Як це – бути аспірантом НАТО: що значить новий статус і чи світить Україні ПДЧ

Через десять років після сумнозвісного Бухарестського саміту Україна знову офіційно країна-аспірант на вступ до НАТО. Про це йдеться на сайті Альянсу в розділі "розширення" ("Enlargement"). Хоча ще кілька тижнів тому, як повідомляв сайт "Сегодня", там значилося, що "з 2010 року Україна офіційно перестала прагнути до членства". У НАТО посилалися на горезвісний закон Януковича про позаблоковий статус, прийнятий на догоду Росії 2010 року. У грудні 2014-го Верховна Рада його скасувала, щоправда, в Альянсі на це три роки закривали очі. І тільки після переговорів українського президента з генсеком НАТО питання вдалося зрушити з мертвої точки – формулювання щодо України на сайті Альянсу змінилося – ми тепер країна-аспірант. Але це не означає, що найближчим часом НАТО змінить свою політику і надасть Києву обіцяний ще десять років тому ПДЧ.

Напередодні свого саміту, який відбудеться 11-12 липня в Брюсселі, на офіційному сайті НАТО змінює формулювання щодо України. У розділі про розширення тепер написано: "На сьогодні чотири країни-партнера задекларували свої прагнення до членства в НАТО: Боснія і Герцеговина, Грузія, колишня Югославська Республіка Македонія та Україна"

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Хоча ще кілька тижнів тому Україна згадувалася в такому контексті: "2008 року на Бухарестському саміті союзники домовилися, що Грузія і Україна стануть членами НАТО в майбутньому (з 2010 року Україна офіційно не прагне до членства)".

В інтерв'ю сайту "Сегодня" на полях 54-ої Мюнхенської конференції з безпеки в середині лютого посол України при НАТО Вадим Пристайко розповідав, що і президент, і депутати, і він як посол неодноразово інформували Альянс, що таке формулювання фактологічно невірне. Закон про позаблоковий статус Україна скасувала ще 23 грудня 2014 року, а 8 червня 2017 року Верховна Рада внесла зміни до законів про зовнішньополітичний курс країни, прописавши, що "основним принципом зовнішньої політики є поглиблення співпраці з Північноатлантичним альянсом з метою набуття членства".

Але в Альянсі цього начебто не помічали, як і заяви Петра Порошенка під час візиту генсека НАТО Єнса Столтенберга до Києва минулого літа: "Ми вважаємо за необхідне, щоб ми почали дискусію про введення Membership action plan (ПДЧ. – Авт.) І наші пропозиції про початок дискусії були з задоволенням прийняті. Ця дискусія наблизить Україну до можливості подачі відповідної заявки. Ми маємо план на три роки, ми маємо програму до 2020 року".

Більш того, на полях Мюнхенської конференції з безпеки в цьому лютому заступник генсека Організації Північноатлантичного договору Роуз Геттемюлер, відповідаючи на запитання про перспективу членства України в НАТО, заявила: "Україна сама для себе на національному рівні ще не вирішила, що зацікавлена в отриманні ПДЧ". Тоді українські журналісти та експерти подумали, що Геттемюлер натякає на всеукраїнський референдум щодо членства в НАТО, який потрібно провести. Але потім Вадим Пристайко звернув увагу кореспондента сайту "Сегодня" на формулювання на сайті Альянсу щодо України з відсиланням до закону 2010 року про позаблоковий статус.

Джерела сайту "Сегодня" в українських дипколах розповідають, що зміни формулювання на сайті НАТО, причому двічі, вдалося домогтися після двосторонніх переговорів Петра Порошенка з Єнсом Столтенбергом в Мюнхені. Вперше згадку про Україну змінили в останніх числах лютого, замінивши фразу про "призупинення руху до НАТО з 2010 року" на "прагнення України в НАТО шляхом досягнення критеріїв членства". Другий раз формулювання змінили 9 березня після листа Порошенко до НАТО: Україну, поряд з Боснією і Герцеговиною, Грузією і Македонією, включили до списку країн-аспірантів, заявивши, що взяли до відома лист українського президента.

"Я отримав лист, в якому Порошенко визначає прагнення України стати членом НАТО і просить ПДЧ. Ми прийняли це до уваги. В кінцевому підсумку це вирішуватимуть 29 союзників – чи буде Україна запрошена, чи буде Україні надано статус країни з ПДЧ", – заявив вчора Єнс Столтенберг.

У Києві, незважаючи на розмиту заяву генсека НАТО, зміну формулювання щодо України на сайті Альянсу сприйняли як справжню історичну "перемогу". Насамперед, представники влади, адже попереду вибори, а це відмінна тема для піару і маніпуляцій, адже в тонкощі формулювань рядові українці не вникають.

Ми ні в якому разі не хочемо сказати, що відновлення за Україною статусу країни-аспіранта подія несуттєва або того гірше – "зрада". Нашій дипломатії, депутатам, президенту і експертам багато чого коштувало, щоб домогтися зміни цього злощасного формулювання. Але хотілося б нагадати, що Альянс всього лише виконав декларацію Бухарестського саміту, де чорним по білому закріплено, що Україна і Грузія стануть членами НАТО. За словами директора Центру "Нова Європа", справа не тільки (і можливо не стільки) в тому, визнані ми аспірантами чи ні, а в тому, як в українських профільних відомствах, і в самому НАТО відповідатимуть на запитання: "Що на практиці змінилося в інтеграції України до НАТО після законодавчого закріплення нею курсу на членство в Альянсі (влітку минулого року. – Авт.)?".

"Поки відповідь на це питання переважно звучить наступним чином – "нічого". І це свідчить не тільки про небажання НАТО інтегрувати Україну, а й про вибір на користь помірної інтеграції до НАТО з боку Києва. Благо, індикаторів, щоб оцінити, наскільки у нас є готовність рухатися до Альянсу, вистачає: це і виконання дійсно прогресивного Стратегічного оборонного бюлетеня, і ухвалення, а потім імплементація Закону про національну безпеку зі збереженням ключових положень, які розроблялися разом з натовськими радниками", – пише в своєму блозі Альона Гетьманчук.

Водночас, за словами директора Центру "Нова Європа", у НАТО є три ключових побажання (від виконання яких значною мірою залежить, чи відбудеться на полях саміту в Брюсселі Комісія Україна-НАТО. – Авт.):

1. ухвалення закону про національну безпеку зі збереженням принципово важливих для НАТО положень
2. прийняття концепції щодо реформування СБУ
3. вирішення питання з Угорщиною щодо освітнього закону

З іншого боку, не потрібно закривати очі і на проблеми в самому Альянсі, а точніше – на небажання зайвий раз конфліктувати з Росією. Ні для кого не секрет, що за півроку до військової агресії Росії проти Грузії 2008 року Київ і Тбілісі так і не отримали ПДЧ – рішення заблокували Німеччина і Франція з подачі Кремля. Через шість років після Бухареста Росія анексувала Крим і розв'язала війну на Донбасі, але лідери Альянсу продовжують твердити, що з невирішеними територіальними конфліктами новим країнам в НАТО не місце.

"Якщо ми завтра проголосуємо України приєднатися до НАТО, стаття 5 (стаття євроатлантичного договору, яка передбачає, що напад на одного члена НАТО означає напад на весь Альянс. – Авт.) почне працювати проти Росії. Якщо повернутися до 1995 року, коли в НАТО говорили про чергове розширення, вони сказали, що не хочуть приймати країни з невирішеними територіальними суперечками, щоб не почала працювати стаття 5. Те ж саме стосується зараз і України, і Грузії", – говорив в інтерв'ю сайту "Сегодня" Стівен Пайфер.

За словами Вадима Пристайка, той, хто не хоче приймати, шукає причини, а хто хоче, шукає способи як це зробити. "Можемо згадувати і Німеччину, і Грецію, і Туреччину (як їх з невирішеними територіальними суперечками брали до НАТО. – Авт.). Мені здається, цю дискусію варто залишити тим, хто грає в це і шукає причини для відмови", – говорив в інтерв'ю сайту "Сегодня" посол України при НАТО.

Правда ще й в тому, що в Грузії, на відміну від України, заморожений військовий конфлікт. І в НАТО, хоч і неофіційно, вже готові обговорювати питання надання Тбілісі ПДЧ, залишивши окуповані території Абхазії і Південної Осетії за дужками як тимчасовий захід, поки територіальна цілісність Грузії не відновиться. Як, наприклад, 1951 року до Альянсу брали Туреччину і Грецію з невирішеними на той момент територіальними суперечками. Але за 67 років ні Анкара, ні Афіни не просунулися в переговорах щодо островів в Егейському морі, щоправда, з НАТО, як ми бачимо, їх ніхто не виганяє.

Тож поки Альянс не хоче вступати у відкритий конфлікт з Росією, намагаючись пройти між крапельками (як казав перший український президент Леонід Кравчук), експерти радять Києву зосередитися на виконанні Стратегічного оборонного бюлетеня та Річної національної програми співробітництва з НАТО, щоб в будь-який момент бути готовими вступити до лав Альянсу.