Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Інтерв'ю з Мариною Порошенко: результати реформи інклюзивної освіти за два роки

2 листопада 2018, 18:02

Як вчаться діти з інвалідністю в загальноосвітніх школах, хто буде приділяти час дітям з особливими освітніми потребами?

Фото: Михайло Марків

Фото: Михайло Марків

Сьогодні на законодавчому рівні кожна школа в Україні може стати інклюзивною. Це означає, що батьки можуть віддати дитину з особливими освітніми потребами навчатися в загальноосвітню школу, а школа не може їм відмовити. До того ж, навчальний заклад має створити для дитини всі необхідні умови.

Впровадженням інклюзивної освіти в Україні займається Марина Порошенко, Перша леді України та голова Фонду Порошенка.

Як навчатимуться діти з інвалідністю  в загальноосвітніх школах, хто приділятиме час дітям з особливими освітніми потребами та що буде зі спеціальними школами-інтернатами? На ці та інші запитання в інтерв'ю сайту "Сьогодні" відповіла Марина Порошенко.

45Фото: Михайло Марків

- Марино Анатоліївно, раніше Перші леді України майже не брали активної участі у реформах. А ви фактично лобіюєте, у найкращому сенсі цього слова, впровадження інклюзивної освіти. Що вплинуло на ваш інтерес саме до інклюзивної освіти і якою ви бачите освіту для дітей з інвалідністю?

- У 2015 році на День знань я відвідала білоцерківську інклюзивну школу. Серед інших учнів у цьому закладі були діти на візках, діти з затримкою психічного розвитку… Але інклюзія у цій школі існувала лише завдяки вчителям-ентузіастам, ініціативним небайдужим людям та батькам, які мають дітей з особовими освітніми потребами. Тоді це були окремі острівки інклюзії в океані українського освітнього простору. Вони жили своїм життям, а держава жила своїм. Не було системи – і тому я не змогла залишитися осторонь. Це стало частиною мого життя.

Сучасна українська школа має бути доступною для всіх, школою рівних можливостей, щоб кожна дитина і родина, які мають "особливих" дітей, відчули, що держава гарантує їм якісну освіту. Один із основних принципів інклюзивної освіти – не дитина має адаптуватися до шкільної програми, а шкільна програма і школа повинні адаптуватися під дитину.

- Як багато в Україні дітей з особливими освітніми потребами? Чи всі вони можуть перейти на навчання в загальноосвітні школи?

- Сьогодні близько 44 тисячі українських дітей мають особливі освітні потреби. Усі вони – громадяни України і держава має про них дбати. За два роки нам вдалося долучити до інклюзивної освіти 12 тис. дітей з особливими освітніми потребами – і це велике досягнення. Але ми не збираємося зупинятися. Наша мета, щоб кожна дитина, яка здатна навчатися в інклюзивному середовищі, змогла в повному обсязі реалізувати своє право на освіту.

- Уже другий рік діє норма, за якою школа має прийняти дитину з інвалідністю, якщо туди звернуться батьки. І не лише прийняти, а створити умови для цієї дитини, наприклад, облаштувати пандус, найняти асистента. Чи скористалися такою можливістю батьки дітей з інвалідністю, і чи почали школи підлаштовуватися під нових учнів?

- Дійсно, навчальний простір кожної школи має відповідати особливим освітнім потребам кожної дитини. Це і архітектурна доступність, і розумне пристосування освітнього простору. Для цього команда Фонду Порошенка розробила типовий проект Медіатеки і Ресурсної кімнати, які вже стали невід’ємною частиною нового освітнього простору української школи.

Ресурсна кімната – це не просто інакше укомплектовані класи. Це приміщення, де дитина з особливими освітніми потребами може займатися і навчатися за своїм індивідуальним планом розвитку, не заважаючи класу. Такі ресурсні кімнати розраховані як на індивідуальні заняття, так і для заняття у малих групах. Також вони містять зони відпочинку і зони для набуття соціально-побутових навичок, де дитина вчиться обслуговувати себе, бути самостійною у житті. А Медіатека – це додатковий інтерактивний простір, де діти можуть спілкуватися, проводити разом час, і знаходити собі друзів.

________01Фото: Михайло Марків

Найголовніше – це комфортні умови для розвитку кожної дитини. Тому, коли батьки дітей з особливими освітніми потребами дізнаються, що у школі створені всі необхідні умови, то вони із задоволенням віддають їх у такі школи. Зрозуміло, що вчителі можуть надати "особливому" учню комплекс необхідних послуг, спираючись на її сильні сторони, можливості й потенціал. Звичайно, такий підхід вселяє впевненість, що дитина зможе навчитися і розкрити свої таланти.

- На початку вересня парламент прийняв закон про доступ осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг на усіх рівнях освіти: в дитсадках, школах, професійно-технічних закладах і закладах позашкільної освіти. Його ініціювали саме ви. А 10 жовтня закон підписав Президент. Розкажіть, що він змінює?

- Треба розглядати інклюзивну освіту комплексно – протягом усього періоду навчання дитини. Чим раніше ми починаємо працювати з дитиною, тим кращі результати ми можемо отримати. І тут варто говорити навіть не про дошкільні навчальні заклади, а про раннє втручання. Тобто починати працювати з батьками, які мають дитину з особливостями психофізичного розвитку, з народження. Вчити їх, які розвиваючі вправи потрібно робити вдома, що допоможе підготувати дитину до навчання.

Реклама

І вже, починаючи з дошкільної освіти, дитина потрапляє в систему освіти, яка має працювати послідовно за одними принципами. Тобто всі рівні освітніх закладів мають бути доступними для осіб з особливими освітніми потребами – дошкільна, шкільна, позашкільна, професійно-технічна і вища освіта.

- Наразі інклюзивно-ресурсні центри створюються по всій країні. Розкажіть детальніше, чим вони займатимуться.

- Інклюзивно-ресурсні центри замінили систему ПМПК (психолого-медико-психологічну консультацію, – прим. ред.), яка нам дісталась у спадщину від радянського минулого. Нова сучасна мережа інклюзивно-ресурсних центрів побудована за новими принципами – на рівні об’єднаних громад і районних центрів. Тобто, безпосередньо наближена до місця проживання дітей.

Так, їх основна мета – надати кваліфікований супровід кожній дитині з 2 до 18 років, яка перебуває на обліку. Усі вони проходять тестування на основі Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я дітей і підлітків (МКФ-ДП). Після чого – отримують додаткові освітні корекційно-розвиткові та психолого-педагогічні послуги. До речі, саме Фонд Порошенка здійснив переклад МКФ-ДП, який затверджено Міністерством охорони здоров’я України.

Завдяки новим підходам в роботі ІРЦ ми можемо надавати послуги дітям, які спрямовані саме на корекцію функціонувань, порушень і обмеження життєдіяльності. І при цьому не спиратись на медичні діагнози, адже це професійне питання галузі охорони здоров’я.

Ще одним із основних принципів роботи сучасних ІРЦ є використання міжнародних тестів, таких як Векслер, Лейтер, Коннерс, КАСД і ПЕП. Це дозволить визначити, які саме додаткові освітні послуги потребує дитина.

Наступна перевага: сьогодні не можливо уявити сучасну установу без використання електронного документообігу та обліку. У роботі мережі ІРЦ передбачено використання такої програми, яка допоможе створити єдиний реєстр дітей з особливими освітніми потребами, реєстр інклюзивних освітніх установ і фахівців, які працюють у цій галузі. А також перелік обладнання, наявного у цих закладах. При цьому дуже важливо, що ця програма буде пов’язана з подібною системою в школі, що забезпечить повний обмін інформацією в електронному вигляді. Все буде дуже просто. Батьки дитини матимуть свою електронну картку. Під час оформлення дитини до школи, директор може легко отримати всю необхідну інформацію про дитину.

Під час навчання школа підтримує контакт з фахівцями Інклюзивно-ресурсного центру, які супроводжують дитину. Але на цьому співпраця з ІРЦ не закінчується, оскільки за новими вимогами – протягом всього періоду навчання за кожною дитиною з ООП закріплений фахівець ІРЦ, який буде брати участь у складанні індивідуальної програми розвитку (ІПР), стежити за ефективністю її виконання, контролювати оцінювання поточних результатів і складання іспитів. ІПР складається на півроку шкільною командою психолого-педагогічного супроводу. У разі потреби може переглядатися частіше.

chernigiv__004Фото: Михайло Марків

- Якщо у батьків є дитина з інвалідністю і вони хочуть віддавати її в садочок або школу, яку підготовку буде проходити дитина та за якою програмою вона буде навчатися у загальноосвітній школі?

- Усі діти різні. Кожен по-своєму засвоює освітню програму, тому до навчання дітей треба підходити індивідуально, залежно від їх можливостей і потреб.

В тренді
День захисника України: в Інституті нацпам'яті розповіли про нові традиції святкування

Для того, щоб це систематизувати, ми разом з Міністерством освіти і науки України та Міністерством охорони здоров'я України працюємо над тим, щоб об’єднати дітей у групи залежно від важкості їх стану та наявності у них додаткових освітніх потреб. Адже безпосередньо від цього залежить обсяг фінансування кожної дитини.

На сьогодні освітня субвенція на одну дитину складає 23 тис. грн на рік, незалежно від її стану та потреб. За новим підходом ми зможемо більш індивідуально забезпечити надання грошової підтримки. Наша мета – протягом цього навчального року затвердити і впровадити новий підхід грошового розподілу і надання освітніх послуг різним категоріям дітей з ООП. Я впевнена, що саме за таким підходом буде максимально ефективне використання коштів за принципом "гроші за дитиною".

У майбутньому це допоможе державі зекономити значні кошти на утримання системи спеціальних закладів. Тому хочу навести для порівняння наступні цифри: освітня субвенція для дитини, яка навчається за інклюзивною формою в школі – 23 тисячі гривень на рік, а на одну дитину, яка навчається в інтернатному закладі, держава витрачає 88 300 грн на рік. Якщо порівнювати, що більш вигідно для держави, то ці цифри говорять самі за себе.

Насправді, інклюзивна освіта – це прогресивна система, на яку більшість держав перейшли ще у 70-х роках минулого століття. Крім того, коли дитина живе в родині й при цьому навчається разом зі своїми однолітками, вона починає краще розвиватися і відчуває себе повноцінною у суспільстві. Це дає змогу в майбутньому бути самостійною людиною, яка сама себе обслуговує, заробляє на життя і не потребує державного утримання у дорослому віці.

- Як я розумію, для реформи потрібно підготувати кадри: вчителів, асистентів та інших фахівців. Як вони будуть проходити підготовку, і чи зможе бути асистентом будь-який педагог чи потрібна буде інша спеціальна освіта?

Реклама

- Підготовка вчителя – дуже важливий елемент для всієї інклюзивної освіти. Адже загальні підходи в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами не ефективні. Як ми вже говорили раніше, інклюзивна школа має адаптувати навчальну програму під учня.

У світі є багато програм і підходів до того, як треба працювати в інклюзивному класі, багато з яких, до речі, вже використовуються і в українських школах. Але для того, щоб такі підходи запрацювали системно, треба проводити підвищення кваліфікації вчителів. І тому з найпершого дня, як ми почали впроваджувати інклюзивну освіту, ми приступили до підготовки вчителів і освітян до того, щоб вони правильно працювали в системі інклюзії. Ми запровадили низку тренінгів, які проходили у всіх областях, що приєднувалися до проекту. Тренінги проводилися для керівників департаментів освіти, директорів шкіл та завучів; для вчителів, які безпосередньо навчають дітей з особливими освітніми потребами, та асистентів вчителів.

25_2Фото: Михайло Марків

Коли ми тільки розпочинали реформу, було не дуже багато асистентів учителів. А зараз вони стали невід’ємною частиною освітнього процесу. До речі, цілий минулий рік ми готувалися, щоб запровадити ставку асистента вчителя. І коли нам це вдалося наприкінці минулого року, це було свято для всіх – і асистентів, і вчителів, і батьків.

Окрім того, зараз ми разом із нашими партнерами з Міжнародного фонду "Відродження" і ЮНІСЕФ запровадили низку наставницьких тренінгів по всій Україні. Також ми підготували і провели серію тренінгів для працівників ІРЦ та Ресурсних центрів підтримки інклюзивної освіти, які створено на базі Інститутів післядипломної педагогічної освіти. У майбутньому ці інститути і стануть осередком впровадження сучасних принципів і підходів в інклюзивній освіті.

Оскільки мережа ІРЦ в Україні – це нове явище, ми написали і запропонували працівникам ІРЦ методичні рекомендації щодо роботи з дітьми з ООП. Відверто кажучи, ми спробували охопити все: як створити інклюзивно-ресурсний центр, як проводити конкурси з відбору працівників, методичні рекомендації як працювати з дітьми, поради батькам. Ми будемо й надалі слідкувати за світовими тенденціями та удосконалювати вже існуючі, а також додавати нові методики, щоб покращити якість інклюзивної освіти в Україні.

- Є багато стереотипів щодо дітей з інвалідністю. Наприклад, що таким дітям краще навчатися в спеціальних школах, де кращий догляд і їм більше приділятимуть уваги. Є і батьки, які проти того, щоб разом з їх дитиною вчилась дитина з особливими освітніми потребами.

- Подібні стереотипи є у будь-якому суспільстві. Ми багато спілкуємося з освітянами з інших країн і повірте, про такі проблеми чути скрізь. Згадані застороги мають ті, хто не навчався за такою системою в інклюзивних класах. А ті, хто спробував, дуже дякують, бо інклюзивна освіта потрібна не тільки дітям з особливими освітніми потребами, а й дітям, які типово розвиваються.

Наприкінці минулого навчального року ми створили Всеукраїнське об'єднання громадських організацій, які представляють інтереси дітей з особливими освітніми потребами, і в свою чергу є нашими представниками в областях. По-перше, вони зацікавлені у захисті прав дітей з ООП. По-друге, вони знають зсередини всі проблемні питання на місцях і це допомагає нам координувати наші дії.

Нашою метою було залучити громадські організації до співпраці, щоб вони стали членами нашої команди реформаторів, спілкувалися з батьками, освітянами, зацікавленими особами і доносили до них інформацію про їх права і можливості, налагоджували зв'язок між керівництвом області й виконавцями інклюзивної реформи.

Наведу приклад. Коли ми у 2016 році тільки розпочинали проект у Запорізькій області, тоді про інклюзивну освіту ніхто не знав. А ми не знали, як вона буде сприйнята суспільством. Тому в кінці першого навчального року ми провели опитування серед батьків дітей, які навчались в інклюзивних школах. І результати нас вразили – 75% батьків підтримали таку форму навчання. Це і є найкращим доказом того, інклюзивна освіта – прогресивна форма навчання.

- Все-таки є люди, які ще не стали прихильниками інклюзивної реформи. Це переважно працівники спеціальних шкіл. Що буде з спеціальними школами, шкалами-інтернатами та їх працівниками в новій системі?

- Одразу хочу сказати, що в Україні система спеціальних шкіл існує і далі буде існувати. В нашій державі буде змішана система освіти. Перш за все, треба виходити з потреб і можливостей дитини. І ми розуміємо, що не завжди їх може забезпечити загальноосвітній заклад освіти. Тому спеціальні заклади освіти мають взяти на себе розвиток і освіту категорій дітей з важкими і комбінованими порушеннями.

Втім, якщо порівняти, скільки держава витрачає на рік на спеціальні заклади й на інклюзивну освіту, то між ними буде значна різниця. Це буде відповідно 3,2 млрд гривень на спеціальну освіту та 500 млн гривень на інклюзивну. Цілком закономірно, що за рахунок впровадження інклюзивної освіти ми можемо ефективно оптимізувати мережу спеціальних закладів.

Щодо побоювань, що велика кількість професійних фахівців, які мають досвід роботи з дітьми з ООП, стануть безробітними, хочу запевнити, що це не так. Після того, як в країні запрацювала потужна мережа Інклюзивно-ресурсних центрів, які потребують і психологів, і корекційних педагогів, а в інклюзивних школах створюються команди психолого-педагогічної підтримки дітей з ООП – у нас є додатковий попит на таких спеціалістів.

- На якому зараз етапі реформи, що ще залишається зробити?

- Як я вже говорила, реформа інклюзивної освіти у розвинених країнах світу почалася ще у 70-х роках минулого століття і зараз вона триває ще й досі.

Пам’ятаю, як запитала у представників Департаменту освіти штату Нью-Йорк: коли вони почали впроваджувати інклюзивну освіту, на якому вони зараз етапі, і коли її закінчать? Вони сказали, що цей процес вже триває десятиліттями і попереду в них ще багато роботи.

Якщо ж повернутися до ситуації в Україні, можу сказати, що за дуже стислий термін нам вдалося досягнути фантастичних результатів. Навіть і не віриться, що всього за два роки нам вдалося долучити до інклюзивної форми освіти 12 тисяч дітей з особливими освітніми потребами, а це 30% від загальної кількості "особливих" дітей.

Дійсно, вже зроблено багато кропіткої і фахової роботи, яка пов’язана з розвитком Нової української школи, невід’ємною частиною якої є інклюзивна освіта. Але попереду ще багато нового!

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Loading...