Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Володар 7-кілограмового "діаманта": Вночі погано сплю, але є валеріана

5 вересня, 09:28

Павлова Олена

Андрій Проценко розповів нам про найдорожчу купівлю, мрію про будинок і суперечки з колегами

/ Фото: AFP

Величезний коштовний камінь на постаменті, який тримав у руках наш новоспечений чемпіон Діамантової ліги, стрибун у висоту Андрій Проценко, викликав жвавий інтерес у пасажирів та тих, хто зустрічав в аеропорту "Бориспіль". Хтось цікавився, скільки каратів, а хтось просто лупав очима.

— Питали, з чого це, – сміється Андрій. – Кришталевий чи який? Але я сам, чесно, не знаю точно. Це просто як символ змагань, до якого прагнуть всі. Не було спокуси сказати, що справжній? Ніхто б не повірив (посміхається). Я припускаю, що діамантів таких розмірів не буває.

— Хтось розповідав, що раніше до статуетці додавався маленький справжній діамант. Зараз такого не було?
— Якось раз я виступав у Брюсселі, і там всім учасникам давали по маленькому діамантику. Але так я тільки раз потрапив.

— Куди поділи діамант?
— Так і лежить в коробочці. Ми думали кудись його вставити, але так і не вигадали. Може, доця виросте і щось їй зробимо.

— Андрій, виграти Діамантову лігу – це як?
— Ну, чемпіонат світу все одно вищий за рівнем. Але Діамантова – теж своєрідна нагорода, дуже приємна. Звичайно, не всі спортсмени туди потрапляють, але основна частина присутня. 12 осіб з усього світу, які до цього стабільно показували результат і відібрали на фінал в Цюріху. На стадіоні було дуже-дуже гарне представлення, вручення цих нагород. Я був приємно шокований такою організацією (сміється). І така важка нагорода, її тримати не дуже й легко було – цілих 7 кг важить. Через це багато переможців показували, що гойдаються нею, як гантеллю. Можна використовувати її й так (посміхається).

Реклама

— Американські легкоатлети заспівали перед нагородженням. А якби вас попросили заспівати? Або які у вас творчі здібності?
— Жодних (сміється).

— Навіть для себе не співаєте?
— Для себе, може, й співаю ... Але до музики якось байдужий, практично не слухаю. Зрідка.

В тренді
"Манчестер Сіті" без українця Зінченка увійшов в історію, забивши 5 голів за 18 хвилин

— Як тоді відпочиваєте? 
— Я люблю рибалку. Правда, через спорт дуже важко кудись зібратися і виїхати відпочивати.

— Ваш найбільш значущий улов?
— У дитинстві я все літо проводив на дачі у дідуся з бабусею. Там у мене кожного дня була риболовля. Найбільший улов – це 6-кілограмовий сом. Зараз, звичайно, якщо на день за рік вирвуся, то це вже добре. 

— Я бачила, що Богдан Бондаренко теж рибалка. Ви там змагань не влаштовували?
— Ні. Якось ми так не надто спілкуємося між собою. Плюс він їздить по зборах десь, де мене не буває (сміється). Ми дуже рідко перетинаємося, в основному тільки на змаганнях.

Читайте також: Бондаренко виборов "золото" "Діамантової ліги" після дворічної перерви

— За перемогу вам належить $ 50 000. Як витратите?
— Планів поки немає. Хотілося б будиночок в подальшому збудувати, але треба рахувати. Я ж не всі 50 000 отримаю. Ще є тренер, менеджер плюс податки ... Десь трохи більше половини моїх. Отже на будиночок вже не вистачає (сміється). Але це набутна річ.

— А ви могли б зробити в будинку щось власноруч?
— Міг би, я люблю таке. У сезон допомагаю на городі. Буває, треба щось прилаштувати, добудувати. Звичайно, я не професіонал, можу бути лише помічником (посміхається). 

— Яка у вас була найдорожче придбання?
— Напевно, квартиру я купив. Однушку в Херсоні. Поки що найдорожча – за 20 000 доларів. Ремонт зробили, але якось вже замала.

— А якби виграли в лотерею? На що б в першу чергу витратили гроші?
— Будинок побудував (сміється). Просто ця мета ще з дитинства. Я завжди жив у квартирі, але хотів чомусь будинок. Землю придбали, але побудувати поки немає можливості і часу.

— А ви азартна людина?
— Ні.

— І підштрикнути вас неможна?
— Ну, зважаючи в чому азарт. Якщо мені це нічого не коштує. Я якось до грошей ставлюся так, що не люблю грати в лотереї або сперечатися на гроші. Якщо це стосується спорту і я припускаю, що можу це зробити, то можу посперечатися на щось банальне – на шоколадки, на зборах на якийсь десерт. Чисто в спортивному сенсі, щоб стимулювати один одного. Наприклад, хто далі штовхне ядро. Звичайно, ми штовхаємо двома руками знизу, і п'ятірка летить на 15-16 метрів. А бігаємо тільки 30 і 60 м. 100-метрівку – ні. Колись в дитинстві мене змушували естафети бігати, але на такі дистанції вже далеко для мене.

— Вам в житті якось допомагають ваші вміння – перестрибнути через якийсь паркан або яму?
— Ні, думаю, тільки заважає. З моїм ростом в маршрутках і поїздах незручно їздити (сміється). 

— Якою була найдорожча ваша нагорода?
— У спорті? Напевно, зимовий чемпіонат світу в Сопоті в 2014-му (в приміщенні. – Авт.). Це була моя найперша і єдина нагорода рівня чемпіонату світу. І плюс я тоді встановив особистий рекорд, який на той момент для мене був дуже високим – 2,36 м. Щоправда, був 3-м з таким результатом, але конкуренція висока була тоді, набагато вища, ніж зараз, і медаль набагато цінніша.



— Так, у свій час і катарець Баршим і наш Бондаренко стрибали і 2,43, і 2,44, уже готуючись бити світовий рекорд – 2,45. А зараз результати відкотилися. Чому?
— У того ж Богдана травма, у Баршима – травма. У багатьох травми. А молодих поки не видно. Хтось повинен приходити. Хоча Баршим і в тому році був готовий приголомшливо. А потім травмувався, у нього операція була, і того стрибка вже немає. Ну, 2,30 м стрибати може. 

— З чим пов'язаний такий підвищений травматизм у висотників?
— Це професійний спорт. Хто більш технічний, той менше схильний до травм. Але організм все одно зношується. І плюс вік – спорт це ж не на все життя. Які травми у висотників? У багатьох коліна, спина і голеностоп.

—Спорт – це постійні роз'їзди. Скільки часу на рік проводите вдома?
— У найкращому випадку півроку. Але, думаю, менше. Зараз ось приїхав, тиждень – і знову їду. Але у нас ще проблема в тому, що в Херсоні немає умов для підготовки. Стадіону фактично немає. Ми туди навіть не заглядаємо – гума вбита, ще 60-х років. Манеж ... тільки назва. Обіцяють щось побудувати. Щороку щось новеньке (посміхається). Але нічого так і не зробили.

— Як дружина реагує на вашу часту відсутність?
— Їй дуже важко. Плюс їздить допомагати батькам.

— У вас дружина спортсменка?
— Займалася трошки, 800 м бігала.

— Скільки для вас за відчуттями триває стрибок? Здається, що перемахнув і все – мить...
— Швидко, звичайно, але все одно встигаєш про щось подумати. У мене буває, що біжу, по ходу щось не складається, а потім оп – і спроба вдалася. А в Цюріху біг і відчував, що добре йду, все виходить і тут – ба-бах, спотикаюся, чиркав по гумі – і спроба не вдалася. Отже буває, що мені ці думки навпаки заважають. Але в основному все вишколив до автоматизму.

— Ви – ласун. Що везли зі Швейцарії, яка славиться своїм шоколадом?
— У мене не було багажу, а з ручною поклажею суворо, отже віз тільки пару шоколадок. Плюс у мене ще нагорода була, за яку все одно довелося заплатити. Я не розраховував, що можу виграти, тому спочатку купувати багаж відмовився. Так квитки дешевше, а я тренера брав за свої гроші, щоб він подивився. Організатори оплачували нам проживання, а квитки ми купували за свої. І не дарма тренера взяв. 

—Повертаючись до ласощів? Що любите і готові їсти не припиняючи?
— Все що завгодно (сміється). Але шоколадки в основному. Але зараз в сезон намагаюся дуже не їсти. Коли приїжджаю на комерції, то там тістечка дають. Але зайвого теж не треба.

—Ви дострибались вже фактично до чемпіонату світу, який стартує 27 вересня в Досі. У Цюріху двічі покращували свій результат сезону до 2,32 м. Як утримати цю форму і навіть додати?
— Ми зараз ще трошки попрацюємо, і головне – підійти до чемпіонату вдало. Тому що я два старти перед фіналом Діамантової ліги зробив і саме розстрибався, а тут будуть тільки стрибкові тренування і кваліфікація вже на "світі". Але скільки разів я не виступав на чемпіонатах світу, мені жодного разу не вдавалося пройти кваліфікацію. Є небезпека, і потрібно вже в кваліфікації нормально стрибати. А то брати 2,29 м і бути 13-м (до фіналу проходять топ-12. – Авт.) – дуже неприємно.
— Отже що ж вам все ж таки заважає? Справа в психології чи в обставинах?
— Психологія ... Так, все разом. Богдан (Бондаренко. – Авт.) вн більший пофігіст наче. Принаймні, так здається зі сторони. Він вміє відключатися. А я через це ніч перед стартами погано сплю. Зараз є валеріана, мелатонін, щоб трохи поспати і відключитися від думок.

— Ну, дивіться, переможець Діамантової ліги просто не може не виступити в фіналі.
— Моя першочергова задача зараз – просто потрапити у фінал. Тож завжди їдеш боротися за медалі, а потім не потрапляєш до топ-12. Думаю, це моя найбільша помилка. Тому що в Лондоні в 2017-му я був упевнений, що потраплю у фінал. І тут 2,29 стрибаю, розумію, що 13-й, і потім важко, звичайно. Не зміг зібратися на 2,31. Було трохи прикренько плюс двоє фіналістів в результаті травмувались і не стрибали.  

— Вам комфортно в Досі?
— Я на Діамантовій там нерідко був. Загалом, непогано. Тепленько, м'язи не так сильно остигають. Хоча трохи важко дихати – розріджене повітря через сильну спеку і трохи менше кисню. Я не планую туди заздалегідь приїжджати, а вже відразу під стрибки, щоб не сидіти і не паритися там. Плюс там новий стадіон, на якому я не був. Але Магучіх там стрибала в травні і виграла. Стрибати і показувати результати можна. Головне, що з'явилася впевненість, що можу стрибати.

Раніше повідомлялося про історичний рекорд 17-річної стрибунки у висоту Ярослави Магучіх. Дівчина з України стала наймолодшою переможницею в історії Діамантової ліги.

Ярослава Магучіх, стрибок на Діамантовій лізі

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Loading...