Бойкот ЧС-2018: реальна чи примарна загроза

Англійські політики обговорюють, чи варто збірній їхньої країни відправлятися на мундіаль в Росію після смерті у Великобританії колишнього офіцера ГРУ Скрипаля та його дочки, в якій звинувачують представників російських спецслужб. Після нещодавнього рішення ряд країн бойкотувати вирішальний етап Кубка світу з біатлону, який проходив в Тюмені, а також на тлі допінг-скандалів за участю Росії, що стрясають в останні роки світовий спорт, які смакуються британською пресою, може здатися, що Англія і правда може відмовитися від участі в турнірі.

Однак насправді розраховувати на це не варто.

ЧАСТИНА ПЕРША. ПРО АНГЛІЮ

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

По-перше, представникам держави заборонено втручатися в управління спортом - правило, наскільки давнє, настільки і "забуте". ФІФА дуже пильно спостерігає за дотриманням цього принципу і намагається припиняти будь-яку спробу його порушення. Тому британський парламент не може заборонити Кейну, Стерлінгу і іншим гравцям брати участь в турнірі, хоч би якими популярними не були порівняння Путіна з Гітлером, а чемпіонату світу-2018 – з Олімпіадою 1936 року. Максимум, чого варто чекати, – рекомендації проігнорувати турнір.

По-друге, подібне рішення може мати довгограючі наслідки для англійського футболу. У правилах ФІФА записано, що "всі організації, що беруть участь, зобов'язуються зіграти всі свої матчі до того часу, поки не будуть виключені з розіграшу Кубка світу". У разі порушення англійців чекатиме штраф (це несерйозно для багатої Футбольної асоціації) і, що важливіше, можуть бути санкції аж до виключення збірної з розіграшу ЧС-2022.

По-третє, це рішення точно викличе розкол в суспільстві – будуть незадоволені і гравці, і тренер збірної Саутгейт, а слідом за ними і вболівальники, яких у "Трьох левів" вистачає. Нинішня команда вже пережила зміну поколінь, провела невидатний, але цілком гідний відбірковий турнір, поступово додає в рівні гри (буквально в п'ятницю англійці обіграли голландців 1:0, німцям і бразильцям, що до того не програвали) – в загальному, є шанси, що Англія перевершить як мінімум результати двох останніх ЧС. Нагадаємо, що в ПАР збірна зі скандалом вилетіла в 1/8 фіналу, коли не був зарахований її чесно забитий гол у ворота Німеччини, а в Бразилії не змогла вибратися з групового етапу. На 2018 рік у англійців багато надій, навряд чи політики посміють ризикувати несхваленням мільйонів виборців.

По-четверте, у англійців не найкраща "кредитна" історія в плані виконання погроз. Перед чемпіонатом Європи 2012 року ряд організацій і видних спікерів на чолі з екс-захисником збірної Солом Кемпбеллом закликали до бойкоту турніру в Україні і Польщі через расизм, який нібито процвітає в цих країнах. Все закінчилося пшиком. Зараз привід серйозніший, як і сама дискусія – і якщо Англії досі було плювати, що Росія де-факто воює з Україною, то на загибель двох підданих Її Величності закрити очі не можна. Але загальне відчуття, що все закінчиться тим, що англійські офіційні особи просто не поїдуть в Росію, порекомендувавши зробити те ж саме уболівальникам, залишається.

Тим більше, що чемпіонат світу англійці не бойкотували навіть в 1982 році, коли всерйоз побоювалися зіткнень уболівальників під час можливого матчу з Аргентиною якоїсь із британських збірних (тоді на ЧС грали ще і Шотландія з Північною Ірландією). І якщо вже вони не стали скасовувати свою участь у турнірі тоді, то зараз і тим паче не стануть. Втім, схожим чином вчинили  не тільки британці – про це в наступному розділі розповіді.

ЧАСТИНА ДРУГА. ПРО ІСТОРІЮ БОЙКОТІВ

Імовірність бойкоту від англійців виглядає ілюзорною ще й тому, що вся тема бойкотів чемпіонатів світу залишилася десь у минулому. Тому зараз The Times і пише про те, що англійці намагаються заручитися підтримкою Польщі, Австралії та Японії, щоб не виглядати білими воронами. Команди такого калібру не відмовляються від участі в турнірі з політичних причин.

Та й не з політичних – теж вкрай рідко. Довоєнні чемпіонати світу, що проходили в Європі, бойкотували Аргентину і Уругвай. У 1934-му Уругваю не сподобалося, що на перший чемпіонат світу, що проводився в цій країні, європейці "майже не приїхали" (лише 4 команди) – і чемпіони світу-1930 видали "симетричну відповідь" (до них приєдналися Болівія, Парагвай, Перу і Чилі). У 1938-му Аргентина хотіла провести чемпіонат світу, їй відмовили, після цього попросила хоча б на сам турнір пустити без відбору – відповідь була такою самою: аргентинці плюнули і відмовилися від участі.

У 1950-му та ж Аргентина не поїхала до Бразилії, так як місцева влада на чолі з президентом Пероном вирішили, що команда дуже слабка, і нічого їй ганьбитися на полях ворогів з Бразилії, де проходив чемпіонат. Тоді ж не поїхала на турнір Індія, якій не дозволили грати свої матчі босоніж, як звикли місцеві футболісти.

У 1958-му ніхто з азіатських збірних не хотів грати відбір з Ізраїлем, але це був бойкот саме відбіркових матчів. У 1966-му турнір вирішили пропустити африканські збірні, незадоволені квотами континенту (на Африку, Азію і Океанію виділили 1 місце, яке вони повинні були розігрувати), а Південній Кореї не подобалося місце проведення азіатського відбору в Камбоджі. Як бачимо, причини бойкоту – не політичні, а близько спортивні.

Єдиним реальним випадком, коли топ- або майже топ-команда сама позбавила себе шансів на ЧС, була відмова СРСР грати стиковий матч у відборі до ЧС-1974 проти Чилі на стадіоні, де чилійські військові тримали своїх супротивників-комуністів. Та й то потім багато говорили, що основною причиною стала відмова радянських футбольних чиновників гарантувати успіх в матчі проти команди "хунти Піночета". Першу гру в Москві збірна СРСР зіграла 0:0, не маючи переваги над суперником, ось керівництво партії і вирішило зіграти на випередження, не давши шансу зганьбити ідеали комунізму.

Але і тоді йшлося про те, щоб не їхати на відбірковий матч. Від участий ж в турнірі, куди вже відібрали, не відмовлявся ніхто і ніколи. ФІФА історично нерозбірлива в плані виборів господарів чемпіонатів світу – в 1934-му турнір проводився в Італії Муссоліні, в 1978-му – в Аргентині, якій правила реальна військова хунта, в 1986-му лише відмова колумбійської влади не дала відбутися мундіалю в країні, де найвпливовішими людьми були наркобарони.

У цьому сенсі чемпіонат світу в Росії, на жаль, не випадає із загального ряду – так що не варто чекати від інших країн бойкоту турніру, як би не хотілося цього нам.