Перша українська чемпіонка Європи з карате: "Щоб жити, потрібно ще десь працювати"

31 Жовтня 2016, 10:54

Аніта Серьогіна – про те, чому пішла з поліції, і чи доводилося застосовувати прийоми на роботі

<p style="text-align: justify;">Аніта Серьогіна. Виграла першість континенту 2013-го, але повірила в себе після другого місця на чемпіонаті Європи роком раніше</p>
Аніта Серьогіна. Виграла першість континенту 2013-го, але повірила в себе після другого місця на чемпіонаті Європи роком раніше

Перша українська чемпіонка Європи з карате і бронзова медалістка вже "олімпійського" чемпіонату світу-2016 в куміте Аніта Серьогіна розповіла про свої найсерйозніші травми, про те, чому пішла з поліції, і чи доводилося застосовувати прийоми на роботі.

Аніто, до карате ви прийшли в п'ятому класі. Що змусило дівчинку зробити такий вибір?
— Я з дитинства була дуже спортивною. Довго займалася плаванням, гімнастикою, легкою атлетикою, баскетболом і волейболом, але не могла себе ні в чому знайти. А в п'ятому класі ми перейшли до старшої школи, і я познайомилася з дівчинкою, яка займалася карате. Влітку поїхали до табору, і мій загін був поруч з їхнім, спортивним. Спочатку мені навіть більше сподобалася дружня атмосфера в їхньому колективі, мене привабили люди, а не вид спорту. А коли почала займатися, мені сподобалося, який характер виховувало карате в дітях. Тоді я не бачила себе якимось чемпіоном, мені просто сподобалося займатися. І тренер багато давав нам як особистостям. Для мене він завжди був авторитетом, вчив нас, що є вихід з будь-якої ситуації.

Як часто діставалося вам і вашим спаринг-партнерам від вас?
— Може, і від мене отримували, але якось запам'ятала, скільки отримувала я. І мені дуже сильно діставалося. Ми стояли в парах не тільки з дівчатками. Карате все-таки більше займаються хлопчики, і, відповідно, на тренуваннях їх більше. З 11 років я частіше стояла в спарингах з хлопчиками, ніж з дівчатками. А коли мені було років 14, з нами ставав і тренер Олександр, він тоді ще й сам виступав на змаганнях. Ми з ним билися, але я не розуміла, чому він стає з нами, адже він такий дорослий, навіщо він хоче нас бити (посміхається). Але він робив це спеціально, тому що після боїв з ним на змаганнях будь-яка дівчинка нам була нестрашною.

Батьки не переживали, що у вас руки і ноги сині?
— Хвилювалися, звичайно. Якщо зараз в залі у нас є татамі, то раніше ми займалися на дерев'яній підлозі, падали, і кожне тренування було плюс два-три синці стабільно. Але мама бачила, наскільки я захоплена карате, і завжди підтримувала мене. Так, попервах говорила: "Може, не треба? Не жіночий це вид", а через два роки, коли я приходила зі школи втомлена і не хотіла йти ні на які тренування, мама сама мене на них виганяла.

Найпоширеніші травми в карате?
— Діти до секції приходять маленькі, і ми спочатку робимо упор на фізичну підготовку. Повинні бути міцні ніжки, коліна, спинка, руки. Але м'язи не формуються остаточно, діти ростуть, і м'язи розтягуються. У дитячому карате першими починають хворіти коліна. Це років в 14. Але це нормально, це не травма. А першою я травмувала поперек, тому що ми багато б'ємо ногами, і важливо закачувати спину. Дуже важливо ходити до лазні і робити масажі, тому що не можна постійно вичавлювати організм, потрібен ряд відновлювальних процедур. У 16 років у мене трапилася проблема з попереком. Тоді у тренера я була однією з найстарших учениць, і він не стикався з такою проблемою. Але ми швидко це вирішили: поїхали на обстеження до диспансера, де мені сказали три місяці не тренуватися і закачувати спину. Два роки тому у мене на тренуванні був відкритий перелом пальця, але це таке, одиничний випадок. І оскільки я не можу сидіти на місці, мені зашили палець, поставили гіпс, і вже наступного дня я пішла на тренування. У мене ж є ще друга нога і дві руки, життя не закінчується (сміється).

Карате і рішення працювати в міліції пов'язані між собою?
— Ні. Просто, коли закінчила школу, не знала, який вибрати університет. А дідусь дуже хотів, щоб я працювала в міліції. Я виконала його бажання.

Що було вашим основним заняттям – робота чи карате?
— Років з 15, коли тренер розповів мені про чемпіонати Європи та світу і що у нас в Україні немає таких чемпіонів, я загорілася цією мрією. А все інше було на другому плані.

На роботі легко відпускали вас на змагання?
— Перший рік дуже складно. Вони не розуміли, як це поєднувати, говорили: вибирай – або працюй, або тренуйся. Я сказала – ні, встигатиму і тренуватися, і працювати. Виїжджала на змагання за рахунок щорічної відпустки, але їздити тоді виходило трохи. Потім всі побачили мої досягнення і почали ставитися з розумінням. Але на початку серпня карате включили до програми Олімпіади. Я зрозуміла, що це інший рівень і потрібен інший рівень підготовки. З роботою я встигала тренуватися тільки один раз на день і розуміла: цього недостатньо. Завжди доводиться чимось жертвувати заради вищої мети, і я вирішила піти з поліції.

На роботі доводилося застосовувати якісь прийоми?
— Таких ситуацій не було. З дитинства тренер навчив, що треба спочатку спробувати вирішити конфлікт розмовою, а вже потім застосовувати. Я легко вирішувала якийсь конфлікт.

У вас і до чемпіонату світу була величезна кількість медалей. Але яка найбільш значуща?
— У мене дві медалі чемпіонату Європи – золота і срібна. Так, "золото" – це звання, я довго його чекала. Але за рік до цього я була другою, і це "срібло" дуже запам'ятовується – до нього я їздила на чемпіонат Європи п'ять років. І п'ять разів програвала. Почалися розмови, що мені вже нереально щось виграти. Дуже зачіпало, коли говорили: "Та ні, все, вистачить їй їздити. Скільки можна?" Всі, крім мого тренера, вже й не думали, що я можу щось виграти. Тому "срібло" було величезним щастям. Я довела собі: потрібно просто йти до своєї мети, і твій час настане. Після цього я повірила в свої сили.

Хто лідери в жіночому карате і в вашій вазі?
— Франція і Туреччина. У Туреччині дуже сильно розвинене карате, на його розвиток виділяються великі кошти, у них великі призові, і через це професійно карате займаються багато дорослих спортсменів. І дівчатка в Туреччині дуже сильні.

Карате може бути професією? За рахунок чого живуть каратисти?
— Дорослі спортсмени – за рахунок своїх клубів, тренують дітей. Може, ще якісь кошти. Карате в нашій країні поки що не на тому рівні, щоб можна було бути просто спортсменом. Щоб жити, тобі все одно потрібно ще десь працювати. Я зараз теж треную дітей. Але карате в Україні розвивається. Ще 5 років тому тренер шукав кошти на наші поїздки, а зараз чемпіонати з карате спортсменам оплачує федерація. У нас з'явилися призові. Думаю, ще років 10 – і майбутнє для інших дітей буде набагато світлішим. Зараз нашу країну вже добре знають. Якщо раніше на міжнародних стартах українців не вважали сильними конкурентами, зараз вже все по-іншому.

За два "золота" на Всесвітніх іграх поліцейських і пожежників влада Іллічівська дала вам квартиру. Ви її отримали?
— Будинок в процесі здачі, але до кінця року обіцяють закінчити.

А на міжнародних турнірах є призові?
— Є серія прем'єр-ліг. У рік – від 9 до 11 турнірів в різних країнах, на різних континентах. За 1-ше місце – 500 євро, за 2-ге – 300 і 3-тє – 100. Природно, це не гроші, адже на переліт, припустимо, до Бразилії або Окінаву я не знаю, скільки потрібно витратити. За підсумками цих турнірів наприкінці року складається рейтинг, і хто в ньому перший у своїй категорії – отримує 1000 євро. Але смішно говорити про такі призові – на турніри витрачається в десятки разів більше.

ЛІКБЕЗ З КАРАТЕ

  • Карате – в перекладі з японського "китайська або порожня рука". Різновидів карате, а відповідно і федерацій, безліч. Але МОК визнає тільки WKF – Всесвітню федерацію карате.

  • Змагання проводяться за двома програмами. Куміте – вільний спаринг, бій. Удари не наносяться в повну силу, а лише позначаються. У куміте застосовується наступна система оцінок: іппон – три бали, вазарі – два, юко – один.

  • Ката – формалізована послідовність рухів, пов'язаних принципами ведення поєдинку з уявним супротивником.
    У серпні 2016-го карате внесли до програму ОІ-2020.

  • Карате займався актор Чак Норріс, у якого навіть була власна школа. Чемпіоном Європи з карате був Жан-Клод ван Дамм. Чорний пояс по карате у кінозірки 1980-1990-х Синтії Ротрок. Майстром одного з різновидів карате, кекусинкай, є зірка бойовиків Дольф Лундгрен. А ось Брюс Лі та Джекі Чан – майстри кунг-фу.

Ви зараз переглядаєте новину "Перша українська чемпіонка Європи з карате: "Щоб жити, потрібно ще десь працювати"". Інші Інші новину спорту дивіться в блоці "Останні новини"

Автор:

Павлова Олена

Джерело:

Сегодня|Спорт

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...
Загрузка...