Зробити стартовою
26,03
29,2
РУС

До дня святого Миколая: історія нашого "Санти" з Міри

На честь святого в Україні пекли юрашки і преміювали господинь

Миколаївська пора. Резиденція святого є вже майже в кожному облцентрі, а в Чигирині він "орендує" покої Богдана Хмельницького. Фото: facebook.com/mykolafest
Миколаївська пора. Резиденція святого є вже майже в кожному облцентрі, а в Чигирині він "орендує" покої Богдана Хмельницького. Фото: facebook.com/mykolafest.

Святий Миколай жив 17 століть тому в Малій Азії, в Лікії (Туреччина). З Х століття в Європі він шанувався опікуном дітей. День його пам'яті відзначали театралізованими сценками, а ченці від імені святого залишали біля жител бідняків подарунки. На Русі образ Чудотворця намагалися тримати в кожній хаті, день пам'яті святого був великим святом. Кожне село берегло свої традиції святкування. Щоправда, про найдавніші мало що відомо.

"ле з приходом "дідівщини-морозівщини" Микола став символом відстоювання свого, українського, автентичного", – пояснює етнограф Галина Олійник.

З відродженням релігії культ святого повернувся. Тільки сталося це несподівано для частини українців. І багато хто все ще задаються питанням: звідки взявся святий Миколай з додатковими подарунками?

Добро з 1700-річною історією

2005 року антропологи з Великої Британії, дослідивши мощі святого, прийшли до висновку, що Микола Лікійський був близько 167 см на зріст, мав високе чоло і карі очі, помер в 70-80 років. За переказами, він успадкував багатство батьків, які померли під час епідемії. Став єпископом столиці Лікії Міри і був ним до кінця життя, незважаючи на гоніння на християн імператора Діоклетіана. І, як свідчить життєпис святого, завжди допомагав ближнім, причому таємно. Голодуючим, знедоленим, обмовленим і засудженим до страти, навіть від корабельної аварії рятував!

Після смерті він став шануватися як покровитель вдів, сиріт, мореплавців, та й взагалі всіх, у кого не залишилося надії на чиюсь допомогу. А вже в VI столітті в Європі розцвів культ святого Миколая. Паломники дорогою до Єрусалимп намагалися звернути до храму, де зберігалися його мощі. У Західній Європі звели кілька тисяч храмів на його честь. І лицарі-хрестоносці несли його ім'я далі на схід, до Середземномор'я. До ХІХ століття церковні дослідники-історики виявили, що життєпис святого Миколая повний міфів. До його біографії підмішати факти з життя іншого святого Миколая, Пінарського, який жив в Лікії років на 200 пізніше. Але зате точно встановили, що відбувалося з останками святого. Наступ турків-сельджуків змусив італійських католиків спорядити експедицію до Міри, щоб врятувати його мощі (ХІ століття): переконати ченців розкрити таємницю поховання святого і забрати частину мощей до появи турків. А під час першого Хрестового походу з тією ж метою в Мірі з'явилися венеціанці, і теж не з порожніми руками пішли. І у святого тепер дві гробниці – в Барі і Венеції. Плюс "колишня" – в Туреччині, поблизу Демре.

Часи СРСР: "Жодних Миколаїв і колядок"

"Жителі західних областей України першими перейняли звичаї святкування Дня святого Миколая і не забували в найважчі часи, коли релігію намагалися замінити культом Леніна-Сталіна, – каже батько Вітольд Левицький, парох церкви Серця Ісуса і Серця Марії в Долині (Івано-Франківська область) УГКЦ. – Школа, піонерія на батьків тиснули, але близькість Польщі та міцні традиції радянський вплив нівелювали".

Над дітьми, які очікували Миколи, сміялися, батькам читали антирелігійні лекції. А якщо ті партійні і йшли чутки, що дотримуються звичаїв, – проблем від райкому не минути. Партія вміла заглянути навіть під подушку! Батько Вітольд колись працював в школі вчителем. І, за його словами, перед зимовими святами директор обов'язково збирав педраду: вимагав стежити, щоб "жодних Миколаїв і колядок".

"Перед Різдвом розділив нас на групи, кожній відвів ділянку – патрулювати, стежити, щоб селом не колядували, – розповідає священик. – Пішли ми на чергування. До одного вчителя додому заглянули, в іншого поколядували... Так і відчергували.

Завжди святий Миколай що-небудь та приносив, навіть коли жили дуже бідно, згадує своє дитинство Левицький. Переважно цукерки або одяг.

"Святу ніч дуже чекали. А потім йдемо до школи – хвалимося, кому що дісталося. І такий духовний підйом – ні тіні сумніву, що сталося диво!" – каже батько Вітольд. Навіть з віком не покидало відчуття, що це святий дарує руками батьків. При храмі в Долині є катехитична школа, в ній якось писали листи святому. Діти як діти: один комп'ютер замовляє, інші сміються: "Будь скромніше, святий Миколай тобі хіба мільйонер?".

А одна дівчинка сестричку попросила.

"Зараз вона вже школу закінчує, і довгоочікувана сестричка з'явилася, – розповідає священик. – А батько її говорить, вірить і всім розповідає, що її випросила у Святого Миколая старша дочка".

Віра робить з суворої реальності казку. І переконувати дітей не можна, впевнений пастор: вони засвоюють, що молитви не бувають непочутими. Просіть – і дасться вам, шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять.

blok31

Майстер-клас. Діти готують пряники-миколайчики

Культ в народі: полазник і юрашки

Коли святий Миколай увійшов до побуту українців, точно невідомо.

"Найстаріші етнографічні записи про свято належать до ХІХ століття", – говорить етнограф Галина Олійник.

Появі небесного наставника є пояснення. Дітей народжували багато, це були безкоштовні помічники в господарстві. Навіть самим маленьким знаходили роботу. А як стимулювати дітей її виконувати?

"Погрозами: "Ну чекай, чекай, прийде Микола, принесе різки", – говорить Галина Олексіївна. А слухняні отримували від святого в ті часи яблучко, горішки. І то був розкішний подарунок. "Урожай нерідко продавали оптом ще на етапі цвітіння яблунь. І зберігалися фрукти погано, – пояснює Олійник. – Тому яблуко, що дочекалося грудня, – вже свято. Українські діти отримували суттєвіші подарунки лише на Різдво, Великдень і до весілля. В одязі, який дарували, ходили все життя. А ось Дід Мороз, дух лісу, подарунки не розносив – його самого задобрювали жертовними ласощами, залишеними на ялинках у лісі".

Зі святом пов'язували багато прикмет і повір'їв. Вважали, краще завести цього дня кобилу до хати, ніж чужу людину.

"А на Поділлі чекали, щоб першим до хати вранці увійшов полазник (молодий хлопець) – це до благополуччя. Або господар намагався вранці погодувати худобу і сам переступити раніше всіх поріг", – говорить Галина Олійник.

На Слобожанщині справляли Миколу три дні. У деяких регіонах від Миколи починалася коляда і навіть варили кутю. Примічали погоду. Якщо сніг на Миколая зимового, то дощ і трави на Миколу літнього. Дощ – до врожаю овочів, снігопад – хліба. А дітям, крім міфів, толком нічого не діставалося.

"Уже за часів "Просвіти" стали влаштовувати для дітей вистави з подарунками. Церковна громада намагалася організувати обід для дітей бідноти. У деяких селах Самбірщини згадували, як на День святого Миколая нагороджували найкращих господинь", – розповідає Галина Олексіївна.

Одну за те, що виростила найбільший гарбуз, іншу – що спекла найкращий пляцок і нагодувала всіх на свято.

blok3_02

Святого чекали і побоювалися

Всі атрибути свята з'явилися не зі стелі. Іграшки дітям дарують, бо святий Миколай сам їх робив, розписував і дарував малечі. Панчоха для подарунків – з легенди про бідного батька, який молився до ранку, щоб отримати знамення зверху.

"Він збанкрутував і чекав дива, щоб не довелося вигнати на вуличні заробітки трьох дочок, – розповідає Олійник. – І святий кинув йому до будинку через вікно мішечок з грошима".

"Через вікно" звучало неправдоподібно, пояснює етнограф – вікна взимку в Європі наглухо закриті. Так з'явилася версія, що подарунок потрапив до будинку через димар. І влучив у шкарпетку – мокрі панчохи і шкарпетки завжди сушилися біля вогню. А медові друковані пряники з'явилися в Україні завдяки традиціям німецької випічки.

"Зазвичай пряниками, іноді навіть зібраними на нитку в "коралі", торгували на базарах у церков, – розповідає етнограф. – Їх випікали черниці, служительки при храмах і продавали, поповнюючи храмовий бюджет".

Так, у Львові особливо прославилися пряники поблизу церкви Святого Юра: їх прозвали юрцами, юрашками.

lviv

Львів. Ярмарок Святого Миколая на площі Святого Юра

Дід Мороз здає свої позиції

Останніми роками Святого Миколая замовляють на дитячі свята все частіше, каже актор Максим Іванчук, який виконує ролі Діда Мороза і Святого Миколая.

"У дитсадках і школах діє рекомендація запрошувати на ранки Миколи, а не Діда Мороза, – каже він. – А додому запрошують не тільки 19 грудня, але навіть іноді на 25-те".

А ось на Новий рік Діда Мороза іноді замінює Санта-Клаус – Святий Миколай, але трохи не з тієї опери.

"Не може святий стрибати-скакати, хоча для деяких різниці немає: аби в шубі і конкурси-загадки були, – каже Максим. – Миколу звуть в виховних цілях, а не для розваги: поспілкуватися з дітьми, мотивувати їх добре вчитися".

Програми у персонажів різні, каже і Ганна, директор агентства 2Fun.

"Микола викладає ази загальнолюдських цінностей. Він ніколи не радіє, ігор не влаштовує, – пояснює вона. – Його місія – розповісти про добро, як одні дітки можуть допомогти іншим. І Діда Мороза з його "ялинка, засвітись!" цей святий витіснить навряд чи: його час – до 19 грудня".

"Все залежатиме від того, чий образ медіа популяризуватимуть", – не згоден Максим.

А сьогодні, за його словами, навіть у багатьох родинах пішов розкол: дідусі-бабусі замовляють Діда Мороза, батьки – Святого Миколая, і навпаки.

"Діда Мороза порівнювати з Миколою не варто, – впевнена етнограф Галина Олійник. – Він не з ієрархії святих, він з плеяди духів, гномів. Святий же знає все про думки і вчинки дітей, у нього ангельська свита. А Дід Мороз не в тому чині, щоб таким відати.

blok4_01

Спілкування. Хороший Микола "заряджає" дитину на цілий рік

Наш святий-байкер з Чигирина

Кілька років поспіль в містечку Чигирин проводять фестиваль Святого Миколая. Святий тут особливий – модник, стиляга, їздить на мотоциклі і спілкується з дітлахами в соцмережах. Бере участь в соціальних проектах і фотосесіях – наприклад, знявся в ролику "Колообіг добра", брав участь в "Казку лірніка Сашка в Києві" (благодійна акція #читайдітям). Він Святий Миколай завжди і у всьому, навіть бороду не знімає (благо, вона власна). Час від часу з'являється на людях в образі святого, спілкується з народом і епатує публіку, катаючись на мотоциклі.

"Я творю добрі справи не тільки 19 грудня. Багато спілкуюся з дітьми і дорослими. А щоб до мене могли звертатися круглий рік за порадами, перейшов в онлайн, – говорить він. – Мене впізнають на вулицях, дякують за подарунки, але ще частіше за то, що я тепер завжди на зв'язку".

За словами чигиринського чудотворця, для людей це нагадування про необхідність бути трошки Миколою в душі і реалізувати мрії інших. Мета проекту – продемонструвати, що святий Миколай стежить за нашими вчинками весь рік.

"З'явилася ідея створити сучасного святого Миколая, яким його бачать в соцмережах, – пояснює ініціатор фестивалю Наталія Колодницька. – У нього свій блог в Телеграмі та Інстаграмі". А на пошту йому надсилають листи з історіями і питаннями і діти, і дорослі (svyatyymykolay@ukr.net). Щоб не відставати від молодого покоління, одних різок мало. Тут потрібна ще й бейблейд-битва (була на фестивалі)!"

blok5

На коні. Модник і стиляга епатує народ, розсікаючи на чоппері. Фото: зі сторінки фестивалю в Facebookk

Подарунки від феї і спонсора

Святий вже перестав бути героєм виключно дитячим, вважає Галина Рис, автор книги "Амстердам – Київ. І трохи святого Миколая".

"У дні перед святом варто задуматися: чим можу допомогти іншим вже сьогодні? Як порадувати рідних? – говорить вона. – І йдеться не тільки про гроші і подарунки, але і про час, який можемо приділити".

Вислухати того, кому тяжко на душі, допомогти виконати непосильну роботу, навчити або мотивувати. Діти-сироти, яких волонтери традиційно вітають, більше, ніж цукерок, потребують "щеплення доброти", переконана письменниця.

"Кращим і по-справжньому миколаївським подарунком буде серія майстер-класів з малювання або читання книг з дітьми. Спільні прогулянки біля озера або в парку, – каже вона. – Те, що допоможе дітям відчути себе частиною суспільства, відчути, що хтось їх любить і піклується про них. У цьому суть свята".

Закордонні колеги

У кожного народу свої традиції і не завжди подарунки – прерогатива святого Миколая. В Іспанії, наприклад, дітям їх видає "різдвяне поліно". У ньому заздалегідь ховають солодощі, а якщо на нього натиснути або стукнути, сюрприз вилазить. У Німеччині до дітвори приходить Вайнахтсман. Вірніше, приїжджає на ослику, тому напередодні Нового року діти кладуть у взуття сіно в подяку йому за доставку. У Вайнахтсмана вивернута навиворіт шуба, оперезана металевим ланцюгом, в руках різки і мішок з подарунками. У супутниці собі він обрав Крісткінд – ангела Різдва, розумницю і красуню в білому вбранні з обличчям, прихованим під білою вуаллю. У Крісткінд в руках завжди корзинка з яблуками, горіхами і цукерками для слухняних діток. А в Італії орудує добра відьма Бефана. Вона піднімається трубопроводом і кидає в димохід все, що заслужили (поганим дітям – вугіллячко в носок). За повір'ям, це така старенька в загостреному капелюсі, в ступі і з гачкуватим носом, якій прийнято в ніч на 6 січня (Богоявлення, або свято Трьох королів) залишати на каміні келих вина і тарілку з закусками. Бефана – це біблійна Епіфанія, яка не встигла за пастухами сходити на уклін до новонародженого Ісуса.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Ви зараз переглядаєте новину " До дня святого Миколая: історія нашого "Санти" з Міри". Інші Новини України дивіться в блоці "Останні новини"

АВТОР:

Тетяна Негода

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Орфографічна помилка в тексті:
Послати повідомлення про помилку автору?
Повідомлення повинно містити не більше 250 символів
Виділіть некоректний текст мишкою
Дякуємо! Повідомлення відправлено.
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь