Зробити стартовою
26,11
29,14
РУС

Ольга Харлан: "Мені дуже важливо, щоб мене не звеличували"

Чемпіонка та призер ОІ – про програш 11-річним діткам, нестачу адреналіну і фехтування на кахлі

Ольга Харлан
Ольга Харлан. Фото: Вiталiй Лазебник

Буквально восени Ольга Харлан перенесла серйозну операцію на плечі, а вже в липні стала п'ятикратною чемпіонкою світу!

- Після Олімпіади-2016 я думала, що півроку не буду брати шаблю в руки, – почала Ольга. – Хотілося відпочити. Але через півтора місяці знову захотіла фехтувати. А ще через півтора місяця у мене повинна була бути операція, і відразу після цього я поїхала в Штати до свого чоловіка, який тренує в США. Там відновлювалася і тренувалася навіть на лівій руці, спарингувала з малюками – дітки років 11-12, і ... програвала їм. Правда, програла всього один бій. (Посміхається.) Мені хотілося бачити фехтування. Це моя пристрасть. Мені захотілося ще раз відчути смак перемоги. На перших змаганнях в травні на етапі Кубка світу я сама від себе не очікувала перемоги – і фізично не готова, і морально не підготовлена, що мені може бути важко. І я отримувала задоволення від усього того, що відбувається. Я настільки скучила за фехтуванням, що коли помилялася, то не сумувала. Я дуже б хотіла запам'ятати це відчуття і застосувати його на Олімпіаді-2020: не відчувати відповідальність, яка на тебе тисне, і думати, що все можливо.

- Яку роль у вашій підготовці зіграв Вадим Гутцайт?
- Ця людина настільки переживає, щоб у мене було добре в плані результату, в плані життя. Якби не Вадим Маркович, я б не отримала "золоту" медаль чемпіонату світу. Так щільно ми почали працювати з березня, він дає мені уроки, це не секрет. І я знаю, що ми будемо працювати далі. Це тільки початок олімпійського циклу, і зараз я мотивована як ніколи. Тому що короткий сезон – всього чотири змагання вперше за 12 років моєї спортивної кар'єри, і я дуже хотіла фехтувати, я рвалася і відразу ж після операції почала тренуватися, я не виходила з зали. Але були люди, і Вадим Маркович один з них, які говорили: "Оля, потрібно почекати трохи". Взагалі у Вадима Марковича такий емоційний гарт, і якщо ти, як спортсмен, це витримаєш, ти витримаєш все що завгодно. Чи є тиск? Я вже звикла. Незалежно від того, скільки у мене медалей, мені дуже важливо, щоб мене не звеличували – я цього не люблю. Спортсмен, який бажає домогтися більшого, повинен до чогось прагнути, не можна його весь час гладити і плекати. Я вдячна і своєму другому тренеру – Юрію Марченку. Він спокійний, і це те, що мені потрібно.

- Кажуть, на цьому ЧС ви були спокійнішою, ніж раніше.
- У Лейпцигу я була дуже зосереджена, хотілося показати хороше, спокійне фехтування. Для мене було важливо потрапити в четвірку: а там вже як-небудь розберуся. В 1/2-й була принципова суперниця – француженка Бердер. Я їй за місяць до цього програла на Європі. Мені сподобався стан, як спокійно я ставилася до того, що отримую удар, ніякої суєти, кричала небагато. У фіналі я виграла з великим рахунком у дівчини з Тунісу, чого теж не очікувала. Все-таки думала, що вона побореться. В кінці зняла маску і так: у мене вийшло? Коли я виграла "світ" в Будапешті – ні сльозинки, в 2014-му в Казані вже поплакала, а тут я плакала.

- Нещодавно була річниця вашого "золота" ОІ-2008. Можна сказати, що в Пекіні відбулося народження зірки?
- 100%. Тільки чотирьох зірок. І народження практично всього шабельного фехтування в Україні. Ми щороку з дівчатами один одного вітаємо. 9 років минуло! Стільки всього сталося за цей час. Але та перемога стала початком всього, що було після.

- Олена Хомрова зараз в Монако, Галина Пундик – в США. Як часто збираєтеся разом?
- Галя приїжджала на чемпіонат світу в Лейпциг, вболівала за нас. З Олею Жовнір ми бачимося постійно, тому що вона ще фехтує. Але щоб ось так зібратися вчотирьох – я навіть не знаю, що має статися.

- Свого часу ви були наймолодшою в команді. Зараз ситуація змінилася.
- Зараз я стала не найстаршою, а найдосвідченішою. Віддаю перевагу називати це так. (Сміється.) У Тунісі на перших змаганнях після травми, коли я повинна була фехтувати за вихід у фінал, до мене несподівано дійшло: я – найстарша в топ-4 (26 років. – Авт.). Дві дівчинки 1995 року, одна 1993-го, і я – 1990-го. І сиджу думаю: "О-о-о! Все – приїхали!". І тут мені Олег Штурбабін: "Оля, ти не найстарша, а найдосвідченіша – і на досвіді повинна всіх перемагати". Я така: хм, і правда. (Сміється.) Взагалі я рада, що у нас зараз підходять в команду молоді дівчатка. Але не хочу, щоб вони дивилися на мене як на лідера. Краще – як на співкомандницю і як на друга. Тому що з тією пекінською командою були більше ніж друзі, ми – родина. Теж саме і з тим складом, що був в Ріо 2016, де ми взяли "срібло". Зараз приходять нові дівчинки, ми знаходимо спільну мову, і якщо щось не так, то про це розмовляємо. Я така людина, що не можу замовчувати – якщо є якісь проблеми обов'язково повинні це обговорити.

- Ви там посвяту новачкам ще не придумали?
- Ні (сміється.) Хоча треба це зробити після Токіо-2020. Якщо буде нова команда і нова медаль, якось будемо присвячувати.

- Ви претендуєте на потрапляння в європейську комісію атлетів.
- Я ще й член комісії атлетів Міжнародної федерації фехтування. Я дуже хочу потрапити в олімпійську комісію атлетів, тому що на спорті життя не закінчується. І мені цікаво відчути це зсередини. Потрібно себе розвивати і в інших сферах, але недалеко від спорту.

- З чого почнете в комісії?
- Треба скласти план. Але хотілося б поміняти місця для змагань. Так, є традиційні турніри – Орлеан, Москва, які йдуть десятиліттями. Але ось був етап в Дакарі, і там країна не дуже. Я розумію, що фехтування потрібно розвивати всюди, але місця для змагань жахливі, нам стелять доріжки на мармурових підлогах. Так, іноді ми фехтуючи просто на такому кахлі, що погано і для колін, і для всього. Буває старий інвентар, апарати, які не надсилають достатньо кваліфікованих суддів.

- Рік тому ви їздили на бій Олександра Усика в Гданськ...
- Хотілося б поїхати знову. Це буде в Берліні, заодно погуляю по місту поки час є. Я зараз у відпустці, хоча вже треба починати для себе щось робити. А підготовка почнеться з середини вересня. Травмована Лена Вороніна навряд чи повернеться, а ось Аліна Комащук може.

- У Грузії каталися на водному мотоциклі. Це не травмонебезпечно?
- Я люблю таке. А чому не можна? Це залежить від спортсмена. Я ж не буду гнати 100 км/год, голова-то на плечах є, не буду до людей на пляж залітати. Мені дуже подобається кататися на сноуборді, але розумію, що це травмонебезпечно, і підходжу з розумом.

- Вам не вистачає швидкості або адреналіну?
- Адреналіну. Швидкість не сильно люблю. Не люблю, коли я не за кермом, а хтось їде швидко, адже я це не контролюю. А на сноуборді подобається почуття, коли ти їдеш вільно і ніякі лижники не заважають. (Сміється.) Взагалі лижники часто лаються на сноубордистів, тому що ті впадуть посередині траси і лежать собі. Але я так не роблю.

Нагадаємо, що в липні Харлан втретє виграла чемпіонат світу.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Ви зараз переглядаєте новину " Ольга Харлан: "Мені дуже важливо, щоб мене не звеличували"". Інші Інші новину спорту дивіться в блоці "Останні новини"

АВТОР:

Павлова Олена

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Орфографічна помилка в тексті:
Послати повідомлення про помилку автору?
Повідомлення повинно містити не більше 250 символів
Виділіть некоректний текст мишкою
Дякуємо! Повідомлення відправлено.
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь