Ситуація на Донбасі і питання миротворців: підсумки року та прогноз від екс-посла України в Хорватії

27 Грудня 2017, 07:32

Хотілося б, щоб 2018-го спецпредставник Держдепу Курт Волкер встиг дати реальний поштовх вирішенню ситуації на Донбасі, каже Левченко

<p style="text-align: justify;">Для притягнення Росії до відповідальності в Гаазі потрібно, щоб ВР визнала РФ країною-агресором. Фото: А. Левченко</p>
Для притягнення Росії до відповідальності в Гаазі потрібно, щоб ВР визнала РФ країною-агресором. Фото: А. Левченко

2017 рік, що минає, українським експертам і журналістам напевно запам'ятався роком невизначеності в наших відносинах зі Штатами. Здавалося, що після інавгурації і приходу до влади Дональда Трампа нова американська Адміністрація за будь-яку ціну прагне до дружби з Росією, навіть ціною поступок України. У Києві це сприймали як серйозну небезпеку, поки влітку вперше в історії українсько-американських відносин не призначили спеціального представника Держдепу з українського питання Курта Волкера, а Конгрес не ухвалив закон, який блокує скасування санкцій без його згоди.

Але навіть ці кроки Вашингтона не змусили Москву піти на поступки хоча б з питання Донбасу, не кажучи вже про Крим. Три за останні пару місяців зустрічі Волкера з помічником президента РФ Владиславом Сурковим не принесли результату. За інформацією джерел сайту "Сегодня" в українських дипколах, в США розуміють, що Сурков їх водить за ніс і реального впливу на Путіна, як і доступу до нього, він не має. Вже не секрет, що після президентських виборів в Росії, які відбудуться 18 березня 2018 року, Сурков піде зі своєї посади. Але очікувати, що Москва пом'якшить свою політику по відношенню до України, на що дуже сподіваються за океаном, не доводиться.

На все це нашаровуються ще й дипломатичні скандали з нашими найближчими сусідами. Історичні суперечки з Варшавою, мовні розбіжності з Угорщиною, російський фактор у відносинах з Сербією і Чехією – все це не додає позитиву на міжнародній арені. На думку посла України в Хорватії, Боснії і Герцеговині (2010-2017 рр.) Олександра Левченка, Україна повинна навчитися попереджати можливі конфлікти. В інтерв'ю сайту "Сегодня" Олександр Левченко спрогнозував можливу зміну політики Росії після виборів Путіна і шанси на вирішення конфлікту на Донбасі 2018 року.

- Підбиваючи підсумки 2017 року, впадає в очі чимала кількість дипломатичних скандалів України з сусідами: Польща, Угорщина, Чехія, Сербія... Чи могла Україна запобігти цим конфліктам?

- Уміння попередити конфлікт є дипломатичною і політичною майстерністю, що виражається в можливості передбачити дії міжнародних партнерів, які, як і Україна, прагнуть максимально забезпечити захист своїх національних інтересів, а іноді і егоїстичним способом можуть нав'язувати дискусії або рішення, які не відповідають офіційній українській позиції або суперечать її зовнішньополітичним завданням. Бути з усіма країнами в хороших відносинах нелегко, при цьому не поступаючись своїми національними принципами.

Тому завжди потрібно співвідносити переваги, які отримує наша держава, наполягаючи на рішеннях, вигідних нашим громадянам, і можливі втрати в зв'язку з реакцією інших учасників процесу міжнародних відносин на такі рішення. І якщо в оцінці ситуації мінусів набагато більше, потрібно терміново корегувати позицію з тим, що б залишатися цікавим і передбачуваним партнером. Попередити конфлікт завжди дуже важливо, але головне, щоб ціна питання не була високою для захисту своїх національних інтересів. Ну і завдання, яка завжди стояла на порядку денному – із сусідніх країн потрібно створювати пояс співпраці. Упевнений, що ніхто не збирався відкривати дипломатичні фронти по периметру кордонів, особливо західних – адже це справа непотрібна.   

- У випадку з Польщею і Угорщиною, зрозуміло, що питання історії і мови їх правлячі партії вважають "священною коровою". Але в скандалах з Чехією і Сербією явно видно руку Кремля.

- Дискусії з польською стороною щодо історичних оцінок деяких подій українсько-польської історії в 40-ві роки минулого століття не повинні шкодити всьому комплексу двосторонніх відносин. Стратегічне партнерство двох країн має залишатися зовнішньополітичним пріоритетом для Києва і Варшави. Ніхто не може поставити під сумнів формулу, що без вільної України немає вільної Польщі і навпаки.

Водночас не ставиться під сумнів можливість угорської національної меншини на Закарпатті вивчати в школі свою мову, робиться наголос на важливості знання державної мови для всіх громадян України, щоб вони були конкурентними на ринку праці і повністю залучені до усіх соціально-економічних процесів у державі. Тому тут не альтернатива знання або угорської, або української мови, а, скоріше, формула знання і української мови, як державної, і угорської – як рідної національної меншини.

Стосовно Чехії, мається на увазі позиція президента Мілоша Земана. Як у глави держави, у нього була часто діаметрально протилежна точка зору по відношенню до уряду. Деякі його заяви щодо України і сумніви з непорушності принципу її територіальної цілісності викликали критику не тільки європейських партнерів, а й виконавчої влади Чехії. Бажання Земана бути лобістом поліпшення відносин Європи з Росією могли б сприйматися нормально, якби не було окупації Криму і російської військової присутності на Донбасі.

Сербія ж традиційно займає позицію, близьку до Кремля. У цьому велику роль відіграє серйозний вплив Росії на Балканах, бажання Москви використовувати болюче для Белграда питання незалежності Косова, в якому нібито РФ повністю підтримує сербську позицію. Насправді Москва хоче розпалити конфлікт з метою подальшого втручання як миротворець, маючи намір заробити на цьому додатковий політичний капітал. Кремль намагається маніпулювати історичною любов'ю сербів до російського народу, не гребуючи використанням сербських найманців для підтримки сепаратистів на тимчасово окупованих територіях Донбасу. Зрозуміло, що це викликає стурбованість української сторони і законні вимоги покарати найманство відповідно до норм і принципів міжнародного права.

- Також цей рік приніс Україні зрушення на американському треку. Вперше в історії українсько-американських відносин в Держдепі призначили спецпредставника по Україні. Як вважаєте, наступного року йому вдасться зрушити Мінський процес з мертвої точки?

- Хотілося б, щоб 2018-го спецпредставник Держдепу Курт Волкер встиг дати реальний поштовх вирішенню ситуації на Донбасі. Поки альтернативи Мінському процесу немає, тому було б важливо вирішити питання модальностей виведення всіх незаконних збройних формувань з Донбасу. Зрозуміло, що це надзавдання, яка складається з декількох попередніх етапів. Наскільки Москва буде готова до цього рішення, залежить від багатьох факторів, головний з яких – активність американської позиції і їх готовність використовувати різні інструменти тиску і впливу на позицію Кремля.

- У березні 201-го в Росії відбудуться президентські вибори. Чи зміниться політика Москви щодо Києва? Чи може Росія піти з Донбасу?

- Поки важко прогнозувати розвиток політичної ситуації після президентських виборів в Росії. Не виключено, що, перебуваючи під постійним міжнародним тиском, Путін піде на компроміс і вирішить піти з Донбасу. Однак треба бути готовим до різних варіантів поведінкової лінії Кремля. Від погіршення ситуації на Донбасі теж ніхто не застрахований. Так, може здатися, що після президентських виборів Москва сфокусується на проведенні чемпіонату світу з футболу, тому ескалація конфлікту не повинна входити до планів Кремля. Але Росія повертає з Сирії обкачане в боях угруповання військ, значну кількість авіації, яка постійно практикувалася в бомбометання, та й ракетні комплекси провели бойову пристрілювання в реальних обставинах ведення бойових дій. Все це теж не на користь встановлення миру на Донбасі.

- А нові американські санкції, які вдарять по російській розвідці і оборонці? Чи можуть вони стримати Росію від ще більшої ескалації на Донбасі? Адже ми бачимо, що вперше за довгий час бойовики на Донбасі застосували "Гради"?

- Згоден. Нові американські санкції дієвий інструмент в політиці стримування агресивної політики Кремля. Вони секторальні, персональні, і боляче б'ють по російській економіці і з особистих друзям Путіна. Стан нервозності може охопити багатьох. Це змусить Москву бути поступливішою. Однак всіх насторожило перше після довгого часу застосування бойовиками системи "Град". Це, на жаль, призвело до серйозних матеріальних руйнувань. Наші міжнародні партнери відразу засудили використання важкого озброєння. Демонстративне порушення бойовиками Мінського документа свідчить про бажання тримати в напрузі ситуацію в передноворічний період.

- Цього року Росія раптово зареєструвала в ООН резолюцію щодо миротворців на Донбасі. Але, як потім заявив Лавров, "блакитні каски" в їхньому розумінні – це "охоронці ООН для забезпечення безпеки СММ ОБСЄ". Тобто, їх ініціатива з самого початку була великою мильною бульбашкою?

- Росія на світовій арені хоче представити себе країною, яка не причетна до розв'язування війни на Донбасі і готова до надання допомоги у врегулюванні конфлікту. Ідея Кремля про направлення миротворців на Донбас необізнаними людьми могла б сприйматися як конструктивна. Але вона спочатку була вихолощена ідеєю розміщення миротворців тільки уздовж лінії розмежування української армії і військ бойовиків, щоб зацементувати існуючі бойові позиції і кордон території, непідконтрольною українській владі. Розміщення "блакитних касок" всередині тимчасово окупованій території і вздовж неконтрольованої українськими прикордонниками ділянки українсько-російського кордону Росія взагалі не передбачала, що викликало бурю критики в багатьох впливових країнах світу.

Особливо цинічною була ідея Москви інкорпорувати до складу миротворчої місії свій військовий контингент. Ясно, що Україна ніколи не дасть на це дозволу. Київ підтримує розгортання на Донбасі міжнародного контингенту "блакитних касок" без участі Росії та її близьких сателітів, з мандатом розміщення і вздовж неконтрольованої ділянки українсько-російського кордону. Така миротворча місія зможе реально допомогти проконтролювати виведення незаконних військових формувань з непідконтрольною території і закінчити процес мирної реінтеграції Донбасу. Цю ідею міністр закордонних справ України обговорив з генсеком ООН. Своє принципове добро на розгортання такої місії і готовність брати участь в її діяльності дали Канада, США, Німеччина, Франція.

- Чому в Хорватії свого часу погодилися на введення місії "блакитних касок"? Адже там теж були інтереси Росії.

- Хорватія погодилася на введення миротворчого контингенту, оскільки щиро хотіла зупинити насильство над хорватським мирним населенням, яке провокувала Югославська народна армія і в якому брали участь збройні загони сепаратистів і їх спільників. Прихід "блакитних касок" на початку 1992 року зупинив процес масового насильства над цивільними особами і етнічні чистки, проте не зміг допомогти офіційному Загребу реінтегрувати тимчасово окуповані території. У листопаді 1995 року домовилися про новий мандат миротворчої місії в Хорватії, який давав можливість провести підготовчий процес до мирного реінтеграції тимчасово окупованій частині території Східної Славонії і Західного Срема.

Миротворці простежили, щоб з цієї території були виведені всі незаконні військові формування, проведені вибори в місцеві органи влади і 15 січня 1998 року регіон перейшов під управління хорватської влади. Так, російський миротворчий батальйон спробував зірвати проведення виборів на території, яку він контролював, але йому це не вдалося. Керівництво над усім контингентом здійснювали американці, і вони разом з хорватською владою зуміли нівелювати провокації. До слова, ще 1992 року російський миротворчий батальйон не припинив злочинну діяльність так званих сил територіальної самооборони, які виселили зі своїх будинків сто русинів з села Міклушевці в Західному Срем. Четверо з них були вбиті на порозі своїх будинків. Ось такі російські миротворці.

- Минулого тижня завершив роботу Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії. Який шлях має пройти Україна, а головне, підтримкою яких країн потрібно заручитися, щоб справу про російську військову агресію проти України теж розглянули в Гаазі?

- Хочу нагадати, що кримінальний трибунал у справах колишньої Югославії розглядав злочини, скоєні в період з 1991 року. Трибунал був заснований Резолюцією 827 Ради безпеки ООН 25 травня 1993 року, а почав діяти з 1994 року. З усієї кількості засуджених 2/3 були сербами, 1/4 – хорватами, 7% – босняками-мусульманами, і було кілька представників косовських албанців. Серед вищих чинів: колишній президент Сербії Слободан Мілошевич; всі три колишні президенти так званої "Республіки Сербська Країна" (територія поза офіційним контролем хорватської влади); колишній президент Республіки Сербської (територія Боснії і Герцеговини) Р. Караджич; колишній віце-президент Хорватської Республіки Герцег-Босна (територія БіГ під контролем місцевих хорватів) Д. Кордич і багато інших високопоставлених осіб, яких суд вважав причетними до скоєння військових злочинів на території колишньої Югославії.

Робота трибуналу довела принцип невідворотності покарання за вчинені військові злочини. Для створення аналогічного суду в Гаазі за військові злочини Росії в Україні потрібно рішення Радбезу ООН, яке Росія, безумовно, заблокує. Крім того, щоб визнати Росію агресором, це потрібно офіційно визначити в українському законодавчому полі, що вимагає ухвалення закону про тимчасово окуповані території України. Ну і не забувайте, що російський парламент прийняв рішення про те, що національне законодавство в сфері міжнародного кримінального та гуманітарного права стоїть вище рішення міжнародних судів або міжнародних конвенцій, де Росія є стороною – такі реалії. Разом з тим, всі злочини, вчинені на тимчасово окупованих територіях чи уздовж лінії розмежування, потрібно ретельно фіксувати з тим, щоб пізніше могли виноситися рішення українських або міжнародних судів, а може, і судових органів інших впливових країн щодо покарання учасників злочинів та їх організаторів.

- Єврокомісар Хан після саміту Східного партнерства у Брюсселі заявив, що ЄС готовий до розширення за рахунок Західних Балкан, тоді як Україні навіть перспективу членства пообіцяти не можуть.

- Так, дійсно після завершення конфлікту на території колишньої Югославії країнам Західних Балкан Брюссель пообіцяв перспективу членства в ЄС. Цим правом вже скористалася Хорватія, тоді як Чорногорія, Македонія, Боснія і Герцеговина, Сербія і Албанія знаходяться на різних стадіях готовності стати членами ЄС. Офіційний Брюссель розумів, що для безкровного вирішення всіх протиріч після війни на постюгославському просторі ідея майбутнього членства в ЄС стане позитивним об'єднуючим фактором для країн регіону. В принципі, так воно і є. Стосовно України, поки що ми не отримували сигнал з Брюсселя про готовність дати нам перспективу членства. Це нас, звичайно, не радує, але свідчить про необхідність використання існуючих механізмів взаємодії з ЄС. Якщо найближчими роками ми зуміємо показати себе як ефективна держава, використаємо всі можливості співпраці з ЄС в рамках Асоціації, серйозно просунемо діалог з НАТО, не виключено, що Україну поставлять до порядку денного на предмет можливого майбутнього членства в ЄС. А поки що нам потрібно будувати Європу всередині країни – це і є головний запит наших громадян.

Ви зараз переглядаєте новину "Ситуація на Донбасі і питання миротворців: підсумки року та прогноз від екс-посла України в Хорватії". Інші Новини України дивіться в блоці "Останні новини"

Автор:

Зеленюк Крістіна

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...
Загрузка...