Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Від монголо-татар до сьогодення: як проводилися переписи населення в Україні

28 вересня, 07:37

Віталій Рябошапка

Як стверджують історики, переписи у нас проводилися ще в княжі часи

/ Фото: Pixabay

У грудні нинішнього року в Оболонському районі столиці і в Броварському районі Київської області буде проведений пробний перепис населення. А в наступному році Україну (можливо) очікує перепис в масштабах всієї держави. "Можливо", тому що такий перепис вже неодноразово відкладався. Та й зараз є сумніви, чи встигнуть його підготувати до кінця нинішнього року.

Від Батия до Михайла

Історично склалося так, що перепис населення завжди був засобом, що дозволяє владі здирати три шкури з народу. Точно знати, скільки у тебе підданих, щоб своєчасно і в повному обсязі обкладати їх всілякими податками, оброками тощо, – основна суть, спочатку закладена в цій процедурі. Для цього перепис придумали в незапам'ятні часи, таким він пройшла темні середні віки, епоху Просвітництва, увійшов у капіталізм. А в радянських країнах встиг протестуватися в соціалістичних умовах. Такою суть перепису десь залишається і сьогодні – якими б привабливими і благородними гаслами не супроводжувала влада цей процес. Втім, звичайно, постіндустріальний уклад дещо змінив завдання перепису. Але по порядку.

На території України, як стверджують історики, переписи проводилися ще в княжі часи. Зрозуміло, з метою "каталогізації" платників податків (а навіщо ще?). Втім, судячи з усього, процедура тоді проводилася місцями, хаотично і особливою точністю буде не грішила. Платники, дізнавшись про перепис, втікали в офшори, тобто дрімучі ліси, що розкинулися навколо Києва та інших великих міст. Витягти їх звідти було клопітно і витратно. Тому переписували тих, хто сховатися не встиг.

Ситуація змінилася з початком татаро-монгольського ярма. Досвідчені експлуататори, що мали, до того ж, великий досвід ефективної роботи з платниками податків, поставили справу на наукову основу. Сховатися від загонів монгол, як прочісували місцевість, було важко, а головне небезпечно. Саме тому історично задокументованим першим переписом вважається перепис, проведений завойовниками в 1245 році. Потім переписи монголами проводилися регулярно. Саме тоді наші предки дізналися, що "нас – 10 мільйонів".

Регулярні переписи проводилися, зрозуміло, і за часів Великого Литовського князівства, і за часів Речі Посполитої. Причому поляки навіть не обтяжували себе вигадуванням простих меседжів для народу, на кшталт "опитування проводиться з метою оптимізації соціально-економічного розвитку держави". Магнати, не ховаючись, цинічно переписували лише населення, що платило податки – пенсіонери, школярі, малозабезпечені та інші дотаційні категорії їх зовсім не цікавили.

У короткий період існування незалежної України в середині ХVII століття гетьмани також примудрилися проводити якісь аналоги перепису. Але зі своїми нюансами. Країна воювала, і тому перепис цікавив владу більше з військової точки зору. Уже в 1649 році Богдан Хмельницький проводить перепис військовозобов'язаних – складає списки козацьких сотень та полків.

Реклама

В Російській імперії, що окупувала незабаром значну частину України, переписи населення – "ревізії" – стартували з подачі Петра I. Проводилися вони, зрозуміло, і на окупованих територіях нашої країни, зокрема на Слобожанщині, а потім і в інших регіонах України. Це було веселе дійство: негайно після оголошення чергового указу про ревізії бояри, дворяни та ін. починали гарячкову діяльність. Справа в тому, що вони сприймали переписи населення виключно як переписи власного майна (власне, так і воно в більшості випадків і було в умовах кріпосного права). А тому, дізнавшись про ревізію, починали з допомогою різних махінацій це майно ховати: відсилати кріпаків до інших поміщиків, вести "подвійну бухгалтерію", подаючи ревізорам невірні відомості тощо. Власне, все те, що робить сьогодні великий, середній і дрібний бізнес. За відомостями деяких історичних джерел, вдавалося заховати "в тінь" до третини майна, тобто душ. Держава, зрозуміло, "вживала заходів": перепис населення в російській імперії XVIII століття – це практично повноцінна поліцейсько-військова операція, нічого приємного народу не обіцяла.

Цікаво, що на той час вже успішно тестувалася, а потім повноцінно запрацювала найбільша і досить точна база даних суміжного відомства – церкви. Метричні книги і сповідні розписи заповнювалися священиками старанно і точно, раз на рік книги йшли "нагору". Саме завдяки їм ми маємо сьогодні можливість вивчити свій родовід. Однак звірятися з церковними книгами ревізори стали далеко не відразу – лише з часом в Санкт-Петербурзі додумалися дати ревізорам відповідні інструкції. (Природно, після звірки в черговий раз жахнулися розміром "тіньової економіки").

Лист сповідного розпису із зазначенням складу сім'ї та віку домочадців.

За часів СРСР переписи проводилися регулярно. Найбільш відомий з них – трагічний перепис 1937 року, який показав жахливі наслідки сталінських репресій і Голодомору в Україні. Останнім став перепис 1989 року. Він дав майбутній незалежній державі гордий, але не дуже вірний слоган "Нас – 52 мільйони". Насправді було 51,45 мільйони.

В тренді
Оновлена "Свобода слова Савіка Шустера": де дивитися

Відзначимо також, що в усі часи і в усіх країнах перепис був справою витратною. Іноді навіть дуже. Але, мабуть, окупала себе. Інакше навіщо тоді владі затівати процедуру, яку люто ненавидів весь народ, до наближених керівника держави включно? Втім, в тій же Росії все більша частина витрат віртуозно перекладалися на самих переписувачів: в супровідних документах, з якими ревізори приїжджали на місце перепису, чітко вказувалося кількість продуктів, які приймаюча сторона зобов'язана поставити переписувачам. Що, зрозуміло, ще більше "посилювало" народну любов до перепису.

Між першим і другим…

Незалежна Україна з переписом не поспішала, що дозволяло громадянам цілих десять років тішити себе ілюзією щодо 52 мільйонів. Перший і єдиний перепис в нашій країні відбувся в 2001 році і показав спад населення до 48,4 мільйона. Новий слоган – "нас уже не 52 мільйони" – був негайно взятий на озброєння опозицією і в наступні роки дуже допомагав у справі повалення "злочинних" режимів, які "довели країну". Може, тому (а може, і через відсутність грошей) кожен поточний режим не поспішав проводити новий перепис.

Відзначимо, що на той час підхід влади в цивілізованій частині планети до перепису значно змінився. Населенню почали пояснювати, що перепис вкрай необхідний державі для вже згаданого "соціально економічного розвитку". Загалом, щоб держава точно знала, де потрібно школу побудувати, де дитсадок, де лікарню, скільки грошей дотувати того чи іншого регіону на допомогу знедоленим тощо. Десь саме в цих цілях перепис навіть використовувався. Але, загалом, з огляду на рівень комунікацій в ХХ, а тим більше ХХI столітті, важко уявити собі, що дана інформація може бути почерпнута державою виключно з перепису.

Є ще один міф, популярний вже не у переписувачів, а у тих, кого переписують. І тільки в Україні. Нібито перепис потрібен владі для того, щоб якось отримати базу виборців і фальсифікувати вибори. (Цим міфом, до речі, також щосили користувалася опозиція). Що, звичайно, нісенітниця: будь-який бажаючий може отримати собі цю базу на Петрівці або в інтернеті з доставкою додому. Можливо, дані перепису будуть цінні для політтехнологів, та й то не факт. Сьогодні вони прекрасно роблять свої 73% за допомогою соцопитувань і нових технологій.

Але повернемося до українських реалій. Відродити практику перепису, незважаючи на можливі негативні наслідки для іміджу, зважилася Юлія Тимошенко. У 2008 році було оголошено, що перепис буде проведено в 2011-му. Але потім прем'єром став Віктор Янукович, і перепис перенесли спершу на 2012-й, потім – на 2013-й і, нарешті, на 2016-й. Але до останньої дати сам Янукович уже был перенесен народом за пределы Украины, тому виконати свою обіцянку, зрозуміло, ніяк не міг. Втім, режим залишив після себе спадщину – велику базу документів, що регламентують процес. Більшість з них – діючі. І, судячи з того, що після 2011 року влада поки не спромоглася розробити щось нове, перепис 2020 року будуть проводити частково з напрацювань "злочинного режиму".

Після Революції Гідності і початку російської агресії Україні, зрозуміло, було не до перепису. (Відзначимо, що окупанти населення анексованого Криму переписали в жовтні 2014 го). Повернулися до питання лише влітку минулого року. Саме тоді Кабмін видав розпорядження про проведення перепису в 2020-му. Ну, як видав – в черговий раз підправив розпорядження Юлії Тимошенко розливу 2008 року. Так воно і фігурує в базі законодавства – з її підписом. А ось проведення пробного перепису в Оболонському та Броварському районах – цілком уже ініціатива уряду Гройсмана.

Далі буде...

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Loading...
загрузка...