $1 000.

Джо Мелоун (1890-1969)
Унікальний снайпер 1910-1920-х років встановив кілька Непобитим досі рекордів. У дебютному сезоні НХЛ-1917/18 за "Монреаль Канадієнс" він набив 44 шайби в 20 матчах (у середньому – 2,2 за гру). У січні 1920-го, вже у складі "Квебека", забив 7 голів в одному матчі ("Квебек" – "Торонто" – 10:6). Всього в НХЛ – 146 шайб у 125 зустрічах. За перший піврічний контракт в Лізі він отримав лише $ 1000, через що навіть на час йшов з хокею, знайшовши більш грошову роботу на громадянці.

Сідні Кросбі (1987)
Центральний нападник "Піттсбург Пінгвінс" у світовому хокеї взяв всі головні трофеї: Кубок Стенлі-2009, "золото" ОІ-2010 і 2014 і "золото" ЧС-2015. Перший в історії хокеїст, який виграв ці турніри в якості капітана. У сезоні-2006/2007, набравши в "регулярке" 120 очок (36 голів і 84 передачі), став наймолодшим хокеїстом НХЛ, який отримав приз "Найкращому бомбардиру ліги".

НА ХЛІБ – ХОКЕЄМ, НА МАСЛО – ЛАКРОСС
На зорі НХЛ багато хокеїсти підробляли на стороні. Наприклад, один з кращих нападаючих ліги, член Залу слави Едуард "Ньюс" Лалонд грав ще в лакросс. І в грі на газоні з ключками (правда, дуже своєрідними) він заробляв на порядок більше. Влітку 1912-го лакроссний "Ванкувер" запропонував йому $6000 за 15 матчів. А хокеєм він і в 1920-му не міг заробити більше $2000.

Зараз зірки хокею "на стороні" тільки розважаються. Кращий снайпер останньої "регулярки" НХЛ Олександр Овечкін (зарплата $124 млн за 13 років) не проти побігати в пейнтбол з зірками шоубізу, а Сідні Кросбі воліє серфінг.

ПУД ЗАХИСТУ ТА РОЗУМНІ ЩИТКИ
Чи не найбільше змін за останні 100 років зазнав зовнішній вигляд воротарів. Спочатку вони мало чим відрізнялися від польових гравців. Але потім почалася своєрідна "гонка озброєнь" воротарського екіпіровки, яка призвела до того, що голкіпери чи не вдвічі збільшилися в розмірах за рахунок амуніції.

Приміром, воротарські щитки, які перемістилися в хокей з крикету, на зорі НХЛ були невеликими і робилися за принципом "аби ногу не зламати". Сучасний щиток облягає ногу щільніше, здатний реагувати на найменший рух воротаря, допомагає йому не просто відбивати шайбу, але ще і направляти її в будь-яку точку майданчика і, як правило, зроблений жорстким і гладким зовні – з розрахунком на довгий відскік шайби. Якщо голкіперам минулого, щоб вибити шайбу подалі від воріт, доводилося виконувати якісь каратистських руху щитками, то нині від воротаря, що сидить в "метелику", потрібно лише виставити ногу під певним кутом, і все само відскочить куди треба.

Протягом ХХ століття головний предмет воротарського екіпіровки постійно збільшувався в розмірах, і в новому сторіччі габарити щитків вже довелося регламентувати і обмежувати наступними розмірами: ширина – не більше 28 см, висота – максимум 27 см над коліном. Каталізаторами для введення табу стали варти воріт, що грали в чудових "матрацах" довжиною до нирок, начебто володаря Кубка Стенлі-2007 Жана-Себастьяна Жігера з "Анахайма".

Нинішніми правилами регламентується також ширина рукавів воротарського светра – не більше 39,4 см. Тут введення лімітів викликано тим, що в кінці 1990-х деякі варти воріт додумалися вставляти дротяний каркас в розширені рукава светрів, тим самим майже повністю перекриваючи рамку воріт. Докою у цьому питанні був легендарний Патрік Руа, що носив безрозмірні светри плащ-намети, в яких шайби опирались, як пташки в сильці.

Взагалі ж ігрова форма нинішніх хокеїстів, виготовлена з поліестеру, незрівнянно легше вовняних светрів початку минулого століття. Але під нею приховано значну захисне спорядження невидиме для очей уболівальників: наплічник, він же "панцир", налокітники, наколінники, бандаж- "черепашка" для захисту паху. Плюс рукавички з довгими крагами і валиками з бамбуковими вкладишами. Всі разом важить майже 16 кг – вважай, пудову гирю носять на собі протягом двох годин матчу.

ПРАВИЛА: КЛЮЧКИ ПІДНІМАЮТЬ З 1947-ГО
За минулі 100 років хокей став в рази видовищнішим. Причина – постійно вносяться коректування в правила, покликані зробити найшвидшу гру ще більш динамічною і гострою.

Почалося все в сезоні-1918/19, коли в НХЛ було дозволено робити передачі не тільки ключкою, але й ковзанами, а голкіперам під час захисту воріт опускатися на коліна (колись – тільки в стійці). У 1924 році захисникам дозволили виходити з зони захисту (перетинати синю лінію), коли її покидала шайба. Через 10 років був узаконений хокейний пенальті – буліт. І що цікаво – найперший штрафний кидок в історії Ліги, датований 10 листопада 1934, завершився перемогою воротаря – Джордж Хайнсуорт з "Торонто" виграв дуель у форварда "Монреаль Канадієнс" Арманда Мондоу. У 1945 році було введено потрійне суддівство: у головного арбітра подвоїлася кількість помічників (лайнсменів), а ще через півстоліття і головних суддів теж стало двоє. У 1947-му НХЛ дозволила гравцям піднімати ключки вгору, святкуючи забиті голи, і нині без цього ритуалу хокей просто неможливо уявити.

Довгий час застосування силових прийомів допускалося виключно в зоні захисту, і лише в 1970-му дозволили силову боротьбу по всьому полю. Три роки потому перестали фіксувати проброс шайби, якщо першим її торкнеться гравець атакуючої команди. Ще одне революційне зміна відбулася в 2001-му, коли було скасовано так зване "правило червоної лінії", по якому гравець не міг приймати шайбу на чужій половині майданчика, якщо вона була послана із зони захисту.

Були спроби експериментувати і з зовнішнім виглядом гравців: наприкінці 1980-х деякі клуби НХЛ навіть пробували одягти своїх хокеїстів не в шорти, а в брюки. Але справа не пішла: виглядало це якось не по-хокейному...

КОВЗАНИ: ЛЕЗО-СТАКАН І ТОНКОЩІ ЗАТОЧУВАННЯ
100 років тому хокейні ковзани були схожі на бігові – великі леза, що кріпилися до підошви звичайних черевиків. Але в процесі еволюції змінилися радикально. Леза сучасних хокейних ковзанів коротше і ширше, ніж у фігурних або бігових, і фіксуються в спеціальному тримачі із пластику (склянці). Завдяки цьому вони витримують не тільки бігові, а й ударні навантаження. Особлива увага приділяється процесу заточування леза, який відрізняється у захисників і нападників. Для форварда коник точиться зі зміщенням і нахилом вперед – для збільшення стартової швидкості за рахунок поштовху. У захисників, навпаки, площа заточування зміщується назад, але без нахилу, для кращого катання спиною. Сам черевик робиться з литого пластика, а дві гнучких вставки (на п'яті і під язичком) фіксують ногу, рятуючи від вивихів і розривів зв'язок.

ЗАЛИВКА ЛЬОДУ: ВІД ШВАБРИ ДО МАШИНИ ІЗ ЗАЛУ СЛАВИ
Аж до середини 1950-х льодові майданчики готували вручну, причому приводили лід "до тями" лише один раз – перед самою грою. Процес був трудомістким, займав майже 2 години, для нього був потрібний один трактор і бригада з 5-6 осіб. Трактор їздив по льоду, спеціальним ножем вирівнюючи поверхню, а слідом за ним носилася бригада "чистильників", згрібаючи зрізане і несучи з "коробки". Потім вони ж, полив поверхню водою, протирали її спеціальними швабрами з гумками на кінці. Після цього залишалося лише дочекатися замерзання. Але до середини матчу під ногами гравців знову було льодове місиво.

Прорив настав у березні 1955 року, коли "Бостон" закупив для своєї арени машину для заливки льоду, винайдену за 5 років до цього братами Замбоні. До 1962 року такі агрегати мали вже всі клуби НХЛ. А сьогодні Zamboni – не тільки ім'я загальне для всієї льодозаливної продукції, а й член Залу хокейної слави.

ПРИХОВУЮЧИ ОСОБИ: ВОРОТАРЯ У МАСЦІ НАЗИВАЛИ БОЯГУЗОМ
На зорі хокейної історії голкіпери обходилися без... маски, сприймаючи регулярні травми обличчя як частину професії. Першу спробу оберегти свій анфас зробив в 1930-му голкіпер "Монреаль Марунс" Клінт Бенедикт, що отримав шайбою по фізіономії у двох матчах поспіль. Зібравши букет з перелому носа і вилиці, розсічення брови і струси мозку, він повернувся на лід лише через місяць, надівши страхітливий панцир зі шкіри та дроту, що закривав ніс, рот і лоб. Але своє "забрало" використовував, лише поки "зализував рани".

Зробити маску обов'язковим елементом екіпіровки зумів інший великий голкіпер – Жак Плант з "Монреаль Канадієнс". 1 листопада 1959-го, заробивши перелом носа і розрив щоки, він відмовився повертатися на лід без своєї саморобної тренувальної маски зі скловолокна. І надалі виходив на ігри тільки в масках, особисто удосконалюючи їх конструкцію і дизайн. Довелося нелегко: фанати насміхалися, преса називала боягузом. Але наприклад Планта вже в 1960-і роки пішла велика частина воротарів НХЛ, втомлених "ловити шайби зубами".

Сьогодні воротарська маска – це, скоріше, мотоциклетний шолом з гратчастим забралом, в такому будь-яка "аварія" дарма. А малюнок на масці вперше з'явився у Джері Чіверза в кінці 1960-х. Це були стилізовані зображення шрамів – в тих місцях, куди потрапляла шайба, як нагадування про те, що могло б бути.

СНАРЯДИ: КАУЧУК І КОМПОЗИТ
Альфа і омега хокею – це ключка і шайба. За 100 років доля двох основних символів гри склалася по-різному. З тих пір, як в 1879 році студенти Монреальського університету Макгілла виготовили першу шайбу з вулканізованої гуми, форма, розмір (1х3 дюйма або 2,54х7,62 см) і основний матеріал ігрового снаряда залишаються незмінними. Щоб шайба не пружинила, перед грою її, як і століття тому, піддають заморожуванню.

А от дерев'яні ключки (в основному з бука і дуба), якими грали на зорі НХЛ, – безнадійно вимираючий вид, оскільки мають ряд непереборних недоліків по відношенню до своїх сучасних родичів: менша міцність, менша гнучкість і більшу вагу. Тому нинішнє покоління професійних хокеїстів грає ключками, зробленими за спецзамовленням (про що говорить прізвище на рукоятці) з композитних матеріалів.