Катерина Степаненко
редактор Сьогодні – Всесвітній день біженців. Поки ми скаржимося на тарифи і пенсії, політичного притулку в Україні шукають люди, які ні на комунальні послуги, ні на допомогу в старості у себе вдома розраховувати взагалі не можуть. Пакистанці, афганці, африканці поки розсіюються в натовпі наших громадян. Але, за прогнозами демографів, вони цілком можуть піти до нас щільним потоком в найближчому майбутньому. Вже зараз вони – проблема для держсистем, не пристосованих до прийому та адаптації біженців. Але ставлення до них як до тягара давно застаріло: в мігрантах потрібно розглядати потенціал для ринку праці і розвитку суспільства загалом. Ці люди – не тільки отримувачі допомоги, стереотип про яких прийшов з Європи, а трудовий ресурс, свіжа кров та ідеї.
Біженці в Україні: страх проти кадрового голоду
За даними організації "Право на захист", на липень 2018 року в Україні налічувалося близько 5500 осіб, які звернулися за захистом, і 3500 зі статусом біженця (або особи, яка потребує додаткового захисту). На думку експертів організації, це міг би бути відчутний ресурс на ринку праці, але чинне законодавство України робить працевлаштування цих людей майже неможливим. Компанія GFK (дослідник ринків і споживачів в Україні) провела дослідження, щоб промацати перспективи. Опитала близько 200 підприємств Київської та Харківської областей (вибірка не випадкова: 60% опитаних паралельно переселенців живуть саме в Києві або в Київській області, а 40% – на Харківщині).
Результати такі: компанії вже відчувають кадровий голод і передчувають його зростання. Люди йдуть на пенсію або шукають вакансії за кордоном, а плани якось збільшувати штати 2019-го озвучили 38% компаній. Топ-5 затребуваних вакансій – водії, бухгалтери, інженери, оператори-машиністи і менеджери з продажу. І ці місця треба якось заповнювати.
Серед опитаних біженців та шукачів притулку 43% працювали, 33% перебували в пошуку роботи, 24% були економічно неактивні. Більшість працюючих зайняті у сфері торгівлі та послуг (44%), 13% – на некваліфікованих роботах (вантажники, прибиральники і т. д.), 10% є керівниками або власниками малих бізнесів.
"Водночас розрив між тими сферами, де працюють опитані, і тими, де вони могли б працювати відповідно до своєї кваліфікації, – дуже великий", – зазначає Анастасія Фетисова, дослідниця з питань міграції.
Зокрема, 12% мігрантів мають кваліфікацію для роботи у сфері освіти і науки, ще 12% – у сфері готельно-ресторанного бізнесу, 10% – в охороні здоров'я та фармацевтиці. Це саме ті спеціальності, дефіцит яких вже почався в Україні і стане особливо відчутний в найближчі роки, говорить аналітик.
Наш роботодавець
Виявилося, до категорій особливо чутливих здобувачів бізнес відноситься соціально відповідально: 40% респондентів охоче наймають переселенців з окупованого Донбасу, а кожен десятий роботодавець – іноземців. З шукачами притулку наші компанії практично не стикалися, але більшість роботодавців повідомляють, що не проти брати на роботу біженців – аби відповідали кваліфікаційним вимогам і "людина була хороша", а статус – неважливий.
"Готовність наймати таких працівників висловили близько 10%. І це непоганий результат, – каже Анастасія Шуренкова, старша дослідниця відділу стратегічних досліджень Ipsos (консалтингова компанія, що досліджує світовий ринок). – Але треба пам'ятати: респонденти завжди прагнуть відповісти красиво. А від декларацій до реальних дій може бути довгий шлях".
Українського роботодавця можна зрозуміти: для нього шок, коли він бачить на порозі здобувача, що відрізняється від тих, що оточують зовні і в поведінці, та ще й того, хто насилу розмовляє українською або російською. Взяти такий кадр – це відповідальність. Тому кожен другий з опитаних іммігрантів говорив про небажання роботодавців співпрацювати зі "статусними" особами. Ще 40% назвали значною проблемою мовний бар'єр.
"Наші компанії поки до кінця не розуміють, як працювати з таким контингентом. Не знають, як їх оформляти документально, або вважають процедуру найму занадто складною", – пояснює Анастасія.
Також, за даними опитування, наші роботодавці не вважають таких людей надійними. Їхній менталітет незнайомий і незрозумілий. І це теж зрозуміло: потік мігрантів в нашу країну поки що невеликий. Якщо розділити всю кількість їх на 500 000 зареєстрованих в базі Мін'юсту підприємств, вийде трохи більше 1 біженця на 100 підприємств.
"Навіть якщо врахувати, що мігранти концентруються у великих містах, нехай їх там буде 10-15 осіб на 100 фірм. Цього дуже замало, щоб українські компанії могли отримати досвід співпраці з ними", – пояснює Шуренкова.
Технічні труднощі: закон відстає
Компанії, які з порога заявляли дослідникам, що біженців наймати не будуть, звичайно називали таку причину: не знаємо, як оформляти.
"Ейчари лякаються паспортів біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Вони не знають, що такі документи існують взагалі, і поняття не мають про права людей з такими паспортами", – говорить Ілона Соловей, менеджер проекту" Право на захист".
Компанії відразу думають про те, що статусного здобувача треба влаштовувати як іноземця, а це – 10 мінімальних зарплат і купа інших труднощів, додаткові папери і процедури, передбачені українським законодавством.
"А якщо пояснити їм, що все простіше, то юристи компаній потім, покопавшись в законах, підтверджують: дійсно, нічого особливого в таких паспортах немає", – розповідає Ілона.
Але переконати роботодавців – половина завдання. Ще законодавство потрібно довести до розуму. За даними організації "Право на захист", для 63% осіб з категорії "Шукач притулку" основна проблема з працевлаштуванням – відсутність необхідних документів. Процедура отримання документів, що підтверджують, що особа є біженцем, занадто тривала. Національні паспорти відразу ж ідуть на зберігання у Держміграційній службі, і дістати їх, щоб відкрити рахунок в банку, зареєструвати шлюб або дитини, отримати ІПН (індивідуальний прибутковий податок), дуже важко. У процесі дослідження стало ясно, що саме треба міняти і як. "Право на захист" навіть розробила проекти цих змін і зверталася до уповноважених органів, але поки безрезультатно.
"Зі слів колег, міграційна служба поки неповоротка, – констатує Шуренкова. – Але надія на зміни все ж є".
З цим згодні і в Європейській бізнес-асоціації. За результатами квітневого експрес-опитування вона прийшла до висновку, що позитивні зрушення в оформленні мігрантів є. Так, збільшено терміни дії документів (з року до трьох), спрощена процедура їхнього отримання, видача своєчасна, а черги - коротші. Щоб отримати дозвіл на працевлаштування і дозвіл на довгострокове перебування, мігрантам треба надати вже не вісім, а чотири довідки.
"Іноземцям в Україні сьогодні простіше працевлаштуватися, ніж кілька років тому. Але поки залишаються організаційні питання", – констатують в асоціації.
Український ринок праці душать квоти
В Україні багато говорять, що треба боротися за трудові ресурси. Створювати такі умови праці, щоб і українці з країни не виїжджали, і кваліфіковані мігранти могли влаштуватися.
"У лютому на засіданні Кабміну я зазначив, що треба спростити процедуру отримання дозволу на імміграцію для кваліфікованих фахівців", – говорить голова Ради Федерації роботодавців України Дмитро Олійник.
Квоту імміграції в Україну щорічно встановлює Кабмін.
"2019 за цією квотою можуть іммігрувати в Україну цілих 4 висококваліфікованих фахівці або робочих! А стан економіки вимагає досвіду іноземних фахівців, – впевнений Олійник. – Хочемо активно впроваджувати передові технології на виробництві, нам потрібні фахівці, які ними володіють. Зазвичай, це іноземці".
Він наводить приклад: минулого року витратили кілька місяців, щоб пролобіювати імміграційну квоту для висококваліфікованого фахівця з Німеччини. Його послуг потребував один з флагманів підшипникового виробництва.
"Ми вимагаємо скасувати квоти. Процедура їхнього оформлення забюрократизована", – говорить Олійник.
Хоча назвати конкретні цифри потреби в іноземних фахівцях складно, зізнається він.
Поки ж бізнес, закуповуючи обладнання за кордоном, просить у компанії-продавця супроводу для інсталяції та запуску, а також фахівців для навчання персоналу. Що загалом для країни теж добре: в такому випадку кваліфікацію підвищують наші громадяни.
Будь-яка економіка загальмується, якщо не буде рости кількість висококваліфікованих робочих місць, говорять експерти.
"Якщо у нас своїх трудових ресурсів не вистачає – потрібно або створювати умови, щоб повертати заробітчан, або звідкись ці ресурси черпати, при цьому все ж створюючи умови для комфортної праці. Це можливо, тільки якщо економіка буде розвиватися, – говорить Дмитро Олійник. – Сировинній країні нічого не треба. А ось для ривка в електроніці, високотехнологічному приладобудуванні та машинобудуванні – дуже".
Тому Україні терміново потрібна міграційна політика. Чим кращою буде ситуація в Україні, тим привабливішою стане країна для мігрантів з високим рівнем кваліфікації, прогнозує Олексій Позняк, заввідділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи.
"Іноземців в Україні набагато більше, ніж 5000 (адже не всі вони мають статус біженців. – Ред.). Це ще дуже мало, – каже він. – Але ситуація буде змінюватися".
Створив барбер-імперію
Сем Барекзай втік з Кабула з родиною в 11 років, коли стало ясно, що напружена атмосфера в Афганістані – це надовго.
"Уже дорослим злітав дідуся провідати. На четвертий день потрапив у теракт, – розповідає Сем. – 7 осіб загинуло".
З 2009 року Сем в Україні. У свої 11 він знав, що таке життя в таборі біженців, навчався і працював вантажником на ринку. Чотири рази пробував себе в різних сферах комерції, але невдало. Все змінив переїзд до Києва 2012-го. Сем умів і любив стригти – тренувався на родичах.
"2014 року я спробував влаштуватися в перукарню. Так хотів там працювати, що на співбесіді додав собі 5 років (а було 17), вміння і навички, аби взяли", – згадує Сем.
Він так старався на новому місці, що незабаром очолив команду барбера, а через рік – відкрив свій барбершоп. В Україні вони ще не були трендом, а на Сході завжди були частиною культури.
До своїх 22 років Сем не тільки зробив свій проект успішним і розширив його до мережі преміум-класу, а й викупив іншу мережу крутих барбершопов, про роботу в якій колись навіть мріяти не смів! Тепер колишній біженець з Афганістану – успішний бізнесмен, соціально відповідальний роботодавець і навіть меценат: нещодавно на святкування п'ятиріччя барбершоп-імперії Барекзай запросив дітей-сиріт з дитбудинків Київської області.
Секрет успіху Сема – в ранньому загартуванню характеру, силі волі, таланті та поставлених цілях. А ще йому вдалося залучити інвестиції.
"Афганське співтовариство – одне з найбільших в Україні, – розповіли нам в "Праві на захист". – Її представники – зазвичай, люди з вищою освітою, часто працюють тут за фахом (лікарі, наприклад)".
Їхня ментальна особливість – вміння підтримувати відносини і взаємодопомога серед членів громади.
"Ми переконувалися в цьому неодноразово, – кажуть в Праві на захисті". – Сем досяг успіху, тому що зміг знайти кошти серед своїх і грамотно запустив мережу".
А ще став одним з трендсетерів: незабаром барбершопи почали з'являтися як гриби після дощу. А його мережа до того моменту вже мала базу клієнтів та ім'я.
Нагадаємо, новини "Сьогодні" розповідали, що в Польщі зростає кількість порушень прав українських заробітчан:
Як відомо, українці їдуть до Європи за новим життям, але не завжди реальність відповідає дійсності. Журналісти "Сьогодні" нещодавно розібралися, як живуть заробітчани в ЄС і чим відрізняється Польща від Литви.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми