Наші Олімпіади: патрульний, футболіст збірної Румунії, прапороносець СРСР і "золото" в лігві ворога

Перша чверть минулого століття була неспокійною – революції, локальні конфлікти, Світова війна... Все це торкнулося і українських земель – УНР, ЗУНР, Українська держава, УРСР, відхід західних областей до Польщі, Румунії та Чехословаччини... І навіть в такі лихі роки українські ентузіасти придивлялися до Олімпійських ігор. Наприклад, в Афінах-1896 був київський кореспондент. Їздили наші земляки спостерігачами і на інші Олімпіади. Наводили мости. МОК був готовий запросити на змагання українських атлетів окремою командою, потрібно було лише створити Національний олімпійський комітет. Але, не маючи своєї держави, це було утопією. Доводилося виступати під іншим прапором.

ПЕРШОПРОХОДЕЦЬ ЗІ ЛЬВОВА

Змагання, які проходили у французькому Шамоні з 25 січня по 5 лютого 1924 року стали першими зимовими Олімпійськими іграми. 27 травня 1925 року МОК пост-фактум поміняв статус Міжнародного тижня зимових видів спорту з нагоди VIII літньої Олімпіади в Парижі в 1924 році. Відповідно, спортсмени-учасники ігор в Шамоні дізналися про свій статус олімпійців лише рік тому.

Першим львівським спортсменом на зимовій Олімпіаді став лижник Степан Вітковський. Футболіст клубу "Чарні" в зимовий час захопився гонками військових патрулів (прообраз біатлону). У цьому виді спорту Степан і поїхав в Шамоні представляти Польщу.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Після триденної подорожі поїздом польська збірна прибула до столиці Ігор і відразу вийшла на старт. На жаль, до фінішу не дісталася. У командира патруля поламалися лижі, і вся команда змушена була зійти з дистанції.

Тоді Вітковський вирішив себе спробувати в марафонській лижній гонці на 50 кілометрів. На трасі він кілька разів падав, потім зламав лижу, позичив у глядача і таки фінішував. Останнім. Відставши від переможця більш ніж на дві години.

Після повернення додому Вітковський розвивав хокей і лижний спорт у Львові. У 38 років помер від тифу в лікарні Стрия.

У Залі слави. На трьох Олімпійських іграх поспіль виступав американський ковзаняр Валентин Білас, чиї батьки були вихідцями із Західної України. Кращий його результат – п'яте місце на 10 000 метрів в Лейк-Плесіді-одна тисяча дев'ятсот тридцять два. Планував Білас виступити і на Іграх-1936 але в аварії втратив ногу.

У 1963 році Валентин Білас був введений в Зал слави ковзанярського спорту. Один з лижних центрів в штаті Нью-Йорк носить ім'я – The Val Bialas Ski Center.

ФУТБОЛІСТ І ФІГУРИСТ

В німецькому Гарміш-Партенкірхені-+1936 команду Румунії представляли фігуристи з Буковини. Студент юридичного факультету Чернівецького університету Роман Турушанко був вихованцем українського спортивного клубу "Довбуш". На Іграх Роман виступав в одиночному катанні і зайняв 19-Те місце.

"Двічі я їздив до Відня, де мої вправи ставив вчитель Вайс, якому я платив сам, але доступ на каток мав безкоштовний. Хто катається в Чернівцях, як я, має дуже рідко хороший лід і хороші приклади, за якими міг би навчитися чогось нового і красивого. Бракує також грошей, щоб крім навчання в університеті покрити витрати на навчання катанню на ковзанах. Кошти на цю мою участь в зимовій Олімпіаді дала держава Румунія", – розповідав Турушанко.

А в парному катанні в тому ж 1936-му році на лід вийшли чернівчани Ірина Тімчіч і Альфред Айзенбайсер-Ферарі.

Цьому виступу передував якийсь трилер з життя Альфреда. Взагалі-то він був хорошим футболістом. Тричі вигравав чемпіонат Румунії та потрапив до національної збірної на перший в історії чемпіонат світу з футболу. На ЧС-1930 Айзенбайссер зіграв два матчі групового етапу проти Перу і Уругваю.

По дорозі додому на кораблі Айзенбайссер тяжко захворів. Після прибуття в порт футболіста госпіталізували у важкому стані з пневмонією. Члени румунської делегації подумали, що Альфред вмирає, і терміново викликали священика для причастя та сповіді. Коли румунські футболісти приїхали додому, то сказали матері Альфреда, що він помер. Жінка вже почала готуватися до похорону, коли її син повернувся живий-здоровий. Помер Айзенбайссер 1 липня 1991 року в Берліні у віці 83 роки.

Перший в НХЛ. 

На довоєнних Олімпіадах регулярно виступала збірна Польщі з хокею в якій було багато львів'ян – Роман Сабінські, Казимир Соколовський, Роман Ступницький, Владислав Лемішко і Альфред Мауер, а також уродженець Дніпра Володимир Крігер. До речі, він випускник юридичного факультету Варшавського університету, учасник польсько-радянської війни, Другої світової.

Ще один слід в олімпійському хокеї залишив Валентин Гоффінгер з села Зельц (нині Лиманське) Одеської області. Саме він став першим гравцем НХЛ, які народилися на території України. У 1932 році Гоффінгер допомагав тренувати збірну Німеччини, яка посіла третє місце в олімпійському Лейк-Плесіді.

ПЕРШИЙ ПРАПОРОНОСЕЦЬ СРСР

Збірна Радянського Союзу дебютувала на зимових Олімпійських іграх в 1956 році, в італійському Кортіна д'Ампеццо. І право вперше пронести прапор СРСР на Білих Олімпіадах отримав харків'янин Олег Гончаренко.

"Моя мати, Клавдія Гончаренко, була відомою в Україні спортсменкою, яка успішно поєднувала велоспорт і ковзани. Це, без сумніву, вплинуло і на мій життєвий шлях.

Жили ми в Харкові, поруч зі стадіоном "Динамо". Взимку на стадіоні заливали каток. Мені теж дуже хотілося кататися. Але я довго не наважувався. Нарешті, була відлига, каток був порожній, і ніхто не міг мене побачити. Все йшло нічого, поки я тупотів по глибокому снігу. Але як тільки ступив на лід, ковзани роз'їхалися в різні боки, я впав. Сяк-так все ж прошкандибав коло або два, сильно втомився, заболіли ноги. З досади зняв черевики разом з ковзанами і повернувся додому в одних шкарпетках. Мама мене нашльопала", – так у своїй книзі "Повість про ковзани" описував свій шлях у великий спорт Гончаренко.

У 1953-му році Олег Гончаренко став першим радянським чемпіоном світу в ковзанярському спорті. Тож не дивно, що йому довірили вивести команду СРСР на параді. На Іграх-1956 Гончаренко завоював дві бронзові медалі – в бігу на 5000 і 10 000 метрів.

"Великий хоккеист работает могильщиком.
Ах, водка-матушка, ищи меня на дне...
Когда он в телевизорах магичествовал,
убийства прекращались по стране…"

Так писав поет Андрій Вознесенський. Кажуть, про знаменитого форварда ЦСКА і збірної СРСР Олександра Альметова. Киянин Альметов став основним гравцем команд знаменитого тренера Анатолія Тарасова. Кілька разів ставав чемпіоном Союзу, в 1960 році вигравав олімпійську "бронзу", а через чотири роки став чемпіоном Інсбрука-1964. У 27 років Тарасов вигнав Альметова з команди. Випивав ...

У мирному житті він так себе і не знайшов. Тренувати не хотів, перебивався заробітками, працював навіть на Ваганьковському кладовищі. З дружиною виїхав до США. Вона залишилася, а Альметов не прижився на чужині і повернувся. Помер в 52 роки від пневмонії ...

ЧЕМПІОН НА ЧУЖІЙ ЛИЖІ

17 грудня 1997 року. Рейс Київ – Одеса – Салоніки. Після проміжної посадки в Одесі було виявлено несправність двигуна. Зміна борту. Помилка екіпажу при заході на посадку, помилка диспетчерів, літак відхилився від курсу і врізався в гору в 70 км від Салонік... Серед загиблих була дочка Маша, онук і внучка легендарного біатлоніста Івана Бякова.

"Нам було дуже важко, і ми вирішили сховатися від міської суєти в селі. Продали київську квартиру, купили будинок під Каневом, – згадувала в інтерв'ю "Сегодня" вдова знаменитого біатлоніста. – Ваня тут був такий як всі – займався городом, влітку збирав по кілька відер полуниці, ми варили компот. Він обожнював рибалити, якось зловив на спінінг кілограмів 50 риби".

Іван Бяков народився в селі Ісаківці Кіровської області. За його спогадами до школи було кілометрів 10, тому часто взимку їздив туди на лижах. В армії добре виходила стрільба, і Івану запропонували спробувати себе в біатлоні. Так почався його шлях у великий спорт.

На Олімпіаді в Саппоро-1972 Бяков в складі збірної СРСР став олімпійським чемпіоном в естафеті. Через чотири роки повторив своє досягнення в Інсбруку. Але між двома Олімпіадами змінив місце проживання, переїхавши в Україну. Вступив в київський інфіз, що дуже не сподобалося спортивним чиновникам. Мовляв, як так, ти тікаєш з Росії, де тобі створили всі умови. В результаті Бякова виключили зі збірної СРСР. Але паралельно з навчанням Бяков продовжував займатися біатлоном. Брав участь в змаганнях, представляючи Українську республіку. Від неї і поїхав на Кубок СРСР, який був відбірковим до олімпійської збірної. Виграв змагання – і поїхав в Інсбрук за другим своїм олімпійським "золотом". Далося воно насилу. Після передачі естафети Бяков пробіг з десяток метрів і раптом – ламається носок на черевику, кріплення не тримає. Несподівано на допомогу прийшов, який перебував поруч, французький лижник.

"У француза черевики 44-го розміру, у мене 41-ий, і лижі іншої фірми. Але часу на роздумувати не було. Шнурками швиденько затягнув величезний черевик навколо ноги і – вперед! "- згадував потім Бяков.

Після завершення кар'єри працював президентом Федерації біатлону України. Помер після інсульту в 65 років.Епідемія в Кореї

ТРИ ОЛІМПІАДИ – ТРИ ЗБІРНІ

Одеський фігурист Віктор Петренко унікальний – він виступав на Олімпійських іграх за три різних збірних. У 1988 році – СРСР, 1992 – Об'єднана команда, 1994 – Україна.

Не скажеш, що Віктор з дитинства мріяв про фігурне катання. Як всі пацани хотів ганяти м'яч. Але часто хворів, отит середнього вуха. І доктор порадив батькам віддати дитину в спорт, щоб той загартувався. Ось Віктора і записали в школу фігурного катання, тоді це вважалося престижно. Під свою опіку хлопчика взяла тренер Галина Змієвська, яка в майбутньому стане його тещею...

Петренко настільки швидко прогресував, що вже в 18 років поїхав третім номером на Олімпійські ігри в Калгарі-1988. Взяли обкатати – а він вистрілив. Бронзова медаль.

До наступної Олімпіади Союз розвалився. На Ігри в Альбервілі встигли заявитися окремими збірними лише Латвія, Литва та Естонія. А ось Україна виступала в складі Об'єднаної команди. Тому Віктора Петренка і не прийнято вважати першим українським олімпійським чемпіоном. На його честь піднімався олімпійський прапор і грався олімпійський гімн.

Згадуючи Альбервілль-92 Петренко каже, що їхав туди вже досвідченим бійцем, але не фаворитом. Більше шансів взяти золоту медаль було у Курта Браунінга, Петра Барни, Крістофера Боумена...

Добре відкотивши коротку програму, в довільній Віктор допустив помилки і розсерджений пішов в роздягальню. Дивитися виступи конкурентів не став.

"І потім, пам'ятаю, туди вбіг Боумен і почав мене вітати: хлопець, ти виграв!", – згадував наш фігурист.

Після розвалу Союзу Петренко перейшов у професіонали. Здавалося, дорога на Олімпіаду закрита, але йому пощастило. МОК вирішив допустити профі до Ігор в Ліллехаммері. І не замислюючись, Віктор поїхав на свою третю Олімпіаду. Тут він уже був фаворитом, але залишився без медалі. Провалив коротку програму. Збив з ритму українця попередній учасник. Від його ковзанів відвалилися шурупи, сталася заминка, і це вплинуло на настрій фігуриста. У довільній програмі Петренко став єдиним, кому поставили оцінку 6,0. Вистачило лише на четверте місце.

По завершенні кар'єри Віктор Петренко перебрався в США. Двадцять років працював в Champions in the ice – одному з найвідоміших світових шоу на льоду. Полюбився глядачам жартівливими номерами, особливо парним катанням з лялькою Танею.

Крім того, судив міжнародні змагання з фігурного катання. Допомагав Галині Зміївській тренувати відомого американця Джонні Вейра. Самостійно працював з чехом Міхалом Бржезіною, а також тренував українську фігуристку Наталію Попову.

Хокейні медалі. У Альбервіллі-1992 ще два українця стали олімпійськими чемпіонами. Київський захисник Олексій Житник і харківський нападник Сергій Петренко виграли "золото" в хокейному турнірі. Пізніше обидва хокеїста продовжили виступати за збірну Росії. Їздили в НХЛ. Але якщо Петренко не зміг закріпитися в заокеанській лізі, то Житник провів там 15 сезонів. З "Баффало" доходив до фіналу Кубка Стенлі. Потім зі збірною Росії вигравав "срібло" Нагано-98. Кілька років тому вів на українському телебаченні авторську програму "Своя гра", де розмовляв з гостями про хокей і за життя.

ГИМН УКРАИНЫ НАШЛИ В ДЕРЕВНЕ

На зимовій Олімпіаді в Ліллехаммері-1994 Україна вперше виступала окремою командою. У Норвегію вирушило 37 спортсменів, які змагалися в десяти видах спорту.

23 лютого 1994 року. Жіночий спринт в біатлоні. Напередодні гонки тренери вирішуються на заміну. Місце провалила індівідуалку Олени Петрової займає Валентина Цербе. Це буде хороша можливість для Валентини подивитися трасу, адже її брали на Ігри лише на естафету, як стартера.

"У Ліллехаммер ми їхали просто взяти участь, ніяких завдань не стояло", – згадує Цербе.

Та й хіба можна говорити про завдання, якщо не вистачало елементарного інвентарю. Цербе на Ігри позичила лижі у юніорки Ніни Лемеш.

Щільність в спринті була божевільною. Олімпійською чемпіонкою стала канадка Міріам Бедар, білоруска Світлана Парамигіна програла їй 1,1 секунди, а Валентина Цербе поступилася Парамигіній – 0,1 секунди! У чотирьох секундах за нею приїхала Інна Шешкіль з Казахстану, яка впала за пару метрів до фінішу.

"По правді кажучи, я не особливо розуміла, що зробила. Дуже боялася на квітковій церемонії, що щось не так зробити. Але перехвилювалася і випустила палиці", – згадує Цербе. І з гіркотою додає, що чиновники привітали її з нагородою лише після того, як золоту медаль завоювала Оксана Баюл. "Але найціннішим було привітання чоловіка. В олімпійське селище прийшла телеграма з одним словом: "Вітаю". Він не знав, скільки буде коштувати телеграма за кордон, тому й так коротко. Це слово мені дорожче всяких нагород".

Після Альбервілля олімпійців прийняв президент країни Леонід Кравчук. "На тій зустрічі мені подарували дерев'яну скриньку – зараз я в ній нитки зберігаю", – говорить Валентина. Від спортивного товариства вона отримала золоті сережки, а від держави 5000 доларів. Чистими. Відсотки за спортсменку заплатила наша діаспора з Канади.

Після Ігор в Нагано-1998 Цербе завершила кар'єру. Була на біржі праці. Торгувала на ринку фруктами. Працювала віце-президентом футбольного клубу, а розкрилася як громадський діяч, стала депутатом міськради в Прилуках.

Коли Цербе добувала свою "бронзу", 16-річна Оксана Баюл катала коротку програму. Згодом, її назвуть однією з кращих коротких програм в історії фігурного катання. Емоції переповнювали Оксану, через що вона зробила помарку на стрибку і посіла друге місце, відстаючи трохи від американки Ненсі Керріган. А тут ще на одній з раскаток зіткнулася з української німкенею Танею Шевченко, отримавши розсічення ноги. Участь Баюл в довільній програмі була під питанням, але вона вийшла на лід – із зашитою раною – і на одному диханні все блискуче виконала, не відмовившись від жодного з найскладніших потрійних стрибків. "Золото"!

Досягнення Баюл стало повним сюрпризом для організаторів. Вони не знайшли український гімн. Пропонували включити гімн СРСР або олімпійський, але наша делегація навідріз відмовилася. На виручку прийшла Людмила Михайловська, яка очолювала українських фігуристів. Згадала, що в олімпійському селі у неї є касета з гімном. Церемонію нагородження фігуристок-одиночок затримали майже на годину, поки Михайлівська не привезла запис українського гімну.

Оксана Баюл народилася в Дніпропетровську, в два роки з сім'ї пішов батько, в 13 – померла від раку мама. Баюл прихистила тренер Галина Змієвська. Саме під її керівництвом Оксана досягла висот в спорті. Після Ліллехаммера-1994 Оксана переїхала в США, виступала в різних шоу. Була засуджена умовно за водіння в нетверезому вигляді, що спричинило ДТП. Страждала на алкоголізм, пройшла реабілітацію. Написала дві книги...

Кілька років тому приїжджала в Україну, де вступила до Національного педагогічного університету імені Драгоманова. Але незабаром кинула навчання і повернулася в США, де вийшла заміж за бізнесмена, інвестора і продюсера Карло Фаріна.

ВІЩИЙ СОН І ЧУЖІ ПАЛКИ

У далекому удмуртському селі Шаркан свої перші кроки на лижах зробила срібна призерка Нагано-1998 Олена Петрова. У шкільних змаганнях з лижних гонок Олена давала всім фору і сподобалася тренеру з біатлону. Потім була перемога на першості СРСР серед дівчат та запрошення переїхати в Україну. "Для мене було легко прийняти рішення, тому що Україна – тепла країна", – зізнається Петрова.

На Іграх в Ліллехаммері-1994 Петрова заблукала в індивідуальній гонці, а через чотири роки в Нагано в цій же дисципліні стала другою. Хоча теж не обійшлося курйозу. Вибігаючи на старт, Олена випадково схопила палиці Зубрилової, які виявилися коротші на чотири сантиметри за звичні. Але на подив Олени нові палиці припали їй впору, і після тієї гонки вона вкоротила і свої.

Допустивши промах на першій стрільбі, Петрова прийшла до фінішу другою, пропустивши вперед лише Катерину Дафовську і залишивши за спиною Уши Дізль.

"Перед гонкою приснився віщий сон. Я приїжджаю до мами і показую відеокасету з моїми досягненнями. І ось дивимося ми індівідуалку, а я обурююся, що мене там не показали, адже я завоювала медаль", – згадувала пізніше Петрова.

Після Нагано Петрова отримала 30 тисяч доларів від держави і машину від губернатора.

За свою кар'єру Олена Петрова завоювала десять нагород чемпіонатів світу і завершила кар'єру в 2007 році. Працювала тренером жіночої молодіжної збірної України, останніми роками очолює сумське обласне відділення НОК України.

СПУСТИЛИ СОБАК НА ЗУБРИЛОВУ

Олімпіада-2002 в Солт-Лейк-Сіті стала провальною для України. Вперше наша команда покинула Ігри без медалей. Але ж чекали... У Солт-Лейк-Сіті наша прима біатлону Олена Зубрилова їхала триразовою чемпіонкою світу і з букетом срібних і бронзових світових нагород.

Тим більше що до Ігор Олена готувалася персонально, тому і попит з неї був особливим. Але в США сталася катастрофа: 59-те місце в спринті, 34-те в індивідуальній гонці та 10-те в естафеті.

Що трапилося? "Прорахувалися. Змагання відбувалися на висоті 1800 метрів. Замість того щоб спуститися нижче, щоб м'язи відновлювалися, ми піднімалися, адже жили ще вище. М'язи просто скручувалися в вузли. Масажисти нічого не могли зробити", – так коментувала Зубрилова.

Не переконливо вийшло для чиновників. Після повернення додому на Олену спустили всіх собак і вона не витримала – поїхала до Білорусі.

"Зміна громадянства для мене стала несподіванкою, просто довелося шукати для собі варіанти продовження кар'єри не в Україні. Скажімо так: тут ми не знайшли спільної мови з однією дуже впливовою людиною в біатлоні", – зізналася потім Зубрилова.

Вона ще чотири роки відбігала за Білорусь, їздила на Олімпіаду-2006, де її найкращим результатом стало п'яте місце в спринті.

Після закінчення кар'єри залишилася жити і працювати в Білорусі з молодіжними збірними країни.

Світлою плямою в Солт-Лейк-Сіті став перший і єдиний виступ наших хокеїстів на Олімпійських іграх. У першому турі українці мінімально поступилися Білорусі (0:1), потім обіграли Швейцарію (5:2) і Францію (4:2). Але не змогли пробитися до фінальної частини. А в матчі за 9-те місце були розгромлені Латвією (2:9).

ВІД ЩАСТЯ З ТУМБОЧКИ Б НЕ ЗВАЛИТИСЯ

У Турині-2006 збірна України була представлена 52 спортсменами. За нашу команду тоді виступали майбутні олімпійські чемпіони в складі Росії Тетяна Волосожар (фігурне катання) і Володимир Григор'єв (шорт-трек), а Україні медаль принесла росіянка Лілія Єфремова. Біатлоністка народилася в 1977 році в Чебоксарах і до 2002 року виступала за збірну Росії. Але, не потрапивши до складу на Олімпіаду в Солт-Лейк-Сіті, поїхала до Білорусі, а потім ще раз змінила громадянство – на українське. Приїхала сюди зі своїм чоловіком і тренером Костянтином Вайгіним.

Дивно, в кар'єрі Єфремової серйозні нагороди можна перерахувати на одній руці. Та й то, більшість завойовано в естафеті. Але вистрілила Лілія в Турині! Не самий хороший для спринту 62-ий номер тримав суперниць що вже фінішували в напрузі до кінця. Блискуче відпрацювавши на двох рубежах, Лілія летіла до медалі. Тренери гнали, орієнтуючи на "золото". "Ех, трохи силоньок не вистачило витримати божевільний темп", – скаже потім Ліля.

До чемпіонки Флоран Баварель не вистачило 6,6 секунди, від срібної Анни-Карін Зідек відстала на 2,4 секунди, зате за спиною залишилися такі біатлонні зубри, як Альбіна Ахатова (+2,2) і Олена Зубрилова (+2,5) .

Потім було нагородження, на якому Єфремова в рази більше хвилювалася, ніж в гонці. Коли Сергій Бубка підійшов її нагороджувати, Лілія прошепотіла: "Сергій Назарович, я зараз із тумбочки упаду". А він такий: "Стій, Ліля, стій".

Після Олімпіади Єфремовій подарували однокімнатну квартиру в Києві, де вона живе до сих пір. Працює тренером з біатлону в Вишневому під Києвом.

Ще одну медаль з Турина-2006 привезла танцювальна пара Олена Грушина і Руслан Гончаров. Цікаво, що дебютували вони на змаганнях ще за Радянського Союзу. Потім була проба льоду в Нагано-98 (15 місце), прогрес в Солт-Лейк-Сіті-2002 (9-те) і з третьої спроби – "бронза". А в двох десятих бала було "срібло", яке взяли американці Таніт Белбін і Бенджамін Агосто.

Але десь і пощастило українцям. Італійці Барбара Фузар-Полі і Мауріціо Маргальо, не виступали відкрито чотири роки, спеціально повернулися за медаллю домашньої Олімпіади. Вони захопили лідерство після обов'язкової програми. А на останніх секундах оригінального танцю Маргальо, намагаючись виконати підтримку, впав разом з партнеркою. Німа сцена і вбивчий погляд Барбари на свого нещасного партнера, який поховав їх мрію, увійшли в історію фігурного катання. Це падіння відкинуло італійців від п'єдесталу і відкрило туди дорогу Грушиній і Гончарову.

Олімпійський рік став останнім в кар'єрі Олени і Руслана. Вони почали виступати в російських телевізійних шоу. У 2007 році Грушина взяла участь в "Танцях на льоду. Оксамитовий сезон", зайнявши друге місце в парі телеведучим Михайлом Зеленським. Потім вони одружилися і вже виховують двох дітей.

У цих же шоу Руслан Гончаров виступав в парі з гімнасткою Іриною Чащиною, актрисою Амалією Мордвіновою, телеведучої Яною Рудковською. Крім того, очолював "Академію фігурного катання" в Броварах.

Нуль у Ванкувері. Олімпіада-2010 вийшла провальною для української збірної. Кращим результатом стало п'яте місце Андрія Дериземлі в спринті при двох промахах. Був би точніше Андрій – бути нагороді. Важко перенесла вакцинацію Оксана Хвостенко, до цього брала медалі чемпіонату світу, в Ванкувері стріляла здорово, але ходом поступалася багатьом суперницям. А більше ми ні на кого й не сподівалися.

НА ЗЛО ВОРОГАМ

Олімпіада в Сочі-2014 йшла в розпал подій на Майдані. Поки спортсмени виходили на старти, на вулицях Києва гинули люди. Політичні сили закликали команду знятися з Олімпіади. Спортсмени просили МОК виходити на старт в траурних пов'язках. МОК відмовив, спортсмени залишилися всі, крім гірськолижниці Богдани Мацецької. Вона в знак протесту проти режиму Януковича покинула Сочі.

У такій ситуації українські олімпійці повторили найкращий виступ на зимових Іграх двадцятирічної давності: золота і бронзова медаль.

Першою вистрілила Віта Семеренко. Блискуча стрільба і швидкий хід принесли українці третє місце в спринті. До речі, Віта ще може обміняти свою "бронзу" на "срібло" Ольги Вілухіної, якщо Спортивний арбітражний суд не скасує дискваліфікацію росіянки за порушення антидопінгових правил.

Ну а апогеєм стала перемога нашої жіночої біатлонної команди в естафеті.

"Російські вболівальники кричали нам "промахніться, падайте", – згадувала потім капітан команди Олена Підгрушна.

Чи не промахнулися, не впали – а перемогли! Залишивши з носом, фінішувавших другими росіянок. А після гонки Олена Підгрушна на прес-конференції оголосила хвилину мовчання в пам'ять про загиблих на Майдані.

Між Сочі і Пхенчханом Підгрушна встигла попрацювати в міністерстві і повернутися в спорт. Віта Семеренко народила прекрасного сина Марка – і знову на трасі. Так що через чотири роки наша чудова четвірка – Олена Підгрушна, Юлія Джима, Віта Семеренко, Валя Семеренко – знову в зборі. Тримаємо кулаки!