У Національному військово-історичному музеї з 11 грудня почне роботу експозиція, присвячена війні на сході України. Її експонатами є залишки амуніції, зброї та особистих речей українських солдатів, загиблих на Донбасі. Все це знайдено членами пошукових груп, які вирушили, щоб забрати тіла полеглих бійців і передати їх родичам для поховання. Проломлені осколками каски, пошкоджені бронежилети, обгорілі, залиті кров'ю мобільні телефони та записні книжки дають уявлення про жахи боїв, які продовжують гриміти на території нашої країни. Багато особистих речей передано рідними хлопців, які загинули в цій війні.
ДВА ТИЖНІ НА ПОШУКИ. Основна частина експозиції в Національному військово-історичному музеї присвячена наслідкам "Іловайського котла" і боїв на Саур-Могилі. Ще на початку осені волонтерські групи вирушили на території Луганської та Донецької областей, підконтрольні бойовикам, щоб вивезти звідти тіла загиблих українських військових. Як розповів директор музею Владислав Таранець, початок пошуків ініціював представник Генштабу, на якого вийшли з тієї сторони: "Було сказано – тут лежать гори трупів ваших солдатів. У вас є два тижні, щоб їх вивезти. Ми забезпечимо охорону і коридор. Але головне, щоб прийшли звичайні волонтери або прості люди. Дізнаємося, що пішов хтось із військових, – вб'ємо".
Обдзвонили безліч патріотичних організацій. Але реально в першу поїздку з Києва зібралося лише 6 чоловік: представники музею, пошукової організації "Союз Народна Пам'ять" та військові реконструктори.
Один з учасників пошуків – співробітник музею Леонід Бондар побував під Іловайськом і в районі Савур-Могили. "Я займався історичними реконструкціями і бачив місця давніх боїв. Але побувати там, де бій закінчився зовсім нещодавно, – для непідготовленої людини це стало б шоком. Я бачив розбиту артилерією бронетехніку і переораний вогнем грунт", – розповів Леонід про свої враження, отримані в районі Савур-Могили.
Дуже сильні руйнування отримало село Степанівка, де підбиті бойові машини стояли серед пошкоджених снарядами житлових будинків. "І тут ми бачимо напис крейдою на одному з парканів: "Тут живуть люди". А на іншому паркані було написано: "Зайдеш – уб'ю". Просто і зрозуміло", – згадує Леонід.
Найсильніші враження були отримані в Шахтарську, де пошуковці виявили тіло загиблого солдата, а при ньому – лист від дружини і дитини: "Там дитячий малюнок і слова: чекаємо, любимо, повертайся скоріше. А ця людина вже ніколи не повернеться додому... Мені було дуже важко читати таке", – розповів Леонід. Він зазначив, що нехитрі малюнки дітей викликають у солдатів багато емоцій: "Деякі бійці навіть фотографуються на їх фоні. Адже вони дуже добре відчувають, коли хтось про них турбується".
РЕАКЦІЯ МІСЦЕВИХ. Далі погроз справа не доходила. За словами Леоніда Бондаря, в найперші заїзди, незважаючи на охорону, виділену представниками самопроголошеної "ДНР", деякі люди погрожували пошуковикам гранатами: "Мовляв, навіщо ви сюди прийшли? Ми вас не кликали! А солдати ваші нехай гниють в землі". Очевидно, це були якісь заїжджі..."
Коли місцеві розуміли, чим саме займається пошукова група, встановлювалася довіра. "Врешті-решт навіть якщо загиблий солдат в чомусь і був винен, то він вже заплатив за це своїм життям і заслуговує, щоб його нормально поховали його родичі. Ми багато спілкувалися з місцевими, і я зрозумів тільки одне: прості люди давно б про все домовилися. Одні запитували: "Навіщо ви сюди прийшли?", Інші: "Коли це вже все закінчиться?". І людей, які бажали завершення війни, було більше", – згадує Леонід Бондар.
ВТРАТИ МЕНШІ, НІЖ ОЧІКУВАЛОСЯ. Дізнавшись про "гори трупів" біля Саур-Могили, Владислав Таранець, який і раніше бував в тих місцях, моментально уявив собі картину боїв під час Великої Вітчизняної війни. "Але все виявилося простіше. У перший день група виявила там тіла тільки 6 осіб. Всього ж із тих місць місія "Чорний тюльпан", роботу якої зараз очолює Ярослав Жилкін ("Союз Народна Пам'ять") вивезла трохи більше 160 загиблих", – повідомив Владислав Таранець.
За його словами, порівняно невелика кількість втрат пояснюється тим, що багато командирів попросту повели свої підрозділи з позицій, вирішивши, що важливіше зберегти людей. "Наприклад, під Многопіллям (район Іловайська. – Авт.), ми побачили залишені позиції і підірвані боєприпаси. Люди пішли", – додав Леонід Бондар.
На думку Таранця, інформація про великі втрати поширюється окремими бійцями добровольчих батальйонів, які, навоювати, приїхали додому і почали ділитися враженнями. Багато що залежить від сприйняття самих бійців. Кожен сприймає інформацію під своїм кутом зору. А звідси і суперечливі і часто не відповідають дійсності відомості.
Але найголовнішими носіями достовірної інформації є не тільки бійці добровольчих батальйонів, а ще й військовослужбовці української армії, які вчиняють безліч подвигів, про які поки невідомо громадськості. Адже саме армія несе основний тягар війни. "Солдати можуть багато розповісти, але їх журналісти не завжди питають. Не особливо дозволяє говорити і командування, а солдат же не буде базікати зайве", – пояснив Владислав Таранець.
ЩО ВДАЛОСЯ ВИВЕЗТИ. За словами Леоніда Бондаря – це були речі, які не становлять небезпеки. Наприклад, солдатська амуніція, залишки боєприпасів і радіоапаратури, а також особисте майно. Експозиція має особливу особисту цінність для працівників музею, адже тут є і речі одного з його співробітників, який загинув на фронті. "Він говорив, що в минулому був офіцером розвідки, і його навички та досвід важливі там. Він просто не міг вчинити інакше. А через деякий час ми його вже проводжали в останню путь...", – розповів Владислав Таранець.
Тепер пам'ять про нього зберігають його особисті речі: посічені осколками бронежилет, автомат і залитий кров'ю мобільний телефон з розбитим екраном...
Є на виставці фотографія згорілої БМП, що потрапила під залп реактивної системи залпового вогню (РСЗВ). Температура була настільки високою, що каски бійців, що сиділи чи то на броні, чи то всередині машини, намертво вплавилися в метал.
За характером пошкоджень на амуніції можна припускати, як міг загинути її власник. Поруділа каска, що втратила форму від високої температури, швидше за все, говорить про те, що солдат потрапив під залп "Граду". Є каски з наскрізними проломами. Одна з касок лежить внутрішньою стороною вгору. На дні – купка брудної золи.
Серед нехитрого скарбу загиблих солдатів можна побачити записники з номерами телефонів, банківські картки, пам'ятки для військовослужбовців, зламані мобілки. Саме на дзвінки по мобільних телефонах, які здійснювали солдати, дуже часто наводився вогонь ворожої артилерії, що й призводило до втрат.
Волонтери в зоні бойових дій все ще продовжують пошуки тіл загиблих. Але після настання зими це стало важче. Випав сніг, і земля промерзла. Леонід Бондар вважає, що і після завершення війни в полях і посадках люди ще довгий час будуть знаходити тіла бійців: "Культури поховання загиблих солдатів у нас як не було, так і немає. Наші діди і прадіди, загиблі в часи Великої Вітчизняної війни, досі лежать поховані як попало. І це дуже правильно, що пошукова група виїжджає заради того, щоб знайти хоча б одну людину, передати його родичам, які могли б віддати його землі".
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми