Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

"Путін сказав: "Якби Філарет очолив РПЦ, Україна була б наша": інтерв'ю з главою УПЦ КП, частина 2

21 липня, 07:26

Гук Ольга

Предстоятель - про те, як він був «кандидатом від Політбюро» і чому не зміг очолити Російську православну церкву

Днями сайт "Сьогодні" опублікував першу частину інтерв'ю з главою Української православної церкви Київського патріархату Філаретом: "І не йшлося, щоб я відмовився бути патріархом". У другій частині бесіди читайте про те, як Філарет служив у Російській православній церкві, як пішов звідти і став українським патріархом.

— З 1966 по 1990 роки ви були патріаршим екзархом всієї України від РПЦ. Що найчастіше згадуєте з того часу?

— Це були важкі роки. У хрущовський час було гоніння на церкву. У 1966 році, правда, вже тоді Хрущова не було, мене призначили екзархом. Парафії закривалися не десятками, а сотнями. І коли я став екзархом, я домігся того, що припинилося закриття парафій в Україні. Хотіли закрити Володимирський собор, Флорівський монастир і багато інших. У Києві залишилося всього 10 храмів. Коли я став екзархом, процес закриття призупинився. 

— Як вам вдалося? Через кого ви діяли?

— Вдалося, тому що я наполягав на цьому. Наприклад, коли я став екзархом, уповноважений – старий чекіст говорив: "Ви не повинні служити щонеділі у Володимирському соборі. Ось ваш попередник служив раз на місяць, і ви повинні так служити". Я ж відповів, що буду служити щонеділі, тому що якщо він не служив, то, може, через неміч. Він був старий, а я – молодий. Якщо я не буду служити щонеділі, то який же я екзарх?

З цими чекістами я постійно вів дискусії. Була у мене раз розмова з цим же уповноваженим. Він каже: "Все, вам прийшов кінець, попи. Тому що у вас все духовенство старе, ви вимрете, а молодого духовенства не буде. Крім того, в 1980 році ми вступаємо в комунізм, а в комунізмі церкви не повинно бути". На що я йому відповідаю: "Ми при соціалізмі живемо, будемо жити і при комунізмі". Він відповідає: "Ні, зараз ми вас просто терпимо, а при комунізмі вас терпіти не будемо". На що я відповів: "Якщо ви терпіти нас не будете при комунізмі, то комунізму не буде, а церква буде існувати. Тому що Христос сказав: "Створю церкву Мою і сили пекла не переможуть її". Ось так я боровся з цим.

З іншого боку, часто церква посилала мене за кордон. Я працював в комісії з міжнародних справ Всесвітньої ради церков, яка в ті роки був другою ООН, тому що там обговорювалися всі ті ж питання, які обговорювалися і в ООН.

Я працював там в комісії з міжнародних справ. І там я відстоював інтереси своєї церкви, своєї країни, СРСР. З огляду на, що я там працюю, дію, захищаю інтереси церкви і держави, до мене ставилися з повагою і рахувалися з моєю думкою. Це мені допомагало захищати український екзархат.

— А пам'ятаєте час, коли була відкрита для ченців Києво-Печерська лавра?

— Лавра була закритою. Але коли готувалися до святкування тисячоліття хрещення Русі, я поставив в Москві перед радою у справах релігії питання про повернення Києво-Печерської лаври Церкви, щоб там був відновлений монастир. Заперечували тільки Щербицький і Гришин (перший секретар московського міськкому партії). Решта членів політбюро проголосували "за".

А чому вони були проти?

— Затяті і агресивні атеїсти вони були. Вони не поставили підписів під цим рішенням. Але рішення про передачу було прийнято. І до тисячоліття хрещення Русі політбюро на чолі з Горбачовим винесло рішення – повернути лавру Церкві. Я приїхав до Києва, щоб отримати акт про передачу Києво-Печерської лаври. Правда, передали спочатку тільки Дальні печери. А Ближні залишалися у віданні музею. Тобто Лавру передали завдяки моїм наполегливим зусиллям.  

У 1991 році ви розраховували очолити РПЦ. Стали місцеблюстителем після смерті патріарха Пимена. І раптом – вас не обирають, і вам доводиться повертатися в Україну. Після цього ви починаєте боротися за автокефалію УПЦ. Може, вами образа рухала тоді?

— Ні. Я був обраний місцеблюстителем на засіданні Священного синоду таємним голосуванням. І цього ніхто не чекав! Тому що КДБ обрала місцеблюстителем і патріархом Алексія (Рідігера), а синод таємним голосуванням обрав мене. Це було для всіх несподіванкою. Тобто домовлялися, що буде Алексій, а став Філарет. 

Але потім почалася "робота" КДБ і вмовили архієреїв в результаті голосувати за митрополита Алексія (Рідігера). Я знав, що патріарше служіння важке, тому молився Богу і покладав все на Його волю. Якщо Він хоче, щоб я став патріархом, я готовий був понести цей важкий хрест. Якщо ж Бог не хочу - то я ніяких претензій або бажань не маю.

Сталося так, як вирішив КДБ. Хоча Політбюро ЦК КПРС робило ставку на мене, як я потім дізнався в кулуарах. Тобто ставлеником від КДБ був Алексій, а від Політбюро був я. Пізніше в своєму оточенні Путін сказав: "Ми помилилися, обравши Алексія патріархом. Треба було обирати Філарета. Якби Філарета було обрано, Україна була б наша".

Я не боровся за патріаршество московське, а підпорядкував себе волі Божій. Екзархом я залишався. Коли я став предстоятелем УПЦ, але у складі Московського патріархату, я домігся того, що українська церква отримала статус незалежної і самостійної в управлінні. Той стан, який зараз має УПЦ МП, відбувся завдяки моїм зусиллям.

Чому я домагався розширення прав? Тому що Україна в складі СРСР домагалася розширення прав. І я під приводом, що Україна отримує великі права, хотів, щоб і церква отримала великі права, але у складі Московського патріархату. Коли Україна оголосила себе незалежною, проголосувавши на референдумі, я зрозумів: тепер нам недостатньо такого стану церкви. Ми провели Помісний собор, на якому вирішили, що УПЦ повинна бути автокефальною, і звернулися в Москву з проханням дати нам томос про автокефалію. 

І коли ви не отримали томос від Росії, тоді з'явилася ідея створення Київського патріархату?

Ні. Коли ми звернулися з проханням про автокефалію до московського патріарха, він і не погодився, і не відмовив. Стали відкладати це рішення до Помісного собору. Потім все тягнули і тягнули. Словом, наше прохання відклали, і томосу не дали. Питання це не піднімали, наше прохання не розглядали, справу затягували. Нам і не відмовляли, але і нічого не давали.

І в цей же час на мене почався церковний тиск. Мені незаконно, не за канонами, заборонили висвячувати єпископів. Потім позбавили мене архієрейства. Потім піддали анафемі. Тобто почалася боротьба проти мене, щоб я не активізував створення автокефальної української церкви. А я чому був такий наполегливий? Україна стала незалежною!

Реклама

— Україна так, але церква відділена від держави і політики.

— Це так, але церква відіграє і відіграватиме і політичну роль. Ну ось, наприклад, під час Другої світової війни Російська церква відігравала політичну роль, коли закликала боротися проти фашизму? Відігравала. А була відокремлена від держави. Так і зараз. У внутрішню політику церква не втручалася, але політичну роль в житті країни вона грала, грає і буде грати.

— Яка була роль першого президента України Леоніда Макаровича Кравчука?

— Леонід Макарович підтримував мене. Коли мені запропонували відмовитися від предстоятельства на Київській кафедрі, а запропонували будь-яку, навіть в Росії, тільки не київську, я запитав у Леоніда Макаровича: що мені робити? Відмовлятися або не відмовлятися? Він сказав: не відмовляйтеся від Київської кафедри. І народ не хотів, щоб я йшов. Тому я не відмовився і продовжую. Таким чином на Київській кафедрі я вже 53-й рік, з 1966 року. Жоден митрополит на Київській кафедрі і близько стільки не був! Один тільки був 34 роки, а більше 50 років нікого не було.

— Чому після утворення УПЦ КП ви не стали патріархом відразу, а стали "сірим кардиналом", заступником?

— Мене звинувачували в тому, що, ось, мовляв, не став московським патріархом, так захотів стати київським патріархом. Але я і київським спочатку не став. Першим патріархом був Мстислав (Скрипник, син сестри Симона Петлюри. – Авт.), другим був Володимир (Романюк).

— Чому так сталося?

— Не обирали. Але я ніяких претензій не мав. Це доказ того, що я до патріаршества не прагнув. Моєю метою було патріаршество, а служіння церкві. І я служив церкві спочатку як екзарх РПЦ, потім як заступник патріарха УПЦ КП, а вже потім як патріарх УПЦ КП.

— Чому РПЦ оголосила вам анафему не відразу? Не тоді, коли ви в 1992-му стали заступником предстоятеля УПЦ КП, не тоді, коли ви в 1995 році стали патріархом УПЦ КП. Чому оголосили анафему тільки в 1997-му? Чекали, що ви повернетеся?

— Не знаю. Це було рішення Москви. Але анафему я не визнавав з самого початку, тому що вона незаконна, необґрунтована.

— Чому необґрунтована? Адже ви самі окремо від цієї церкви створили свою?

— За це анафема не накладається. Анафема накладається за єресь, за тяжку провину перед церквою – за це. А я завжди служив церкві. А за те, що єпископ служить церкві, анафема не накладаються.

В тренді
Штрафи для "євроблях" і рекорд споживчих настроїв: підсумки дня

— Так, догматичних розбіжностей не було. Але все ж ви не з благословення патріарха створили київський патріархат. Хіба не в цьому причина накладення анафеми?

— А московський митрополит Іов хіба з благословення константинопольського патріарха оголосив автокефалію російської церкви?

— У XV столітті?

— Так, у 1488 році. Теж не з благословення. А тому що утворилося велике князівство Московське, яке захотіло мати свою незалежну церкву.

Щоб держава процвітала, вона повинна мати тверду і незалежну духовну основу. І це стосується не тільки нас, а будь-якої держави. Коли утворювалися Балканські держави, вони стали вимагати незалежності церкви. І тому українська церква нічого нового не придумала. Ми йдемо тією ж дорогою, якою йшла і Росія, і Румунія, і Болгарія, і Греція, і Сербія, і всі. Нічого нового немає. Тому нас звинувачувати в порушенні у Московського патріархату немає ніяких підстав. Нас незаконно утримували в складі Московського патріархату, і на мене ще й анафему наклали. Тому патріарх Варфоломій її зняв. 

— Після розриву з Епіфанієм, після відходу багатьох ваших соратників, які колись називали вас Вчителем, чи думаєте ви зараз про наступника?

— Про наступника поки не думаю. Треба Київський патріархат знову зробити таким, яким він був.

— Як ви приймаєте важливі рішення? Священики, з якими ми спілкувалися, кажуть, що відкривають навмання Євангеліє і читають фрагмент, з якого отримують відповідь на своє питання. Є у вас якийсь такий метод?

— Ні. Я враховую обставини і інтереси церкви, оскільки я служу їй, і інтереси народу, і держави. Цим я керуюся в прийнятті рішень. Але приймаю їх не самостійно, а як того вимагають канони церкви – на Cиноді або соборі церкви.

— УПЦ спочатку вашими зусиллями розширила свої повноваження, потім зусиллями Блаженнішого митрополита Володимира, тепер – Блаженнішого митрополита Онуфрія. УПЦ може відкривати парафії за кордоном, вирішувати свої внутрішні питання, збирати Синод. Тобто має більшу самостійність, ніж ПЦУ?

— Широких прав УПЦ домігся я. І чого домігся, то і є зараз в УПЦ. Неправда, що митрополит Володимир Сабодан розширив права, які дано було мені як предстоятелю. Нічого нового вони не привнесли. Навпаки, стали ще більш залежні від Москви, ніж були на початку 1990-х.  

— В чому це проявляється?

— Вони слухають Москву, а я слухаю Україну. Я слухав український народ і Україну, а вони слухають Москву. Я теж в міру її слухав, коли був у складі Московського патріархату. Але працював я завжди на благо української церкви, як будучи екзархом РПЦ, так і будучи патріархом УПЦ КП.

— Деякі священики УПЦ дивуються: "Нас називають московськими попами, а ми і в Москві ніколи не були, українською розмовляємо, молимося за Україну". До речі, намісник Києво-Печерської лаври, митрополит Павло, в інтерв'ю нашому виданню тепло відгукувався про ті часи, коли ви були екзархом, говорив, що ви дуже переживали за Лавру. Він припускав, що якщо б ви повернулися в лоно тієї церкви, де отримали сан, то з вас би зняли анафему і повернули духовні регалії, як колишньому Блаженнішому. Ви думали колись про такий крок? 

— Справа в тому, що я звертався до патріарха Кирила, щоб він оголосив недійсною анафему, яку наклав на мене в 1997 році, і вони на архієрейському Соборі вирішили: якщо я повернуся в підпорядкування Московського патріарха, тоді знімуть анафему. Звертався я не тому, що мене турбувала анафема. Для мене вона не існувала. Звертався я для того, щоб не було у Києві протистояння між Київським патріархатом і Московським. Щоб ми, належачи до різних церков, служили разом, спілкувалися і мали братні відносини. З цією метою я і звернувся до Московського патріарха про зняття анафеми. На це архієрейський собор не пішов.

— А коли ви зверталися?

— Приблизно у 2012 році, я точно не пам'ятаю. До речі, за часів президентства Януковича до мене надсилали представників Путіна і пропонували повернутися в Московський патріархат і стати предстоятелем усієї православної церкви України. Я відмовився.

— 90 років – поважний вік. Як ви зберігаєте сили? Може, є якась страва, яка вам сили надає?

— Життя людини – в руках Божих. Від Нього залежить, але і від нас багато чого залежить, наприклад, як ми живемо. Треба їсти, щоб жити, а не жити, щоб їсти. Так ось я їм, щоб жити. Улюбленої страви у мене немає. Я слухаюсь лікарів і виконую їх вимоги, а головне – Бог дає сили.

У якийсь момент я раптом відчув приплив нових сил. І я подумав, що, напевно, Господь дає сили мені, щоб далі боротися. Тому і маю ці сили.

— Ходять чутки, що у вас є діти. Дехто каже: ну і добре, он, і католики целібат скасовують...

— Дітей немає, це неправда. У цьому мене звинувачували в 1992 році на архієрейському соборі, і я довів, що це все неправда.

— А хотіли б, щоб були діти?

— Ні. Я обрав чернечий спосіб життя у 1949 році, коли закінчив перший курс академії, і тоді розмірковував, який шлях мені обрати – чернечий і сімейний. Тоді заарештовували наших професорів і студентів. Я пам'ятав і 1930-і роки. І міркував так: якщо я буду мати сім'ю, то не буду вільним, буду залежати від сім'ї. А час тяжкий. А якщо оберу чернецтво, то буду вільним. Тому я обрав чернечий спосіб життя.

І тільки я вирішив так, то через 15 хвилин приходить послушник від намісника Троїце-Сергієвої лаври і пропонує мені вступити в монастир. І я в цьому побачив руку Божу. Значить Він хоче, щоб я цим шляхом йшов. Я в чернецтві 69 років, і у мене ніколи не виникало думки, що я обрав неправильний шлях. Тому всі ці міркування про дітей і дружину – вигадки.

— Ви народилися на Донеччині. Ваше село Благодатне зараз на підконтрольній так званій "ДНР" території. Як ви думаєте, коли закінчиться війна і як вона може закінчитися?

— Коли – це лише Бог знає, але те, що війна закінчиться, – це знають всі. І те, що Донбас залишиться в Україні і Крим – про це говорить весь світ. Тому рано чи пізно і Донбас, і Крим будуть українськими.

— З ким із сильних світу цього ви зустрічалися? І хто справив на вас особливе враження?

— Я зустрічався з тисячами видатних людей по всьому світу, з президентами, королями, прем'єрами, сенаторами, церковними діячами. Одного когось навіть не можу виділити.

— Про що мрієте?

— Про Царство Боже. Щоб після смерті потрапити туди. Про це мрію, про це молюся і для цього працюю.

Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" писали про те, як Філарет втратив канонічні права архієрея в Православній Церкві України. Філарет є архієреєм ПЦУ, але не має канонічних прав і обов'язків єпархіального архієрея.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Loading...