Марія Музичук з дитинства мріяла грати на піаніно, а в Сочі отримала прізвисько "міс тактика"

Вчора в Червоній Поляні розпочався фінал жіночого ЧС-2015 з шахів. У боротьбі за головний титул зійшлися росіянка Наталія Погоніна і українка Марія Музичук. Перша партія тривала три з половиною години, і після 40 ходу Погоніна, яка грала білими, запропонувала Музичук нічию. Українка її прийняла, і дівчата з посмішками залишили місце битви. У Сочі 22-річну Марію підтримує старша сестра Анна, а вдома за дочку хвилюється мама, Наталія Музичук.

- Нормальна партія, – сказала нам Наталя. – У середу всі відпочили, прийшли до тями після тай-брейків в півфіналі. Марія грала чорними, їй потрібно було заспокоїтися, як мінімум зрівняти позицію, і без зайвих нервів зробити нічию. Їй це вдалося, і ми задоволені результатом, адже білі завжди мають право виступки, як кажуть шахісти. Вони роблять перший хід і потім завжди на півкроку попереду, тому для початку чорним потрібно зрівняти позицію, а потім вже думати, чи можливо зробити щось більше. Об'єктивно шансів на перемогу не було в жодної зі сторін. В інших трьох партіях у Марічки один чорний колір і два білих, що завжди приємно.

- Погоніну на турнірі прозвали "королевою тай-брейка".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Наталя в останніх трьох матчах програвала першу "класику", потім відігравалася і автоматично потрапляла на тай-брейки. І через них вона проходила далі. А Марію на цій першості прозвали "міс тактика".

- А яка Марія в житті?

- Звичайна дівчина. Зустрічається з друзями, слухає музику, читає. Як і вся молодь, багато часу проводить за комп'ютером, сидить у соцмережах. Дуже спортивна дівчина – добре грає в настільний теніс, більярд. Закінчує магістратуру Львівського університету фізичного виховання. Попереду у неї диплом і держіспити, і це трохи відволікає від шахів.

- Раніше Марія брала уроки гри на піаніно. Продовжує це робити зараз?

- Поки ми всі разом жили в Стрию, вона займалася. Але з тих пір як Марічка переїхала до Львова, де вони з Анею знімають квартиру, від занять музикою відмовилася, бо доводиться поєднувати і навчання, і тренування. Але вона все-таки плекає цю надію, мовляв, ось закінчу університет і піду знову займатися музикою. Виявляється, вона з раннього дитинства мріяла грати на піаніно. Я навіть не знаю, звідки у неї така тяга. Адже у нас в сім'ї музикою всерйоз не захоплювалися, та й піаніно вдома ніколи не було. Як вона грає наживо, не чула, але в записі – так. Це ще початковий рівень і достатньої техніки поки немає, але викладачка її хвалила, казала, що у Марічки хороший слух. Єдине – дівчаткам на все не вистачає часу, адже в добу проводять за дошкою по 6-8 годин – повноцінний робочий день. Аналізують позиції, розбирають вже зіграні партії, вивчають нові теоретичні варіанти.

- У дівчат є тренер?

- Зазвичай між турнірами вони займаються самі. Проводять спаринги один з одним. А вже перед якимись конкретними відповідальними турнірами – Гран-прі, чемпіонатами світу та Європи – займаються з тренерами, гросмейстерами.

- Дівчата постійно між собою грають. Статистику не ведуть?

- Ні, у них немає змагання, хто крутіший. Вони не конкурентки.

- Мені здається, їм пощастило, що вони є одна в одної...

- Так, це велике щастя. У них несуттєва різниця – 2,5 роки, і вони з дитинства на всіх турнірах разом. На чемпіонатах Європи та світу Аня, припустимо, грає у віковій групі до 12 років, Марічка – до 10. А подорослішавши, юніорські старти їх уже не цікавили. Аня практично перестала грати в них після того, як стала чемпіонкою світу в категорії до 16 років. А Марічка в 15 років стала срібним призером "світу" і відразу ж перейшла в дорослі шахи.

- Марічка тягнулася за Анею?

- Зрозуміло, що старша дитина в сім'ї завжди десь трошки попереду. Хоча Марічка завжди намагалася не відставати від сестри. А зараз... Десь Аня все-таки сильніша, але характеру Марії не займати. Вона дуже цілеспрямована, і як би важко їй не було, збереться і зробить через не можу. Взяти хоча б цей півфінал з Харікою. Я б просто не витримала такого емоційного і нервового напруження. Це найскладніше: начебто одну партію ти виграв, і в другій тобі потрібна просто нічия, а втома накопичилася така, що вже важко концентрувати увагу. І вона потім розповідала, що просто боялася прорахуватися.

- Ви сказали, що Аня трохи сильніша і в рейтингу вища. Наскільки справедливо, що до фіналу дісталася все-таки не вона, а Марія?

- Останні кілька років, будучи на турнірах одним з фаворитів, вона просто зобов'язана перемагати. І мені здається, це на неї тисне. Хоча вона є чинною чемпіонкою світу з бліцу. Плюс система на виліт не відображає справжньої сили шахістки. Тут на перше місце виходять не так шахові складові, скільки нерви і характер. Якби зібрати, припустимо, 10 найсильніших шахісток і провести круговий турнір, він би краще показав справжню силу дівчат.

- Ви почали долучати дівчаток до шахів в три роки. Як у такому віці їх можна зацікавити?

- Дитина в такому віці може утримувати концентрацію уваги максимум 10-15 хвилин. У нас вдома завжди стояв шаховий стіл і були розставлені фігурки. Дівчатка підходили до фігурок і цікавилися: "А що це?" Спочатку ти просто їх називав: король, ферзь, слон ... А коли цікавилися, що вони роблять, намагались їм максимально просто пояснити. Наприклад, тура ходить тільки прямо-прямо, а слон ходить навскоси – косо-криво. І протягом дня, може бути, п'ять таких підходів по 10-15 хвилин. Але головне – це постійне повторення. Найскладніша фігура це, звичайно ж, кінь. Пояснити дитині, як він ходить буквою "Г" – це неймовірно. Але нічого, кажеш: "Раз-два, і в бік, раз-два, і в бік". І дитина звикає, рука набивається. До того ж тато з ними часто ходив гуляти в парк, там знаходилися такі плити, як шахматка, і він з ними стрибав так, як водять різні фігури. І років з 10-11 вже почали обігрувати тата.

- Як довго ви їздили з дівчатками по турнірах?

- Поки діти маленькі, то їздить і тренер, і хтось із батьків. Адже коли дитині 7-8 років, її потрібно і погодувати, і, вибачте, в туалет зводити. Турніри то тривають по два тижні, а в Іспанію ми їздили автобусом, і з дорогою туди-назад виходило всі три.

- Вам простіше стежити за партіями дівчаток із залу або вже з дому?

- Чисто емоційно завжди хочеться бути поруч, хоч піти зробити їм якогось чаю. Але в той же час думаєш, що, може, ці мої моторошні хвилювання і переживання їм, навпаки, заважають. А коли такий відповідальний турнір, то думаєш і онлайн партію не дивитися, а потім вже дізнатися результат. Наприклад, позавчора я не бачила початок тай-брейка, тільки коли мені подзвонили і сказали, що Марічка перемагає, ввімкнула, дивлюся, начебто, і у другій партії у неї є перевага. А почала програвати, так я все – вимкнула і пішла. Результат дізналася від знайомих, які почали дзвонити і вітати.

- Партії тривають і по п'ять годин. Як дівчата підтримують сили?

- Зазвичай тільки якийсь чайок, водичка, сік. Навіть не бачу, щоб вони фрукти їли. Але все індивідуально. Деякі кожні 15 хвилин себе чимось підгодовують, а деяким, коли вони хвилюються, і крихта в рот не лізе.

- Що Марія робить краще, ніж Анна і – навпаки?

- Марічці краще даються різні настільні ігри, вона дуже швидко схоплює їх суть. Відмінно грає в настільний теніс. Навіть коли не було спеціального столу, ми ставили звичайний і грали. А ось Аня дуже обов'язкова, у неї на все є план. І такого не може бути, щоб вона щось не встигла зробити або відклала на завтра.