Катерина Степаненко
редактор Перша в Україні зміїна ферма відкрилася у селі Солонка піді Львовом. Не село – дивовижа: нові будинки-особнячки, таунхауси, чудові дороги. Зелена сучасна ферма в картинку цілком вписується. Не Львівщина – Швейцарія! Змії – новий напрямок роботи місцевого равликового господарства, два місяці як запустилось. Зміїний вольєр і равлики розташувалися прямо на території садиби Ірини та Івана Юськевичів. Його і фермою не назвеш – акуратний сад з виноградом, рожевими кущами, яблунями та газонами. Ділянка з равликами, які мирно пасуться, вкрита заростями ріпаку та "будиночками" -щитами. А поруч у повній гармонії з сусідами – альтанка з неотруйними плазунами. Щойно тераріум підросте і зміцніє, в чергу за зміями вишикуються найкращі українські ресторани, впевнена співвласниця ферми і її ідейний натхненник Ірина Юськевич.
"Вже зараз телефонують, цікавляться, коли почнеться продаж. Чекають майстер-класів з приготування страв зі зміїного м'яса", – говорить вона.
Як на курорті. Поки вужі підростають, їм облаштували особистий басейн у вольєрі і місця для активного та спокійного відпочинку
Фермери-новатори: 59 змій і тонни равликів
Ірина та Іван – пара підприємців, яку ще кілька років тому сусіди вважали навіженої. Вона – юрист, він працював у будівельній сфері.
"Років 5 тому заснували одну з перших в країні равликових ферм, – розповідає Ірина. – Досвіду ще ні в кого не було. Просили ветеринарні інстанції хоч якось нас навчити, проконсультувати".
Але в результаті набивали на равликах свої власні гулі і тепер знають про догляд за ними, зі слів Ірини, майже все. Вчать інших, як налагодити роботу на фермі європейського зразка.
"Експерименти коштували недешево. Був час, втрачали по 200 кг равликів у день, – розповідає Іван. – Стояла спека, а ми полили їх неправильно".
Тепер досвідченим шляхом взялися розводити неотруйних змій. Два роки обмірковували ідею, шукали, де взяти їх на розплід. І нещодавно з місцевого екокуточка отримали мішки з клубками одомашнених вужів.
"Їх 59. Перерахувати не змогли, віримо на слово, – каже Ірина. – Точніше дізнаємося, коли будемо укладати їх в зимову сплячку".
Заодно з'ясують, скільки малюків вилупилося за літо: у однієї змії може бути 1-2 дитинчати, а може вийти й 10. Десь в середині-кінці листопада вужів відловлять і поштучно упакують в мішечки, потім складуть в коробки в холодильному приміщенні. Зазвичай там впадають в анабіоз равлики, цієї зими вони муситимуть потіснитися. А зараз у вужів сезон линьки, і щодня Юськевич збирають по вольєру шкірки.
"Це символ грошей, – каже Ірина. – Шкірки ріжуть на шматочки і носять як амулет у гаманці. У нас в офісі вже цілий склад цих "амулетів".
Вужі домашні
Дрібні і дорослі вужі безшумно ковзають вольєром. Тут у них свій ставок, насип кори, стіжок сіна, сухі стовбури дерев. Хочуть – ховаються в тінь, часто на освітлених сонцем каменях гріються. Вночі сплять, звисаючи з гілок, в сіні відкладають яйця – настав час нересту. Харчування у вужів – як в санаторії:
"Годуємо мальками риби, перепелиними яйцями, фермерським молоком напуваємо. Дехто не п'є, а приймає молочні ванни", – жартує Ірина.
"Західний равлик" входить в агротуристичний кластер і в союз "Смак українських Карпат". Це об'єднання фермерів, яке й забезпечує вужів свіжими корисними продуктами. Таким чином, виграють на взаємодії всі.
"На тиждень кожен вуж з'їдає не більше двох рибин, грам 30 молока, – розповідає Ірина. – На місяць утримання змії коштує гривень 100. Всього поголів'я – близько 6000".
У природі вони так не харчуються, як на фермі, кажуть Юськевичі. Вже запросто заковтує рибку товщу за себе, як пітон, а потім переварює кілька днів. Молодняк за розміром ще тонший, а апетит – як у анаконди.
"Часто спостерігаю за ними – цікаві істоти! Дрібнота рибку побільше зжерти не може, починає за здобич між собою воювати, – розповідає господиня ферми. – Одне вуженя хапає рибу за хвіст, друге – за голову, і тягнуть кожен на себе".
Відкусити не можуть – зубів немає. Так і тягають до переможного кінця.
Навіщо їдять змій
Зміїне м'ясо використовується в кухнях багатьох народів світу, чому б і українцям його не спробувати, вважає Ірина.
"Це звичайнісінькі вужі, але їхнє м'ясо дуже корисне. Білок, збагачений амінокислотами, – каже вона. – Вуж не харчується преміксами, тільки свіжим добірним кормом. Екопродукт, на відміну від сучасної свинини і курятини".
Він буде делікатесним – страва у ресторані може коштувати 4000-5000 грн. Але бажаючі його покуштувати знайдуться, переконане подружжя. У столичних ресторанах вже можна знайти м'ясо кобр – причому, зі слів Ірини, їх поставляють живими і вже тут забивають. А якщо так, то переконувати українців, що вуж – тим паче їстівний, сам бог велів.
Торгувати м'ясом збираються нескоро – спочатку треба попрацювати над популяцією змій, а це ще 3-4 роки.
"Можливо, і швидше, адже ми їх цілеспрямовано відгодовуємо, – каже Ірина. – Поки що можемо дозволити собі довгострокову рентабельність: заробляючи на равликах".
Перспективи бізнесу
"Поки вужі пильно спостерігають за нами, а ми за ними, – каже Ірина. – Здорові, активні, почали відкладати яєчка, втрат немає. Думаю, їм тут дуже комфортно".
Зазвичай вужики ручні, але в період кладки яєць уникають контактів з людиною. Не шиплять, не нападають, але і радості від того, що їх в руки беруть, не відчувають.
"Ми не мали право отримувати вужів з дикої природи, браконьєрити – працюємо офіційно. Ці – одомашнені: ми їх поставили на прихід, пройшли санітарні обстеження, і поки змійки на карантині", – пояснює Юськевич.
Як з ними поводитися, розпитували зоокуточок і просто сільських жителів, шерстили інтернет. Каркас для розплідника ретельно продумали.
"Бачили аналогічні в Таїланді, мали уявлення, як робити", – каже Іван.
Він, зі слів Ірини, відповідає за технічну сторону фермерства, реалізує ідеї дружини. І робить це на совість: дно повністю забетоновано, навіть є водойма (щоб змії не рили норки). Зверху – металевий каркас, подвійний захист сіткою. Одна з них – дрібнофракційна, щоб навіть новонароджені вужики товщиною з дощового черв'яка не зуміли пролізти.
"Втекти звідси нереально, – каже Ірина. – Знаю, в селі є скептики, які від нашого задуму не в захваті".
Навіть коли Юськевичі заводили равликів, ходили чутки – мовляв, баловство для багатих, скоро ці равлики по наших городах розповзуться. Але достатньо невисокого паркану, змащеного по краях спеціальною речовиною, щоб вихованці не розбігалися.
"А як ми утримуємо вужів, кожен сусід може зайти і подивитися. Нашу креативну економіку ми не приховуємо", – підкреслює господиня ферми.
Кухня: як готувати змію
Ірина Юськевич обожнює країни Азії, особливо тамтешню кухню.
"Перенесла гематологну хвороба і знаю, що таке білки та амінокислоти для оздоровлення організму, – каже вона. – У гонитві за кількістю, а не якістю продуктів отримуємо проблеми зі здоров'ям".
Азіатський підхід їй подобається більше, і подружжя навіть подумують розводити отруйних змій і сарану. Ідея з равликами виникла в розпал хвороби.
"Ми багато гуляли, присіла на пеньок – поруч проповз равлик, – згадує вона. – І спали на думку слова батька, що гроші лежать у нас під ногами".
Ірина розцінила це як знак згори, і не прогадала, хоча в селі подейкували про започаткування всяке.
"Самі не думали, що ферма зробить нас публічними людьми. Постійно представляємо область на аграрних конференціях, – каже вона. – Вирощуємо затребуваний нішевий продукт".
Європа – тільки квіточки. Найбільший ринок – Китай, тільки поставляти туди равликів у наших фермерів поки ресурсів не вистачає. Але, щоб годувати не тільки Україну, а й Азію равликами і зміями, ферма готова розвиватися і пережити ще раз шквал скептицизму через вужів.
"У найближчі роки в цій галузі відкриється хтось ще. І люди зрозуміють, що це не дурниці, а їжа, якої потребує організм", – переконана Ірина.
Розрубати і вимочити
Вужі ще не розплодилися, а бажаючих їх куштувати вже чимало, кажуть фермери. Всі, хто морально готовий ласувати равликами, не проти покуштувати й вужа. Для Ірини зміїні делікатеси не новинка.
"Тушкувала їх, запікала в духовці – люблю м'ясо змій, – каже вона. – Схоже на курятину, але ніжніші волокна і пахне рибою".
Запах специфічний, але все залежить від майстерності кухаря. М'ясо два дні вимочується в молоці, щоб стало ще м'якше, і маринується в соєвому, імбирному соусах, з часником.
"Прекрасно компонується з гарніром, салатом, – каже Ірина. – А якщо ви боїтеся змій – отже, просто не вмієте їх готувати!".
На равликах вона руку набила, на черзі змії. Забій – стандартний, шкурку можна й не обдирати. Відходів майже немає.
"Кістки у змії тонкі, як у риби, але тверді, як у курки. Якщо неправильно їх розрізати, роздрібнити і уламки важко витягти, – ділиться вона досвідом. – Треба багато тренуватися, щоб обробляти змію майстерно".
Ще дивина: українські устриці
З 2014 року під Одесою вирощують справжніх устриць Crassostrea Gigas (вона ж тихоокеанська або японська). Цієї весни "Устриці Скіфії" відкрилися для екскурсій: можна відвідати ферму на території національного парку, на березі Тилігульського лиману. Кажуть, устриць вирощують з посадкового матеріалу, взятого у відомому устричному розпліднику на Заході Франції. На березі Чорного моря устрицям сподобалося: за технологією, розробленою українською командою, вони виростають за 16 місяців і подаються до столу з унікальними смаковими якостями і характерним горіховим післясмаком. На фермі працює всього два десятки осіб. Колись вона замислювалася для відродження давніх традицій споживання устриць на південному узбережжі України. Засновник, приватний підприємець з Києва, вважає, що їх несправедливо забули в ХХ столітті. І навіть відкрив устричну освітню програму "Устричний Університет", що складається з тренінгів, лекцій та майстер-класів, присвячених молюскам.
Туристичний об'єкт: поставити на равлика
Другий сезон ферма – пункт туристичного маршруту. Львівська обладміністрація сама звернулася з проханням приймати екскурсантів. Косметологи, школярі, гурмани йдуть щільним потоком.
"Я вже стала професійним гідом, – сміється Ірина. – Пора б заміну підготувати, але нікому довірити не можу".
Сезон відкривається на початку квітня і по середину червня наперед проплачені по три екскурсії в день. Щодня ферма приймає до 150 дітей, плюс суботні гастротури для дорослих. Школярі без страху заходять у вольєр до вужів, спостерігають, як змійки обвивають руки, фотографуються. Равликів пробують тушкованими і маринованими, ще й влаштовують равликові забіги.
"Я раз в лісі трохи на гадюку не наступила – досі забути не можу. А їм хоч би що! "- дивується мама юного любителя змій.
Акули і змії – найстрашніші фобії з дитинства, зізнається Ірина.
"Де б не купалася, побоююся, що нападуть і з'їдять мою ногу, – каже вона. – Коли отримали подарунок з екокуточка, висипали з чоловіком з мішків вміст, такий жах охопив, що бігла з вольєра як ошпарена".
Нібито й зрозуміло, що вужі неотруйні, але коли біля ніг опинилися клубки змій, що розповзаються, дитячі страхи себе проявили. Перші два тижні після переїзду вужів Ірина щоночі зіскакувала на ноги і спросоння проганяла їх зі свого ліжка – мучили кошмари. Але чим більше контакту, тим менше невідомого.
"Будь-яку можу взяти в руки, якщо вона не проти", – каже Ірина.
Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" писали про те, як у Херсоні вчені розводять екзотичних молюсків. Через глобальне потепління тропічним жителям на Півдні України цілком комфортно.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми