Чужі "очі": як працюють поводирі в Україні

10 Червня 2018, 04:42

У Харкові безробітні водять незрячих в клініки і горслужби

<div id="gt-res-content">
<div id="gt-res-dir-ctr" class="trans-verified-button-small" dir="ltr"><span id="result_box" lang="uk"><span>Служба</span> <span>супроводу</span><span>.</span> <span>Поводирі</span> <span>допомагають</span> <span>доїхати</span>
Служба супроводу. Поводирі допомагають доїхати

В Харкові запрацювала Служба супроводу незрячих. 14 співробітників допомагають людям, позбавленим зору, пересуватися по місту і вирішувати справи, що нагромадилися в лікарнях та міських інстанціях. В Україні подібні організації працюють лише у Львові та Рівному. "Сегодня" вирушила на виклик разом із супроводжуючим і з'ясувала, з якими труднощами стикаються незрячі в Харкові і чому ця робота так важлива.

З однією з супроводжуючих, 43-річною Світланою Даладою, ми зустрічаємося рано вранці в харківській підземці. Жінка живе на Холодній Горі, але в цей день їй потрібно через все місто дістатися в 602 мікрорайон на Салтівку, забрати там незрячу клієнтку і супроводити її в міську офтальмологічну клініку в центрі міста.

"Сегодня у меня один вызов. Сопровождение запланировано с 8:00 до 13:00", — рассказывает Светлана.

Її, як і інших супроводжуючих, направили на громадські роботи з міського Центру зайнятості. Робота не високооплачувана, проїзд за свій рахунок плюс часом морально важкий: адже потрібно мати терпіння і знаходити підхід до людей з проблемами зору.

"Пока я временно нетрудоустроенная, подумала, зачем зря дома сидеть. Работаю только месяц, хожу на работу каждый день, выполняю по одной заявке", — продолжает Светлана.

Так до 8:00 за розмовами ми і дісталися з нею до житлової багатоповерхівки на краю Салтівки. Там, на ганку, нас уже чекала 47-річна Вікторія Блажко, яка втратила зір 14 років тому і так і не навчилася пересуватися по місту самостійно. Зараз жінка проходить курс лікування в лікарні Гіршмана, куди нам і потрібно було її доставити. Шлях далекий: добиратися потрібно тролейбусом, метро, а потім ще йти пішки. Така поїздка виснажлива і для здорової людини, а для того, кому складно орієнтуватися в просторі, і поготів.

Зустрівшись з нами, Вікторія одразу ж взяла під ліву руку Світлану, і лише тоді почала спускатися по сходах.

"Дома я со всеми делами справляюсь сама — готовлю, стираю, гуляю с двухлетним внуком. Справляться самостоятельно с домашней работой меня учили в реабилитационном центре. А вот на улице без сопровождающего не передвигаюсь. Боюсь. Вот даже перед нами арка (по памяти указывает на сооружение женщина. — Авт.), где из-за автомобилей даже зрячему человеку находиться опасно. Я только в нее войду, а меня собьют", — делится переживаниями Виктория.

З боку Світлана та Вікторія виглядають, як дві подружки. Але насправді одна з них дуже зосереджена, адже відповідає за іншу людину і повинна підказувати їй про наявність будь-яких перешкод попереду. Друга - намагається не відставати від супроводжуючого і в досить швидкому темпі долає сходинки, бордюри, стовпчики, ями на асфальті і калюжі.

"Вот только посмотрите на эти лабиринты! Как незрячий человек сможет их преодолеть?" — комментирует сопровождающая, а также делится с нами навыками сопровождения.

Виявляється, їх небагато: головне - триматися на півкроку попереду незрячого і не забувати про його присутність, постійно нагадуючи про всілякі перешкоди на шляху. При цьому супроводжуючий може перебувати як зліва, так і праворуч від свого підопічного - це залежить від уподобань і звичок кожного з них.

1_25

В транспорті. Супроводжуючу і незрячу ніхто не помітив. Фото: Л. Грубник

Транспорт. Перша наша поїздка була на тролейбусі. Наблизившись до зупинки, Вікторія каже:

"Я слышу, что он стал очень далеко. Если бы троллейбусы, маршрутки и автобусы каждый раз становились в одном месте и вплотную приближались к бордюрам, это бы значительно упростило нам жизнь. Многие же из нас шаги считают, запоминают дистанции".

При вході в тролейбус незрячому і супроводжуючому ніхто не поступається ні дорогою, ні місцем. У транспорті у Світлани з одним з пасажирів виникла словесна перепалка: він не захотів поступатися жінці місцем біля її підопічної.

"У Виктории есть одна особенность: она может слышать лишь правым ухом. Поэтому я всегда должна находиться справа от нее. Иногда приходится культурно объяснять это тем, кто не понимает", — говорит сопровождающая.

На виході з тролейбуса водій знову проїжджає далі, що заплутало б незрячу людину, якби вона була одна. До харківської підземки у наших нових знайомих практично не було зауважень.

"Если бы незрячих встречали сотрудники метро, заводили их в поезда, а на нужной станции помогали выйти, это вообще было бы прекрасно", — делятся женщины.

-1_1

Дороги. Не пристосовані для людей, позбавлених зору. Фото: Л. Грубник

По дорозі в лікарню. На шляху до клініки Вікторії і Світлані доводиться тричі переходити дорогу, і кожен раз це може стати випробуванням для незрячої людини, яка вирішить подолати маршрут самостійно: на магістралі на вулиці Алчевських є тільки "зебра", на вулиці Олеся Гончара - тільки світлофор для пішоходів без звукових сигналів, на вулиці Чернишевського - знову лише дорожня розмітка.

"Клинику Гиршмана посещают люди с проблемами зрения, часть из них — слабовидящие или вообще незрячие. Почему бы на этих участках дороги не установить знаки для водителей, чтобы они были готовы к тому, что дорогу может переходить незрячий человек?" — говорит сопровождающая Светлана.

У поліклініці Гіршмана, як і в інших держустановах, незрячим доводиться долати високі пороги, круті сходи, а у вузьких коридорах складно пройти удвох. У магазинах і супермаркетах ситуація трохи краща.

"Там всегда помогают. Я прошу выделить мне личного консультанта, который поможет выбрать товар", — рассказывает Виктория.

Супроводжуючі надають незрячим і психологічну допомогу: вислуховують, дають поради і, головне, - спілкуються, чого останнім дуже не вистачає. По дорозі з поліклініки Світлана завела Вікторію в парк, де по дорозі стала описувати принади харківської весни.

"В этой работе в первую очередь нужно любить людей. Незрячие бывают абсолютно разные, и каждого нужно понять. Но главное — не сильно проникаться их историями. Мнительным людям здесь не место", — рассказывает Светлана, провожая Викторию домой.

А по дорозі жінки ще зайдуть на ринок.

-1_1111

У клініці. На шляху у незрячих перешкоди у вигляді високих порогів. Фото: Л. Грубник

Переміни: волонтери і провідник у відпустці

Послугами поводирів в Харкові люди з проблемами зору можуть скористатися абсолютно безкоштовно, однак працює служба не за графіком. Ще в 2000-му випускники гімназії-інтернату для сліпих дітей ім. Короленка створили Харківську громадську організацію інвалідів "Соціально-реабілітаційний центр незрячих". Там люди з проблемами зору могли за допомогою спеціальних комп'ютерних голосових програм відвідувати комп'ютерні курси, брати аудіокниги, отримувати психологічну та юридичну допомогу. А в 2007-му у директора центру Сергія Москальця виникла ідея організувати супровід незрячих людей в місті, транспорті, організаціях та установах.

"Совместно с Харьковским городским центром занятости и Управлением труда и соцзащиты населения горсовета такой проект был реализован, и инвалиды по зрению, проживающие в городе, получили возможность заказать сопровождение и без привязки к родным и близким решить свои дела в поликлинике, на рынках и магазинах, разного рода учреждениях", — рассказывает социальный работник Ольга Стахова.

А з 2018-го Служба працює під керівництвом директора Харківського центру реабілітації молодих інвалідів та членів їх сімей "Право вибору" Валентини Бутенко.
Наявність цієї послуги в місті завжди залежало від фінансування: раніше гроші виділяли з міського та державного бюджетів, зараз же витрати покриває тільки місто.

"Мы работаем, когда есть финансирование. В прошлом году не работали почти полгода", — дополняет Ольга.

Співробітників для Служби завжди знаходив міський Центр зайнятості, пропонуючи безробітним тимчасовий (до 180 календарних днів) підробіток за мінімальну зарплату. З минулого року в зв'язку з ростом мінімальної зарплати кількість вакансій скоротилася, і зараз в Службі працює тільки 14 супроводжуючих, які обслуговують щодня трохи більше 20 заявок.

-2_2

Поводирі. Зараз незрячих супроводжують безробітні. Фото: З архіву В. Бутенко

Формат. Диспетчер приймає заявки від незрячих з 10:00 до 16:00, потім їх розподіляють між поводирями, які повинні зателефонувати замовнику і скоординувати подальші дії.

"Заявки мы принимаем заранее. День в день незрячий человек не может заказать себе сопровождающего, так как он будет занят на другом вызове. Но иногда есть экстренные случаи, когда мы идем на встречу", — поясняет Ольга Стахова.

Обмеження є і для заявників: лише інваліди I групи можуть дозволити собі супроводжуючого.

За словами співробітників Служби, нинішній формат роботи відживає своє через нерегулярність наданої послуги, брак кадрів, недостатнє фінансування, що впливає на зарплати і зацікавленість людей в роботі.

"У нас есть идея создать платформу подобно интернет-ресурсу "Я — твои глаза", который широко распространен в европейский странах. Его суть состоит в том, что каждый человек может стать поводырем для незрячего на волонтерских началах. Может, кто-то рядом живет с человеком, лишенным зрения, или же ходит с ним по одному маршруту. Но пока создание подобной платформы не получило поддержки ни у властей, ни среди людей. Только один человек согласился помогать незрячим в таком формате", — рассказывает директор Центра реабилитации молодых инвалидов и членов их семей "Право выбора" Валентина Бутенко.

Вона впевнена, що послуга супроводу в Харкові повинна бути постійною, адже в регіоні проживають більше 4000 абсолютно незрячих людей.
Світовий досвід також показує, що потрібно міняти якість послуги.

"В Швеции, в Германии я видела, как социальный работник по необходимости может поехать в отпуск с незрячим, может пойти с ним в кафе, в ресторан, помочь что-то сделать дома. И это все ему оплачивается. Мы же пока даже не советуем нашим сотрудникам заходить в квартиры, дабы избежать неприятных ситуаций", — говорит Валентина Бутенко.

-2_22_01

Незрячі. Потребують допомоги і реабілітації. Фото: З архіву В. Бутенко

Зміни. Щоб Харків став більш комфортним і безпечним містом для людей, які живуть в темряві, необхідно не так вже й багато. У Центрі кажуть, що починати потрібно з тротуарів без перешкод, безпечних доріг і табличок зі шрифтом Брайля, якими варто забезпечити всі установи.

"Некоторые пытаются делать первые шаги, но они иногда абсолютно бесполезны. Бывает, в учреждениях вешают таблички не на уровне рук, а выше, или делают точки надписей такими острыми, что их невозможно прочитать", — делится Бутенко.

-2_49

Служба. Працює з перебоями через фінансування. Фото: З архіву В. Бутенко

Цифрова допомога: Брайль в годиннику і ультразвук

Людям з вадами зору просто необхідна стороння допомога. Однак в сучасному світі ніяк не обійтися без гаджетів і побутових речей, які спрощують життя в темряві.

Сьогодні на українському ринку можна відшукати принтер для тактильної графіки, який друкує зображення на особливому капсульному папері, але обійдеться від 30,5 тис. до 300 тис. грн. Є в побуті і будівельна рулетка з вбудованим звуковим меню, машинка, яка друкує шрифтом Брайля.

Але всі ці речі не можуть так здивувати людей, як новомодні гаджети з використанням тактильного шрифту, існування яких ще 20 років тому здавалося фантастикою. Так, в 2008-му з'явився перший в світі фотоапарат для незрячих – Touch Sight (англ. – тактильне зір). Замість звичної рідкокристалічної панелі в цьому пристрої є гнучкий дисплей, на якому вся інформація відображається в рельєфному вигляді за допомогою точок. Крім того, камера кілька секунд записує звук після зйомки картинки, що дозволяє орієнтуватися в бібліотеці зображень.

-3-3

Фотоапарат. З гнучким тактильним дисплеєм придумали в Китаї. Фото: ulagat-m.kz

А ось винахідники з Південної Кореї випустили годинник для незрячих, який в перекладі з англійської називається "точка" (dot). У них також перетворений тачскрін - на ньому є сегменти з точками, що дозволяє передавати символи шрифтом Брайля.

3_11

Годинник. Час — по точках. Фото: 3dnews.ru

Винахідники з США придумали спеціальну панель для користування банківськими картами, яка дозволяє незрячим людям знімати гроші і при цьому зберігати конфіденційність. Можна відшукати і спеціальний пристрій Finger Reader, яке допомагає читати тексти. Як нескладно здогадатися, його надягають на палець і водять по сторінках, а пристрій відтворює те, що нанесено на папір або написано на екрані електронної книги.

Невтомні розробники вирішили навіть удосконалити білу тростину незрячих. Так, в 2010-му представили "Ультразвукову тростину на зап'ясті". Пристрій надягають на руку, за допомогою ультразвукового сигналу він аналізує простір і передає сигнал про перешкоду власнику. Використовують сьогодні і ультразвукові насадки на тростину.

3-1_01

Тростина. Сканує простір. Фото: fakty.ictv.ua

Крім того, для незрячих існують спеціальні моделі смартфонів, в яких екран являє собою сітку контактів, яка і формує шрифт Брайля, переводячи звичайний текст в зрозумілий шрифт.

Ви зараз переглядаєте новину "Чужі "очі": як працюють поводирі в Україні". Інші Новини України дивіться в блоці "Останні новини"

Автори:

Людмила Грубник, Козлова Оксана

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...
Загрузка...