Зробити стартовою
26,19
29,84
РУС

Міфи і правда про медицину за кордоном: швидка за 350 євро і черги на операцію

У США до пацієнтів ставляться "без душі", а в Ізраїлі доводиться чекати операції роками

Фото: Pixabay

Тільки ледачий українець не скаржиться періодично на систему охорони здоров'я. Мовляв, ось за кордоном людей лікують, а у нас – вимагають гроші і калічать. Останній "Індекс здоров'я. Україна" (щорічне дослідження рівня задоволеності українців медичною допомогою) показав, що задоволених нашою медициною значно менше, ніж хотілося б. Так, 17% опитаних, захворівши, не звертаються до лікаря, побоюючись дорожнечі лікування (у 2016-2017 роках таких було 24% і 22%). 14,1% незадоволені чергами біля кабінетів. І лише 45% оцінили ефективність лікування в лікарнях і санітарно-побутові умови на "добре". В цілому близько 46% українців дуже незадоволені медичною допомогою в стаціонарах, 36% – пологовими будинками і 34% – роботою фахівців поліклінік. У деяких областях лише 18-22% населення зізналися, що відчувають результати медреформи (рік тому в Миколаївській, Херсонській та Сумській таких було ще менше – 4,9-6%). Словом, претензій у українських пацієнтів багато. Але якщо запитати мешканців інших, цілком благополучних з точки зору пересічного українця країн, чи задоволені вони своєю медициною, – негативних відповідей теж би вистачало. Іноземців замучили формальності, довгі черги і дорожнеча страховок.

Америка: майже рай і страховка "на суд"

У стрічці соцмережі в. о. міністра охорони здоров'я Уляни Супрун якось розглядали медицину США. Із застереженням, що "модель забезпечення населення медпослугами американців далека від ідеальної". Працює вона так. На охорону здоров'я США витрачають щорічно 16% ВВП – найбільше у світі (для порівняння: в Україні ця цифра – 3,2%). Але рівного доступу американців до його благ все одно немає. Так, у 2018 році 15% американців не були застраховані взагалі: занадто дорогий поліс, неможливо отримати страхову субсидію. А без страховки можна користуватися лише послугами некомерційних медустанов і кімнат невідкладної допомоги. Останні ж зобов'язані оцінити стан пацієнта і стабілізувати його, але не лікувати далі. Страхові програми, втім, теж не ідеальні: то випишуть зайве, то не призначать потрібне, не завжди покривають лікування хронічних хвороб. Третина населення отримує медичну допомогу за страховими програмами за рахунок платників податків. Madicare, наприклад, – національна страхова програма для людей старше 65 років і незаможних. Але вистачає тих, хто не досить бідний, щоб на неї претендувати, але і не в змозі купити страховку. Такі можуть розраховувати лише на допомогу в лікуванні дітей до 19 років.

Щоб в США вступити до медуніверситету, потрібні рекомендації, наукові роботи та публікації, розповідає український лікар-отоларинголог Іванка Небор, яка нещодавно відбула стажування в Weill Cornell Medical Center (Нью-Йорк) і отримала дослідну позицію в Цинциннаті.

"Конкурс на популярні медпрофессіі (резидентура) дуже високий. На вузьку хірургічну спеціальність кандидатів зазвичай в десять разів більше, ніж позицій", – каже вона.

Професія лікаря в США вважається топовою:

"Важко потрапити, важко вчитися, важко працювати", – перераховує Іванка.

Для спілкування з пацієнтами у кожного офіс і секретар: він все може уточнити у лікаря і дає рекомендації по протоколу. Тут чіткий поділ праці. Лікар може відповісти на питання лише про те, чим сам займається, іншим (документація, наприклад) – не переймається. Особистий номер лікаря – табу. Пацієнт, втім, теж має повне право на таємницю. Всі медпрацівники в США проходять HIPPA-тренінг і знають, що дані пацієнта не кладуть на видному місці. Утилізувати – строго за правилами, викинути в сміття – порушення норм і покарання.

В Америці батьки супроводжують дітей до операційного столу.

"Тут дуже серйозно ставляться до емоційного стану пацієнта і близьких", – каже Іванка.

У той же час відносини з пацієнтами українцю здалися б занадто діловими. Прийом в клініці триває не більше 10-15 хвилин: за цей час лікар встигає зібрати анамнез, провести огляд і дати призначення. Ніяких сторонніх реплік, жартів, все строго за регламентом.

"Ніхто не намагається встановити близький контакт, – каже вона. – Зайві емоції і відносини система намагається нівелювати".

У нас би сказали: без душі до людей.

"Пояснення короткі. Якщо рекомендована операція – пацієнт отримує роздруківки. Читає і задає питання у наступний візит", – розповідає Іванка.

Час лікаря коштує дорого: можна витратити його на пояснення, а пацієнт передумає і піде до іншого.

Перед операцією лікар дає документ на підпис.

"У ньому описана суть втручання, відзначено, що у пацієнта була можливість задати питання та він з усім згоден", – каже Іванка.

Судові розгляди за участі клінік - не рідкість:

"За словами лікарів, у кожного медпрацівника є спецстраховка, яка покриває судові позови", – каже доктор Небор.

"Наші примудряються лікуватися підпільно у лікарів-емігрантів на Брайтон-біч", – каже Іванка.

Страховка – це недешево. Тим, хто працює офіційно, поліс купує роботодавець, але програма може бути мінімальною, і стоматологію ніколи не покриває.

"За неї треба доплачувати самому. І з 5000 доларів зарплати на поліс може піти 2000 доларів", – каже українка.

Викликати лікаря додому можуть тільки дуже забезпечені люди. В амбулаторіях консультують по телефону або просять їхати до них (майже у всіх є машини).

"Швидку теж викликають лише в крайньому випадку – реально дуже дорого. Більшість медпрепаратів – за рецептом: антибіотики, гормональні, антидепресанти. Спочатку консультація, потім рецепт", – говорить вона.

Офіс лікаря особисто пов'язується з аптекою і дає вказівки, а забирають "іменні" антибіотики за паспортом. На етикетці буде індивідуальна схема прийому ліків.

"Без рецепта – антигістамінні, спреї, спазмолітики. Їх продають в спецвідділах супермаркетів", – розповідає лор.

Вакцинація обов'язкова, і список щеплень ширше нашого. 

Польща: на діагноз іноді йде рік-півтора 

"Тут не проблема викликати лікаря додому, причому на час, зручний пацієнтові", – розповідає Емілія Вербицька, медсестра-косметолог з Кракова.

Національний фонд здоров'я (НФЗ) покриває всі витрати, якщо страхова співпрацює з ним.

"Лікарі кваліфіковані, на рівень краще підготовка, ніж у наших", – каже Вербицька.

Найдешевший поліс – всього 100 євро. Без нього консультація лікаря – 150 злотих (35 євро) – для середнього поляка, за словами Емілії, це цілком доступно. Але за обстеження і аналізи набігає вже пристойна сума. У Польщі теж збирають кошти на лікування онкохворим дітям, їх фото із закликом допомогти можна бачити навіть на транспорті.

"Якщо державні медзаклади не можуть допомогти, то в приватних це дуже дорого", – каже українка.

Національний фонд здоров'я фінансується з кишень працюючих громадян і обходиться недешево: відрахування збільшили податкове навантаження відсотків на 13. Швидка допомога в Польщі виїжджає тільки при прямій загрозі для життя або невідкладному стані (раптовий біль у грудях, порушення ритму серця, кровотеча, серйозні травми). У таких випадках медична допомога безкоштовна. А ось за необгрунтований виклик поліція штрафує на 500-1500 злотих (115-350 євро). З високою температурою і харчовими отруєннями поляки самі їздять в SOR (відділення невідкладної медичної допомоги). 

Польська ГО "Ми – пацієнти" склала список безглуздостей в медицині з точки зору пацієнта. Так, обсяги фінансування змушують лікаря мінімізувати діагностику. У Польщі працює протокольна ступінчаста система призначення аналізів, що вбиває, за скаргами пацієнтів, багато часу. Здав первинні аналізи – запишись до лікаря. Він шле на додаткове обстеження або до вузького спеціаліста, а той, у свою чергу, призначає свої аналізи та обстеження. Все це – черги і довге очікування наступних візитів. До речі, ліміт на них теж є. Тому при недугах з особливо складною діагностикою (хронічні, алергічні) на постановку діагнозу може піти рік, а то й два! Але проблему часто вирішують госпіталізацією на 2-4 дня, під час якої швидко обстежують хворого.

У підконтрольних НФЗ установах записатися до лікаря важко: часто дзвінки ігнорують, а онлайн-запису немає. Записався – скасувати візит або перенести безпосередньо в клініці не можна, тільки через НФЗ. Немає і чітких вимог до техоснащення клініки, куди пацієнт направляється автоматично. Якщо призначили препарат зі списку важкодоступних, пацієнт просто не знає, де його добути. А карта хворого навіть для лікаря – за сімома печатками: якщо треба підкоригувати призначення, тільки через оформлений пацієнтом запит. Адже несвоєчасна корекція терапії може коштувати життя.

Туреччина: черги зовсім як у нас

Приватна медицина тут доступна і дуже популярна. Але послуги приватників страховка покриває частково, а держклінік - на 100%.

"УЗД для вагітної без страховки – 150 лір (650 грн), по страховці – 50 (220 грн)", – розповідає Юлія Наджар з Дідіма.

В держполіклініках чисто, красиво, достойно, але з чергами, тому без знайомств важко. Навіть вибити номерок для черги часом нереально (лікар приймає певну кількість пацієнтів в день).

"І можна нарватися, як і в Україні, на "лікаря немає, коли буде, не знаю, і іншого теж немає", – розповідає Юлія. – Але тут є служба, яка стежить за якістю обслуговування. І якщо налякати нею – допомагає".

Зі страховкою ліки бувають безкоштовні або з 40-70% знижкою. Неформальних плат – ніяких:

"Після пологів бігала за лікарем з пакетом з віскі, цукерками і доларами, – згадує українка. – Віскі він розпив з чоловіком, а решту – повернув".

При кожній лікарні є відділення невідкладної допомоги (Acil). Якщо потрібна термінова допомога, звертаються туди, швидка приїде хіба що на приступ або втрату свідомості. Педіатри по домівках не ходять: на одну ділянку лікарів замало, і прийом – конвеєр. Глянув, оцінив, записав, спровадив.

"Якщо лікар хороший, це непогано, – каже Юлія. – Подруга-лікар каже, що за стандартом кожному пацієнту треба приділяти 25 хвилин. Але на практиці всього 7-8: черга чекає".

Причому в цій черзі чимало тих, хто прийшов без номерка на авось (раптом хто не прийде), і бажаючих "просто запитати" – словом, все як у нас. 

Але навіть якщо лікування вимагає великих грошей, вихід є.

"Брату чоловіка знадобилася складна операція в Анкарі. Страховка покривала 50%, доплатити залишалося ще 20 000 лір (близько 3300 євро), – розповідає Юлія. – Звернулися до міністерства з довідками та виписками, мовляв, треба оперувати, а доходи не дозволяють. І через 7 днів держава переказала на рахунок лікарні 18 000".

Але, за спостереженнями Юлії, турецькі лікарі іноді роблять операції, коли й не треба. Кесарів розтин, наприклад. Їм це вигідно: за системою оплати за кожну операцію їм нараховують екстрасуми.

"Вони налякають маму можливими наслідками, та в шоці і готова на все", – каже вона.

Але, звичайно, довести подібне неможливо. 

Ізраїль: пацієнт терпить до останнього

Ізраїльська медицина реклами не потребує. Тут кращі технології, обладнання та медики. Але громадяни привчені користуватися нею за правилами, які українцям б не сподобалися. 

Наприклад, в Ізраїлі ніхто не бігає в клініки просто так, перевіритися і обговорити самопочуття. Спочатку симптоми звіряють з інтернетом і терплять до останнього.

"Так, при температурі в 38° С діти ходять в садки і школи – це не вважається проблемою, нехай собі організм бореться, – каже репатріантка Вікторія Шило. – Не існує профілактики (в нашому розумінні) як такої. Перевіритися "про всяк випадок" за рахунок лікарняної каси не можна – тільки якщо симптоми".

Зате пацієнта з групи ризику самі запросять на обстеження. Наприклад, жінку старше 45 – на мамографію, або після 50-ти перевірити рівень холестеролу в крові. Щороку обов'язково запрошують на вакцинацію від грипу. 

Тут всім керують лікарняні каси. Вибираєш одну, робиш щомісячні внески (близько 30 доларів при мінімальній зарплаті 1400 доларів) і дотримуєшся існуючих в ній правил. Сімейного лікаря можна поміняти тільки раз в квартал, якщо не сподобався, а до деяких фахівців потрапиш лише за його направленням.

"Амбуланс (швидка) викликається у критичному випадку. Але якщо не госпіталізують, оплачуєш виклик сам (близько 200 доларів), – каже Вікторія. – Багато хто, коли погано, сам бере таксі і їдуе до приймального покою".

І взагалі тут не набридають медикам без крайньої потреби. Адже лікарня виставляє рахунок, і лікарняна каса закриває його, вважаючи звернення обгрунтованим. А якщо не побачить реальної загрози здоров'ю пацієнта – плати сам. Або якщо проблема не входить в компетенцію каси (як багато стоматологічних послуг). Їх пацієнти оплачують самі – надто вже дороге задоволення. Зате каса (якщо пакет страхування розширений) покриє витрати на дієтолога, ЕКО і роками оплачує лікування онкохворих. Береш участь лише покупкою ліків на 20-30% від їх вартості (інше покривається, біля кас свої аптеки).

Якщо допомога потрібна екстрена, рятують на совість. А ось якщо потрібна планова операція – то щоб каса її оплатила, треба стати в чергу і чекати. Гостроту ситуації враховують, але очікування 4-6 місяців – норма. Хочеш швидше – плати сам.

"У мене якось з'явилося ущільнення, – ділиться Вікторія. – Дали направлення, я стала в чергу на видалення. Черга підійшла через рік. А шишка на той час розсмокталася". 

Нагадаємо, раніше "Сьогодні" писали про медреформу в Україні та підсумки першого року. До кінця 2020 року вся система охорони здоров'я повинна запрацювати за євростандартами.


Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Ви зараз переглядаєте новину " Міфи і правда про медицину за кордоном: швидка за 350 євро і черги на операцію". Інші Новини України дивіться в блоці "Останні новини"

АВТОР:

Тетяна Негода

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Орфографічна помилка в тексті:
Послати повідомлення про помилку автору?
Повідомлення повинно містити не більше 250 символів
Виділіть некоректний текст мишкою
Дякуємо! Повідомлення відправлено.
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь