Інтерв'ю з В'ячеславом Аброськіним: "Одного разу бандити відкрили по мені вогонь з кулемета"

Закінчення інтерв'ю. Початок можна прочитати тут: Інтерв'ю з В'ячеславом Аброськіним: "Кількість вбивств цього році мінімальна за п'ять років"

- В'ячеславе Васильовичу, чи є в Україні проблеми з зомбуванням молоді через інтернет? Взагалі, зі злочинами проти дітей.

- Такої проблеми у нас немає. Були подібні спроби ("Сині кити" і т.д.), але наша кіберполіція цьому вдало протистоїть. Мене більше хвилює інша проблема, якою я займаюся багато років: насильницькі злочини стосовно дітей. Колись я працював в Управлінні оперативних розробок кримінального розшуку країни. Але 2010 року міністр Анатолій Могильов вважає нас непотрібними, і скоротив. Я пішов на пенсію, де був цілий рік.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

В цей час в Севастополі зникли дві маленькі дівчинки, Балябіна і Мізіна. Незабаром їх тіла знайшли на пустирі в сумках. Дівчатка були зарізані. Міністр дав сищикам 10 днів, і незабаром міліція відрапортувала, що злочин розкрито, вбивця, жінка на прізвище Растворова, у всьому зізналася. Однак стали з'являтися всякі нестиковки... Тим часом Управління оперативних розробок створили знову (мабуть, зрозуміли корисність), і я туди повернувся. Начальник карного розшуку країни Василь Паскал викликав мене і запропонував поїхати до Севастополя (я там починав свою міліцейську службу) розібратися з убивством дівчаток.

Приїхавши туди, я першим ділом звернувся до судмедексперта, жінки, яку добре знав: на що ви звернули увагу при проведенні судової експертизи жертви? Вона розповіла, що незвичайним було те, що десятирічні дівчатка вже багато місяців, а то й років вели активне статеве життя, як природним, так і іншим шляхом.

Потім я відвідав в СІЗО Растворову. Вона була в жахливому стані, пострижена наголо, побита. Запитав її, яким же чином вона вступала в статевий зв'язок з дітьми? Вона відповіла, мовляв, і сама не знає ... Мені сказали, що я вбила, значить, вбила. І поліграф підтвердив... Ось її і посадили.

Було очевидно, що Растворова себе обмовила (стверджувала, що її регулярно били, та й синці наявності), її звільнили, потім вона нам багато в чому допомогла. Ми вирішили перевірити людей, які займалися розпусними діями в районі, де жили дівчата. Не кажу "педофілів", тому що мене за це слово критикують правозахисники, мовляв, немає такого поняття в Кримінальному кодексі... Хто тільки не потрапив в наші сіті! Наприклад, фотограф, який 20 років ґвалтував малолітніх в школах, дитячих садах... І все це знімалося на фото і відео, матеріали ми вилучили після його затримання. Він приходив до дитячого закладу, пропонував послуги, як фотографа, наприклад, зробити віньєтки. Його залишали з дітьми і він приступав... Він розбестив сотні дітей! Коли ми прийшли до однієї жінки і показали їй фото, запитавши, чи не її дочка на ньому, вона... зомліла! Виявилося, це вона сама ще в 90-ті роки!

Серед розпусників ми виявили співробітників СБУ, міліції, депутатів міськради, артистів, адвокатів... До півсотні осіб! Але в результаті ми все ж вийшли на колишнього міліціонера з Росії Миколи Хаткевича, розпусника і вбивцю дівчаток. Ви про це свого часу писали.

І ми бачимо, що в країні за статеві злочини щодо малолітніх немає серйозного покарання. Так, за вбивство можуть дати 15 років ув'язнення. Багато хто вважає, мовляв, таких мерзотників у в'язниці так покарають самі зеки, що мало не здасться. Але мій досвід показує, що 99,9% таких людей цілком благополучно виходять на волю, іноді їм ще й термін скорочують.

Ми стали цікавитися, як за кордоном борються з подібними злочинами. Я багато читав на цю тему, з'ясував, що в США, наприклад, є "закон Меган", названий так по імені жертви. Там сусід вбив дівчинку, вивіз і ґвалтував мертвою. Коли люди дізналися, повстав цілий штат. І був прийнятий спочатку закон штату, а потім і федеральний, за яким усі люди, які вчинили хоч раз злочин проти дитини, заносяться до спеціального, відкритого всім реєстру. Наприклад, людина, придбаваючи будинок, квартиру, попередньо переглядає реєстр. Побачивши, де живуть особи такої категорії, відмовляється від пропозиції або вносить корективи до маршруту для своєї дитини. Враховується цей реєстр і в інших випадках, скажімо, при працевлаштуванні до дошкільних установ і т.д. У нас же в відповідь на подібну пропозицію піднявся крик: як можна, порушення прав людини!

Хоча ось аліментників внесли до подібного реєстру... Чому я взагалі заговорив про такі реєстри? Тому що для злочинця, який входить в статевий зв'язок з дітьми, немає нічого страшнішого, ніж стати впізнаваним, всім відомим. І ми розробили спеціальний законопроект, в його створенні взяли участь народні депутати від різних фракцій. Але він лежить у ВР, в комітеті, і не рухається.
Хоча ми пропонуємо спочатку навіть не відкритий усім реєстр, а з доступом лише правоохоронцям, суддям, працівникам дитячих установ. А в Польщі з початку цього року такий закон уже працює, є реєстр тих, хто зазіхає на життя і здоров'я дитини, і це не перша європейська країна.

Пістолет. Генерал показує на макеті, як треба тримати ствол. Фото: Георгій Лазуренко

- Повернемося до реформ в поліції. Кажуть, що в їх процесі постраждав не тільки ГУБОЗ, а й інші оперативні служби, були порвані агентурні зв'язку, що лежать в основі роботи оперативників. Наскільки це правда і як з цим справляєтеся?

- Так, мене колись вчили, що агентура – основа роботи, і я цього дотримуюсь вже майже чверть століття. За роки моєї служби в карному розшуку у мене були серйозні агентурні зв'язку, що дозволяють знати все, що творилося в місті, де працював. Але зараз інші часи. Молоді оперативники більше покладаються на сучасну технічну оснащеність, перевіряють відеокамери, що знаходилися поруч з місцем злочину, під час поквартирного обходу цікавляться гаджетами можливих свідків, беруть з санкції суду роздруківки телефонних переговорів тощо. Хоча я вважаю, що не можна зовсім обійтися без агентурної роботи, все повинно бути в комплексі. Тож зараз ми займаємося відновленням роботи карного розшуку і в цьому напрямку. Причому завдяки голові Нацполіції України Сергію Князеву, вихідцю з розшуку, ми отримали кошти на цю роботу, суму (не називатиму, щоб не дивувати пенсіонерів-оперативників) більш ніж достатню. Вперше за багато років моєї оперативної роботи з 1994 року...

Можу навіть навести приклад, трохи курйозний. Один з керівників оперативного підрозділу, який відповідає, зокрема, за оперативні витрати, просто не знає, отримавши їх, як з ними вчинити, настільки це для нього незвично. А у нього стаж оперативної роботи близько 15 років... Я запитав, чому він не знає? Він відповів: а нам ніколи не давали грошей на ці витрати, досвіду немає! Довелося йому пояснювати. У мене якраз досвід є, я пройшов всі сходинки в карному розшуку, був колись і начальником агентурного відділу в обласній міліції, відповідав за цей напрямок роботи.

Проблема розподілу грошей та інших цінностей завжди існувала в минулій міліції. Якось 2014-го, будучи начальником міліції Донецької області, я зупинився біля співробітника ДАІ, яка ще була. Запитав про машину, чим заправляє, як із зимовою гумою. Він відповідає: "Товаришу полковнику, так я бензину ніколи не отримував. Служу 20 років і не отримував жодного разу". Я повернувся до себе, викликав начальника ДАІ, вельми розгодованого чиновника, запитав, куди дівається бензин. Він щось почав бурмотіти... Коротше, я його сильно насварив. Через кілька днів я знову під'їжджаю до того даїшника, він мене дякує за бензин – дали йому. А гуму, каже, зараз буду купувати за свої... Довелося знову розмовляти з начальником ДАІ. Тобто кошти виділялися, але тупо крали. Так само, мабуть, бувало і з грошима, які виділяються на спеціальні витрати. Не скрізь, але бувало... У всякому разі, коли я був начальником агентурного відділу, гроші були завжди, не в достатній кількості, але були.

Газети. Все це випускається в "ДНР" за допомогою РФ для пропаганди. Фото: Георгій Лазуренко

- Ви згадували про період, коли керували міліцією, потім поліцією Донецької області. Розкажіть докладніше, з якими проблемами відразу зіткнулися, що вдалося вирішити?

- Я керував цим главком три роки, з 2014 по 2017 рік, з Маріуполя. А спочатку, як говорив, працював на Донбасі керівником оперативної групи МВС, документувати злочини терористів, захоплення держустанов і так далі за статтею 260 КК – незаконні військові формування. Перша проблема після мого призначення начальником главку – відсутність міліції взагалі, хоча на папері було близько 21 тисячі співробітників. Зруйнована була вся вертикаль управління територіальними підрозділами. Не було ні будівлі, ні навіть машини... Так і почали працювати.

Спочатку там був дуже високий рівень злочинності, плюс багато зброї на руках. Одного разу у людини забрали машину, я приїхав сам, як начальник міліції, сказав, щоб віддали, бандити відкрили стрілянину... з кулемета! Всю дорогу переді мною розстріляли, щоправда, пощастило, в мене не влучили.

Поступово все вирівнялося. Визначилися з чисельністю, стали звільняти тих, хто залишився на окупованій території. Взагалі, звільнили більшу частину, залишилося близько 5 тисяч співробітників. Самі стали організовувати блокпости, хоча цього нас ніхто не вчив. Десь підглядали, як це роблять військові, а вони підглядали, як ми... Доводилося нести службу там, де нас розстрілювали танками і "Градами". Приймали ми і пряму участь в бойових зіткненнях, за період, який я очолював главк, загинули 17 наших колег... Багато було проблем, коли ми заходили до тільки що звільнених населених пунктів. Однак впоралися, і зараз поліція Донецької області – одна з найкращих в країні, може реально дати відсіч ворогу, чого не можу сказати, на жаль, про багатьох колег з інших регіонів. Доводилося боротися з терористами. Ви знаєте, в Маріуполі якось підірвали мости, загинули робітники, затримуючи терористів, віддав життя і співробітник "Сокола", молодий хлопець... Один з терористів був вбитий при затриманні, другий, їх керівник, тривалий період переховувався в місті, але при затриманні покінчив життя пострілом собі в голову. Їх же пособники були затримані і засуджені. Це були диверсанти, що пройшли спецпідготовку в РФ.

Вдалося придавити злочинність і колись найкримінальніше місто в Україні Маріуполь, мабуть, зараз найспокійніше і найбезпечніше в країні. Там можна спокійно гуляти вночі, чого не скажеш навіть про Київ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

• В'ячеслав Аброськін: "Проти "авторитетів" нам потрібен новий закон"

Працювали в тісній взаємодії з місцевою владою. Мер Маріуполя Хатлубей виселив одну з районних адміністрацій, і віддав нам п'ятиповерхову будівлю, виділив гроші на ремонт. Ми створили дитячу організацію "Ліга майбутніх поліцейських", разом з місцевою владою стали першими в країні створювати потужну систему відеоспостереження для забезпечення порядку і безпеки. І повісили не просто дешеві китайські камери, а багатофункціональні сучасні виробництва Німеччини, ціною кожна від 1100 євро до 1300 євро, розробили для них програмне забезпечення. До сучасного центру "102" запросили дівчат зі знанням іноземних мов. Відкрили також центр управління нарядами поліції, що дозволяє дуже оперативно реагувати на будь-які події. Скажімо, викрасти машину в Маріуполі нині просто нереально. Все буде зафіксовано камерами, які стоять на площах і на всіх виїздах з міста і відразу ж передають інформацію до центру управління нарядами. Коли я їхав, їх було вже 27 тільки в Маріуполі, подібні я бачив лише в аеропорту Бориспіль. А зараз ця система застосовується і в інших містах області. Мережа зростає, але все це зводиться до єдиного центру управління нарядами в Маріуполі. Якщо машину викрали, але власник повідомив колір і марку, номер, то таке авто з міста не виїде. Навіть якщо злодій змінить номери, результат буде той же. Скажу, що недавно були з міністром Арсеном Аваковим в Туреччині, там презентували свою систему подібної безпеки. Але створена нами в Донецькій області – сучасніша.

Однак, звісно, триває війна, і там, як і раніше, непросто. Шкода мирних людей, шкода і моїх колишніх підлеглих, поліцейських. У військових є ротація, а поліція її не має. Поліцейські п'ятий рік війни живуть в постійній напрузі і в умовах ризику. Зараз некомплект донецької поліції близько 30%. Мало хто хоче туди їхати, надія лише на випускників училищ та академій, яких ми ж з Донбасу туди направили вчитися, з умовою повернення.

На Донбасі є ще проблема – велика кількість пропагандистської преси на окупованих територіях. Ми в такій кількості газет не виробляємо, навіть в Донецькій області на нашій території стільки немає. А ось "ДНР" за підтримки Росії серйозно займається пропагандою серед населення, в тому числі за допомогою газет. У кожному населеному пункті, навіть в крихітному селі, там своя газета. Тиражі великі, а роздаються здебільшого безкоштовно. Пенсіонери, ветерани, люди в глибинці не читають інтернет, їм газети ближче. А саме вони активно голосуватимуть на будь-яких виборах. Їм і промивають мізки. Мовляв, в Україні все погано, а у нас добре, і буде ще краще. Газети – це сила! Їх небезпека, якщо працюють на ворога, не можна недооцінювати.

Читання. Настільна книга – праця політика і філософа Лі Куан Ю. Фото: Георгій Лазуренко

- Трохи про особисте. Ви вибагливі в їжі? Яка улюблена страва? Можете випити?

- У їжі абсолютно невибагливий. А подобається найбільше армійська тушонка старого зразка, в таких великих бляшаних банках, зі смаженою картоплею. Я її полюбив ще з часів моєї служби в армії, зараз таку годі й шукати... Вдома, в зв'язку з моїм розпорядком дня, майже не їм, в основному де доведеться і тут в їдальні – що дадуть. Що стосується випивки, то я ж все життя працював в карному розшуку! Звісно, ми іноді збираємося, можемо і випити, не обманюватиму... Останнім часом багато раптом полюбили віскі, але я вважаю, що для таких випадків, для спілкування краще горілка. У розумних дозах.

- А як складалися ваші відносини зі зброєю? Зараз озброєні?

- Я починав молодшим лейтенантом в карному розшуку Севастополя, і з перших днів служби зброя була у мене на постійному носінні. Спочатку це був пістолет ТТ. Стріляти в мирний час доводилося, затримував злочинців зі зброєю в руках, і на мене нападали. Чекали в під'їзді, розбивали голову, пошкодили око... Але куль в мені немає. Коли працював на Донбасі, зіткнувся з тим, що звикли до світу міліціонери не готові були стріляти в людей, навіть в злочинців. У мене, з моїм досвідом, такого бар'єру немає, можу стріляти з ходу.

Озброєний я і сьогодні, маю не один пістолет, автомат, карабін... Улюблений пістолет – "Глок". Ось в цю хвилину зброю в сейфі, але зазвичай ходжу озброєним. Стріляти люблю, роблю це в тирі щонеділі, по дві години обов'язково. До речі, вважаю, що рівень стрілецької підготовки у багатьох поліцейських недостатній, тож ми ці навички розвиваємо. Я і сам, коли перебуваю в кабінеті, постійно ношу в руці ось цей пластиковий макет пістолета, щоб не забувався правильний хват зброї. Не так, як нас колись вчили, а як правильно. Вказівний палець уздовж стовбура (показує). А основна рука при стрільбі – ліва, вона підтримує ту, в якій ствол. Тоді ви не промахнетеся...

- Якщо є вільний час, чим займаєтеся? Полювання, риболовля, книги? Розповідаєте вдома про найцікавіші моменти служби?

- Моя дружина ображається на мене за те, що нічого не розповідаю. Але про службу будинку взагалі не говорю, це ні до чого, вистачає бесід на роботі. Вільного часу практично немає. Я останні 4 роки щодня приходжу на роботу о 6:45, йду ближче до півночі, коли тут вже практично нікого немає. Хобі ніколи у мене не було, якщо не брати до уваги ранкову пробіжку 5 км щодня, але минулого року несподівано полюбив кататися на лижах. Спочатку покатався на Драгобраті, потім купив собі лижі і ганявся за снігом в Києві, йшов вночі з роботи і їхав кататися всіма столичними гірками... Я не рибалка і не мисливець, а ось книги читаю запоями з дитинства, у мене їх дуже багато. Улюблені теми – політика, історія, особливо воєн. А ось детективи взагалі не читаю і фільми такі не дивлюся.

Серед політичних і громадських діячів особливо виділяю сінгапурського лідера, мислителя і філософа Лі Куан Ю. Він помітив: "Коли американці зазнають поразки, вони відновлюють свої сили і починають все спочатку". Я намагаюся дотримуватися цього принципу в житті, навіть коли дуже гірко, наприклад, дізнаєшся про зрадників в наших лавах. Що ж, ми не відокремлені від суспільства, і зрада має місце бути і серед правоохоронців, і в прокуратурі, в судах. Від зрадників потрібно позбавлятися і йти далі.

Читаю про Голодомор, про розкуркулення, оскільки моя сім'я від цього дуже постраждала. Мої предки за лінією матері з Вінниці. Прабабусю розкуркулили і вислали з односельчанами в теплушках до Оренбурзької області. Ті, хто вижив, оселилися поруч і назвали село Вінницьким. Там і мама моя народилася...