Борець Жан Беленюк: "Я не звертаю уваги на суддів. Моя справа – виходити і боротися"

25 Серпня 2016, 15:18

Спортсмен розповів про те, як оцінює результати виступу українців в Ріо

<p style="text-align: justify;">Жан Беленюк. Фото: facebook.com</p>
Жан Беленюк. Фото: facebook.com

Срібний призер Олімпійських ігор в Ріо Жан Беленюк став гостем програми "Ранок з Інтером". Борець розповів про те, як оцінює результати виступу українських спортсменів, чи тримає образу на грузинського суддю за вислизнуло "золото", як провів день фінального поєдинку і, звичайно ж, про плани на майбутнє.

- Жан, з яким настроєм повернулися, як оцінюєте результати?

- В принципі Олімпійські ігри пройшли для нас вдало. Ми робили гарну роботу з підготовки, підійшли до цих змагань без травм і, я вважаю – вдало виступили. Навіть попри те, що немає золотої медалі – все одно. Для мене це перша Олімпіада. І я задоволений, що привіз срібло.

- Жан, ви – спортсмен і бачите ситуацію зсередини. На цій Олімпіаді, слава Богу, були медалі. Але все одно їх було менше, ніж на минулих іграх. У чому причина, як ви думаєте?

- У тому, що спорту приділяється мало уваги, мало фінансування і всього іншого. І що в кожної федерації – якісь свої постійні інтриги. Кожен хоче просунути свого спортсмена. Багато людей, які в Міністерстві, в принципі, займають не свої посади. Крім шкоди воно не дерево спорту. Всі ці моменти в сукупності впливають безпосередньо на результат. І, якщо нічого не зміниться, на наступній Олімпіаді буде ще менше медалей. Це – дуже серйозний дзвіночок, бо у нас ніколи не було менше 20-ти медалей. А зараз – 11, тобто, мінус 50%. Це дуже ганебно для такої великої країни, як Україна, показувати такі низькі результати.

- Розкажіть про свої почуття, перша медаль. Що це для спортсмена, що для вас це особисто? Це мета всього вашого життя?

- Так, всі спортсмени прагнуть отримати Олімпійську медаль, тому що Олімпіада в нашому виді спорту – максимальна вершина, на яку можна піднятися. Я до цього прагнув 16 років. Слава Богу, вона у мене тепер з'явилася.

- А вам вже віриться, усвідомлюєте себе призером Олімпіади? Вже звикли до цього статусу?

- Я ставлюся, в принципі, спокійно до всіх статусах і всім своїм регалій. Тому – вірю.

- А під час підготовки що було з фінансуванням, медициною?

- З медичним забезпеченням є проблеми, як і з фінансуванням поїздок, зборів. Тут є свої нюанси, про які потрібно розмовляти з людьми, які все це організовують. У нас є Президент Федерації, який все такі моменти компенсує зі своєї кишені. А потім йому гроші ці повертають або не повертають, це вже таке питання. Але він нас захистив від цих проблем. Деякі інші федерації настільки не допомагають своїм спортсменам.

- Як відрізняється система оплати наших спортсменів від фінансування спортсменів інших країн?

- Дивлячись про які країни ми говоримо. На пострадянському просторі система – як у нас, по суті. Держава повністю забезпечує спортсменів. А що стосується інших країн, то там держава може не підтримувати спортсменів. Просто вони зробили такі умови, коли є бізнес, зацікавлений підтримувати спортсменів. І спортсмени там не відчувають ніякого ущемлення в фінансовому питанні. У нас – все на плечах держави, але вона не справляється. Звичайний спортсмен, припустимо, Чемпіон України і номер один в своєму виді спорту, але особливих заслуг у нього немає, отримує близько 3-х тисяч гривень зарплати в Міністерстві. Ось самі і подумайте, чи можна на ці гроші прожити, і як довго.

- Олімпійський цикл був довгим. Віриться, що він вже закінчився і зараз потрібно починати все спочатку?

- В олімпійському циклі – не тільки олімпійські ігри. У нас буде і Чемпіонат Світу, і Чемпіонат Європи. Тому він пройшов якось непомітно. Начебто тільки що була лондонська Олімпіада- і вже в Ріо закінчилася.

- Ви рухаєтеся від мети до мети?

- Так. Я намагався прогресувати від змагання до змагання і рухався вперед, займав призові місця. А взагалі, коли ми прилетіли після Лас-Вегаса, я подумав: до Олімпіади залишається одинадцять місяців. І вони настільки швидко пролетіли... Начебто, ще сила-силенна часу, а дивишся – уже півроку залишилося, потім – два місяці, а ось – ми вже в Ріо... Все дуже швидко. Моя бабуся завжди так говорила: "Життя настільки швидко пролетить, що потрібно насолоджуватися кожним її моментом".

14089230_1130890916984715_6401366453181746228_n

- Розкажіть про день, коли проходив фінал. Як ви себе почували, як налаштовувалися?

- 15 серпня 2016 року... Я хотів, щоб це день швидше закінчився. Напередодні дуже важко було заснути. Потім рано прокинувся, ходив, не міг знайти собі місця. Нервозність така, коли ти знаєш, що дуже багато людей вірить в тебе і чекає хороших результатів. Це постійно тяжіє над тобою. З самого ранку думав: "Ну, давайте вже мені когось поборотися, тому що мене вже рве на частини!" І я молився Богу, щоб цей день швидше закінчився, тому що напруження дійшло до такої міри, що було дуже некомфортно. І я радий, що все пройшло і минуло, на мою думку, досить вдало.

 - Ви змітали своїх суперників на шляху до фіналу...

- Але в фіналі мені хороший суперник трапився, плюс – нюанси по суддівству. Потрібно вигравати в будь-яких ситуаціях, але в цей раз, на жаль, не вийшло.

 - Ви переглядали потім сутичку?

- Переглядав. Там були і мої помилки, звичайно, але видно було досить упереджене ставлення до мене. Але, ви розумієте, там все було зроблено досить професійно, так, що причепитися-то особливо й ні до чого. Наприклад, трохи більше часу дав в партері. Я впевнений, що, якби я був в партері, мені б стільки атак зробити не дали. Щось помітив з мого боку, не помітив з його... Але це вже все – історія, що говорити про те, що вже сталося? Ми рухаємося вперед і віримо в нашу перемогу в майбутньому.

- А взагалі це нормально, коли суддя, грузин Казарашвілі, віддає перемогу вашому суперникові, своєму співвітчизнику? Грузин судить грузина.

- Моя справа – виходити і боротися. А хто у нас судить... цим повинні займатися люди, які за це відповідають. Я не звертаю уваги на суддів, і, тим більше, до сутички не з'ясовую, хто мене буде судити. Я взагалі їх особливо не знаю, чесно кажучи, не запам'ятовую. Коли мене запитують, хто судив, – я не в курсі, хто судив, тому що це не в моїй компетенції.

- Коли повернетеся до тренувань?

- Як тільки мені захочеться. Поки немає такого бажання (зніяковіло усміхається) Я дуже багато працював для того, щоб в Ріо показати максимальний результат, викладався на сто відсотків. Але, бачите, чогось не вистачило. Момент везіння, може бути. Момент настрою на сутичку...

 - Які у вас подальші цілі?

- Зараз буду їздити в Німеччину на змагання Бундесліги, виступати потроху. Ще буде турнір в Баку, на який я повинен поїхати, в ньому всі призери європейських і світових форумів повинні брати участь обов'язково. А довгострокові – це, звичайно, пройти ще один олімпійський цикл, показуючи гарні результати, і постаратися завоювати бажане золото на Олімпіаді в Токіо.

Ви зараз переглядаєте новину "Борець Жан Беленюк: "Я не звертаю уваги на суддів. Моя справа – виходити і боротися"". Інші Інші новину спорту дивіться в блоці "Останні новини"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...