Зробити стартовою
26,47
29,62
РУС

Життя після томосу: під час захоплень церков вибивають двері і у 160-літніх храмів

Стародавні двері зламали ломом і зрізали віжки у бричок прихожан

Фото: Олександр Яремчук, "Сегодня"

Продовження репортажу. Початок читайте тут: Життя після томосу: в регіонах почалися гоніння і захоплення храмів УПЦ

Наша наступна "гаряча точка" Рівненщини, де день тому захопили храм, називалася Буща. Священик попередив, що дорога туди – "не дуже". Але віряни взагалі про будь-які труднощі кажуть говорять акуратно. Словом, дороги в цивілізованому розумінні асфальту тут взагалі не було. Це було щось умовне – шлях серед полів, лісів і перелісків. Ми навіть серйозно стали побоюватися за наш транспорт. Однак бездоріжжя перестало щось означити, коли ми побачили сам Свято-Миколаївський храм.

Золоті куполи в горах – завжди видовище, що зачаровує, і Буща тут не виняток. На шляху до храму стоїть чудова скульптура Богородиці. Такий собі маленький шматочок раю. Неподалік від храму – стародавнє кладовище зі старовинними кам'яними хрестами, наполовину пішли у землю. Вони ще пам'ятають давню дерев'яну церкву Архистратига Михаїла, втрачену на початку XIX століття. Словом, місце неймовірно красиве і століттями намолене.

Реліквія Рівненщини

Свято-Миколаївський храм – пам'ятник архітектури Здолбунівського району та перлина Рівненщини. 160-річний ювілей його відзначили 31 травня 2018 року за давньою традицією – святковою архієрейською службою і хресним ходом. Тоді ще ніхто не знав, що таке "томос". І гадки не мав, що його підписання розділить односельчан на два табори. Що в запалі політичних чвар стародавні двері храму просто зламають, а ювілейні фото храмового свята з радісними обличчями прихожан стануть історією.

Щойно наша машина піднялася на пагорб, з будинків стали виходити люди. Поки ми знайомилися з настоятелем – молодим батьком Олександром, внизу "припаркувалася" бричка з двома конячками. На ній батько сімейства привіз "на збори" чотирьох бабусьок з сусіднього села. Жінки стрибали з воза, немов їм по 18, чим привели нас у повний захват.

Свято-Миколаївський храм. Настоятель, батько Олександр

"Ми за батюшку – горою!"

У храм нас, звичайно ж, не пустили. Тому настоятель запросив до будиночку, де тепер проходять богослужіння. Це стара, але добре відремонтована хатка. За словами бущан, вона стоїть тут кілька століть. У ній завжди жив настоятель, коли ще була церква Архистратига Михаїла. Як і в "будинкових храмах" Гощі та Курозвани, кімнатка, вікна якої виходять на схід, стала вівтарною частиною, а коридор і друга кімната – місцем для прихожан.

"Багато вас?" – запитуємо батька Олександра. "Зараз побачите", – сказав батюшка і вийшов у сіни. Після чого до будиночка стали заходити люди. Вони заходили й заходили ... З’ясувалося, з нами поспілкуватися прибуло близько 40 (!) людей з Бущі і довколишніх сіл.

"Ми за свого батюшку – горою, образити не дамо! Скаже, що треба бути, ми навіть з Рівного приїдемо, – пояснили нам селяни. – Варто комусь одному зателефонувати – ми всі збігаємося. Треба буде – чергування влаштуємо, якщо батько Олександр благословить".

Перехід в ПЦУ

Історія переходу в ПЦУ з УПЦ тут багато в чому схожа на попередні.

"У нас було близько 200 парафіян, – каже отець Олександр. – Залишилися не всі, тільки найактивніші, хто постійно ходить і чиї предки ходили до церкви. Точних результатів опитування про перехід у ПЦУ, який проводила сільрада, ми не знаємо. Та й опитували ж усіх, а не тих, хто в храм ходить. Як люди кажуть, багатьох змушували підписувати "за ПЦУ", особливо самотніх жінок, за яких нікому заступитися. Деяким погрожували: "Коли помреш – позбавимо тебе місця на кладовищі!".

Храм ми опечатали до приїзду інвентаризаційної комісії. Вчора приблизно о третій годині дня сюди прибули прихильники ПЦУ і глава райадміністрації. Під приводом проведення церковної інвентаризації він зажадав у мене ключі. Коли я відмовився, в руках чиновника з'явився лом, яким він виламав спочатку перші двері, а потім двері притвору".

"Представники ПЦУ, як загарбники, взяли драбину, залізли на другий поверх на хори і били двері храму зсередини, – додає свідок подій Ніна Романівна, яка встигла серед перших прибігти на допомогу батюшці. – Слідом за загарбниками і ми вбігли в храм. Глава райадміністрації підійшов до аналою, озирнувся. На наше запитання: "А як же інвентаризаційна комісія?" – він відповів: "Я вже все побачив". На цьому інвентаризація закінчилася. Він написав акт, підписав його разом з тими, хто допомагав зламувати храм. Ми викликали наряд поліції, який зафіксував все. А також ми написали заяву, під якою підписалися всі наші парафіяни, з проханням провести судове розслідування за фактом злому пам'ятника архітектури".

"На щастя, все обійшлося без кровопролиття і травм, – продовжує отець. – ПЦУ привезли в храм свого священика з церковним хором в 30 чоловік (!) І відслужили вечірню службу. Наших людей у храм більше не пустили. На щастя, парафіяльний будинок за розмірами досить великий, нам вдалося обладнати кілька кімнат під загальну молитву. Зараз ніхто з нас в храм не піде, щоб уникнути нових конфліктів. Єдине, нам дозволили забрати Євангеліє і книги, і на тому дякуємо".

Парафіяни зізнаються: перше богослужіння в будиночку було більше схоже на плач Єремії.

"Ми не були агресивними і хотіли все вирішити мирним шляхом, – додає прихожанка Ніна Романівна. – Коли 183 жителя Бущі підтримали перехід в ПЦУ, ми це визнали і написали колективну заяву про прохання почергових богослужінь. На що отримали відмову, ще й безліч образливих слів. Ми не можемо зрозуміти – за що?

Одне мене вражає: наша церква – пам'ятник архітектури. Пам'ятаю, коли кілька років тому ми вирішили підремонтувати храм, нам стільки довідок та дозволів довелося взяти в Рівному, щоб хоч одну стару досочку поміняти! А тут чиновники ломом вибивають двері, яким 160 років, – і нічого! Я не розумію".

Вівтар. З захопленого храму дозволили взяти лише Євангеліє

"Наша черга терпіти за Христа"

Ті, хто залишилися в УПЦ кажуть, що терплять насмішки і погрози. Від сусідів, колишніх друзів, з якими півстоліття тому сиділи за однією партою у сільській школі, вони тепер чують: "Ну, заходь, сепаратистка!".

"Я ходжу в нашу церкву разом з дітьми більше 6 років, з них 5 років співаю на криласі, – каже хористка Таня Романенко. – Те, що відбувається сьогодні, для мене – повний шок. Особливо вразило, що церковні питання вирішували люди, яких я, як людина, яка ходить на служби регулярно, там ніколи не бачила. Коли мені на роботу зателефонувала сестра з Рівного і повідомила, що знайшла в інтернеті інформацію про захоплення нашого храму, це було тією останньою краплею болю. Не гніву, а болю. Болить душа за тих людей, які не відають, що творять. Згадаймо історію Православної церкви. Христос не шукав учнів серед багатих і знатних. Він вибрав простих рибалок. Життя і проповіді Христа стали революцією віри. Коли християн гнали і катували, вони не зрікалися віри. Мабуть, тепер прийшла наша черга відстоювати Христа".

Після розмови люди повільно стали розходитися по домівках. З'ясувалося, що поки ми були в будиночку священика, господарям брички хтось встиг обрізати віжки.

"Бачите, віжкі нам обрізалі, дай  цим "добрим" людям Бог здоров'я! – глава сімейства весело помахав нам обрізаним шматком віжок. -Це тому, что ми з іншого села приїхали. Ну нічого, ми віжкі знову зв'язали – зараз додому поїдемо! Янгола-охоронця вам!".

У бричку одна за одною жваво заскочили чотири бабуськи, після чого "кортеж" рушив. Ми стояли і милувалися, як вони махали нам на прощання, поки не зникли за поворотом в променях призахідного весняного сонця.

Після зустрічі. Прихильники УПЦ тримаються всі разом

Владика Пімен: "Наша церква ніколи не зазіхала на чуже"

Вікарій Рівненської єпархії УПЦ – про табу на агресію, важливість єдності, молитви за паству і своїх ворогів, а також про найблагодатніший час для появи справжніх святих

Єпископ Дубенський: "Принижувати і обзивати сусіда – все одно що обзивати свою батьківщину і Господа". Фото: А. Яремчук

- Владика Пімен, на ваш погляд, що зараз відбувається між УПЦ і ПЦУ?

- Зараз ми переживаємо дуже важкі часи, коли на церкву ведеться завуальоване, але всім видиме гоніння. Відбуваються захоплення храмів. Ми відчуваємо постійний тиск на церкву і її служителів, навіть на людей, які виявляють бажання залишитися в УПЦ, в якій вони хрестилися і виросли. Це настільки важко прийняти і зрозуміти, адже ми всі – діти Божі. Ми любимо свою церкву, ми патріоти своєї країни, хоча і не пропагуємо це забудь-якої нагоди. Нас роблять вигнанцями на своїй же землі, яку ми любимо і на якій ми живемо.

Зараз в Рівненській єпархії законних переходів в ПЦУ не було. Зате були захоплення і міжусобиці в селах. Це все відбувається під досить заїждженими девізами: "Ви – москалі". Абсолютно беззаконно і безкарно нас лають і обзивають грубими словами.

Суть навіть не в цьому. А в тому, що це вуалюється побажаннями створити "українську церкву", яка і так вже існує з 1992 року як самостійна і незалежна. УПЦ має більше прав і автономії, ніж новостворена ПЦУ, яка повністю підпорядкована патріарху Варфоломію. Але про це не говорять, факти перекручуються, все подається в чорних тонах, досить цинічно.

- Односельці, які знали один одного мало не з народження, раптом стали ворогами. Як ви це пояснюєте як священик?

- Я відповім словами Євангелія: "Блаженні миротворці". Якщо людина – християнин, він не допустить поділу суспільства на "хороших" і "поганих", "угодних" і "неугодних". На жаль, саме так зараз все й відбувається. Захоплення храмів підтримується держструктурами і сприймається на ура. Жахливо, в цьому брали участь часом і голови сільрад або їхні заступники, що підтверджується безліччю відеозаписів. Їхня поведінка сприймається як "послуга свого народу". Послугою було б, якби людей примирили, знайшли можливість вирішення проблеми, а не вели однобоке затравлення вірян УПЦ.

А те, що відбувається – ведмежа послуга. Що ми бачимо в селах? Односельці розділилися на два табори. Одні хочуть залишитися в лоні УПЦ, і часто таких більше, інші – підігріті провокаціями про "москалів", зламують храми. На тих, хто завжди ходив у храм, не звертають уваги. А інші, хто й на Великдень там не завжди був, сприймаються як віруюча громада. Таким чином відкрито порушуються права людини на віросповідання. Відчуття, що ті, хто не прийняв ПЦУ, вже не є частиною суспільства. А що це, як не образа людської гідності?

- Священики заспокоюють своїх прихожан, а як ви заспокоюєте своїх священиків? Як знаходите мир у момент, коли мируу немає?

- Кожен священик розуміє складності свого служіння. Що все життя їм потрібно буде, попри все, шукати мир. Мир у своїй душі і душах своєї пастви. Ненависть ніколи не викорінюється ненавистю, а зло ніколи не викорінюється злом. Зло може бути переможено тільки любов'ю.

Ставши на служіння, священик мусить постійно вдосконалюватися в набутті миру в душі. Всіх священиків, які зараз особливо страждають, ми підтримуємо чим можемо. Віримо, християнська любов все подолає і переможе.

- На Рівненщині ми побували у Бущі, Курозванах та Гощі, де відбулися захоплення храмів. Як думаєте, чому саме ці села потрапили "під удар"?

- У нас поки немає можливості якось проаналізувати ситуацію, тому складно відповісти на ваше запитання. Ми намагаємося як можемо зберегти мир і духовне братство. Для нас не має значення, де знаходиться храм, щоб допомогти і підтримати. Для нас кожна парафія – цінність і благословення. Ми молимося й за тих, хто терпить гоніння, і за тих, хто жене наших людей. Кожна людина важлива для Господа, і для нас – неповторна індивідуальність, чи то бабуся 90 років або 5-річна дитина.

- Як ви ставитеся до тих священиків, парафіян, які перейшли в ПЦУ?

- Так само, як і раніше. Ми цінуємо людську гідність. Ніколи не принижуємо людський честі. Ми маємо зобов'язання перед Богом – зберегти свою паству, пасти своїх овець. Але можу одне сказати точно – за всю свою історію УПЦ ніколи не зазіхала на чуже. Вона завжди будувала і відновлювала своє. Ми завжди просимо своїх вірних чад не проявляти агресії. Кожна людина – це образ і подоба Божа. Є правове поле, будемо захищати законно те, що нам належить, а решта – діла Божі. Як кажуть класики: "Людська душа – це тихе море сліз. Кожна душа – це і біль, і радість. Ображаючи людини, ми ображаємо цілий мікросвіт".

- Гоніння на церкву зміцнюють паству або розділяють її?

- Гоніння – це перевірка на чесність перед самими собою. Складні часи насправді для церкви завжди були найблагодатнішими – тоді з'являлися справжні святі люди, котрі проявили стійкість. Деяких з них ви зустріли у селах. Ви бачили, скільки в них віри ?! А які щирі їхні сльози і їхній біль?! Сльози – від чистоти душі, сльози праведні. Думаю, зараз відбувається очищення душі нашої церкви.

- Що б ви хотіли побажати тим, хто зараз терпить міжусобиці?

- Щоб Господь дав усім нам чистий розум, щире бажання подати один одному руку світу і перестати сваритися. У наших жилах тече одна кров, нас виростила одна земля. У нас прекрасна спадковість – сонм найбільших святих православного світу, прекрасні приклади козацтва. Нехай ця спадковість "заговорить" в жилах кожного. Принижувати й ображати свого сусіда – все одно що принижувати і ображати свою батьківщину і Господа Бога.

Парафія у Бущі. За батьком Олександром йдуть в храм молоді хлопці. Фото: А. Яремчук

Нагадаємо, Верховна Рада 17 січня ухвалила закон про порядок зміни підпорядкованості релігійних громад в Україні. Він регламентує процес, як парафії можуть приєднатися до Православної церкви України. 31 січня він набув чинності. Читайте детальніше, що передбачає закон про перехід релігійних громад в ПЦУ.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Ви зараз переглядаєте новину " Життя після томосу: під час захоплень церков вибивають двері і у 160-літніх храмів". Інші Новини України дивіться в блоці "Останні новини"

АВТОР:

Анастасія Білоусова

Джерело:

"Сегодня"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Орфографічна помилка в тексті:
Послати повідомлення про помилку автору?
Повідомлення повинно містити не більше 250 символів
Виділіть некоректний текст мишкою
Дякуємо! Повідомлення відправлено.
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь