Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Яна Беломоїна: "Їду в снігу на висоті 3000 м в одній футболочці і шортах"

7 листопада 2016, 11:39

Катерина Макаревська

Перший український призер ЧС з маунтинбайку та дворазова учасниця Олімпіад розповіла "Сегодня" про перегони-бойовики і один велосипед на десятьох

Яна Беломоїна. Не вважає, скільки велосипедів змінила за своє життя, але впевнена, що штук 30 набереться

Яна Беломоїна. Не вважає, скільки велосипедів змінила за своє життя, але впевнена, що штук 30 набереться

Перший український призер чемпіонату світу з маунтинбайку — "бронза"-2015 в крос-кантрі — і дворазова учасниця Олімпіад розповіла "Сегодня" про перегони-бойовики, 800 км за 8 днів в Південній Африці і одному велосипеді на десятьох.

— Яно, як сприйняли своє 9-те місце на Олімпіаді в Ріо?
— Я була розчарована. Йшла до Ігор багато років, працювала на повну силу, і 9-те місце не стало для мене втішним. Попадання в топ-10 виявилося хорошим результатом і для тренерів, і для рідних. Але я хотіла більшого. Тому не зупиняюся і планую їхати в Токіо-2020.

— У вас досить екстремальний вид спорту. Ви по натурі теж оторва?
— Поза трасою я спокійна. Живу своїм режимом тренувань і відпочинку. У мене немає не те що часу, але і бажання вийти відірватися на дискотеці або сходити на паті. Я на 99% віддаюся спорту.

— На що ж витрачаєте залишений 1%?
— Відпочиваю з сім'єю, друзями. Люблю ходити в кіно. У Києві знайшлося дві вільних годинки, і спонтанно вирішила зайти. Пішла на "Інферно". Але особливо не мало значення, що дивитися. Просто хотілося посидіти в кінозалі.

— Після гонок під дощем, в багнюці хоч бери і бойовик знімай — і грим не потрібний. А з яким кіно ви б порівняли свій вид спорту?
— Екшен, драма. Бувають дуже драматичні змагання, і з хорошим фіналом, і з поганим. Не завжди все йде за планом, трапляються збої: падіння, проколи. Може піти дощ, а старт не переносять. Доводиться їхати і в зливу, і в сніг, і в холод. Траса буває в каменях, коренях, слизька. Кожен старт — певне випробування.

— Наскільки травмонебезпечний ваш вид?
— Дуже небезпечний. Через падіння часто ламають ключиці, руки, ноги. Про постійні синці і мови не йде. У мене найсерйознішою травмою був перелом зап'ястя два роки тому. Але я швидко повернулася в сідло. Затримуватися в гіпсі було не можна. Я зламала руку на Кубку світу в Південній Африці і вже через два тижні стартувала в Австралії. Зняли гіпс — і поїхали. Сезон тільки починався, я боролася за лідерство в Кубку світу і не могла пропускати змагання.

ОІ-2016. У Ріо 24-річна Яна розраховувала фінішувати в призах:

0005_50

Реклама

— А в житті робили екстремальні вчинки?
— У спорті я постійно пересилюю себе, свій страх, долаючи небезпечні ділянки, трампліни, спуски. У житті подібного екстриму поки не було. Але мрію стрибнути з парашутом, політати, відчути висоту.

— Чи трапляються на дистанції брудні прийомчики від суперниць?
— Бувають. Після старту всі викладаються на максимум, трапляються поштовхи, завали, падіння. Але поштовх ліктем у нас не заборонений. Тільки відривати руку від керма можна. Вистачає і проти мене прийомів, і я іноді, щоб зберегти позицію, теж можу це зробити. Але це спорт, і ми до цього завжди готові.

— Як часто вам доводиться міняти велосипед?
— Під час гонки його міняти не можна. Це дозволяється в велошосе. Ми можемо змінювати тільки колеса. Якщо у тебе щось зламалося під час гонки, ти повинен дістатися до технічного пункту, їх кілька уздовж траси. На це йде 1-3 хвилини. Але навіть якщо заміна триває 30 секунд, це вже пристойно. Щоб їх відпрацювати, потрібно дуже багато зусиль. Буває, проколюєш колесо на останньому колі, коли техпункт позаду, повертатися не можна, і ти або їдеш, або ведеш велосипед. Це дозволяється, результат зараховується, але дістатися до фінішу потрібно по трасі, що не зрізуючи.

В тренді
Вільна торгівля з Ізраїлем: економісти оцінили ризики для України

Повністю оновлювати велосипеди намагаємося двічі за сезон. Окремі деталі — перед або після старту. Гума змінюється залежно від траси і погодних умов. Дощ, бруд, болото, каміння, пісок — для цього потрібно різне устаткування, над яким працюють механіки.

— Рахували, скільки велосипедів змінили за своє життя?
— Ні (посміхається). Я вже 12 років у цій справі і важко порахувати.

— Штук 30 набереться?
— Думаю так. А коли я починала на велобазе у себе в Луцьку, на одному велосипеді качалося по десять чоловік. По черзі їхали по колу, боролися, хто перший на нього залізе. Минуло кілька років, і нам видали власні велосипеди. Вони були б/в, в поганому стані, але зате наші, і ми берегли їх і вдосконалювали.

Я і сьогодні займаюся в Луцьку. А на велобазу мене завів тато. Пам'ятаю, як 12 років тому заплатила 6 гривень за квиток "динамівця". Взяла з собою подруг, і ми пішли на перші тренування. Я ще не вміла добре кататися. У нас з братом був один дорослий велосипед на двох, і мене вчили на ньому їздити, хоча я ледь діставала до педалей. На базі тренувалися хлопці, які вже були чемпіонами України. Для мене цей титул тоді звучав голосно. Це надихало, і хотілося пройти той же шлях.

— Пробували себе відразу в декількох видах велоспорту?
— Я змагалася на шосе і на треку, пробувала BMX. На BMX більше відчувався екстрим, там були трамплінчики і маленькі спуски.

— Для кожного з видів де кращі умови в Україні?
— Для маунтинбайку потрібні ліси, гори, певні дороги, на яких можна тренуватися. У мене в Луцьку гір немає, тому ми частенько виїжджали на збори до Криму. Для шосе не потрібна специфічна траса — виїжджаєш на дорогу і працюєш. Є асфальт чи ні, але тобі потрібно тренуватися. Трек в більш-менш нормальному стані є у Львові і Харкові. Був ще в Києві, але його знесли — повинні реконструювати, але чим там закінчиться, поки не знаємо. Змагання з BMX зазвичай проходять під Чернівцями. Це, мабуть, найменш розвинений вид в Україні. Мало спортсменів високого рівня.

— Яка довжина дистанції?
— Приблизно 25-30 км по лісі, горах вгору-вниз. Один коло — близько 4,5-5 км. Їдемо 6-7 кіл. Зазвичай крос-кантрі займає півтори-дві години. Цього року проїхали велику гонку Cape Epic в Південній Африці: приблизно 800 км, 8 днів поспіль по 3-6 годин у сідлі. Гірська місцевість, спека 40 градусів. У мене таке було вперше. Для організму великий стрес, але це можливо. Висота теж часто велика. Щорічно у нас проходить Кубок світу в Андоррі — гонка на висоті 2200 м. Якщо це марафон, то, буває, піднімаємося і на 3000 м. Їду в снігу в одній футболочці і велошортах. Рідні дивляться і дивуються, але коли в тебе йде робота, то про холод навіть не замислюєшся.

— Скільки ж потрібно на тренуванні проїхати, щоб підготуватися до такого?
— Намагаємося робити більш інтенсивні і короткі тренування. Але вистачає і довгих дистанцій, схожих на марафон, по 4 години на сідлі. Максимум за день могла проїхати 30 км.

— А коли вдається насолодитися гонкою, кайфанути від їзди?
— Напевно, вже після фінішу. Під час гонки відчуваєш багато болю. А потім, якщо показуєш хороший результат, потрапляєш на подіум, забуваєш про все і отримуєш велике задоволення. Кайфанути від їзди іноді вдається на тренуваннях, особливо коли приїжджаєш в нове місто. Ти ще не знаєш дорогу, і є бажання поїздити подовше, побачити красиві місця, піднятися в гори, подивитися вид зверху. Це перші, досить тривалі тренування, але ти насолоджуєшся тим, що проводиш час на велосипеді.

— В якому самому екзотичному місці ви побували?
— Австралія — незвичайна і дуже красива. В цьому році вперше відвідала Бразилію і Південну Африку, колоритні і яскраві країни. Скільки не бувала в Канаді, завжди відчувала, що це шматочок України. Природа дуже схожа, і наших людей багато — немов додому повертаюся. Відчуваєш себе захищеною. А ось Бразилії не розглянули. Ми були там всього 5 днів, весь час вивчали і обкатував трасу. Багато часу займала дорога: виїжджали з олімпійського селища вранці і приїжджали ближче до вечері. До океану вдалося з'їздити в останній день після змагань — це вся краса, яку побачили. Траплялися на очі фавели. Проїжджаючи на олімпійському автобусі, ми бачили ці дуже брудні і страшні місця, які постійно були під охороною людей з автоматами. Бразилія — красива країна, але з дуже великою різницею між бідними і багатими.

— Буває бажання відставити велосипед подалі в кут?
— Так. Після важких змагань або тренування, особливо в кінці сезону. Коли знаєш, що тебе чекає заслужений відпочинок, думаєш: "Нарешті він може просто постояти!" Можу без велосипеда тиждень. Але зазвичай після трьох днів починається ломка: тягне покататися, не тому що змушують, а тому що хочеться.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Loading...