Зробити стартовою
26,34
29,34
РУС

Як знайти солдата, який воював у Другій світовій війні: алгоритм дій

Кількість запитів на пошук загиблих у Другій світовій зростає

Час з кожним роком віддаляє нас від подій Другої світової війни, проте кількість українців, які розшукують інформацію про зниклих в той час родичів, зростає. За даними Національного музею історії України, 2016-го таких запитів налічувався 451, а 2017-го – вже 760. Про зростаючий інтерес говорять і в громадській організації "Союз пошукових загонів України" (СПОУ), де щодня приймають заявки на пошук.

"Вся територія України є зоною бойових дій. Останків непохованих людей тисячі, але пошукова робота проходить точково, оскільки немає системного дослідження території", – розповів "Сьогодні" керівник СПЗУ Дмитро Заборін. 

Про необхідність масштабних пошукових експедицій говорять і у Всеукраїнській громадській організації "Союз "Народна Пам'ять" (СНП).

"На нашу гарячу лінію дуже часто надходять запити з проханням знайти родича, відшукати хоч якусь інформацію. Був випадки, коли родина вважала, що людина загинула в Білорусі, а піднявши архівні документи, ми виявили місце загибелі на Карельському перешийку", – говорить виконавчий директор по польовому та архівному пошуку СНП Євген Куковеров.

Як працюють пошукові загони

Сьогодні практично в кожному обласному центрі країни є пошукові загони, учасники яких раніше працювали з мемуарами, перевіряли місцевість за розповідями ветеранів. Зараз же в їх розпорядженні – відкриті архіви, в тому числі електронні та іноземні. Іноді відшукати учасника бойових битв історикам вдається протягом години, іноді на роботу з архівом йдуть місяці.

"У цих електронних сховищах знаходиться велика кількість інформації про наших загиблих солдатів і офіцерів. Це так звані "списки безповоротних втрат". Воюючі підрозділи протягом 10 діб передавали інформацію про загиблого бійця до штабу. Вона потрапляла до Подільського архіву, де зберігається досі", – розповідає заступник керівника історико-пошукової організації "Пошук Дніпро" Олександр Гузь.

Завдяки електронним ресурсам знаходять також інформацію про нагороджених бійців, за документами визначають підрозділ, в якому воював солдат, і етапи проходження ним військової служби.

Багато часу пошуковики проводять на розкопках древніх поховань. Однак, щоб їх почати, потрібно отримати дозвіл від Міністерства культури, папери на проведення ексгумації і подальше перепоховання. Домовлятися доводиться і з місцевою адміністрацією. Потім пошукові групи вирушають на обрану ділянку нести "вахту пам'яті". Там розбивають табір, з собою беруть генератори і польову кухню, а для дозвілля – кінопроектор і книги. Від сходу і до заходу пошуковики працюють з металодетекторами, лопатами, щупами, а при необхідності звертаються до допомоги саперів підрозділів ДСНС.

"Велика удача, коли при виявлених солдатах є ідентифікатори. Непрямі – це кружка, ложка або казанок з прізвищем та ініціалами. Але досвід показує, що вони не завжди правильні, адже під час війни речі не мали особливої ​​цінності", – каже Куковеров.

Прямими ідентифікаторами вважаються нагороди, оскільки вони номерні і внесені до архівів, а також особисті розпізнавальні знаки – бакелітовий футляр з бланком, на якому олівцем написані ім'я та прізвище солдата, дата і місце народження, а також дані людини, до якої можна звернутися в разі смерті . Завдяки таким знахідкам пошуковики можуть відшукати рідню загиблого захисника. Так, 2017-го під час експедиції до Барвінкового виявили Орден Червоного Прапора бійця, а після розшукали його сина, онуків і правнуків, яким урочисто вручили нагороду.

"Ми актуємо все розкопки, складаємо звіти з фото і описом, щоб нащадки могли побачити, як реально виглядали окопи, як розташовувалися там останки. Адже, з одного боку, ми стикаємося з історією і відновлюємо її, а з іншого – руйнуємо", – каже Куковеров. 

Пошуком загиблих воїнів безкоштовно і у вільний час займаються люди різного віку, статі та віросповідання. За словами Заборіна, віддають себе пошуку насамперед через інтерес.

"Друге – ідейні переконання і особисте ставлення до загиблих солдатів, які більше 70-ти років лежать в полях і лісах, а їх розшукує вже третє покоління", – вважає Заборін. 

Фото: "Сегодня"

Проблеми: мародери і будівництва

Допомогти в пошуку безвісти зниклого бійця може і "Книга пам'яті України: електронна база даних 1941-1945". Цей проект реалізує "Союз пошукових загонів України" (СПЗУ). Зараз в базі перебуває в зоні видимості 974 217 імен і 1508 військових поховань. Завдяки копіткій роботі пошуковців, інформацію ретельно сортували. Крім імені та прізвища бійців, тут вказані дати народження і смерті, місце служби, загибелі та поховання, а також є посилання на джерело даних. А завдяки відгалуженню проекту електронної книги пам'яті – "Військові меморіали" – створюють національний реєстр військових поховань і братських могил, розташованих на території України.

Під час пошукової роботи військові археологи нерідко стикаються з низкою проблем. Як розповів керівник "Союзу пошукових загонів України" Дмитро Заборін, одна з них – мародери.

"Є величезна кількість копачів старовини, які знаходять солдатів, речі і чинять по-різному. Хтось звернеться до нас, а хтось – розмародерить і кине", – каже Заборін.

У свою чергу виконавчий директор по польовому та архівної пошуку ВГО "Союз "Народна Пам'ять" Євген Куковеров називає такі дії ще одним вбивством загиблих солдатів:

"Металодетектори доступні, багато хто шукає просто чорний метал, щоб здати до пункту прийому брухту. У таких випадках залізо забирають, а останки кидають". 

Сучасний пошук являє собою приватні ініціативи невеликих громадських організацій, а часто деякі з них навіть не отримують дозвіл на розкопки, яке потрібно чекати чотири місяці, та й реального покарання за таку діяльність ніхто не несе.

"Немає координації в роботі пошукових загонів і обліку на загальнодержавному рівні звітів пошукових загонів. Доти, доки порпатимуться маленькі громадські організації, які за свій рахунок по вихідних кудись їздять і по кілька осіб піднімають, то пошук зниклих безвісти триватиме десятиліттями. Необхідна централізована участь держави і фінансування проектів", – вважає Дмитро Заборінт.

Більш того, багато бійців навічно залишаться лежати на місці боїв, оскільки міста і села розростаються, а території забудовуються.

"Забудовники розміщують на території місць боїв новобудови і котеджні містечка, ніхто не проводить там пошукові роботи і археологічні розкопки. Тут також потрібно вживати заходів, що забороняють будь-яке будівництво до того моменту, поки не буде зроблено обстеження території", – каже про ще одну проблему Заборін. 

Багато місць боїв забудовані і в столиці.

"У Києві були масштабні битви 1941-го, важкі, кровопролитні – деякі території забудовані. А коли створили Київське водосховище, багато місця, де проходили бої 1943-го, залили водою, і загиблих, які залишилися там, вже ніколи не дістати. Є місця, які неможливо досліджувати, і загиблі підуть в небуття", – каже Євген Куковеров. 


"Червоний Хрест" і плутанина

Журналісту Олександру Марущаку відшукати могилу діда допоміг Червоний Хрест.

"1941-го мого дідуся Василя Колесника мобілізували з Кам'янець-Подільської області, зараз це територія Хмельницької, та відправили під Тернопіль. Як я пізніше читав, зброї їм не видали, фактично виставивши з палицями проти танків. Багато хто загинув, а дід потрапив в полон і до 1945-го працював на рудниках в таборі для військовополонених міста Штрігау. Односелець розповідав, що кілька разів він намагався втекти, проте не вистачило сил", – розповідає Олександр.

За радянських часів Василь Колесник вважався зниклим безвісти. Родина писала запити, намагаючись знайти хоч якісь відомості, і довгий час рідня думала, що він похований на території Німеччини.

Через 68 років розплутати нитку допомогли в київському відділенні "Товариства Червоного Хреста" (вул. Пушкінська, 30).

"Я заповнив документи на пошук, результати прийшли через рік. Інформація про зниклих безвісти зберігається в московському архіві, і довго чекали дані звідти. Затягла процес і помилка у прізвищі: замість Колесник в архівних документах написали Колесніков. Допомогли детальні відомості про родину. В результаті з'ясувалося, що він помер в госпіталі при таборі вже після перемоги – 29 липня. З Польщі нам прийшов лист, до якого додавалося і фото могилки діда в польській Свидниці", – каже Олександр.

Особистий досвід: допомога пошуковиків

Пошуком свого прадіда перейнявся і кореспондент "Сьогодні". Я мав лише наймізерніші відомості. Мені порадили звернутися до управління СБУ тієї області, де обірвався шлях бійця. Поїздка великої користі не принесла, однак в СБУ мені дали контакти пошукових систем, які могли мати у своєму розпорядженні більшу інформацію. Мені вдалося побувати на розкопках, які проводилися силами хлопців з "Союзу "Народна". На теренах Київщини вони виявили поле бою, і я побачив, як хлопці професійно розкопували то, що залишилося від бійців того часу.

Останків мого прадіда там не виявилося, але я вирішив звернутися до них із запитом, який склав в довільній формі, написавши, що розшукую будь-яку інформацію про прадіда Анісковцева Євгена Костянтиновича 1906 року народження. У запиті також розповів про записку від його товариша по службі, в якій було сказано, що сліди останнього обірвалися після бою на Житомирщині. Орієнтовна дата бою – серпень 1941 року, місце було вказано розпливчасто "Коростень-базар-Чорнобиль-Естер". Через деякий час пошуковики повідомили, що прадід був учасником легендарного Київського котла. І розкрили значення слова "Естер". Виявилося, перший бій відбувся 5 серпня на ділянці с. Пиріжки, а с. Базар, згадане в записці, знаходиться трохи північніше. Зазначені населені пункти "Коростень – Базар – Чорнобиль – Остер" – це шлях, яким 124-та стрілецька дивізія відступала на схід. У районі моста через Дніпро біля сел. Окунінове німці захопили плацдарм і рухалися на Остер. 24-28 серпня 124-та дивізія була кинута на ліквідацію цього прориву. 15 вересня Південно-Західний фронт був оточений, разом з ним і дивізія прадіда. Це був Київський котел, в якому опинився розгромлений весь Південно-Західний фронт, чотири армії (5-та, 21-ша, 26-та, 37-ма) були знищені повністю, ще дві (38-ма і 40-ва) – частково. Дивізія з боями відходила до Пирятина, а потім до Прилук і була розгромлена 19-23 вересня, лише невелика частина бійців в листопаді змогла вирватися з оточення.
Ця інформація стала поштовхом, щоб якомога більше дізнатися про прадіда, який без вагань, незважаючи на "бронь", пішов захищати країну. 

Архів допоміг відшукати рідню

Зниклих під час Другої світової війни родичів розшукувала і дизайнер Ольга Шляховенко. Завдяки електронному архіву, в якому зібрали інформацію про солдатів і офіцерів, вдалося відшукати дідуся по батьковій лінії – під час війни інформації про нього практично не було. Вдалося з'ясувати, що він служив зв'язківцем в званні єфрейтора.

"У цьому ж архіві я знайшла також інформацію про свого другого дідуся, вже по маминій лінії. Він благополучно повернувся з війни і помер, коли мені було вже десять. А на сайті була вказана інформація про одну з отриманих ним нагород. Продовживши пошуки, я знайшла інформацію про родича по бабусиній лінії, який ще на початку війни зник безвісти. Вже завдяки іншому ресурсу вдалося дізнатися, що його мобілізували з Хмельницької області, а восени 1941-го він загинув в Курській області. Зараз того селища, де проходив бій, вже немає, його зрівняли з землею і частково перенесли в інше місце", – розповідає Ольга.

При цьому відшукати останки загиблих так і не вдалося. Історики зазначають, що пошукові операції не завжди закінчуються успішно, адже часто інформація про безвісти зниклих воїнів відсутня навіть в архівах. Крім того, безлічі сіл, в яких проводилися військові операції, вже не знайти на карті.

Нагадаємо, раніше "Сьогодні" писали про те, як правильно відзначити 8 і 9 травня, День пам'яті і День перемоги над нацизмом. У кожному населеному пункті нашої країни в ці дні передбачена своя велика програма пам'ятних заходів.


Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Ви зараз переглядаєте новину " Як знайти солдата, який воював у Другій світовій війні: алгоритм дій". Інші Новини України дивіться в блоці "Останні новини"

АВТОРЫ:

Ігор Сєров , Журавель Максим , Таїсія Єрохіна

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Орфографічна помилка в тексті:
Послати повідомлення про помилку автору?
Повідомлення повинно містити не більше 250 символів
Виділіть некоректний текст мишкою
Дякуємо! Повідомлення відправлено.
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь