Біатлоністка Олена Підгрушна: "Чоловіка призвали в армію, і він не ухилявся"

10 Травня 2016, 12:33

Олімпійська чемпіонка-2014 розповіла про те, де зараз її міністерський гардероб, як змогла відпустити чоловіка в армію і які взаємини у неї з німецькою збірною

<p style="text-align: justify;">Олена Підгрушна</p>
Олена Підгрушна. Автор фото: Анатолiй Бойко, "Сегодня"

Підгрушна рік відпрацювала заступник міністра спорту, а на початку сезону повернулася в біатлон і стала найуспішнішою з українок, фінішувавши сьомою в Кубку світу. Про інтерв'ю з 29-річною Оленою ми домовилися заздалегідь, але зателефонувавши, дізналися, що вона після операції. "Пробивали носову перегородку, — зізналася біатлоністка. — Але говорити можу, все одно сиджу вдома".

— Крім проблем з носом, у вас ще і мононуклеоз виявили...
— Поки думаємо, що це він. Хвороба хронічна, її важко діагностувати. І 100% підтвердження немає. Пройшла медогляд в Німеччині, зараз в Україні. Часу мало, і не всі ще встигли обстежити.

— На першому етапі Кубка світу в Остерсунді, після перерви, не було думки: "Що ж я зробила?.."
— Першим стартом був літній чемпіонат світу, і я дуже вдячна Урошу Велепцу, що він поставив мене тоді в естафету. Був такий мандраж, який я не відчувала, напевно, надцять років. Він випустив мене, щоб я переборола емоції і до Остерсунді була готова. Жодного разу не пошкодувала, що повернулася, і на кожен старт виходила з азартом.

— Як познайомилися з Велепцом і сприйняли іноземця?
— Коли говорила президентові ФБУ, що повертаюся, він сказав, що збирається брати тренера-німця. З Гроссом не вийшло, потім ще один німець відмовився. Словенець Велепец був третім кандидатом. Він прилетів до Києва, я вже готувалася. Ми поговорили, і відразу склалося взаємне позитивне враження. Він сказав, що головне — з самого початку не перебрати з навантаженнями. Я все правильно робила, і на зборах Урош був здивований моєю формою — я була на рівні з іншими.

— Як підтримували форму, працюючи в міністерстві?
— Часу було мало, але я намагалася рухатися — то в зал, то бігала, то танцювала...

— Професійно займаєтеся танцями?
— Ні. У мене все набагато спокійніше і простіше (посміхається). З приходом Жданова з'явилося багато роботи. Останні пару місяців в міністерстві не займалася, не вистачало часу.

— Сподобалося працювати в міністерстві?
— Так.

— Чим? Тут — подорожі, а там — приходиш на 9:00 в офіс...
— На спорт теж можна скаржитися: постійно в роз'їздах, рідних не бачимо, на екскурсії не ходимо. У міністерстві у мене було цікаве широкий напрямок — не олімпійський масовий спорт — багато нових людей, вражень, заходів. Я не сиділа весь час в кабінеті. Рік пролетів як один день.

— Думаю, вам довелося неабияк поміняти свій гардероб...
— Кардинально. Тепер костюмчики мої висять, я на них просто дивлюся. До того ж стали на мене великими. Думаю, доведеться ще раз міняти гардероб.

— Вам хтось допомагав зі створенням образу політика?
— Дрес-код — не така вже й складна штука. Якщо я стала заступником міністра, думаю, спокійно впоралася з гардеробом.

— По-жіночому, подобалося, коли з'явилася можливість показати не спортивний костюм, а наряди?
— Так. З'явилися і кілька улюблених магазинів в Києві, де вже і продавці мене знали. Останній раз до них зайшла й почула: "О, щось вас зовсім не стало". Вже трохи округлилася, але порівняно з початком сезону до кінця втратила 5-6 кг.

— Чоловік не лаявся?
— Ні, він теж в армії схуд.

— Як відпустили його в армію?
— Борг є борг. Його призвали, і він не став ухилятися. Зібрався і пішов. А я не стала його тримати, знаючи, наскільки це для нього важливо. Було б складніше, якби у мене на руках була маленька дитина і грошей в сім'ї не було. Так, я теж зайнята — на зборах, їжджу на змагання. Він уже вдома і працює в іншій сфері.

— Вийшло, що з ладу вибула Віта Семеренко, мало виступала Валя. Ви були готові тягнути на собі молодь?
— Спочатку немає. Для мене прикладом була Валя, в минулому сезоні здійснила подвиг (третє місце в Кубку світу. — Авт.). Дивилася на неї, як на кумира, і хотіла повторити її успіх. Не думала, що у неї буде спад. Не очікувала, що так швидко знову увірвися в еліту і складу конкуренцію. Але після половини сезону закріпилася в топ-10, так що, де наші не пропадали! (Сміється). Траса від цього не збільшується, мандражу не додається жодного, просто відповідальність за команду більше. Треба було втриматися в топ-5 Кубка націй і зберегти квоту країни (6 учасників в спринті і індивідуальній гонці. — Авт.).

— Для вас самої відмінна форма на початку сезону була сюрпризом?
— Передчуття були, але контрольні старти не пророкували такого прориву. Я нічим не виділялася — ні стріляниною, ні бігом. Коли виросла швидкість, все чекала, коли і інші дівчата побіжать швидше. Та й до кінця сезону не було такої різниці, просто комусь пощастило більше, а комусь менше. Он Абрамова сезон не закінчила, Джима хворіла і пропускала старти.

— Як команда сприйняла ситуацію з Ольгою, коли у неї знайшли допінг — мілдронат?
— Ми жили разом — я, Бурдига та Абрамова, і бачили, як Оля читала лист від ВАДА. Скільки було емоцій, переживань. На тренуванні, може, через стрес у мене температура піднялася, Наташа теж була в схожому стані. Намагалися підтримати Олю. І розуміли, що нам тепер ще більше результати показувати треба, адже могли зняти очки. А коли спортсмени посипалися на мілдронат десятками, з'явилася надія, що, може, ВАДА змінить рішення.

— Перевдягання Велепца в рожеве після наших подіумів — фішка сезону. Як виникла ідея? Наші тренери більш стримані.
— Ну, так, Шамрая я точно не уявляю в рожевій шапочці (сміється). Просто під час переїзду в Остерсунд ми жартували — Урош спочатку приміряв шапку Юлі (Джими), по-моєму, навіть в інстаграм фото виставляв. Потім вже в Остерсунді ми знову згадали про цю рожевої шапочці. Мовляв, Урош, вам вона до лиця. А він каже: "Ленка, якщо ти потрапиш на подіум, я в цій шапочці піду на тренування". А я йому: "Ага, звичайно. Тільки приїхали, який подіум?" І тут раз — в медалях. Наташа Бурдига нагадала мені про обіцянку тренера. З цього все почалося. Але на тренуваннях наставнику не можна так ходити, адже на екіпіровці реклама і спонсори, і він виклав фото в рожевому в "Фейсбуці", і це стало символом року.

— Останнє коло в вашому виконанні вже стає легендарним. У Канаді ви відіграли у суперниці мало не 25 секунд.
— Напевно, коли щось не вдається до останнього кола — стрілянина або я відчуваю, що попередню дистанцію йшла з запасом, то на фінішному відрізку хочеться відігратися за все втрачене. А після гонки тренер у мене питав: "Коли ти почнеш так зі старту бігати?" Я обіцяла, що з наступного року.

— Наскільки було комфортно під час нових етапів за океаном?
— Ми жили в хороших умовах. І підтримки вистачало — під'їхала українська діаспора. Єдине, це американська естафета, яку ми бігли в сутінках. Я темрявою наїлася по повній на своєму етапі. Вистріляли купу запасних патронів. Думаю: "Чого ж я такий чайник?" Потім в повторі бачила, що таких через темряву було багато.

— Яскравим моментом сезону була дуель в естафеті з Лаурою Дальмаєр. Хтось говорив, що ви її підрізали, хтось хвалив, що спрацювали на досвіді. У німкень образ не залишилося?
— Спеціально не підрізала. На камері просто так виглядало. Йшла по найкоротшому шляху. Лаура, можливо, помилилася або сподівалася об'їхати мене до фінішного коридору. Потім я пішла до неї і сказала: "Вибач, що так вийшло". А у відповідь почула: "Ні-ні, все нормально. Це ж спорт". Потім німкені заспокоювали свої трибуни. Думаю, я стала популярною в команді Німеччини (сміється).

— На ЧС в Осло від збірної чекали нагород. Що не вийшло?
— Напевно, втомилися. Ті, хто брав медалі, до цього пропускали етапи Кубка світу, а ми виступали, щоб зберегти квоту. У Норвегії було складно. Може, через клімат або перехвилювали після паузи. Мені було важко дихати, і проблема зі здоров'ям вилізла.

Ви зараз переглядаєте новину "Біатлоністка Олена Підгрушна: "Чоловіка призвали в армію, і він не ухилявся"". Інші Інші новину спорту дивіться в блоці "Останні новини"

Автор:

Павлова Олена

Джерело:

Сегодня|Спорт

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...