Що потрібно знати про реформу, що пустила на футбольний чемпіонат світу 48 збірних

Головною новиною минулого тижня стало оголошення президента ФІФА Джанні Інфантіно про збільшення кількості учасників фінальної стадії чемпіонату світу з 32 до 48 команд. Уболівальникам збірної України не варто хвилюватися, принаймні прямо зараз: зміна правил стартує не з ЧС-2018 і навіть не з турніру 2022 року. Першим турніром з приставкою "мега" стане мундіаль 2026-го. Поки ж можна розібратися в тому, що стало причиною змін, як вони будуть впроваджуватися і чим це загрожує футболу, відповівши на чотири простих запитання.

Яка мотивація Інфантіно?

Є два аспекти – громадський і політичний. Суспільний інтерес – те, що озвучує сам швейцарець. Як президент всесвітньої федерації головної гри в світі він зобов'язаний розвивати спорт не тільки в Європі і Південній Америці, тобто давати шанс долучитися до Мундіалю, максимально розширивши коло його учасників. Зрозуміло, коли в турнірі бере участь кожен четвертий бажаючий, це сприяє популяризації гри. Більше вболівальників, більше залученість, більше спонсорських грошей для ФІФА, які, в свою чергу, можуть йти на розвиток футболу від Західного Самоа до Сурінаму (назви умовні).

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

А от що не умовно – так це голоси, які отримає сам генсек ФІФА на майбутніх виборах. Не варто забувати, що Інфантіно прийшов до влади після грандіозного скандалу, в результаті якого Зепп Блаттер позбувся місця на чолі ФІФА, а Мішель Платіні втратив статус основного претендента на трон головного футбольного функціонера. Тому, незважаючи на весь колосальний досвід, Інфантіно потрібно вже зараз думати про те, як заручитися підтримкою максимальної кількості країн. У цьому плані запропонований хід виглядає просто ідеально.

За якою схемою буде проводитися турнір?

Офіційної інформації від ФІФА за тим, як розподіляться квоти, до сих пір немає. Тому громадськість оперує інсайдом від Sky Sports, який повідомляє, що Європа збільшить свою квоту до 16 команд (було 13), а Південна Америка – до 6 (було 4,5, де 0,5 – місце для переможця стикових ігор). Але головними бенефіціарами стали Африка і Азія, першу представлятимуть 9 (було 5), а другу – 8,5 (було 4,5) учасників. Істотно збільшиться квота країн КОНКАКАФ: тепер представники Північної та Центральної Америки отримають 6,5 місць. І нарешті, Океанія безпосередньо буде делегувати свою кращу команду (читай Нову Зеландію, Австралія-то давно відбирається від Азії).

При цьому тривалість турніру складе 32 дня, що приблизно відповідає нинішній. Всі учасники будуть поділені на 16 груп по три команди, з групи вийдуть два кращі колективи. Далі – 1/16 фіналу, і вперед, нокаут-система.

Хто виграє від реформи?

Відповідь частково вже було дано в попередніх абзацах. Свій шанс на шматочок футбольного щастя отримають країни, які раніше ніяк не могли пробитися на турнір. Популяризація футболу – це дійсно круто, адже більш могутніх соціальних інструментів, що мотивують вириватися з бідності, в країнах третього світу практично немає.

При цьому ми отримуємо можливість побачити на чемпіонаті більше екзотичних команд, чиї гравці і вболівальники напевно стануть учасниками безлічі яскравих футбольних історій. З урахуванням того, що каналів, які доносять до нас інформацію про ці історії, з кожним роком все більше, у виграші залишаються всі, хто цінує велику кількість інформації і вражень.

Плюс можна буде побачити чимало гідних футболістів, які до того не могли розраховувати на вихід у фінальний етап. Перш за все це стосується неєвропейських команд: якщо раніше умовний Джордж Веа (або, щоб наблизити до України, Максим Шацьких) повинен був зробити просто неймовірний подвиг, протягнувши свою середню команду крізь сито відбору, то тепер – зовсім інша справа.

І, будемо відверті, збірній України теж можна буде трохи розслабитися, адже навіть квота в 16 команд майже напевно робить друге місце в групі відбору прохідним. Тобто можна буде не так трястися, що, не оминувши лідера, потрапиш в плей-офф на Німеччину Баллака або Францію Рібері. Скажімо, прямо зараз команда Шевченка йде другою і могла б зовсім інакше будувати турнірну стратегію на відбір, знай, що головне – відстояти поточну позицію від домагань Ісландії і Туреччини.

Які ризики несуть зміни?

Перш за все – падіння середнього рівня футболу. Далеко не факт, що за десять років футбол за межами Європи і Південної Америки розвинеться до такої міри, щоб кинути виклик традиційним фаворитам. А значить, ми ризикуємо побачити, як мінімум на груповому етапі, картину, при якій 10 гравців андердога намагаються відбитися або хоча б пропустити мінімум від фаворита. Сам же лідер, вигравши в першому матчі з великим рахунком, по суті гарантує собі вихід далі і зможе грати другий матч неосновним складом.

І вже якщо в Бразилії, де сам бог велів грати в атакуючий футбол, ми побачили один з найбільш нудних турнірів в історії, то смутні сумніви не можуть терзати тих, хто хоче видовища не тільки за межами поля. Та й дивитися за побиттям футбольних "немовлят" – те ще задоволення. Тим більше, що приклади щасливих вискочок на зразок Сенегалу-2002 або Коста-Ріки 2014 дійсно поодинокі, власне, тому і запам'яталися надовго.

До того ж сама схема сприяє негласним договірним матчам. Скандинавські нічиї (пам'ятаєте, як на Євро-2004 Швеція і Данія зіграли зручні 2:2 і залишили за бортом Італію) будуть цвісти і пахнути. Припустимо, у нас є команди А, В і С. А перемагає в першому матчі У з рахунком 1:0, після чого програє З 0:1. У третьому матчі групи результат 2:1 в матчі В проти С виведе далі обидві команди. Як думаєте, велика ймовірність такого?

Нарешті, є великі сумніви щодо того, хто буде платити за все це задоволення. 48 команд – кількість, яка ніколи не згадувалася в варіантах розширення чемпіонату, навіть в самих зухвалих прогнозах говорили, що розширювати мундіаль будуть до 40 країн. Адже до того скачки в кількості учасників групових турнірів завжди були в 8 команд (з 16 до 24 в 1982-му і з 24 до 32 в 1998-му). Чи готові до цього спонсори, яким доведеться викласти ще більше грошей?

Ну припустимо, що готові, і постає питання цікавіше: а хто зможе прийняти такий турнір? Кажуть про США, Китаї, спільну заявку США, Канади і Мексики. Але в США чемпіонат був не так давно, в 1994-му, і тоді особливого інтересу не викликав. Влітку там пройшов Кубок Америки – і картина повторилася. У Китаї багато державних грошей у футболі, але чи доживе тенденція до 2026-го? І як будуть себе почувати в тоталітарній країні туристи? Що до спільних заявок, то переміщатися між країнами буде то ще задоволення і для команд, і для їхніх уболівальників. Та й після 2026-го питання нікуди не дінеться, адже турнір 2030-го обіцяли Уругваю, в честь сторіччя першого чемпіонату світу. Уругвай в 3,5 рази менший за Україну по площі, як думаєте, потягне він такий турнір?