Анастасія Білоусова
Катерина Степаненко
редактор З тих пір, як патріарх Варфоломій дав Україні томос про автокефалію, Українська православна церква на чолі з блаженнішим Онуфрієм зіткнулася з проблемою – переходу/не переходу в нову структуру під назвою Православна церква України (ПЦУ). Йшлося про виключно добровільний перехід представників УПЦ в ПЦУ і збереження прав релігійних громад. Частина парафій – зокрема, у Вінницькій області – добровільно перейшли в нову церкву. Але незабаром з різних куточків країни стали надходити сигнали про гоніння і захопленні храмів УПЦ. Першими заговорили про порушення прав релігійних громад в глибинках Рівненської та Волинської областей. "Сегодня" побувала в шести парафіях, щоб розібратися – що відбувається насправді і чи є життя після томосу. Ми публікуємо першу частину репортажу.
Гоща: роки без храму
Першим місцем нашого непростого паломництва виявилося село Гоща Рівненській області. Тут парафіяни УПЦ кілька років моляться в будиночку священика і не можуть зайти в свій храм – з 2015 року там служать представники УПЦ КП (нині – ПЦУ). Чи змінилося щось зараз? Виявилося, так. Після томосу, як каже протоієрей Іоанн і його паства, вони стали отримувати нові погрози – їх хочуть позбавити і молитовного будиночка.
У день, коли ми приїхали, була поминальна субота і на критій веранді кілька столів були сповнені хліба для освячення. Своєю появою ми ледь не зірвали службу – парафіяни занервували, по кімнатках, заповненим людьми, пішов переляканий крик. І тільки коли о.Іоан повідомив: "У нас гості, журналісти, які хочуть дізнатися, як ми живемо", люди заспокоїлися і продовжили службу. Дивно було слухати, що частину молитов читав ... хлопчик семи років. Виявилося, він знає все напам'ять і з 4 років служить в храмі разом з батюшкою!
Парафіяни. По неділях тут – до 50 сімей, а на Великдень – 100
"Слава томосу!"
Настоятель, протоієрей Іоанн, служить в Гощі вже 32 роки.
"Тоді, в 1996 році, храм був в повному запустінні, але ми Божою милістю його відремонтували, поміняли купол, перекрили дах, зробили ремонт, придбали начиння і стали служити, – згадує отець Іоанн. – У березні 2015-го приїхали якісь люди, зламали двері храму ломами, навіть міліція їм допомагала. Потім в газеті місцевій вийшла подяка за "повернення храму". Ми звернулися до суду, на якому вийшла постанова – проводити в храмі почергові служіння представників УПЦ і УПЦ КП. Але ні мене, ні парафіян УПЦ в храм не пускають.
Ми переобладнали будиночок священика в храм і молимося тут. Але і тут не дають спокою. Те двері цвяхами забивають, щоб ми не увійшли. Те воду відключать, то електрику. Обзивають москалями і сепаратистами, кричать услід "Слава Томосу!". Морально – дуже важко. Страшний момент зараз, але я вірю, що Господь дозволить нам дожити до того часу, коли все стане на свої місця. Шкода, що нашим шляхом скорботи тепер слідують безліч інших церков, які залишилися вірними блаженнійшому Онуфрію і УПЦ".
УПЦ і ПЦУ. Парафії в Гощі відокремлені один від одного парканом
"Можна ділити людей?"
Парафія отця Іоанна досить велика – понад 100 сімей.
"Я була свідком будівництва нашого храму, його поновлення, ремонту. Завжди ходила туди молитися. Тому мені особливо гірко приймати те, що нас перестали туди пускати, – каже прихожанка Марія Володимирівна. – Коли це сталося, пам'ятаю, ми всю ніч стояли на порозі храму й молилися, читали псалтир. Але прийшли молоді, сильні хлопці і нас, жінок – старих і молодих, стали відштовхувати і скидати з порога храму. Міліція приїхала, але не втручалася. Коли нас відтягли, болгарками зрізали замки, відкрили двері, увійшли в храм ... Нам залишається тільки молитися і радіти, що отець Іоанн нам служить і залишається вірним. Ми як можемо помаленьку прикрашаємо наш молитовний будинок, бережемо його. Тільки хто чужий з'явиться, переживаємо, що нас знову будуть виганяти! Відчуття, що намагаються вчинити насильство над нашою душею. Але над душею не можна чинити насильство безкарно. Хіба можна так ділити людей? Допоможіть нам, будь ласка, щоб нас не чіпали".
Ікона. Зі старого храму
Великдень з ліхтариками
"Забрали храм – ваша справа, ми туди не ходимо, навіть на тамтешнє кладовище, де поховані мої предки, з тих пір я і ногою не ступала, – додає прихожанка і мешканка сусіднього села Чудниця Тетяна Матвійчук. – Зараз ми молимося тут, але і тут нас не залишають у спокої. Двері цвяхами забивали, вішали таблички – нібито будинок приватизований. Після суду, що завершився в нашу користь, нам перекрили світло і воду. Ходили по людям, просили воду, щоб освятити храм. Воду нам через час повернули, а за світло довелося віддати 15 тисяч, щоб свій стовп нам поставити. Паски святили з ліхтариками в руках – нічого, навіть незвично було. Зараз вже потихеньку робимо іконостас, скоро доукомплектуємо його, щоб все було святково. В нас все є. І Бог в душі є, є і різного віку парафіяни, багато молодих сімей.
Шкода, що до сих пір батюшку смикають, знущаються, навздогін кричать. Спочатку було дуже важко, але я вірю, що все буде добре. Наша влада рано чи пізно повернеться обличчям до людей і буде разом зі своїм народом. І російською говоримо: "Слава Україні!", і українською: "Слава Україні!". Як російською: "Слава Богу", так і українською: "Слава Богу". Слава в Вишніх Богу, а на землі мир! ".
Ми вирушили до храму ПЦУ, щоб поспілкуватися з тамтешніми парафіянами, дізнатися їх точку зору. Але не вдалося. Як тільки стоять на сходинках церкви люди побачили, що приїхали журналісти, тут же стали комусь телефонувати і замкнули хвіртку на ключ.
Курозвани: випробування
Наступним пунктом стало село Курозвани Рівненської області. Тут тільки вчора парафіяни УПЦ позбулися свого Свято-Покровського храму. Служби тепер, як і в Гощі, проходять в будиночку священика. Кімнатку, де батюшка спав і молився, переобладнали в вівтар, коридор і ще одна велика кімната стали місцем для прихожан. Їх було стільки, що ми насилу змогли увійти. Кошики поминальної суботи стояли на підлозі, всередині кожної горіла свічка.
"30 років тому в цьому будиночку щури через діри в стінах бігали, селяни допомогли його зробити теплим і затишним, – згадує настоятель Свято-Покровської церкви протоієрей Володимир. – Тоді ніхто не уявляв, що тут буде церква. У протоколі опитування про перехід в ПЦУ, який був проведений місцевою владою, тих, хто хотів залишитися в лоні УПЦ на чолі з митрополитом Онуфрієм, виявилося 337, а за перехід проголосували 290. Але вчора нашу церкву захопили. Це робили люди нашого села, але я десятки років не бачив їх в храмі. Вони не є релігійною громадою, але їх сила вирішила все. Мабуть, прийшов час нам загартовуватися, щоб молитовно протистояти тим викликам зла, які існують сьогодні".
Курозвани. Будинок священика вже кілька днів як храм
"Нас ніхто не чує"
"Я ходила в нашу церкву з самого народження. У школі за віру мене змушували стояти на колінах три години! І мені особливо прикро, що нас, віруючих, немов ніхто не чує! – додає Надія Кравчук, мешканка села Курозвани. – На зборах сільради стояло питання про проведення інвентаризації, і тільки вчора ми дізналися, що насправді йшлося про захоплення церковного майна. У храмі не було ніякого державного майна, все ми жертвували і робили самі.
За два дні до інвентаризації агресивно налаштовані місцеві жителі приїхали до храму на шести машинах і зламали двері. Коли ми стали молитися, ті, хто увірвався в храм, співали всередині гімн і кричали: "Слава Україні!", аплодували. Я намагалася пояснити, що це не моя і не їхня церква, а наших предків. Але мене ніхто не слухав.
Ми ж не проти ПЦУ, але у кожного має бути право вибору – до якої церкви ходити. Прикро, що влада вигнала нас з храму. Хотіли ще забрати цей будиночок священика, погрожували батюшки. Ми звернулися в поліцію, попросили захисту, поліцейського чергування біля будиночка і, звичайно, будемо самі охороняти батюшку як можемо.
Ми віримо в Бога і не боїмося нічого. На моє запитання молодим поліцейським: "Чому ви нас не захищаєте?", Один з них відповів: "Не переживайте, на все буде суд Божий". Значить, може, ще не все втрачено?"
"Це був спланований акт захоплення нашої церкви, – додає прихожанка Світлана Іванівна. – Того ранку ми зрозуміли, що тихо і мирно нічого не буде. О 9 ранку в храмі вже стояли нові замки, щоб ми не могли зайти всередину. Наші парафіяни стояли біля воріт, молилися, просили, але у відповідь нашому батюшці стали кричати: "Ганьба!". Почалася бійка. Ми викликали поліцію, і якби вона не приїхала – з нас би галушки зробили. Завдяки поліції вдалося уникнути кровопролиття. Що ж, нехай вони йдуть і моляться в нашу церкву. Увечері захопили привезли батюшку з сусіднього села, служили службу, але нас там вже не було".
Вівтар. Таїнства проходять в спальні священика
Незвичайне знамення
Парафіяни розповіли нам дивовижну історію про те, як проходила перша служба при закритих дверях церкви.
"Коли ми читали акафіст Божої Матері, в небі з нізвідки з'явилося коло, як пухнаста сніжинка, – кажуть прихожани. – Як тільки акафіст завершився, коло потихеньку почало спливати". "Ми це розцінили так, що Божа Матір нас не залишає, – пояснює батюшка. – Вона дала нам знак того, що вона разом з нами. Ми ходимо під покровом Божої Матері, сподіваємося на її материнську ласку".
Поминальна субота у Курозванах. Освячення хлібів
Погляд збоку
До речі, всі парафіяни і священики говорили з нами українською, і багато хто дивувався: "Ну як вони можуть називати нас москалями?".
Коли ми вийшли з будиночка і попрямували до захопленого храму, дорогу нам перекрив натовп людей. Поліція стояла віддалік. Заявила, що не знає, чому тут зібралися люди, але втручатися до бійки вони не будуть. Коли ж ми підійшли до людей, нам стали викрикувати: "Хто ви такі? Покажіть посвідчення! Без вас тут розберемося! Ми вас не кликали!". Словом, переговори успіхом не увінчалися. У нас мало не відібрали телефони і камери. Слідом за нами до натовпу підійшов американський журналіст з перекладачем, також приїхав зробити репортаж про релігійне життя після томосу, але натовп став хапати його за поли одягу і ледь не позбавив айфона.
Курозвани. Поліція стежить за натовпом, що оточив храм
Вашингтон в Курозванах
"Я був у Києві на Форумі сім'ї, коли дізнався про ситуацію тут, то попросив привезти мене сюди, – пояснює "Сегодня" свій візит з Вашингтона в Курозвани Брайян о'Брайєн. – Те, що я побачив, мене приголомшило. Ситуація сумна і проблемна. Те, що людей вигнали з храму і закрили для відвідування, – не виглядає як законна дія. Людям обмежили доступ до їх парафії. Я думаю, що багато людей в світі прийдуть на допомогу, тому що це основоположне право людини – свобода віросповідання і проведення ритуалів у значущих для них місцях. Групі хлопців не можна так просто взяти, вигнати людей і закрити храм для них. Як можна закрити церкву перед цією бабусею, яка тут молилася цілу вічність? Це не правильно! За всіма світовими законами людина не може бути вигнана з місця свого релігійного служіння. Необхідно винести цю ситуацію на загальний огляд. Люди в усьому світі повинні знати, що відбувається в Україні".
Спокійно поспілкуватися американський журналіст зміг тільки з отцем Володимиром з УПЦ
Продовження у наступну суботу.
Нагадаємо, Верховна Рада 17 січня прийняла закон про порядок зміни підпорядкованості релігійних громад в Україні. Він регламентує процес, як парафії можуть приєднатися до Православної церкви України. 31 січня він вступив в силу. Читайте детальніше, що передбачає закон про перехід релігійних громад в ПЦУ.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми