Яна Беломоїна: "Їду в снігу на висоті 3000 м в одній футболочці і шортах"

7 Листопада 2016, 11:39

Перший український призер ЧС з маунтинбайку та дворазова учасниця Олімпіад розповіла "Сегодня" про перегони-бойовики і один велосипед на десятьох

<p style="text-align: justify;">Яна Беломоїна. Не вважає, скільки велосипедів змінила за своє життя, але впевнена, що штук 30 набереться</p>
Яна Беломоїна. Не вважає, скільки велосипедів змінила за своє життя, але впевнена, що штук 30 набереться

Перший український призер чемпіонату світу з маунтинбайку — "бронза"-2015 в крос-кантрі — і дворазова учасниця Олімпіад розповіла "Сегодня" про перегони-бойовики, 800 км за 8 днів в Південній Африці і одному велосипеді на десятьох.

— Яно, як сприйняли своє 9-те місце на Олімпіаді в Ріо?
— Я була розчарована. Йшла до Ігор багато років, працювала на повну силу, і 9-те місце не стало для мене втішним. Попадання в топ-10 виявилося хорошим результатом і для тренерів, і для рідних. Але я хотіла більшого. Тому не зупиняюся і планую їхати в Токіо-2020.

— У вас досить екстремальний вид спорту. Ви по натурі теж оторва?
— Поза трасою я спокійна. Живу своїм режимом тренувань і відпочинку. У мене немає не те що часу, але і бажання вийти відірватися на дискотеці або сходити на паті. Я на 99% віддаюся спорту.

— На що ж витрачаєте залишений 1%?
— Відпочиваю з сім'єю, друзями. Люблю ходити в кіно. У Києві знайшлося дві вільних годинки, і спонтанно вирішила зайти. Пішла на "Інферно". Але особливо не мало значення, що дивитися. Просто хотілося посидіти в кінозалі.

— Після гонок під дощем, в багнюці хоч бери і бойовик знімай — і грим не потрібний. А з яким кіно ви б порівняли свій вид спорту?
— Екшен, драма. Бувають дуже драматичні змагання, і з хорошим фіналом, і з поганим. Не завжди все йде за планом, трапляються збої: падіння, проколи. Може піти дощ, а старт не переносять. Доводиться їхати і в зливу, і в сніг, і в холод. Траса буває в каменях, коренях, слизька. Кожен старт — певне випробування.

— Наскільки травмонебезпечний ваш вид?
— Дуже небезпечний. Через падіння часто ламають ключиці, руки, ноги. Про постійні синці і мови не йде. У мене найсерйознішою травмою був перелом зап'ястя два роки тому. Але я швидко повернулася в сідло. Затримуватися в гіпсі було не можна. Я зламала руку на Кубку світу в Південній Африці і вже через два тижні стартувала в Австралії. Зняли гіпс — і поїхали. Сезон тільки починався, я боролася за лідерство в Кубку світу і не могла пропускати змагання.

ОІ-2016. У Ріо 24-річна Яна розраховувала фінішувати в призах:

0005_50

— А в житті робили екстремальні вчинки?
— У спорті я постійно пересилюю себе, свій страх, долаючи небезпечні ділянки, трампліни, спуски. У житті подібного екстриму поки не було. Але мрію стрибнути з парашутом, політати, відчути висоту.

— Чи трапляються на дистанції брудні прийомчики від суперниць?
— Бувають. Після старту всі викладаються на максимум, трапляються поштовхи, завали, падіння. Але поштовх ліктем у нас не заборонений. Тільки відривати руку від керма можна. Вистачає і проти мене прийомів, і я іноді, щоб зберегти позицію, теж можу це зробити. Але це спорт, і ми до цього завжди готові.

— Як часто вам доводиться міняти велосипед?
— Під час гонки його міняти не можна. Це дозволяється в велошосе. Ми можемо змінювати тільки колеса. Якщо у тебе щось зламалося під час гонки, ти повинен дістатися до технічного пункту, їх кілька уздовж траси. На це йде 1-3 хвилини. Але навіть якщо заміна триває 30 секунд, це вже пристойно. Щоб їх відпрацювати, потрібно дуже багато зусиль. Буває, проколюєш колесо на останньому колі, коли техпункт позаду, повертатися не можна, і ти або їдеш, або ведеш велосипед. Це дозволяється, результат зараховується, але дістатися до фінішу потрібно по трасі, що не зрізуючи.

Повністю оновлювати велосипеди намагаємося двічі за сезон. Окремі деталі — перед або після старту. Гума змінюється залежно від траси і погодних умов. Дощ, бруд, болото, каміння, пісок — для цього потрібно різне устаткування, над яким працюють механіки.

— Рахували, скільки велосипедів змінили за своє життя?
— Ні (посміхається). Я вже 12 років у цій справі і важко порахувати.

— Штук 30 набереться?
— Думаю так. А коли я починала на велобазе у себе в Луцьку, на одному велосипеді качалося по десять чоловік. По черзі їхали по колу, боролися, хто перший на нього залізе. Минуло кілька років, і нам видали власні велосипеди. Вони були б/в, в поганому стані, але зате наші, і ми берегли їх і вдосконалювали.

Я і сьогодні займаюся в Луцьку. А на велобазу мене завів тато. Пам'ятаю, як 12 років тому заплатила 6 гривень за квиток "динамівця". Взяла з собою подруг, і ми пішли на перші тренування. Я ще не вміла добре кататися. У нас з братом був один дорослий велосипед на двох, і мене вчили на ньому їздити, хоча я ледь діставала до педалей. На базі тренувалися хлопці, які вже були чемпіонами України. Для мене цей титул тоді звучав голосно. Це надихало, і хотілося пройти той же шлях.

— Пробували себе відразу в декількох видах велоспорту?
— Я змагалася на шосе і на треку, пробувала BMX. На BMX більше відчувався екстрим, там були трамплінчики і маленькі спуски.

— Для кожного з видів де кращі умови в Україні?
— Для маунтинбайку потрібні ліси, гори, певні дороги, на яких можна тренуватися. У мене в Луцьку гір немає, тому ми частенько виїжджали на збори до Криму. Для шосе не потрібна специфічна траса — виїжджаєш на дорогу і працюєш. Є асфальт чи ні, але тобі потрібно тренуватися. Трек в більш-менш нормальному стані є у Львові і Харкові. Був ще в Києві, але його знесли — повинні реконструювати, але чим там закінчиться, поки не знаємо. Змагання з BMX зазвичай проходять під Чернівцями. Це, мабуть, найменш розвинений вид в Україні. Мало спортсменів високого рівня.

— Яка довжина дистанції?
— Приблизно 25-30 км по лісі, горах вгору-вниз. Один коло — близько 4,5-5 км. Їдемо 6-7 кіл. Зазвичай крос-кантрі займає півтори-дві години. Цього року проїхали велику гонку Cape Epic в Південній Африці: приблизно 800 км, 8 днів поспіль по 3-6 годин у сідлі. Гірська місцевість, спека 40 градусів. У мене таке було вперше. Для організму великий стрес, але це можливо. Висота теж часто велика. Щорічно у нас проходить Кубок світу в Андоррі — гонка на висоті 2200 м. Якщо це марафон, то, буває, піднімаємося і на 3000 м. Їду в снігу в одній футболочці і велошортах. Рідні дивляться і дивуються, але коли в тебе йде робота, то про холод навіть не замислюєшся.

— Скільки ж потрібно на тренуванні проїхати, щоб підготуватися до такого?
— Намагаємося робити більш інтенсивні і короткі тренування. Але вистачає і довгих дистанцій, схожих на марафон, по 4 години на сідлі. Максимум за день могла проїхати 30 км.

— А коли вдається насолодитися гонкою, кайфанути від їзди?
— Напевно, вже після фінішу. Під час гонки відчуваєш багато болю. А потім, якщо показуєш хороший результат, потрапляєш на подіум, забуваєш про все і отримуєш велике задоволення. Кайфанути від їзди іноді вдається на тренуваннях, особливо коли приїжджаєш в нове місто. Ти ще не знаєш дорогу, і є бажання поїздити подовше, побачити красиві місця, піднятися в гори, подивитися вид зверху. Це перші, досить тривалі тренування, але ти насолоджуєшся тим, що проводиш час на велосипеді.

— В якому самому екзотичному місці ви побували?
— Австралія — незвичайна і дуже красива. В цьому році вперше відвідала Бразилію і Південну Африку, колоритні і яскраві країни. Скільки не бувала в Канаді, завжди відчувала, що це шматочок України. Природа дуже схожа, і наших людей багато — немов додому повертаюся. Відчуваєш себе захищеною. А ось Бразилії не розглянули. Ми були там всього 5 днів, весь час вивчали і обкатував трасу. Багато часу займала дорога: виїжджали з олімпійського селища вранці і приїжджали ближче до вечері. До океану вдалося з'їздити в останній день після змагань — це вся краса, яку побачили. Траплялися на очі фавели. Проїжджаючи на олімпійському автобусі, ми бачили ці дуже брудні і страшні місця, які постійно були під охороною людей з автоматами. Бразилія — красива країна, але з дуже великою різницею між бідними і багатими.

— Буває бажання відставити велосипед подалі в кут?
— Так. Після важких змагань або тренування, особливо в кінці сезону. Коли знаєш, що тебе чекає заслужений відпочинок, думаєш: "Нарешті він може просто постояти!" Можу без велосипеда тиждень. Але зазвичай після трьох днів починається ломка: тягне покататися, не тому що змушують, а тому що хочеться.

Ви зараз переглядаєте новину "Яна Беломоїна: "Їду в снігу на висоті 3000 м в одній футболочці і шортах"". Інші Інші новину спорту дивіться в блоці "Останні новини"

Автор:

Катерина Макаревська

Джерело:

Сегодня|Спорт

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...