Зробити стартовою
26,34
29,34
РУС

Заховані і забуті в шафі: чому злочини проти дітей слабо розкриваються в Україні

Маленьких дівчаток заманив сусід, який прийшов з повинною до міліції, але від нього відмахнулися

Фото: Pixabay

Кримінальні справи минулих років незмінно викликають наш журналістський інтерес. І ті, про які в силу громадського резонансу відомо практично все, і не отримали великого розголосу, але не менш повчальні. Особливо коли про них дізнаєшся від безпосередніх учасників подій – слідчих, експертів, криміналістів, прокурорів.

Професійна пам'ять зберігає унікальні, часом неприємні, але правдиві подробиці, якими люди не могли або не хотіли ділитися раніше, і лише через роки погодилися зробити це для "Сьогодні". Одну з таких кримінальних історій, що сталися близько 15 років тому на Кіровоградщині, розповів ветеран органів МВС генерал-майор міліції у відставці Віктор Пащенко.

- Фабула така: дві дівчинки, чотирирічна Оля і трирічна Анжеліка, грали з іншими дітьми у дворі гуртожитку по вулиці Будівельників міста Світловодська, і раптом зникли, – каже Віктор Михайлович. – Дівчата з нормальних родин скромного достатку. Звичайні, яких сотні, тисячі. І ось така біда...

Рідні кинулися шукати. Стали розпитувати сусідів, перехожих, інших дітей. Ніхто не міг сказати нічого зрозумілого. Тільки що були, і зникли, нікому не сказавши ні слова. Сторонніх людей не бачили.

Тоді звернулися до міліції. Підняли дільничних, оперативників, рятувальників. Усюди розклеїли фотографії з прикметами маляток. Влада міста оголосила винагороду за сприяння і допомогу. Опитали сотні людей – з кримінальним минулим, які перебувають на обліку, з розладами психіки та іншими захворюваннями, а також циган, які могли викрасти дівчаток для жебракування. Ні слідів, ні крихітних зачіпок.

- Розслідуваннями таких справ, як це і подібні, тоді займалася прокуратура, і її порушили за фактом подвійного навмисного вбивства, – продовжує Пащенко. – До Світловодська прибула бригада МВС на чолі із заступником міністра, найдосвідченішим слідчим. Її посилили оперативниками, слідчими з Кіровограда, районів області. За службовим обов'язком мені теж довелося там чимало днювати-ночувати. На місці працювали представники Генеральної прокуратури. У процесі оперативно-розшукових заходів розкрили кількадесят тяжких злочинів, в тому числі минулих років, вийшли на винних, довели їх причетність до порушень закону. Однак Олю і Анжеліку знайти не вдавалося...

Явка чи марення?

У гуртожитку по вулиці Будівельників проживав такий собі Іван С., сантехнік ЖЕКу. Нічим не примітний роботяга, не рахуючи того, що стояв на обліку у психіатра, про що було відомо.

І ось в розпал пошуків він несподівано з'явився до міського відділу внутрішніх справ – нібито повідомити, де зниклі дівчатка, і що з ними.

- Ми завели його до одного з керівників міськвідділу, хіба мало, раптом і справді щось знає або чув, – продовжує генерал. – Але чи то Іван якось неадекватно повівся, то чи всі були в запарці, – відвідувач здався непереконливим і його не сприйняли всерйоз, сказане ним не насторожило, слова порахували маренням божевільного.

С., власне, ніколи і не приховував свою шизофренію. Але йти не поспішав. І наполягав на своєму. Коли ж добряче набрид плутаними, квапливими розповідями, його відправили до кімнати для опізнання. Там перебували тимчасові затримані. Іван і з ними завів мову про дівчаток, раз у раз повторюючи, що йому про них все відомо.

- Він без угаву повторював одне і те ж, хоч його не раз просили замовчати... Скінчилося тим, що надавали стусанів, зламавши при цьому руку...

Дізнавшись про бійку, співробітники з переляку (щоб не подумали, що били вони) відправили Івана до лікарні. Строго наказавши в міліції не показуватися і зайнятих людей байками не відволікати. Мовляв, не плутайся під ногами, без тебе роботи валом. У лікарні той пробув недовго. Йому наклали гіпс, а потім пацієнт заявив, що йому треба до сестри на Черкащину, і поїхав. Тобто з людиною, яка, як з'ясувалося пізніше, фактично з'явилася з повинною, не спромоглися ні поговорити, ні опитати навіть формально – на тій лише підставі, що у неї не всі вдома. 

Видали шнурки

Минуло кілька місяців. Слідство завмерло на мертвій точці. І раптом в міліції пролунав анонімний дзвінок – на набережній виявлені мішки, а в них людські останки. На місце терміново виїхала опергрупа. Експерти-криміналісти підтвердили: останки належать зниклим дівчаткам. Оперативна робота щодо встановлення обставин їх загибелі набула нових обертів.

- Мені з колегою доручили повторний поквартирний обхід гуртожитку, – розповідає далі Пащенко. – Дзвонили в двері, представлялися, розпитували, чи відомо щось. Несподівано в одній з квартир на другому поверсі побачили Івана – той прийшов в гості до сусіда. Звернув увагу на його кеди – один шнурок був чорним, інший – білим. На запитання відповів спокійно: які були, ті і заправив. Але я-то неспроста питав – мішки на набережній теж були різними шнурками зав'язані. Чорним і білим. Майнула думка: невже? .. Кажемо: давай-но, приятель, з нами до міськвідділу. Він не заперечував. Це було ввечері. А незабаром від нього прозвучали перші свідчення...

Під протокол

С. розповів, що того фатального серпневого дня запросив Олю і Анжеліку до себе додому. Вони знали один одного, і дівчата не роздумуючи погодилися. Іван, з його слів, пригостив їх цукерками. Потім знайшов перо, яким прибирають пил з меблів, ліг на диван і, роздягнувшись, попросив, немов у кіно, махати над ним, оскільки було жарко. Чи відбувався сексуальний контакт, слідству з'ясувати не вдалося. С. клявся, що в думках не мав.

Дівчаток на той час почали шукати і почали шукати. Постукали і до цієї квартири.

Іван розповів під протокол, що запропонував малятам: сховайтеся, поводьтеся тихо, а то попаде і вам, і мені, я відкрию двері, а коли батьки підуть, випущу вас і продовжимо грати.

На кухні стояла стара двотумбова шафа. Усередині неї були дві дерев'яні полиці. Дівчатка маленькі, помістилися без труднощів. І притихли, як мишки. Для них це була невинна забава з сусідським дядьком Іваном.

Той відкрив двері – на порозі стояв батько однієї з подружок. Зайшов до квартири, оглянув її, нічого підозрілого не помітив, запитав, чи не бачив їх. Господар сказав, що не бачив і не в курсі.

А після того як чоловік пішов, Іван як ні в чому не бувало вирушив ... до ЖЕКу на роботу – геть забувши про замкнених у кухонній шафі діток.

Згадавши через деякий час, пішов до міліції, але там від нього відмахнулися. І обгортки від цукерок показував, якими маляток пригощав, – все одно не повірили...

Потім, як ми вже знаємо, його побили... Потім потрапив до лікарні, де пробув кілька днів. Потім поїхав до сестри. Коли повернувся додому, сусіди поскаржилися на неприємний запах з його житла. Увійшов до квартири і відразу все зрозумів. Відкривши шафу, побачив жахливу картину...

- Дверцята були закриті ним зовні на цвяшок, тому дівчатка не могли вибратися самостійно і задихнулися, – розповідає Пащенко. – Напевно, стукали, кричали, кликали на допомогу, тільки їх ніхто не чув.

Щоб позбутися трупів, Іван відшукав на звалищі целофанові мішки, приніс додому, уклав останки, сховав за розкладним диваном, на якому спав. Непомітно пробрався до лікарні, де йому лікували руку, роздобув хлорку, господарське мило. І вдома запер килимок, підлогу і все, що так чи інакше могло його видати.

Мішки виніс до Дніпра і, вибравши затишний куточок, прикопав на березі. Деякий час по тому викопав і поніс перезахоронювати в інше місце. Назустріч йшли рибалки і жінка з козами. Він їх побачив, злякався, кинув страшну ношу і втік...

Все це Іван, за словами Пащенка, розповідав неквапливо, докладно, повторюючи, що залишених під замком дітей можна було врятувати, якби його погодилися вислухати, коли з'явився до міліції.

Визнання зізнаннями, але їх треба було перевірити і закріпити. Поліграф тоді ще тільки впроваджувався в практику, і все ж він показав, що Іван каже правду. Із Запоріжжя привезли службових собак, і кожна окремо, незважаючи на велику кількість хлорки, яку, замітаючи сліди, щедро використовував господар квартири, виконала практично той же маршрут: від дверей до розкладного дивану, потім до кухонної шафи, знову до дивана і знову до дверей. Нюх собачий унікальний, і навіть таке сильнодіюча речовина не здатна була на нього ні вплинути, ні збити з пантелику.

Західні кримінальні експерти вже давно розробили методики, що дозволяють за наявністю і станом комах, мікроорганізмів встановлювати, підтверджувати або, навпаки, спростовувати обставини злочинів, скоєних в умовах неочевидності.

Залучені до розслідування світловодських подій харківські криміналісти, не маючи за плечима такого значного досвіду в сфері судової ентомології, проте дуже скрупульозно вивчили сліди личинок комах і в квартирі С., і там, де він прикопував останки. Проведені дослідження допомогли ідентифікувати їх і винести відповідні висновки.

У Херсоні Іван пройшов психолого-психіатричну експертизу. Вона підтвердила, що його свідчення правдиві, лише з незначними художніми перебільшеннями.

- Була проведена величезна робота, на підбиття підсумків з Києва приїжджали заступник міністра внутрішніх справ, голова карного розшуку МВС України, інші високопоставлені правоохоронці, – зазначає наш співрозмовник. – І всі, хто в більшій чи меншій мірі притягувався до оперативно-розшукових заходів, очікували, що справа потрапить до суду, а Іван, природно, відповість за законом. Однак цього не сталося.

Злочин без покарання

Представники ГПУ, за якими було останнє слово, заявили, що визнання С. підтверджуються не прямими, а тільки непрямими доказами, що недостатньо для притягнення його до відповідальності. До того ж, він психічно хворий. А з шизофреніка що запитаєш? Справу до суду вирішили не передавати, вважаючи нерозкритою, і Івана залишити на волі...

- Прокурорські мотивували свою позицію наступним: якщо подібний Світловодську факт виявиться ще десь, і там теж будуть тільки непрямі докази чиєїсь провини, почнеться зворотна розкрутка, розбір польотів – хто займався, як притягнули до відповідальності психічно хворого, і тоді багатьом співробітникам не зносити голови, – зітхає Пащенко. – Питання про осудність не ставилося взагалі. Воно формулювалося інакше: чи можна вірити словам підозрюваного. Відповідь: можна. З незначною поправкою на домисел, легкі фантазії. Але загалом і головне – то, що говорить, правда.

Буваючи в Світловодську після тих подій, Віктор Михайлович кілька разів зустрічався з Іваном. Той зізнавався, що з його плечей немов гора звалилася – поки в усьому не зізнався, спати не міг, ледь не щоночі дівчинки снилися.

- Як жив відлюдником, не маючи родини, так і помер на самоті. Незважаючи на минулі роки, все з ним пов'язане з пам'яті моєї не стерлося, – підсумовує розповідь наш співрозмовник. – Справу, якщо не помиляюся, так і не припинили – лише призупинили. І вона, в 170 з гаком томах, досі значиться як нерозкрита. Ось така колізія. Термінів давності вбивства не мають... 

"Даючи свідчення, Іван все відтворював дуже точно"

Наш співрозмовник Віктор Пащенко народився і згодом працював в Кіровограді (нині Кропивницький). До призову до армії був інструктором з рукопашного бою. Після звільнення в запас був прийнятий в органи внутрішніх справ. Пройшов різні посади – від інспектора патрульної служби, оперуповноваженого до начальника "забійного" відділу і керівника кримінальної міліції області. Закінчив Дніпропетровську школу міліції і Національну академію внутрішніх справ. У березні 2010-го очолив УМВС в Кіровоградській області. Був, за його словами, першим в Україні міліцейським генералом, що починав службу не лейтенантом, а простим старшиною. Зараз на заслуженому відпочинку. Майстер спорту з самбо і дзюдо. Неодноразовий призер Союзу і України з цих видів спорту... Розповідаючи про світловодському справі, зазначив: незважаючи на захворювання, Іван С. дуже точно відтворював обставини і хронологію подій.

Зниклі діти: рівняння з невідомими

Схожі НП ставалися і до, і після світловодських подій. Хтось, на щастя, живим-здоровим повертався сам. Когось знаходили і віддавали батькам, опікунам, вихователям. Деякі ж зникали безслідно. Масштабні пошуки, до участі в яких залучали великі сили і засоби, розтягувалися на тижні, місяці, роки. Іноді фінал опинявся сумним.

Діти зникали і в великих мегаполісах, і в провінційних населених пунктах – містечках, селищах. Такі випадки реєструвалися в Києві, Донецькій області, Запоріжжя.

Досі не знайдені столичні школярки Тоня Кульчицька та Надя Ющенко, зниклі в липні 2002 року. Подружки каталися на велосипедах в районі Княжого Затону і... немов крізь землю провалилися. Обом зараз (якщо живі) більше 28 років.

У Севастополі шукали Таню Мізіну і Настю Балябіну. Тіла із слідами насильства виявили через три тижні.

2011-го загадковим чином зникла дев’ятирічна Інна Лук'янович. Вона приїхала до столиці з вітчимом погостювати у бабусі. Вирушила купити картки поповнення рахунку мобільного телефону і... більше її не бачили ні живою, ні мертвою.

Зниклих шукали тисячі співробітників правоохоронних органів, рятувальники, військовослужбовці, сусіди, громадські активісти, волонтери. Залучали екстрасенсів, ясновидців. Перевіряли залізничні та автовокзали, гаражі, горища, підвали, сараї, зачищали злачні місця. На жаль...

Серед основних версій, що висувалися слідством, – викрадення з метою викупу, продажу в сексуальне рабство, для жебракування, в тому числі за кордон, нелегальної трансплантації внутрішніх органів. Не скидалися з рахунків (так вказувалося в оперативних матеріалах) і "приховування слідів насильницької смерті в результаті умисного або навмисного вбивства, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили загибель потерпілих". Відпрацьовувалися версії дорожньо-транспортної події, винуватець або винуватці якого, щоб уникнути покарання, позбувалися тіл і будь-яких речових доказів з місця подій.

Деякі діти, як і в Світловодську, стають жертвами психічнохворих. Неповнолітню киянку Яну по дорозі зі школи вистежив, зґвалтував і вбив якийсь Олександр Б., який, як і Іван, перебував на обліку в профільному диспансері з діагнозом "шизофренія". За кілька років до цього він отримав травму голови, після чого, як зізнався на слідстві, почав відчувати сексуальний потяг до неповнолітніх...

З крайності в крайність

Семен Глузман, психіатр, правозахисник:

- Діагноз "шизофренія" у нас ставлять частіше, ніж він дійсно підтверджується. Такою була стара радянська традиція, яка, на жаль, ще жива й здорова. І вся система судово-психіатричної експертизи знаходиться в стані абсолютної нереформованості. Мін'юст не хоче нею займатися, а МОЗ не повинен. Але йдеться не про психіатрію, а про правову оцінку. Адже з точки зору закону і здорового глузду той, хто страждає на ту ж шизофренію, може вчинити злочин, за який його чекає в'язниця, колонія, але не лікарня. Він же не обов'язково позбавлений дієздатності. Отже, і осудності теж. А може, у нього ремісія – період перебігу захворювання, при якому спостерігається ослаблення чи зникнення симптомів? Нас оточує маса дивних, не завжди адекватних людей: що ними рухає, що від них очікувати? Ніхто не знає. Раніше без розбору намагалися заховати до спецустанов і здорових людей. Зараз спостерігається інша крайність: навіть при явних ознаках психічних розладів туди заберуть тільки за гроші. Не завжди і не скрізь, проте часто буває, що бригада швидкої психіатричної допомоги, яка прибула додому за викликом, за просто так хворого не відвезе. Хочете – платіть. І маємо те, що маємо...

Нагадаємо, раніше "Сьогодні" писали про недитячі біди дітей в інтернеті: від секстингу до суїцидів. Про це говорили з "головним дитячим поліцейським" країни, начальником Управління ювенальної превенції Нацполіції України, полковником поліції Ларисою Зуб. 

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Ви зараз переглядаєте новину " Заховані і забуті в шафі: чому злочини проти дітей слабо розкриваються в Україні". Інші Новини України дивіться в блоці "Останні новини"

АВТОР:

Олександр Ільченко

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Орфографічна помилка в тексті:
Послати повідомлення про помилку автору?
Повідомлення повинно містити не більше 250 символів
Виділіть некоректний текст мишкою
Дякуємо! Повідомлення відправлено.
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь