Свято Хрещення Русі-України як день подяки за прилучення до Візантійської цивілізації

Скоро буде відзначатися 1030-річчя Хрещення Русі-України. Значення цієї події для України важко переоцінити.

Прийняття християнства дало можливість прилучитися до високої візантійської культури, зміцнити центральну владу київського князя, стати однією з найпотужніших держав Європи, активізувати політичні, економічні, військові, культурні зв'язки. Це сприяло бурхливому розвитку торгівлі, кам'яного будівництва, зв'язало Київську Русь з досягненнями європейської та світової культури: відкривалися нові школи й монастирі, поширювалися знання, писемність. Ми сприйняли основи юриспруденції та дипломатії. Християнство вплинуло на мораль і культуру, сприяло їх гуманізації, виступало проти невільництва, учило милосердю, повазі й любові до ближнього.

Усе це ми отримали від Візантії завдяки прийняттю християнства. Язичницька Русь була для них країною варварів, а після Хрещення стала невід'ємною частиною єдиного православного світу, на який поширювалася милість Константинополя.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Через 1030 років після доленосної події в Херсонесі, єднання з джерелом нашої культури можливо і сьогодні завдяки Українській Православній Церкві. Вселенський патріархат дбайливо посилав найосвіченіших грецьких митрополитів на нашу землю, хоча раніше навіть Крим і Кавказ були для візантійців місцем заслання. Згодом Київських митрополитів стали обирати з українців. Потім ієрархічний зв'язок з Константинополем почав здійснюватися через ієрархів найбільш близького нам нового адміністративного центру – Москви. Так є і досі.

На момент передачі Київської митрополії Московському патріархату в 1686 році Константинополь як перший престол цілком усвідомлював себе таким. Незважаючи на своє скрутне становище під владою Османської імперії, у патріарха Діонісія залишалося переконання у своїй вселенській відповідальності. Тому йому не було потреби особисто управляти безліччю православних митрополій. Він не бачив конкурентів, з якими потрібно було б боротися за території.

Розумніше було групувати митрополії під владою помічників, вибудовувати ієрархічну адміністративну структуру. Те, що зараз говорять про українську церкву як об'єкт суперечок між Вселенським патріархатом і РПЦ – свідчить лише про послаблення Константинополя. Україна була, є і буде в єдності з ним як Вселенським престолом. Все що потрібне для того, щоб і сам Фанар, і Москва відчули Україну такою, що належить Константинополю – це відновити авторитет Вселенського патріарха, довіру до нього у православному світі.