Українці їдуть з країни: чому більшість мігрантів хотіли б повернутися додому

3 Вересня 2017, 22:38

Найсильніші емігрантські настрої – серед молоді до 30 років


Українці їдуть з країни. Вчитися, заміж, але найчастіше – на заробітки. Влаштовуються нелегально, за принципом – головне зачепитися, а там – як піде. Цифри, оприлюднені соціологами, лякають: кожен третій українець готовий виїхати з країни назавжди. Найбільш сильні емігрантські настрої – серед молоді до 30 років. Більшість просто не вірить, що може досягти чогось на батьківщині в професійному плані і заробити при цьому на гідне життя. Журналісти зібрали історії тих, хто виїхав з різних причин у різні роки.

Риба шукає де глибше, а людина – де краще. Богдан – емігрував до Брюсселя з України, коли не зміг домогтися справедливості на батьківщині. Працював у Вінниці за договором, платив податки.

"В один прекрасний момент клієнт зі мною не розрахувався. Я пішов у міліцію, пішов до податкової служби, і це закінчилося втратою часу. І ніхто нічого не повернув. Руки просто опустилися.

У Бельгії ж неможливо вступити в ділові відносини без підписання договору, адже це – серйозний аргумент в суді. Такі умови цілком влаштовують чесну людину. Але найпривабливіше тут – оплата праці. Є середня цінова ставка, на яку будь-який робітник може собі дозволити знімати квартиру, мати машину і відпустку і харчуватися нормально ", – розповідає він.

За Україною Богдан нудьгує, зізнається, хотів би повернутися – якби платили, як у Європі. Ну а поки – розвиває свій бізнес тут. Додому не збирається.

Міграція – явище природне. Коли газелям не вистачає їжі – вони йдуть на нові пасовища. Коли вовкам не вистачає газелей, вони йдуть слідом за газелями. У людини все складніше. Але не набагато.

Коли в 90-х роках одне за одним закрилися сотні підприємств. Коли робота була, але платити за неї ніхто не збирався. Коли Наталі перестало вистачати коштів на прожиток, вона, як і тисячі інших українців, рушила на Захід у пошуках кращого життя. І дісталася до грецьких берегів.

Працювала в ресторанах, працювала в готелях. У ресторанах мила посуд, в готелях прибирала в кімнатах.

В її випадку збулася мрія будь-якої жінки з глибинки. Наталя зустріла прекрасного грека, вийшла за нього заміж, народила дітей і тепер насолоджується середземноморським повітрям у статусі господині кафе. Тепер вона спостерігає за міграцією самих греків.

Повертатися на батьківщину Наталія поки не думає. Луганська область, звідки вона родом, не особливо сприяє цьому.

"З 94 починаючи, їхали багато. І дуже багато. Мені здається, тоді люди просто втекли від поганого життя. Сьогодні я таких рішень не бачу. Сьогодні люди приймають більш прагматичні рішення. Люди думають про те, як побудувати свою кар'єру. І якщо економічне середовище дає їм більше можливості на заході або в Європі або на сході. І ми знаємо, і в Росію люди емігрують. І в Китай емігрують ", – говорить Тимофій Мілованов, професор економіки.

Сьогодні емігранти – це не тільки ті, хто виїхав під тиском обставин. Ось, під посольством Сполучених Штатів зустрічаємо хлопця, який зібрався вчитися за океаном.

Освіта трохи кульгає в Україні, а тому і вибрав США для подальшого навчання.

А цей товариш вирушив до Польщі тому, що просто хотів змін.

Приїхали, відкрили свій бізнес – найменшу кав'ярню. І живуть-поживають, добра польського наживають.

"Погані новини в тому, що ми втрачаємо людей. Хороші новини в тому, що це знаєте, така ось трудова еміграція. Ці люди можуть повернутися до нас, якщо економіка буде зростати", – говорить Мілованов.

Якість еміграції покращилася, якість життя від еміграції покращилася. Це в принципі, добре для українців.

"Світ стає глобальним. Тобто, такий мультикультуралізм. І в Європі, і в Штатах. Ми поступово рухаємося в тому ж напрямку, насправді", – пояснює Тигран Григорян, психолог.

Найбільша кількість наших емігрантів – у США. Тут багато чинників – і країна передова, і дійсно дуже високий рівень життя, і найнадійніша система протиракетної оборони (що на теперішній час мало не вирішальний фактор), і знаменита грінкарта, і взагалі – країна-мрія. Але наш наступний герой не марив про неї.

Сьогодні Сергій Лісковий зі своєю прекрасною сім'єю вирощує огірки на балконі в місті Ашберн. За годину їзди від Вашингтона.

Його діти виросли вже тут, але добре говорять по-українськи, пишаються вишиванками і знайомлять гостей з сімейними фотографіями.

Історія, через яку Сергій змушений був покинути батьківщину, незвичайна і пов'язана з боротьбою з корупцією.

Лісковий трудився у великій айті-компанії, яка відпрацьовувала в основному державні замовлення.

І ось ця компанія береться за проект, який фінансується Світовим банком. Тобто, надходять кредитні гроші, відсотки по яких ляжуть ще на наших онуків. Програміст ретельно збирає інформацію про всі сумнівні операції з фінансами світового банку. А потім наважується на відчайдушний вчинок.

Далі все відбувається стрімко і масштабно. Банк згортає фінансування всіх програм, які були заплановані по всій Україні.

Можливо, завдяки вчинку Сергія, в майбутньому емігрантів з України в світі стане менше. Принаймні, тих, які тікають від злиднів.

Раніше сайт "Сегодня" дізнався, скільки заробляють трудові мігранти з України і в яких умовах живуть.

Ви зараз переглядаєте новину "Українці їдуть з країни: чому більшість мігрантів хотіли б повернутися додому". Інші Новини України дивіться в блоці "Останні новини"

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Загрузка...
Загрузка...